Назар Горішний на позивний Спец — командир другої роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону "Пегас" 1 танкової бригади. Колишній тату-майстер з Івано-Франківщини з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України. Спершу — рота охорони, а далі — 10 окрема гірсько-штурмова бригада "Едельвейс", бої за Бахмут, "Сталевий хрест", десятки одиниць знищеної техніки та ліквідованих росіян та "Золотий хрест".
У серпні 2023 року Назар звільнився зі служби через хворобу батька, однак довго залишатися в тилу не зміг і вступив до 1 окремої танкової бригади. З лютого 2025 року боєць формує свою роту безпілотних авіаційних комплексів.
Про життя до війни, брата й матір, які також служать у війську, бої на Донеччині, козацький чуб і те, як реагує на новини про перемовини й заяви Трампа, Назар Горішний розповів в інтерв’ю Суспільному.
"Коли побачив стелу "Донецька область", відтоді сумнівів не було"
Назар Горішний до повномасштабного вторгнення мав свою тату-студію в Івано-Франківську. Пригадує, як один з клієнтів скасував запис на 23 лютого, бо "почнеться війна". Назар не вірив, що це можливо.
Він народився 24 лютого та мешкав у Богородчанах. У 2022 році замість привітань від матері Назар Горішний почув тривожне: "Почалася війна". А вже наступного дня він разом зі своїм рідним братом та другом були біля ТЦК та СП. Відтак служили у Богородчанській роті охорони.
У червні 2022 року Назар Горішний долучився 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс", яка тоді воювала під Бахмутом.
"Ми заїхали на Донбас. Я пам'ятаю, як сьогодні, що найгірше — це дорога. За кермом — то ще нормально, а коли ти збоку сидиш, починають думки лізти всілякі. Страх. І думаєш: сидів би собі зараз вдома, нащо ти пішов у той військкомат? Але тільки побачив оцю стелу "Донецька область", відтоді в мене сумнівів не було. Піднявся дух. Вмикаєш музику бойову, броню і їдемо воювати", — пригадує військовий.
Донецьк — другий дім
Назар Горішний спершу служив у складі стрілецького батальйону, а потім — у батареї управління та артилерійської розвідки. Там почав працювати з безпілотниками. Зараз боєць називає Донецьк своїм другим домом.
"Кажуть: де покладеш голову, там можна вважати, що дім. Якщо ти не берегтимеш свій дім, тобі ж незатишно буде. Тому з часом ти стаєш частиною того, де перебував. Ну і спогади про друзів, побратимів. Ми ж не просто, як роботи, стріляємо, літаємо. Ми ж ділимося життям один з одним", — каже боєць.
Від "міського хлопчика", який не любив пилюку, до воїна, який живе в бліндажах з мишами
Назар Горішний пригадує: на Донеччині спершу ночував в автомобілі, бо не хотів спати в запилюженому закинутому будинку.
"Пам'ятаю: перший раз ми заїхали на хату, це була Федорівка, а я ще такий хлопчик з міста не хотів в ту хату з пилюкою заходити. Думаю: в машині посплю. А то як "увалило" — прихід з гармати. Я прокидаюся — серце калатає. Думаю: блін, треба йти в хату. Але ніби вже обстрілів немає. Так, посплю в машині. Знову прихід, потім ще один. Я вже зранку думаю: встаю, йду якусь каву пити, в підвал трохи ховатися. І потім вже звик", — пригадує Назар Горішний.
Воїн розповідає і про своє життя у бліндажах: "Щодня — обстріли, на нашу позицію "прилітає", миші. Я не розумів тих людей, які вбивають мишей. Я любив на руці мишку погодувати, щось їсти кинути. Мені казали: "Не кидай їсти. Нащо? То — наша їжа". Я питав: тобі шкода кусень хліба? Ну, звісно, вони гризли продукти, але ми ховали в ящиках. Нормально було".
Зараз, каже військовослужбовець, коли був удома, спав на підлозі на килимі, бо на мʼякому матраці заснути не вдавалося.
За три місяці — 70 днів на позиціях
Назар Горішний пригадує, як за три місяці 70 днів перебував на позиціях. На Донеччині була "справжня заруба" — почалися активні штурми росіян. Тоді боєць разом із побратимами "літали, бомбили й стримували".
Свою першу нагороду "Сталевий хрест" військовослужбовець отримав за бій поблизу позиції "Кіт" на Донеччині.
"У батальйоні, якому ми підпорядковувалися, закінчилися дрони. В мене був один БпЛА. "Вагнери" наступали на позицію. Я вилетів, почав коригувати. Ми по рації зв'язувалися з передньою лінією, говорили: "Пацики, там справа залізають. Будьте обережні". І вони вже там "цинкували", щоб ворог не проліз. Але пізніше вони таки залізли у траншею. Ми думали: все, жо*а", — розповідає Назар Горішний.
Далі позиції, де перебував військовий, почали атакувати з "градів".
"У мене контузія одразу. Я трошки оговтався і почав другий політ, відбивати, міномет, трошки їх налякали. Вони відступили. І потім знову їхня авіація переді мною. Танк почав працювати. Я в той день дивом цілий залишився. Далі коригував вогонь, і почав працювати міномет по ворогу прямо туди, куди треба. Там "трьохсоті" і "двохсоті". "Вагнери" побігли у свій бліндаж. І потім стріляє M 777 гаубиця прямо в бліндаж, куди зайшли росіяни. Так всі раділи", — пригадує воїн.
Військовослужбовець додає, що з радістю б повернувся в той час, якби знав, що ніхто з побратимів не загине.
"Я не був на нагородженні, мені було цікавіше сидіти на позиції"
15 квітня 2023 року Назар Горішний отримав нагороду від Валерія Залужного "Золотий хрест". У той момент він перебував на бойових позиціях під Соледаром.
"Надалі ми займалися "бомберами"безпілотний літальний апарат (БПЛА), спеціально розроблений для виконання завдань у сфері військово-стратегічного планування та повітряної атаки, скидали гранати, знищували техніку. За це, мабуть, і отримав "Золотого хреста". Я тоді навіть не був на нагородженні, мені було цікавіше сидіти на позиції. Працював. То замість мене інший отримав нагороду, вже потім мені передали її. А я сидів на позиції разом з побратимом "Дідом", — розповідає боєць.
Під час великої війни Назар втілив ще одну свою мрію — відростив козацький чуб. Раніше чоловік вважав, що не мав права носити козацьку зачіску, бо не воював. Проте право носити чуб виборов, ставши на захист країни.
"Ні, "Діда" я не віддам"
З кінця 2022 до серпня 2023 року Назар Горішний постійно працював зі своїм побратимом на позивний Дід — "жорстким тіпом". Вони познайомилися у Федорівці, а служити почали за пів року після знайомства — 31 грудня 2022 року.
"Ми тоді в перший день з "Дідом" скоригували "арту". І воно влучило у бліндаж, де три "орки" були. І по перехопленні передали, що вони вже "двохсоті". Тоді я думаю: от "Дідо" передає потужно координати. Мені цього і треба було. Людина, яка хоче робити, а не ухилятися. Бо бували й такі: "Та забий". Втратили дрони? — Та поф*г. Я не любив таких хлопців, коли вони втрачали ті дрони. Я старався безпілотник витягнути, бо ж люди скидаються на ті дрони, шкода", — говорить Назар.
Військові добре спрацювалися і вже не могли служити один без одного.
"Він любив під час виходу "градів" вилізти з бліндажа і побігти по щось. Я так і пам'ятаю: сидимо на цій позиції з "Котом" і дрон налаштовуємо. Та й чуємо виходи. Я кажу, що треба батарею чи EcoFlow принести у траншею. Все, "Дід" побіг. Я кажу: "Дєда", та не виходи". Побіг. Тут нас накриває, дим. Все, я сиджу в тому окопі. Тут "Дідона" з диму виринає. Каже: "Я приніс". Побратим любив собі вибігти під час небезпеки. Ну він так і, до речі, руку втратив. Пішов по солярку та й там накрив його міномет. І в ногу зайшов уламок", — розповідає боєць.
Зараз "Дід" проходить реабілітацію в Івано-Франківську, а Назар воює у складі 1 танкової бригади на іншому напрямку. Однак вони залишаються найкращими друзями по зброї.
"Я народжений для війни"
У серпні 2023 року Назар Горішний звільнився зі служби через хворобу батька. Він повернувся на Івано-Франківщину і знову відкрив свою тату-студію. Однак довго залишатися не зміг: робота не приносила задоволення, а люди не могли його зрозуміти.
"Пів року я побув вдома. Мене тиснуло зі всіх боків. Не міг тут перебувати, не міг зрозуміти людей. Вони мене не розуміли, та я нікому не старався нічого пояснювати. І просто втік в армію. Знову. Нащо жити, якщо ти робиш роботу, яка тобі вже не до душі?" — каже військовий.
На запитання, чи приносить тепер йому робота задоволення, Назар відповідає: "Так. Я народжений для війни. Всі кажуть, що вони не народжені. Я, значить, народжений".
"Я розумію солдатів. Я знаю, що їм потрібно"
Військовослужбовець після повернення на фронт вирішив вчитися, отримав звання сержанта й сертифікат пілота БпЛА. Далі служив у 420 окремому батальйоні безпілотних систем, а згодом перевівся в 1 окрему танкову бригаду.
"Я вперше побачив такий підрозділ. Вся робота налагоджена, всі працюють. Я вже командиром взводу прийшов, мав свій взвод важких "бомберів" — в народі "Баба Яга". Ну і з ними працював, налагодив роботу, почали хлопці бомбити, мінувати. І пізніше мене вже поставили перед фактом, що будеш командиром другої роти, бо ми розширюємося, буде батальйон. Тому шукаю людей. І вперед", — каже боєць.
