Фрідайверка Катерина Садурська, яка народилася у Миколаєві та тренується у Харкові, на змаганнях у Каламаті, Греції, здобула золоту медаль, встановила національний та світовий рекорди.
Спортсменка розповіла в етері Суспільного, як відбувалися змагання, що відбувається з тілом під час занурення та травми, які може отримати фрідайвер.
Далі — пряма мова.
Національний та світовий рекорди
У перший змагальний день у нас було занурення із моноластою — це такий хвіст, як у русалки, який дозволяє нам економити сили, енергію і занурюватися на більшу глибину. Там я встановила національний рекорд — 103 метри. Наступний змагальний день — було занурення по тросу, коли ми не використовуємо будь-яке інше обладнання, але можемо підтягуватися по тросу вздовж якого ми пірнаємо. Там я пірнула на 95 метрів і завоювала своє третє "золото" у цій дисципліні. Третій рік поспіль, що дуже приємно.
Взагалі цього року, як і минулого, я більшу увагу приділяла дисципліні без ласт, коли ми не можемо торкатися троса, тільки в зоні розвороту, і все, на що ми можемо розраховувати — це наше власне тіло.
Ця дисципліна найважча, найскладніша, найтехнічніша. Як ми бачимо за результатами, не всі впоралися зі своїми заявками вчора. Але мені вдалося, я дуже рада встановити ще один світовий рекорд. Минулий теж належав мені, але цього року це було набагато складніше зробити, тому що зовсім інші умови. Набагато холодніша вода, зовсім інше обладнання, більше вантажів на себе треба одягнути для того, щоб зануритися.
Підготовка тіла до занурень
Коли ми підходимо до змагального занурення, то наше тіло має бути адаптоване до цієї температури, цієї глибини. Це все вимагає часу і тренувань. Коли я вже пірнаю на змаганнях, то я намагаюся анонсувати таку глибину, щоб я отримувала задоволення і у мене було якомога менше ризиків.
Це все створює додатковий тиск нервовий, емоційний, окрім того, що це Чемпіонат світу і це найкращі фрідайвери світу. Якщо сама глибина викликає реакцію, що ти її не зробиш, то краще заявити трошки менше і спокійно її зробити. Я намагаюся заявляти з запасом, тому що є багато факторів, які можуть вплинути на занурення.
Я відчуваю, як збільшується глибина, як зменшується об’єм у моїх легенях, тому що всі гази через зміну тиску стискаються. Я намагаюся розслаблятися ще глибше, щоб уникнути баротравм і продовжувати вирівнювати тиск у вухах, що дозволяє нам занурюватися на таку величезну глибину.
З приводу ментальної частини — намагаюся не думати ні про що, перебувати у нейтральному стані потоку, контролювати те, що відбувається, робити те, що робила на тренуваннях, не дозволяти зайвому хвилюванню порушити цей мій план.
Баротравми — це травми, пов’язані зі зміною тиску. Це може бути обжим легенів, або баротравма середнього вуха, тобто, на всі порожнини, які у нас заповнені повітрям зміна тиску впливає — зменшується їх об'єм. Наприклад, легені автоматично зменшуються в об'ємі, тому що це м'яка тканина. Все, що нам потрібно — розслаблятися, щоб не перешкоджати цьому процесу. Середнє вухо — об'єм незмінний, тому щоб уникнути баротравми нам потрібно постійно поповнювати це об'єм повітря, який у нас вже є. Ми переміщуємо по собі це повітря з легенів у вуха, що дозволяє нам безпечно пірнати на таку глибину. Найпоширеніші питання: "Чи болять вуха?" Ні, вуха не болять, якщо ви все робите правильно.
Я не чіпляюся до цифр, мені просто подобається процес дослідження можливостей організму, подобається процес тренування. Це вже мій 25 рік у професійному спорті. Я кожного сезону знаходжу щось нове, щось цікаве, тому я знайшла для себе задоволення.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube