Рідні військового Костянтина Іванова чекають його повернення додому: він брав участь у боях за Маріуполь, потрапив у полон, і вже пів року інформації про нього немає.
Костянтин родом з Балаклії на Харківщині. Його мама Олена Мінцева каже: син свідомо обрав професію військового, адже хотів захищати Україну. Про те, що він у Маріуполі, вона знала з першого дня повномасштабного вторгнення.
"Він сам виходив на зв'язок зі мною. Я не могла йому зателефонувати. І у нас в місті Балаклії зв’язку майже не було", — каже Олена.
Нині мати та дівчина Костянтина перебувають у Польщі і звертаються до журналістів та міжнародних організацій, щоб дізнатися про стан військового.
"Мені зателефонував "Червоний Хрест", повідомили, що "ваш син з заводу такого-то числа...", і що він дав мої контактні дані. Ніяких даних про нього немає. Ані про стан здоров’я, ані де він, перевозили їх з Оленівки чи не перевозили після тих двох терактів", — говорить мама Костянтина.
Останнє повідомлення від Костянтина було ще 24 квітня, розповідає дівчина полоненого Анастасія Бугера. Вони разом понад півтора року. Познайомилися під час навчання на військовій кафедрі.
Анастасія п'ять місяців перебувала в окупованому Ізюмі, а коли змогла виїхати до Польщі, почала зв’язуватися з журналістами різних видань.
"Спочатку казали: "Чекайте". Ми чекали процедуру екстракції. Потім ми чекали, що їх на три місяці до полону евакуювали. Вже пройшло шість", — каже Анастасія.
"Я знаю, що він витримає. Я впевнена в цьому. У нього така велика сила духу. Якщо якісь негаразди, він знає, що це такий етап, через який треба пройти", — каже кохана військового.
Дівчина та мати військового відстежують усі новини про обміни полонених "Азовсталі" і хочуть якомога скоріше побачити у списках Костянтина.
"Спочатку просто обійняти, у мене буде куча емоцій. Це будуть сльози, це буде все. Дуже буду рада його побачити, що він, нарешті буде вдома. Ми його дуже чекаємо", — говорить Олена.
Читайте також
"Дізналися з росЗМІ". Випускник харківського вишу, який боронив Маріуполь, пів року у полоні
"Вірю, що син живий": як родини з Харківщини шукають полонених з "Азовсталі"
