Усі троє пішли на фронт. Історія Галини Петренко з Харківщини, яка втратила на війні чоловіка та старшого сина

Усі троє пішли на фронт. Історія Галини Петренко з Харківщини, яка втратила на війні чоловіка та старшого сина

володимир та богдан петренки
Володимир Петренко та його старший син Богдан загинули під час повномасштабної війни. З архіву Галини Петренко

У родині Галини Петренко з села Нижче Солоне Ізюмського району усі чоловіки пішли на фронт. На початку повномасштабного вторгнення загинув її старший син Богдан, наприкінці 2023 року — чоловік Володимир. Її молодший син Денис продовжує служити у стабпункті бойовим медиком. У квітні 2022 року він як волонтер "Червоного Хреста" залишився з пораненою жінкою під час обстрілу центру Харкова.

Якими згадує загиблих чоловіка та старшого сина, як переживає втрати, що думає про перейменування вулиць у своєму селі на честь полеглих та петицію, ініційовану побратимами чоловіка, про надання йому звання Героя України — матеріал Суспільне Харків.

володимир петренко
Володимир Петренко пішов добровольцем в Ізюмську тероборону у перший день повномасштабного вторгнення. З архіву Галини Петренко

Володимир Петренко народився 1 грудня 1969 року у селі Піски-Радьківські в Ізюмському районі, де і закінчив школу. Після завершення навчання відслужив в армії, потім працював на сільгосппідприємстві, останні 18 років — газозварювальником на Борівському підприємстві теплових мереж.

З початку повномасштабного вторгнення доєднався добровольцем до лав Ізюмського батальйону територіальної оборони, був головним сержантом та виконував обов’язки командира взводу. Боронив Харківщину, Сумщину та служив на Бахмутському напрямку. Далі — пряма мова дружини Галини Петренко.

Вирощував троянди та ягоди, мав багато книг та "робив все своїми руками". Спогади дружини про загиблого чоловіка Володимира Петренка

У нас була звичайна сім'я. Ми працювали, ростили дітей, займалися господарством, ми — сільські люди, народилися і прожили все життя в сільській місцевості. Я запам'ятаю свого чоловіка як прекрасного сім'янина, батька, чоловіка, сина, брата, товариша. Він дійсно був такою людиною. Ми з ним прожили 31 рік, і весь цей час я була, як за кам'яною стіною. Це людина, яка розв'язувала будь-яке питання, я не турбувалася ні про що, знала, що в мене Вова зробить все.

володимир петренко
Володимир та Галина Петренки прожили у шлюбі 31 рік, разом виховали двох синів. З архіву Галини Петренко

Він настільки був відповідальним, був вимогливий до всіх, але, перш за все, — до себе. Він не робив щось як-небудь, він, якщо брався за щось, то робив неймовірно. Займався вирощуванням полуниці, в нього був виноградник, де були літні сорти, вирощував троянди, засадив сад малиною і смородиною — і в нього це все виходило.

володимир петренко
Троянди, вирощені Володимиром у себе вдома, Нижче Солоне, Харківщина. З архіву Галини Петренко

Вдома робив все своїми руками, бо він — газозварювальник за освітою, тобто людина мала золоті руки, я навіть не можу сказати "мала", мені дуже важко про це говорити. Він міг відремонтувати будь-що. До нього завжди зверталися за допомогою, і він ніколи нікому не відмовляв. Це був справжній чоловік, справжній товариш, справжній побратим, як хлопці казали. Його поважали на роботі, бо він був справедливий до неможливості. Завжди був за справедливість, ніколи не відступав від наміченої цілі.

Якщо була якась небезпека, він завжди йшов попереду, прикриваючи всіх. Навіть у мирному житті, наприклад, ми почули запах газу у будинку, він казав: "Будь ласка, всі вийдіть". І йшов все це перевіряти, він завжди йшов перший. Він перш за все турбувався за всіх, а потім за себе.

Сім'я для нього була всім. Я згадую момент, як ми сидимо, дивимося телевізор, а мені захотілося морозива, вже був вечір і, зрозуміло, що ми живемо в селі, і його немає ніде. А на другий день я про це вже забула, а він приїжджає з роботи й привозить морозиво. Ось такий він був. Він був дуже компанійським, в нього багато було товаришів, друзів. З усіма міг знайти спільну мову. Інколи його, можливо побоювалися, бо він був серйозний і відповідальний. Але він ніколи не вимагав від когось зробити те, що він не зміг би зробити.

володимир петренко
Володимир та Галина були разом у шлюбі 31 рік. З архіву Галини Петренко

В нього не було вищої освіти. Якщо не помиляюся, він закінчив Дергачівський навчальний комбінат у 1990 році, він вчився на газозварювальника. Міг зварити будь-що: і машину, і опалення людям, і воду проводив, і машинки підключав, і холодильники ремонтував. Тобто він без вищої освіти міг за пояс запхнути будь-яку людину з вищою освітою. Він був начитаний, прекрасно знав історію, математику, але історія — це для нього було все. Він знав все до дрібниць.

У нього було дуже багато книг, особливо історичних, на військову тематику. Він дуже любив дивитися історичні передачі або про якусь нову зброю. Людина була всебічно розвинена.

володимир петренко
Володимир разом зі старшим сином Богданом на випускному у школі, Нижче Солоне, Харківщина. З архіву Галини Петренко

Він після школи пішов в армію. Я йому інколи казала, що в тебе є шанс вступити [в університет] і в 40 років. В нього тут був такий склад розуму, продумував все наперед, ніколи не ризикував. Я питала в хлопців — під час поховання не до того було, я була на пігулках, я не все пам'ятаю — але я єдине пам'ятаю, як я підійшла до них і попросила, розказати мені про чоловіка, і всі як один мені сказали, що він був відповідальний, чесний, справедливий, стояв за них горою і завжди про них піклувався і хвилювався, коли був у відпустках. Був патріотом. Люди говорили, що якби усі були такими, як мої хлопці — чоловік, сини — то війна б закінчилася, а, можливо, її б і зовсім не було.

"Син служить, а я буду ховатися за його спиною?". Володимир Петренко пішов добровольцем в Ізюмську тероборону у перший день повномасштабного вторгнення

24 лютого старший син зателефонував, ще не було п'ятої ранку — розумієте, у такий час дзвінок від сина, тим паче він вже два роки був у зоні АТО, вони тоді першими зустріли, бо були на кордоні — і сказав, зберіть документи та найнеобхідніші речі, щоб вони були у вас готові. А чоловіку він сказав, я навіть пам'ятаю дослівно: "Пап, а тебе я попрошу, будь ласка, залишись вдома, я тебе знаю". На що чоловік відповів: "Я подумаю".

володимир петренко
Володимир та Галина зі старшим сином Богданом, який служив в ЗСУ з 2020 року. З архіву Галини Петренко

Він думав недовго, за десять хвилин одягнувся у робочий одяг, сів у машину і поїхав до військкомату. І о 6 годині ранку 24 лютого він був вже там. Коли в мене почалася істерика, і я сказала, що його ж попросив син, він відповів: "Як ти собі це уявляєш? Син служить, а я буду ховатися за його спиною? Я не можу. Я тут народився, виріс, я сім'ю створив в Україні. Я стану на захист однозначно". І попросив знайти його військовий квиток, бо він вже на той момент був знятий з військового обліку за станом здоров'я.

Я тоді хотіла сказати, що не знайду його, але я його знаю, що він пішов би туди й без нього. Знайшли й він поїхав у військкомат у Боровій. Тоді була метушня, ніхто нічого не міг розібрати, охочих було багато. Його спочатку повернули, і він поїхав знову після обіду, і його знову повернули. А вже 25 числа він досяг свого.

володимир петренко
Володимир Петренко пішов добровольцем в Ізюмську тероборону у перший день повномасштабного вторгнення. З архіву Галини Петренко

Він зателефонував і попросив зібрати необхідні речі. Він записався до 113 батальйону Ізюмської тероборони. Але потім їх повернули до Борової, мабуть, бомбили там. Вони були по цю сторону містка. Наш район розділяє міст. І коли його підірвали, щоб рашисти не пройшли, вони стояли на блокпосту. Він приїхав додому, і я по виразу обличчя зрозуміла, що щось не те. Я думала, що переїду до іншого села, бо мені б життя не було, бо і чоловік у теробороні й старший син служить.

Військовий Володимир Петренко загинув від удару FPV-дрона на Харківщині

Чоловік був головним сержантом. 1 грудня йому виповнилося 54 роки, а 16 грудня 2023 року він загинув. Це сталося на Харківщині, у селі Гур'їв Козачок Богодухівського району. Мені побратими не дуже розповідали, за яких обставин він загинув, але я знаю, що вони були на позиції, і їх постійно накривали. В них було все посічене. Я так розумію, що вони ходили на чергування, і їх почали обстрілювати FPV-дронами, і в нього один з них влучив. Це те, що мені сказали хлопці [побратими].

Мені мої хлопці [чоловік та сини], усі троє, дуже мало розповідали, вони мене оберігали, бо знали, що в мене є трішки проблеми зі здоров'ям, але вони намагалися мене від усього убезпечити.

Володимир Петренко
Володимир Петренко пішов добровольцем в Ізюмську тероборону у перший день повномасштабного вторгнення. З архіву Галини Петренко

Єдине він розповідав про Бахмутський напрямок, там вони пройшли пекло. Він навіть дзвонив мені прощатися. Я пригадую момент, коли він телефонує — чутно вибухи, стрілянину, я не можу зрозуміти, а він почав кричати у слухавку: "Найголовніше запам'ятай — я тебе люблю! Все інше — неважливо. І вибач мені". І відключився.

У цей день їм дуже важко було, це було в районі Кліщіївки. Вони там трасу охороняли. Він довго приховував від мене, казав, що вони під Ізюмом, хоча я чула постріли, а він мені казав, що то дерева впали, то ще щось. Бо не хотів мене турбувати, а потім я не витримала і сказала, що досить мене обманювати. А він мені каже: "А що мені тобі казати? Я розумію твій стан після смерті сина". І він мене оберігав. Це був кінець 2022 року, початок 2023 року.

володимир петренко
Володимир Петренко пішов добровольцем в Ізюмську тероборону у перший день повномасштабного вторгнення. З архіву Галини Петренко

Вчитель за освітою, який служив в батальйоні "Айдар". Галина Петренко — про старшого сина Богдана

У нас старший син Богдан з 2020 року служив. Мріяв стати військовим, підписав контракт із батальйоном "Айдар". Хотів саме туди. Був у зоні АТО і, звичайно, ми переживали, але коли почалося повномасштабне вторгнення, вони були у Гранітному на кордоні й перші потрапили під обстріл та оточення. Вони намагалися вийти з оточення. І коли вийшов на зв'язок, сказав: "Мам, все добре, я в шапці, я поїв, все добре". Я розуміла тоді, що там було не все добре. Старший син був останній раз 2 травня на зв'язку.

богдан петренко
Богдан Петренко з 2020 року служив в батальйоні "Айдар". З архіву Галини Петренко

Богдану було 28 років, коли він загинув. Він також відслужив в армії, за спеціальністю — викладач інформатики і вчитель математики. Але він вирішив йти на захист України. Він також казав: "Я не буду ховатися, я піду захищати". І ось з 2020 року до 2022 в нього було вже декілька ротацій, він був учасником бойових дій.

Закінчив магістратуру в Харківській гуманітарній педагогічній академії. Далі він трішки пропрацював у школі. Почав працювати, ще навчаючись в академії. З 18 років, коли вступив в академію, щороку їздив у піонерський табір "Березівські мінеральні води" під Харковом. Працював там з дітьми, бо він їх дуже любив.

Після магістратури його призвали на строкову службу. Відслужив і хотів повернутися в школу працювати, але зарплати молодого вчителя не вистачало, щоб жити та знімати житло. І він два місяці потім пропрацював на складі у Чехії. До речі, коли він загинув, мені писали з його роботи в Чехії, що таких хлопців дуже мало, завжди приходить на допомогу, підтримає.

Богдан Петренко
Богдан Петренко з 2020 року служив у батальйоні "Айдар". З архіву Галини Петренко

І коли він повернувся, почав штурмувати військкомати. Я була проти, він наче передумав, але виявилося, що ні. Пішов і підписав контракт на початку 2020 року. Він служив навідником, позивний в нього був "Мартін". Я не знаю, що це означає, хоча мені молодший син пояснював. Він нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеню, його нагородили посмертно.

Одні хлопці писали мені: "Бодька був прекрасним хлопцем", інші написали: "Мартін — це та людина, якій потрібно було працювати психологом. Він міг розсмішити та підтримати психологічно". Він ніколи не показував, що йому погано, ніколи не жалівся. До речі, в мене всі хлопці такі — з дитинства привчені не жалітися, бути чесними і справедливими. Вони в тата такі, бо він був взірцем для них.

Повернувся на фронт після поранення та загинув від артилерійського обстрілу — історія 28-річного Богдана Петренка

Вони двічі були в оточенні. Це була Волноваха, Донецький напрямок. Вони стояли у селі Гранітне. Тоді орки полізли з боків. Коли з ним вдруге втратився зв'язок, він був важко поранений. Вони виходили, їх було четверо у машині — водій, командир, Богдан і ще один побратим. Він розповідав, що коли він передавав телефон, то прилетіло в їхню машину. І їх залишилося двоє живих — Богдан і командир. У тій машині згоріли всі документи.

Богдан поранений, сильна контузія, в нього були сині ноги. Вони поранені пробиралися, йшли через якесь село, і їм допомогли місцеві, їх вивезла сімейна пара, і далі направили до госпіталю. Це було 18-го березня, а вже 19-го вийшов на зв'язок. І десь майже два місяці він був у госпіталях.

Їх вивезли в останню мить, з іншого кінця вже заходив російський спецназ. Він мені сказав: "Я дуже прошу, виїжджайте. Вони зламали базу даних, їм все про всіх відомо, вони зайдуть у село однозначно. І ви розумієте, що буде з вами всіма". Я вдячна дитині, я б, напевно, не наважилася виїжджати, він дав поштовх.

богдан петренко
Богдан Петренко з 2020 року служив в батальйоні "Айдар". З архіву Галини Петренко

Його лікували, потім відправили на реабілітацію, але він рвався до своїх хлопців, і я його просила полікуватися, а він мені: "Я не можу, я до своїх хлопців, їм важко, їх треба підтримати". Він приїхав до своїх хлопців 1 травня, останній дзвінок від нього був 7 травня 2022 року, він зателефонував і сказав: "Мам, не хвилюйся, зі мною два дні не буде зв'язку, бо він тут поганий". Хто ж знав, що я тоді зі своїм сином востаннє говорю.

Вони тоді пішли на штурм Павлівки, і їх накрили артилерією. Було написано, що він отримав мінно-вибухову травму. Загинув він 8 травня 2022 року о 14 годині.

У нього було звання старший солдат. Я бачила документи, хотіли його підвищити до командира, але на жаль.

Його ховали аж 21 травня у Харкові на 18-му кладовищі, бо наше село на той час було окуповане і, до речі, чоловік також похований на 18-му кладовищі на Алеї Слави.

богдан петренко
Володимир Петренко на могилі старшого сина Богдана, 21 травня 2022 року, Харків. З архіву Галини Петренко

В Богдана дівчина була, я її вважаю нареченою, бо він її запропонував одружитися. Юля зараз в Харкові, ми з нею спілкуємося, вона стала моєю донькою, бо вона — прекрасна дівчина. Я уявляю, якою б вони були прекрасною парою. Вона підтримує мене дуже сильно.

Він запропонував їй онлайн одружитися, вона сказала: "Давай ти приїдеш у відпустку, і все зробимо так, як має бути", але, на жаль, так трапилося. Він зробив пропозицію їй перед загибеллю у квітні, коли у госпіталі лікувався. Вона тепер дуже жаліє, що не одружилися онлайн.

Молодший син Денис — волонтер "Червоного Хреста" та бойовий медик ЗСУ

Денис до "Червоного Хреста" не на початку повномасштабного вторгнення приєднався. Він потрапив туди у 2015 році, ще під час навчання у Куп'янському медколеджі. Він казав, що він бачив все, що розпочалося у 2014 році. Йому хотілося туди поїхати і допомогти всім. Для нього "Червоний хрест" — друге життя. Йому тоді було 18 років.

денис петренко
З 2015 року Денис Петренко був волонтером "Червого Хреста". З архіву Галини Петренко

З листопада 2022 року приєднався до Збройних Сил України. Спочатку був на Куп'янському напрямку, евакуював поранених, їм з нуля привозили, а далі вони евакуювали і, поки довозили до лікарні, надавали допомогу, стабілізували і передавали далі. В нього медична освіта, він — бойовий медик.

Він виїжджав евакуйовувати, коли був на Куп'янському напрямку, потім після моїх істерик почав працювати у стабпункті. Їм привозять поранених, і вони надають допомогу, і потім зі стабпункту поранених везуть до лікарні. Там польові умови, в них є приміщення, де вони надають допомогу пораненим. Це також небезпечно, бо но ним прилітало останнім часом. Я його прохала: "Синок, ти в мене один, будь ласка". Він взагалі рвався на нуль, я сказала: "Я тебе прошу, в мене більше нікого немає. Що ж ви за хлопці в мене такі". Зараз він на Донецькому напрямку.

денис петренко
З листопада 2022 року Денис Петренко приєднався до ЗСУ та служить бойовим медиком у стабпункті. З архіву Галини Петренко

Перейменування вулиці на честь Петренків у селі Нижче Солоне та петиція про надання Володимиру звання Героя України

У нас у селі є вулиця Гагаріна. Я, чесно скажу, цим дуже не цікавилася, бо зараз живу не в селі. Подзвонила староста села і каже: "Галина Володимирівно, ви не проти перейменування вулиці Гагаріна на честь Володимира і Богдана Петренків?". Я кажу: "Чого ви мене питаєте? Питайте людей, які живуть на тій вулиці. Чи вони не проти? Це ж повинно бути опитування, а не так, що ви мене спитали лише".

Вона мені відповіла, що люди згодні. Було засідання селищної ради, бо не тільки в нашому селі, по всій громаді були дискусії щодо таких перейменувань, на сайті я бачила різні варіанти. Я знайшла своє село, побачила там вулицю Гагаріна й імена і прізвище моїх хлопців — Володимира і Богдана. Я надіслала молодшому синові, показала дівчині Богдана, вона сказала, що було б гарно. Я теж не проти такого, мені буде дуже приємно, що хоча б так вшанують пам'ять моїх чоловіків.

володимир та денис петренки
Денис разом з нині полеглим батьком Володимиром. З архіву Галини Петренко

Петицію організували побратими, сказали: "Чоловік заслужив цього звання!". Для мене найбільшою нагородою для мого чоловіка за все те, що він зробив для країни, є ось ця повага від хлопців-побратимів. Не я, як дружина, організувала цю петицію, бо чую багато звинувачень з цього приводу. І вже чула звинувачення до себе, що наче "ось захотіла пільг", хоча я навіть не знала, що за звання Героя України дають якісь пільги. Я буду дуже вдячна президенту, якщо він підпише цю петицію і дасть нагороду. Мій чоловік, як ніхто заслужив, він останнє віддавав. Якщо в нього був би вибір: врятувати себе чи товариша — він би врятував товариша.

володимир петренко
Володимир Петренко нагороджений відзнакою президента "За оборону України". З архіву Галини Петренко

Мені всі кажуть, яка я сильна, а я відповідаю: "Мені чоловік каже такою бути", а вони: "Чого каже? Казав", а я їм говорю: "Я не можу про нього казати в минулому, він поряд зі мною". Мені здається, що він завжди поряд зі мною. У важкі моменти, я завжди з ним раджуся, він завжди вмів підбирати такі слова, щоб заспокоїти мене. Я думаю, це багато про нього говорить. Він був взірцем і надійною опорою. Товариші його казали, що він завжди йшов вперед і ніколи не ховався за спинами. Він продовжував боротися навіть в тих ситуаціях, коли з них не було виходу.

Володимир Петренко
Володимир Петренко був нагороджений медаллю "За хоробрість в бою". З архіву Галини Петренко

Після загибелі старшого сина я на таблетках. Після загибелі чоловіка я взагалі закрилася у кімнаті і просила нікого мене не чіпати. Але я зрозуміла, що так не можна. В мене є молодший син, один. Заради якого я маю триматися. І я пам'ятаю мені чоловік сказав: "Я дякую тобі за синів-героїв. Тепер ти маєш бути достойною своїх синів". Я щодня ці слова повторюю.

Мене рятують мої учні. Я працюю у Піско-Радьківському ліцеї, викладаю дистанційно. Коли я виходжу на уроки, забуваю про все. Мене робота відволікає, але коли приходить вечір, мене накриває і я питаю: "За що?". Я дуже прошу меншого сина звільнитися зі служби, але він категорично проти, і я на 1000 відсотків впевнена, що він не напише рапорт.

Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube

На початок