Станом на 23 березня у свою роту Назар Горішний шукає заступника командира роти, командира з МПЗ, головного сержанта, сержанта матеріального забезпечення, техніка роти, медика, командирів взводів, головних сержантів взводів, пілотів, операторів і водіїв.
"Я розумію солдатів. Я знаю, що їм потрібно. Шукаємо людині ту роботу, яка їй до душі. Стараємося. Нікого не силуємо до того, що вона не хоче. Я хочу зробити кістяк команди з досвідчених людей, які можуть навчити пілотів, солдатів зі свого досвіду. І щоб не було так, що я привів офіцера, який нічого не знає про дрони, і він буде командувати людьми. Ні. Такого не буде. Це — важливо", — пояснює Назар Горішний.
Як сімʼя Горішних захищає Україну
Нещодавно Назар Горішний їздив у відрядження на Донеччину. Там зустрівся зі своїм братом Олегом, який служить у складі 155 бригади.
"Він зараз — начальник управління, капітан. У 2023 мій брат служив під Спірним. Він там був разом з "Червоною калиною". То якраз Бахмутська битва, розпал, там стояли "ДНРівські" ці підрозділи, наступали, і він там був в оточенні. Два тижні не мав з ним зв’язку. Думав: що з братом сталося. Вже заїжджав туди на базу, питав, де він. Чуваки виходили: "Та ми їдемо на позиції, бо там — ж*па і нікого вже нема", — розповідає Назар.
У цих боях брат Назара Горішного Олег брав участь три тижні.
"Трошки горя "хльобнув", бо і побратими загинули на руках. Води не було, з болота мусили пити трупну воду. Тіла валяються, набирали воду, порошком закидали, щоб очистити, і пили. Отаке розказували мені. Хто був під Спірним, той знає, що там було жорстко", — розповідає Назар Горішний.
У Збройних силах України служить і мама братів Горішних. Вона — в Богородчанській роті охорони.
"Мама думає, може, б то до мене. Але вдома є собаки, то й шкода їх залишати. Хай сидить поки що тут. Там далі побачимо", — говорить боєць.
"Який мир? Ви історію вивчали?"
Назар Горішний каже, що ані він, ані його побратими не мають часу перейматися новинами з-за кордону.
"Щодо оцих новин про Трампа. Ну не все одно? Думайте про хлопців, які воюють. Їм не до Трампа, їм не до цього, а до того, щоб вас захистити. Миру вам хочеться? Який мир? Яке припинення вогню? Ви історію вивчали? Хочеться сказати людям: прочитайте історію. Скільки вам потрібно перемир'їв, щоб ви зрозуміли, перемир'я — це в майбутньому подальше просування. І ніхто цього не може зрозуміти, бо їм дуже тут важко", — каже військовий.
Боєць радить цивільним більше уваги приділяти військовим, замість того, щоб читати стрічку новин.
"Всі — на стресах, у кав'ярні не можуть каву попити, бо, Боже, новини якісь з'явилися, не знати які. Все, в них — стрес, треба піти "лупнути" коньячку на вечір. "Стресують", бо вони не можуть спокійно вийти надвір, в магазин, бо ТЦК ловить. Стрес, тяжко для них, хочуть закінчення війни. Вони не подумали, що в солдатів стрес більший, вони можуть втратити життя. Пріоритети виставляйте", — каже Назар Горішний.
"Все на помсті зараз базується"
Назар Горішний вважає, що будь-яке перемир’я з РФ буде тимчасовим.
"Всі кажуть, що два-три роки Росії треба. Та ні. Я он відпочив, за місяць вже був готовий воювати, назад повертатися. Після того, коли звільнився. Я вже хотів, мені вже кортіло. Людині, яка не має поранення, ампутації, два-три місяці повністю вистачає, щоб знову піти в наступ. І вже зі знаннями, з ясною головою він буде думати набагато краще", — ділиться військовий.
Боєць каже, що з часом російські військові стають тільки жорстокішими.
"За два-три роки можна й забути, як то воювати. Все ж змінюється. При припиненні вогню на місці Росії я б три місяці почекав — і далі. Вони стають жорстокішими з кожним роком. Ми вбиваємо їх, вони — нас. Все на помсті зараз базується", — говорить Назар Горішний.
"Ми б’ємося за майбутнє, а не за мажорів чи корупціонерів"
Військовий говорить, що війну неможливо виграти без розуміння, за що ми боремося.
"Коли я був у відпустці, люди здебільшого не розуміли мене. Казали: "Як ти можеш за ту владу, за корупціонерів воювати, за мажорів, які сидять, нічого не роблять?" Але ж я не за мажорів б’юся. Я б'юся за дитину, яка в "Охматдиті", пам’ятаєте, вся закривавлена… В тих очах більше сміливості, ніж в оцих людей, які кажуть, що ми б'ємося за когось, щоб виправдати свого боягуза всередині. Ми б'ємося за майбутнє", — каже військовий.
Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, WhatsApp, Instagram, TikTok та YouTube
