Майже пів року окупації 65-річна жителька Балаклії Наталія Кривуля провела у підвалі. Разом з дітьми та онуками чекала на українських військових. Коли на початку вересня ЗСУ звільнили місто від російських окупантів — плакала та пригощала бійців домашніми оладками, приготованими на вогнищі.
У день визволення Балаклії Наталія разом з іншими мешканцями будинку ховалася в укритті.
"Ми сиділи у підвалі. Потім піднялися до мене на третій поверх із зятем, він дивиться у вікно і каже: "А ну тихо! Чуєш, українська мова!" Я кажу: "Де?" Пішли на балкон, я виглядаю, а внизу четверо стоять, на рукаві блакитні стрічки. Я кажу: "Ой, мабуть, наші. Не перевдягнуті ж росіяни?" — згадує Наталія.
"Заходимо у підвал, кажемо: "Наші прийшли!" А мені відповідають: "Ну да, ну да..." Не вірять! А потім вийшли, подивилися, правда, наші хлопці! Це не забудеш. Тоді все у душі колотилося, не вірилося, що ми вільні, аж легше дихати стало!" — говорить Наталія.
Коли обстріли стихли, Наталія з родиною вийшла у двір.
"Ми ранком варили кашу та смажили оладки на дріжджах. Газу не було, ми на вогнищі біля будинку готували. Запропонувати військовим було нічого, то запропонували хоча б оладки. Хлопці посміялися, гарні хлопці, такі красиві", — пригадує Наталя.
Читайте також: Шеф-кухар Клопотенко опублікував рецепт оладок після відео зі звільненої Балаклії на Харківщині
Під час окупації Наталія із сусідами готувала у перервах між обстрілами.
"Встаєш зранку і дивишся: звідси стріляють? Бігом готую. Здебільшого українські військові били по точках російських військових. Вони не били по будинках. Росіяни обстрілювали постійно. Я не знаю, як нашим вдалося їх звідси вибити, це просто диво. Пам'ятаю, як мама розповідала про війну з німцями. Але тут свої, слов'яни, і так поступають з нами жорстоко", — каже Наталя.
На війні Наталія втратила 41-річного хрещеного. Уламок снаряда потрапив йому у груди — чоловік помер дорогою до лікарні. Сама жінка з Балаклії не евакуювалася.
"Я не поїхала, бо мої двоє дітей, троє онуків не поїхали, ми разом ховалися тут. Ми думали, що нас швидко звільнять. Ми так цього чекали. Коли були обстріли, ми сидимо у підвалі і кажемо: "Невже наші не прийдуть?" Ми тільки про це й говорили. Я завжди вірила, бо не може бути Україна ні під якими росіянами", — розповідає Наталя.
"Окупанти ходили тут, як пани, пуза повідпускали. Владно так казали: "А ну стій!" здебільшого до чоловіків. У мене дві молоді дочки, тож у магазин я бігала, старалася, щоб вони менше на вулиці ходили", — говорить Наталія.
Серед балаклійців були ті, які співпрацювали із загарбниками, згадує жінка. Один чоловік складав списки "нелояльних".
"Що ми нацисти, мої діти, онуки. Він перелічив усі наші прізвища... Ці списки він склав за два дні до того, як прийшли наші. Я не знаю, чим би все закінчилося, якби вони не прийшли", — каже Наталія.
8 вересня для жительки Балаклії — свято. Каже, того дня відчувала "салют у душі". Військові так і не скуштували оладок Наталії — не було часу, ЗСУ просувалися вперед. Рецепт жителька Балаклії передала Суспільному — наголошує, жодних секретів немає, приготування оладок традиційне, зазвичай на кефірі.
Читайте також
"Ми знали, що за нас воюють": рятувальники Балаклії — про роботу та полон під час окупації
