До війни Марина Синицька вчила дітей в Ізюмі декоруванню — виготовляла янголів, берегинь, квіти, картини та інші речі з соломи. Зараз Марина живе у Франції та дарує солом'яних янголів місцевим, щоб віддячити за доброту до біженців з України. Як творчість допомагає адаптуватися, якою була втеча з Ізюма та чому рідна солома краща, Марина розказала Суспільному.
"Руки зайняті плетінням"
Марина Синицька — єдина майстриня Харківщини, що практикує соломоплетіння та викладає його, кажуть в обласному центрі культури та мистецтв. Аплікаціями та плетіннями з соломи вона захопилася о 14-річному віці, згодом обійняла посаду своєї наставниці Галини Воловик та продовжила навчати дітей Ізюма народному ремеслу.
"Я виготовляю ляльок, берегинь, скриньки, віночки, коней, півнів, квіти у вазі, різноманітні аплікації й ще буду експериментувати. Матеріал — жито, але можна будь-яку культуру брати з трубочкою, аби вона довга була і колосок гарний", — говорить Марина Синицька.
Окрім роботи у гуртку, Марина працювала на Ізюмському приладобудівному заводі, тож часу на свої роботи до війни майже не вистачало.
"Сумуємо за домом, але розуміємо, як там ще страшно, розмовляємо телефоном з родичами й друзями, підтримуємо один одного. Руки мої зайняті плетінням, а мами — кухнею, і це трохи відволікає", — розповідає майстриня про життя в евакуації.
Першу солому у Франції Марині у подарунок придбала родина, яка прихистила її з мамою та дитиною.
"Забрати з Ізюма нічого не вдалося, бо ми дуже швидко виїжджали, я приїхала з дитиною до батьків ще 24 лютого, а потім вже більше у свою квартиру не повернулася, бо саме в нашу сторону сильно стріляли. Коли ми приїхали у Францію, я розповіла сім'ї, яка нас взяла до себе, що я займаюся цією справою, і вони мені зробили подарунок — замовили першу солому тут на Amazon. Вона була коротенька — трубочки для напоїв, і з неї я почала робити янголів, які просто дарувала сусідам і людям, які нам тут допомагали з речами й побутом. Так я змогла їм трошки віддячити за те, що вони зробили для нас", — каже ізюмчанка.
"Не було сил терпіти страх"
З рідного Ізюма родина Марини виїхала 7 березня.
"Наше місто тоді вже було сильно пошкоджене, стріляли усюди, воно сильно горіло. Газу, води, світла вже не було, і у підвалі, не облаштованому для сховища, ми пробули 3 ночі.
І відповідальність перед 5-річною дитиною була, тож батько схопив свою машину, й у чому ми були одягнені у підвалі, у тому і поїхали", — говорить ізюмчанка.
Батьки Марини, чоловік та син дісталися до Барвінкового — на евакуаційний поїзд.
"Чоловіка мого не взяли у потяг, бо було мало місця, брали спочатку дітей і мам, і так ми поїхали на західну Україну до знайомих моєї тітки, яка давно вже живе у Франції.
Нас прихистили у дуже гарній родині, ми трохи заспокоїлися, наїлися та відпочили, а потім поїхали далі до тітки у Францію", — згадує Марина.
"Усі тут знають правду"
Дорога до тітки зайняла дві доби автобусом, який привозив із Франції в Україну гуманітарну допомогу, а назад — віз біженців. Спершу, каже Марина, жили у рідних, та місця було мало, родину прихистили місцеві. Ізюмчанка говорить, не очікувала такої підтримки французів.
"Нам тут всі дуже допомагали. Навіть на вулиці, де ми живемо, люди скинулися для нас грошима, хто приносив їжу, хто речі, хто іграшки для дитини. Господарі будинку нам заповнили холодильник їжею", — говорить Марина.
"Країна дуже гарна, люди привітні, толерантні та доброзичливі. Усі тут знають правду і пишаються нашим президентом, дуже переживають за українців і вважають своїм обов'язком допомагати нам", — розповідає жителька тимчасово окупованого Ізюма.
"Усі походи до лікаря нам покриває страховка, яку отримали разом з документом про тимчасовий захист. Спеціалістів менше тут, ніж в Україні, й тому чекати на зустріч з лікарем треба довше. Допомагає дуже "Червоний хрест" українцям з харчами та засобами гігієни, перші іграшки для дитини ми також отримали там. У них є свій перекладач, вони також проводять курси для вивчення мови, без неї важко, ми вчимося ще", — каже Марина Синицька.
Завод зруйнований, центр дитячої творчості цілий
У Франції Марина вже провела перший майстер-клас та виставку-продаж своїх виробів з соломи: "Гроші ми збирали й збираємо для ЗСУ, також усім розповідаємо про культуру України й пригощаємо французів борщем і варениками".
До Дня незалежності українська громада готує концерт на підтримку ЗСУ, розповідає Марина. Чого не вистачає майстрині для роботи у Франції — соломи з рідних полів.
"Матеріал раніше ми вирощували й збирали самі, а зараз я його шукаю і прошу родичів та друзів висилати його з України, бо у Франції дуже дорого його придбати. З соломи можна робити все, головне — бажання, фантазія і терпіння. Солома — це просто чудо якесь, такий матеріал, що і фарбувати можна, і клеїти, і шити — все, що завгодно. Ті, хто займаються соломоплетінням, вже не можуть залишити його", — говорить Марина Синицька.
Марина стежить за подіями у рідному місті: "Поки відомо, що наша квартира уціліла, тільки вікна побиті. В Ізюмі залишається мама чоловіка, інколи телефонує з сусіднього села, бо в нашому місті немає зв'язку, також є дві подружки, з якими я не спілкувалася з початку війни, але через когось дізнаватися, що з ними все гаразд, поки вони залишаються ще там. Завод, де я працювала, повністю розбитий, а центр дитячої творчості залишається поки що цілим".
Марина каже: найбільше мріє про перемогу України та щоб її родина нарешті возз'єдналася: "Все буде добре, я це відчуваю, й усі сім'ї будуть разом. Слава Україні! Ми її любимо, поважаємо і цінуємо".
Читайте також
«Ми залишили все, але зберегли життя». Як вчителька евакуювалася з-під обстрілів в Ізюмі
Поїхав з Харкова в Ізюм та потрапив під окупацію: історія евакуації
"Врятуйте Ізюм": жителі окупованого міста та їхні родичі записали відеозвернення до Зеленського
