78-річна Марія Чернуха повернулася до селища Лісного на півночі Харківської області після курсу психологічної реабілітації. Нині жінка знову вчиться боротися зі стресом через постійні обстріли та розбите житло.
"Виходили вранці — вже дахів немає"
У перші тижні повномасштабного вторгнення Марія Чернуха ховалася у підвалі.
"У підвалі ми жили, коли почалися бомбардування 24 лютого 2022 року. У підвалі були й дорослі, й діти, й люди з інвалідністю. Виходили вранці — вже дахів немає. Ми тут пробули більш як 20 днів. Так досиділися, що діти розійшлися, роз’їхалися, але вже було нічим. Машини всі згоріли", — згадує пенсіонерка.
Нині вона не спускається до укриття під час тривог: "Тривогу нам не чути, я слухаю по радіо тривоги. Немає сенсу йти. Зараз такі ракети, що б'ють до нуля. Я йду, де стіна товстіша, сідаю на стілець. Вони зараз по нас не б’ють, а б’ють по Циркунах, Козачій Лопані — це кілька кілометрів від нас".
Торік з Лісного, яке розташовується за 20 кілометрів від кордону з РФ, Марію вивіз онук-військовий на танку. Понад рік жінка жила у Харкові, де проходила курс психологічної реабілітації. Повернутися додому вирішила 2 місяці тому.
"Мені хочеться жити й пережити це все. Я сильна, я міцна"
Нині Марія живе у пошкодженій обстрілами квартирі. До свого приватного будинку жителька Лісного не може потрапити через замінованість території.
На диванах в оселі Марії Чернухи — уламки від снарядів, вікна повилітали під час вибухів.
Марія Чернуха, жителька Лісного. Фото: Суспільне Харків
"Обстановка дуже тяжка. Хоч би шпалери чи що-небудь зробити, щоб не таке страшне було. Розетки повиривало. Балкон знесло — вода стоїть, тому що заливає тепер. Як мені жити тут? Бахкають. Мені нікуди хворого сина забрати", — говорить жінка.
Після повернення додому моральний стан Марії знову погіршився.
"У мене дуже тяжкий період, сину зробили операцію, на яку пішло багато грошей. Коли мій онук залишив мене на ніч, я думала, що я збожеволію. Бахкають то тут, то там, зовсім поряд. Як ці люди тут? Думаю, навіщо я залишилася, навіщо я прийшла? Але ще у мене не вщухли емоції після психологині", — розповідає пенсіонерка.
Жінка каже, що психологічна реабілітація їй допомогла боротися зі стресом і нині жінка використовує техніки, які їй показала спеціалістка.
"Дочка каже, що психологиня подарувала мені друге життя. Вона весь час повторювала, що все буде добре. Я тримаюся за ці слова. Мені хочеться жити й пережити це все. Я сильна, я міцна. Думаю про наших захисників, які захищають нашу земельку, вибивають ворогів по сантиметру", — говорить Марія.
"Бахкають, а мені здається, що тут, вдома, вони мене не дістануть"
Поки вона спить без вікон, поряд — чутно вибухи, але знову залишати дім не хоче. Усі думки виписує у щоденник — так, говорить, легше усе переживати.
"Веду щоденники війни. Один закінчила, інший починаю. Я пишу, як я намагаюся розв'язувати проблеми, як хочу жити, як спілкуюся з рідними, як переживаю за онуків-військових. Про те, скільки усього нам розбили наші "сусіди". Скільки ми скла прибрали, і всю цю нечисть ми вичистимо. Там бахкають, а мені здається, що тут, вдома, вони мене не дістануть", — розказує жителька Харківщини.
"Переночую, встаю і пишу. "499 день війни. Наші жителі оговтуються після шахедів, які нанесли ворожі сили вночі". Б'ють, а я кричу: "Ігнат, Ігнат [речник Повітряних сил ЗСУ — ред.], не пропускай. Не пропускай їх! Де ти є?". Чую — збили. Одна пролетіла — наробила шкоди. Дуже шкода, але ж два-три збили. А як 70-80 збивали!".
Як підтримати літніх людей під час війни
Люди похилого віку належать до вразливої групи населення — під час війни для них важливо проговорювати проблеми, спілкуватися з близькими, мати фінансову підтримку, каже психологиня Сільва Тамамян.
Сільва займалася психологічною реабілітацією Марії Чернухи під час її перебування у Харкові.
Допомога пенсіонерам має бути комплексною: окрім психологічної, літнім людям необхідно надавати допомогу у розв'язані побутових проблем — робити це самостійно в такому віці складно, стверджує спеціалістка.
"Я працюю з людьми пенсійного віку. Багато людей із різних регіонів похилого віку говорять про те, що вони не можуть дочекатися якихось матеріалів, дах налагодити. Є приклад родини, якій пообіцяли полагодити дах, і вже два місяці вони чекають. Є Марія Федорівна, яка досі чекає на вікна. І в Україні вона така не одна, таких людей багато", — говорить Тамамян.
За словами психологині, маючи житло, їжу, ліки та контакт з іншими людьми, пенсіонерам легше впоратися з тривожністю та стресами в умовах війни.
"Всіх ми навчили під час війни, як правильно дихати, як налаштовуватися. Всіх ми навчили, що вони мають дожити до моменту, коли буде гарне слово "перемога". Ми будемо святкувати разом. Вони усе це знають. Я кажу їм, що ми багато пережили, що все буде добре, що сьогодні ми можемо собі багато чого дозволити", — розказує Сільва.
Люди пенсійного віку потребують зворотного зв'язку, розповідає вона: "Я б хотіла, щоб вони були впевнені у собі, щоб вони відчували підтримку ще й з боку держави, щоб їх хтось прийняв, щоб з ними говорили. Люди похилого віку не можуть впоратися самі з усіма побутовими проблемами".
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
