На Софіївському майдані у Києві 22 січня у 1919 році оголосили Акт злуки УНР та ЗУНР. З 2014 року День Соборності, який відзначають цього дня, внесений до офіційного державного календаря.
Які події відбувалися тоді у Харкові, що за суспільні настрої панували та наскільки нинішній облцентр був долучений до державотворення понад 100 років тому — в етері Українського Радіо Харкова розповіла начальниця Другого міжрегіонального відділу інституту національної пам'яті Марія Тахтаулова.
Далі — пряма мова.
Що відбувалося в Харкові після повалення монархії у Російській імперії?
Це був дуже складний історичний етап, тому що, нагадаю, йшла Перша світова війна. Харків був тиловим містом, яке приймало і біженців, і поранених з фронту. Тобто тут шпиталі, тут наплив цих біженців. Треба було давати раду багатьом-багатьом питанням. Життя в місті було доволі складне, але тоді, коли нарешті династія Романових пала, імперія припинила своє існування, це був, як ефект такої пружини, що розірвалася: сплеск громадянської активності та національної свідомості спостерігався по всій імперії, і Харків, звісно, виключенням не був.

Уже 3 березня на Соборному майдані, нині територія поруч з Успенським собором, відбулася перша саме проукраїнська маніфестація. І на цій проукраїнській маніфестації було створено оргкомітет з розбудови українських організацій, тобто от вирішили, що треба діяти швидко, діяти на випередження. Головою цього оргкомітету було обрано харківського архітектора Сергія Тимошенка.

За кілька днів із заслання повернувся теж лідер харківського українства Гнат Хоткевич, який також скликає схожий проукраїнський збір, що відбувся в бібліотеці, яку ми сьогодні знаємо, як Наукова бібліотека імені Короленка. Треба віддати належне: частина делегатів, які були біля на Соборному майдані, прийшли до бібліотеки і переобрали головою цього оргкомітету Гната Хоткевича. Відразу ж почалися окремі практичні дії. Цей оргкомітет почав збирати кошти на українську справу.
Лектори їздили по повітах, по населених пунктах Харківської губернії й агітували за українську ідею. Хоч ми говоримо, що українська нація на той момент була сформована, але з самоідентичністю ще були проблеми. Люди вважали себе переважно малоросами, а ось саме українцями — це був менший відсоток.

Ще важливим моментом був 16 квітня 1917 року Перший український з'їзд Слобожанщини, який визнав Українську Центральну Раду за центральний орган влади в Україні. Тобто Харків і Харківщина, Харківська губернія заявила беззастережно про свою лояльність до новоствореної, Української Центральної Ради.

Відтоді починаються процеси українізації військових частин, які перебували на території губернії. Йшла війна, армія була доволі великою. Харківський бізнес, зокрема, найбільш потужне з об'єднань — з'їзд гірничопромисловців півдня Росії — доєднався до цього. Голова з'їзду Микола фон Дітмар запропонував надати гроші на українізацію армії. Я не можу говорити, наскільки вони з патріотичних почуттів це робили чи з якихось інших міркувань, але підтримали українську ідею, українську державність
Харків був центром губернії. Наскільки великою вона була?
Українські території, які входили до складу Російської імперії, загалом складалися з дев'яти губерній. До складу Харківської губернії, окрім Харківщини, входили частково Луганщина, Сумщина, Полтавщина і по той бік кордону також окремі території складали Харківську губернію.
Коли у Харкові з'явилися більшовики, то як вони поводилися?
Це був такий котел, в якому варилося купа політичних сил і політичних партій. Власне, показовим в цьому плані були результати виборів до Харківської міської думи, які відбулися в липні 1917 року. Перемогу, можна так сказати, 46% від загалу, здобули есериПартія соціалістів-революціонерів. Їхній блок називався "Земля і Воля". 13 блоків претендували на, якщо не помиляюсь, 116 місць у міській думі. У блоки у Харкові блокувалися більше за ідеологічним компонентом, а не національним.
Ще була партія "Народна свобода", це була партія української інтелігенції — лікарі, професори і так далі. Російські меншовики також зайшли на третьому місці до міської думи, їхня соціальна база — це кваліфіковані робітники. Більшовики теж вбачали своєю соціальною базою пролетаріат, але це були різнороби. Більшовики взяли 11 місць. Провідних позицій вони тут взагалі не обіймали.
Один із видних діячів-більшовиків Володимир Затонський в своїх спогадах говорить, що в Харкові революція перемогла телеграфом. Йдеться про те, що, після перевороту в Петрограді до Харкова телеграфують і говорять про те, що влада тимчасового уряду повалена і тепер до влади прийшли більшовики.
У Харкові не відбувалося нічого: абсолютно ніяких змін життя аж до грудня 1917 року. Ці події тісно пов'язані з тим, що відбувалося в той момент в Києві — з'їзд рад, де більшовики намагалися незбройним шляхом захопити владу. Делегати з'їзду залишилися прихильні до Центральної Ради і не підтримали більшовиків і ніякого проголошення радянської влади не відбулося. Тоді частина цих делегатів, які представляли саме більшовиків, переїжджають з Києва до Харкова, де в цей час відбувається з'їзд рад Донецько-Криворізького басейну. Більшовикам в Харкові було комфортніше, ніж в Києві. Відбувається проголошення радянської влади в Україні.

Якби ми з вами досі перебували в радянській дійсності, в радянській парадигмі, то в усіх книжках тоді було б написано, що радянська влада в Україні була проголошена в Харкові 12-17 грудня 1917 року. Насправді це була профанація, тому що це було геть не з'їзд рад всієї України, а лише незначної частини. По-друге, що означає проголосити радянську владу? Ну, проголосили вони її з трибуни, але жодного контролю над територією України більшовики на той момент не мали.
Ким взагалі себе харківці в той момент сприймали — підданими чи вже незалежними?
У нас немає даних, ніяких таких досліджень соціологічних щодо ідентичності не проводили. Єдиним критерієм, про який ми можемо говорити, — це мова. За переписом 1897 року, у Харкові десь 20% людей говорили українською мовою. Тобто ми можемо говорити, що вони себе очевидно ідентифікували саме як українці.
Чи було у Харкові друковане українське слово?
Так. Тижневик "Рідне слово", який видавав Гнат Хоткевич. Звісно, що одного тижневика, було дуже замало. Видання припинило своє існування після більшовицького перевороту. Була ще преса політичних сил, в тому числі і україномовної. Ну, і осередком українства в ті часи була книгарня "Дзвін", де також відбувалося українське навколополітичне життя.
Що відбувалося у Харкові тоді, коли у Києві проголосили Акт злуки?
Ситуація направду видавалася дуже драматичною для українського Харкова: фактично вже в цей час тут стояли більшовицькі частини і ніяких урочистостей в Харкові з нагоди Дня Злуки не було. Всі урочистості відбувалися в Києві, причому багато спогадів є про той морозний, холодний день. Режисером Акту злуки — самої процесії — був відомий режисер Микола Садовський. Всі відчували таку, знаєте, тривожність, тому що ми знаємо, що і територія Західної Української Народної Республіки, і територія Української Народної Республіки частково уже перебувають під окупацією більшовицькою або польською.
Я вже мала не одну лекцію і завжди кажу юним слухачам, школярам, студентам: де зникає українська влада та держава, там з'являється окупант, який несе не тільки свої власні якісь там політичні, культурні, інші практики, він несе і знищення українців як таких. Кадри з Бучі, з Ізюма 2022 року, вони в мене особисто викликають стійкі асоціації з кадрами, які я бачила на фото австрійського інженера Венербергера, які він робив в 1932-33 роках в нашому місті: це фото померлих від голоду харківців.
Яка б не була держава, з якими б вадами вона б не була, проблемами і так далі, але коли це українська держава, тоді тут не буде геноциду, тут не буде страшного Червоного терору, масового знищення української інтелігенції, розправ над дисидентами, Чорнобиля. Зараз запорукою існування української держави є Збройні сили України.

Ліві, праві, центристи можуть здійснювати свою політичну діяльність тоді, коли буде українська держава.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube