На Алеї Слави в Харкові попрощалися із Владиславом Крамаренком, який після закінчення Академії Нацгвардії служив старшим лейтенантом у Маріуполі, там він застав повномасштабне вторгнення. Під час боїв боєць дістав поранення, два тижні він перебував на "Азовсталі". Владислав загинув 31 березня 2022 року, коли російські військові ракетою збили гвинтокрил, на якому українські оборонці евакуювали поранених побратимів до Дніпра.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, наречена Владислава Аліна Бережна була в Харкові, вони підтримували зв'язок.
"Я написала йому, запитала, як справи. Він сказав: "Ми переживаємо за літніх людей, за дітей і за хворих людей. А ми обов'язково прорвемося і все буде добре". З 5 по 13 березня не було жодного зв’язку. 13 березня повідомили, що він поранений, перебуває у госпіталі. По госпіталю були авіаудари, у нього загинули побратими поряд. Він вижив і його направили до "Азовсталі". У Владислава були поранення щелепи, обличчя, він не міг їсти та пити, він не міг довго перебувати там", — згадує Аліна Бережна.
Наречена бійця знала, що Владислава мають евакуювати з Маріуполя разом із пораненими.
"Російські новини повідомили, що біля Маріуполя збили гвинтокрил з пораненими. Я чомусь одразу подумала, що це він. Я почала писати всім в "Азовсталь", хто щось міг сказати. Ніхто нічого не сказав", — каже Аліна.
Рідні шукали тіло Владислава Крамаренка майже півтора року, його повернули під час обміну в липні 2023 року.
"Так вийшло, що у нього збереглося татуювання на лівій нозі. Я татуювання впізнала, і ми поїхали на упізнання до Києва. Після цього зробили ДНК-експертизу, яка тривала близько трьох місяців. Його дорога додому зайняла 576 днів. Владислав був людиною, з якою завжди можна було про щось поговорити, посміятися. Був чуйним, добрим. Я завжди була з ним на одній хвилі", — розповідає наречена Аліна Бережна.
Мати Наталія Крамаренко говорить, що досі не може повірити у загибель сина. Його 26-річчя відзначали не разом — 23 лютого 2022 року.
"Дитина була у цей час в Маріуполі. Ми одразу почали телефонувати, але зв’язок був тільки на листування. Ми до останнього знали, як він боронить нашу країну. Коли він дістав поранення, ми сподівалися. Я не можу казати про нього у минулому часі. Він завжди зі мною, дає приклад своєму молодшому 15-річному брату. Сьогоднішній день — це той крок, щоб його душа упокоїлася", — каже Наталія Крамаренко.
Простилися з Владиславом і його друзі, однокласники та побратими. Серед них — боєць із позивним "Оберіг", вони разом брали участь у боях за Маріуполь.
"Він був одним із тих людей, які до кінця свого життя не втрачали голову. Він просто виконував свої обов’язки: чітко, ясно, зрозуміло. Не було панічного настрою абсолютно. Хоча, думаю, як людина освічена, людина розумна, Владислав розумів, що ми потрапили в далеко не найкращі обставини. Мені вдалося вижити випадково", — говорить побратим загиблого.
За його словами, він приїздив на прощання з іншими бійцями з "Азовсталі".
"Кожен наш побратим, який загинув на "Азовсталі" — це сприймається як особистий родинний біль, тому нам важливо бути присутніми на прощанні. Найкраща пам’ять — те, що буде жити Україна. Ми переможемо тільки тому, що Владислав жив на світі, його шляхом підуть молоді люди й будуть берегти українську націю", — додає боєць з позивним "Оберіг".
Поховали Владислава Крамаренка в рідному Харкові на 18 кладовищі.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
