26-річний Олексій Семіков другий тиждень кульгає. На ногах — сліди побоїв. Волонтер з тимчасово окупованої російськими військами Козачої Лопані у середині березня потрапив у полон, коли віз до селища їжу та ліки. Після трьох днів катувань окупанти відпустили Олексія, він зміг виїхати до Харкова.
Олексій — будівельник, до війни жив у Козачій Лопані, їздив на роботу у Харків.
"Коли почалася війна, у нас закінчилися продукти ще на першому тижні, тож я почав привозити з сусіднього селища, з ферми молоко, а після зателефонував мій директор з Харкова і сказав, що можеш поїхати до мене й забрати все, що тобі потрібно. Я набрав пального, взяв продуктів якихось у місті, заправив машину і потім ще тиждень возив продукти на машині у селище", — розповідає чоловік.
16 березня Олексій вчергове їхав з Харкова у напрямку Козачої Лопані, проїхав блокпост у селі Цупівка, також нині окупованому, на блокпості у селищі Козача Лопань Олексія зупинили.
"Мене наздогнав УАЗ, з нього вибігли військові, вони зав'язали мені очі та руки й кажуть: "Усе, доїздився ти, ти у місто полюбляєш їздити, а туди ж нікого не пускають, як ти туди їдеш?" — сказали Олексію військові РФ, зв'язали його, забрали документи, гроші, ключі від машини і повезли на вокзал.
Наступні дві доби Олексій провів у підвалі.
"Вони питали: як ти їздиш, що там відбувається? Я пояснив, що у Харкові працюють аптеки, магазини, комунальники, а вони відповідали: "Такого не може бути, в нас інша інформація". І продовжували бити. У цей час зайшов інший військовий з телефоном і каже: "Тобі дзвонить якийсь діабетик". Я пояснюю, що мені треба передати ліки для хворої дитини, а він мені відповідає: "Ти думай не про іншого хлопчика, а про те, як залишитися живим". Нас били конвої кожен по черзі, вони змінювалися кожні кілька годин", — згадує хлопець.
Черговий конвой, за словами Олексія, прив'язав його батареї та бив мітлою.
"Він казав: "Ти на Майдані стрибав". Я відповідав, що не стрибав, а він знову: "Ні, ти стрибав, вісім років де ти був, чому не захищав Донбас, ти мав за нас воювати", — казав до Олексія військовий.
Окрім Олексія, у підвалі був спочатку ще один чоловік, на ньому була військова форма, за його словами, яку він виміняв у сусіда. Він побиттів чоловік не витримав та обмочився. Згодом у підвал почали приводити й інших людей, згадує Олексій.
"Спочатку двох, потім шістьох, потім 10, багатьох приводили, їх також били, нас менше були, а їх так нормально били і, я дивлюся, що заводять знайомого фермера, його племінника, сина, ще одного чоловіка. Він їх питає: "За що ви мене привезли сюди? — А ти зараз будеш пояснювати, чому у тебе такий великий будинок", — розповідає Олексій.
У підвалі волонтер провів три дні. Увесь цей час йому не давали ані пити, ані їсти, ані спати.
"Я просив у них води, а вони мені: "Ти нацист, ти козачок, на Майдані стрибав, хай тобі інша зміна дає". Все казали, й ніхто так і не дав води за ці три дні", — говорить чоловік.
18 березня Олексію розв'язали руки та очі. Обіцяли відпустити, але наказали іти збивати лід. Від виснаження чоловік знепритомнів.
"Я втратив свідомість, бо всі три дні не спав і не їв, мене привели до тями, а ввечері відпустили додому. Я спитав: "А машину мені віддасте?", вони сказали, щоб приходив завтра. Наступного дня я пішки повернувся до будівлі вокзалу. У них там є старший, його називали Геннадійовичем. Він сказав, що мені віддадуть машину, якщо я нікуди не поїду з селища", — розповідає Олексій.
У машині Олексія лишилися лише документи — їжі та ліків не було. Він сів у авто і поїхав геть.
"Я вирішив їхати на Золочів, спочатку зустрів російський танк несправний, а потім через кілометр зустрів Nissan з нашими військовими. Я їм все розповів, і вони мене нагодували, напоїли, подзвонили, кому треба, і я вже до Харкова доїхав нормально", — каже Олексій.
Авто Олексія побите уламками, але "на ходу". Хлопець продовжує волонтерити у Харкові: розвозить містом продукти, збирається ремонтувати пошкоджені багатоповерхівки.
Читайте також: Окупанти на Ізюмщині наїлися отруєних пиріжків від місцевих — розвідка
