Прикарпатка Наталія Кіщук з березня 2021 року займається патронатним вихованням дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах. За цей час вона з чоловіком Мирославом тимчасово прихистила 12 дітей. У кожного із них — своя історія: когось покинула мати у пологовому, хтось жив з родичами, які випивали, та голодував, у когось батько загинув на війні. Жінка допомагає дітям відновитися після пережитого та виховує їх, доки в них не з’явиться можливість повернутися в біологічну чи піти в іншу сім’ю. Надалі Наталія Кіщук не припиняє з вихованцями спілкування.
Історію патронатної виховательки та дітей, з якими вона працює, читайте у матеріалі Суспільного.
"Рідні не уявляли мене в цій ролі"
Наталія Кіщук разом з чоловіком Мирославом виховала двох дітей. Жінка розповідає: після того, як вони подорослішали, відчула порожнечу. Це її й підштовхнуло стати патронатною вихователькою. Як знаходити з дітьми спільну мову, каже, знала, бо працювала вчителькою у школі та викладачкою в коледжі. Мала 20 років досвіду педагогічної роботи.
"Мені було шкода діток, які втратили своїх батьків, які потрапляли в якісь такі складні життєві обставини, яким було важко. Прийшов такий момент, коли я вирішила: для мене настав час кардинальних змін. Ми з чоловіком переїхали з передмістя Снятина в село Трач Матеївецької громади, в таку гарну хату, яка перейшла йому від родичів. Це — мальовниче село, де є ліс, дуже чудова природа. І я почала тут займатися патронатним вихованням", — каже Наталія Кіщук.
Що таке патронатна сім'я, жінка дізналася від своєї сестри, яка теж займалася таким вихованням, а тепер створила дитячий будинок сімейного типу.
"Коли я вже зважилася, важко було переконати своїх рідних, тому що вони не уявляли мене в цій ролі. Мені здається, спрацьовував такий маленький егоїзм: як це я буду приділяти увагу не їм, не своїм дітям, а якимось чужим? Але коли до нас вже влаштували першу дитину, хлопчика, то мої діти з радістю мені допомагали. Мій старший онук Кирило дуже подружився з першим хлопчиком Володькою, якого ми взяли на виховання. Дотепер вони постійно зідзвонюються, в них уже дружба навіки. Зараз усі вже сприймають мою роботу, бо мої рідні підтримують зв'язок із дітьми, яких я виховувала", — розповідає патронатна вихователька.
"Він був радий, що ми його забираємо"
Першу дитину — хлопчика Володю — соціальні служби дали на виховання Наталії Кіщук у березні 2021 року. Жінка каже: на початку їй було страшно, і думала, що може не впоратися, та це їй виявилося під силу. Дитина пішла з жінкою на контакт.
"Приїхала і побачила, в яких умовах живе дитина. Коли його забирали соціальні служби від мами, там було жахливо. Будинок без підлоги — земля, стіни чорні, неприємний запах. Мама з бабусею були п'яні. Дитина прийшла — такий маленький, худенький хлопчина з блакитними очима. Я так це запам'ятала. Він був радий, що ми його забираємо. Я думала, що буде якась проблема, що буде плакати. Ні, він зрадів, заліз в машину, і ми так приїхали сюди. Тоді йому було 12 років", — пригадує патронатна вихователька.
Хлопчик розповів Наталії, що здебільшого їв у сусідів, деколи голодував.
"У мене дитина "розцвіла". Він якось заспокоївся, від’ївся. Було дуже комфортно з ним, він — дуже чемний хлопчик. Такі гарні речі робив руками з паперу чи дерева — я просто захоплювалася", — каже Наталія Кіщук.
За три місяці мамі Володимира дали шанс виправитися і повернули їй сина.
"Але нічого не змінилося. У неї — сильна залежність від алкоголю, і через пів року знову мені Володьку повернули. Тоді вже маму позбавили батьківських прав. Він у мене ще пів року жив, і після суду над ним взяли опіку", — каже Наталія Кіщук.
Історія Василька та Анжеліки
Зараз Наталія Кіщук виховує 12-річну Анжеліку та однорічного Василька.
"Василька мама залишила в перинатальному. Як мені розповідали, були складні пологи, і його забрали на місяць в Івано-Франківську лікарню, а потім мені зателефонували й запитали, чи не могла б я взяти місячного хлопчика. Одразу було дуже страшно. Думала: що я маю робити з такою дитиною? Уже забула, як це, мої діти вже великі. Але зважилася і не шкодую, бо він стільки позитиву мені приніс. Хоч я не спала вночі, через кожні три години треба було його годувати, підгузки міняти", — розповідає Наталія Кіщук.
Анжеліка потрапила до Наталії Кіщук у липні 2024 року з іншої патронатної сім'ї, яка виїхала за кордон.
"Анжеліка — з багатодітної сім'ї. