Довгеньке — село в Ізюмському районі Харківщини на кордоні з Донецькою областю. З червня до вересня 2022 року населений пункт перебував під окупацією. Жодної вцілілої будівлі у селі немає. Попри це, в Довгеньке повертаються місцеві жителі.
Серед них — 48-річний Ігор Бурлака.
Тричі за день потрапив під авіаатаку
13 березня була перша авіаційна атака росіян, згадує чоловік: "Далі було чи щодня, чи через день".
Ігор поїхав з села 26 березня, раніше виїхала його родина — двоє синів та дружина.
Сам вирішив виїжджати, коли тричі за один день потрапив під авіаатаку.
"Капець — це коли прилітає літак, спочатку в обличчя б'є хвиля, потім чуєш вибух і лише після цього ти розумієш, що прилетів літак. Вже летять уламки, "стоїть" стіна заліза, а ти чуєш літак лише за кілька секунд".
У чоловіка було домашнє господарство — корови, кури, фазани, бджоли та кілька домашніх тварин — собаки, коти, папуги. Як виїжджав — випустив частину господарства: "Корови руки лизали, коли я їх випускав".
Повернутися Ігор зміг тільки після деокупації населеного пункту у вересні.
Чоловік не очікував побачити все своє господарство — літню кухню, будинок, сарай, котельню, вольєри тварин, пасіку, трактор, машину — вщент зруйнованим: "Я сподівався, що мій дім уціліє: він не в центрі, над ярком, кому він потрібен взагалі. Коли я побачив те, що лишилось від господарства, мене "накрило". Я все це будував. Мені вже майже 50 років, я сам не підійму це все".
На землі біля залишків будівель та на городі Ігоря лежать різні вибухонебезпечні предмети, які лишили по собі російські окупанти.
"Дороги тут протоптані: де машини проїхали — ми можемо ходити. В "зельонку" йти вже не можна, треба тільки випалювати. Понад дамбою танкових мін багато".
Город чоловік спочатку перевірив граблями, а потім випалив траву.
Під час окупації росіяни жили в будинку Ігоря: лишили свій одяг, харч та безлад: "Не можна жити в такому безладі. Свині, здавалося б, брудні тварини, але навіть вони, на відміну від росіян, відмежують "сфери життєдіяльності". Я побачив гору недопалків, кидали просто на землю, хоча відро було поруч".
На земельній ділянці Бурлаки чисельні сліди влучань снарядів, в тому числі біля місця, де була пасіка: "Мене від бджіл ніхто не міг відвадити. Дружина їх боїться, тому казала, що заллє чи випустить, але коли я тільки починав, то купив старий димар і сказав: "Допоки цей димар працює, доти я триматиму бджіл". Виявляється, є сили, які можуть це знищити".
Нині Ігор живе в будинку односельців: на будівлю впав стовб, але сусіди встигли підремонтувати оселю.
Чому росіяни знищували населений пункт, житель Довгенького не може відповісти: "Важко знайти логіку в діях неадекватних людей. Це було Богом забуте село. Далі нас — кінець географії. Хай би вже розбили мою хату в нуль, але усе село... Заради чого? На мою думку, жодної стратегічної ролі село не несе".
Далі чоловік планує відновлювати зруйноване господарство: "Бджіл я вже замовив, димар знайшов. Зроблю котельню, наведу "марафет"... Все буде добре".
Читайте також
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
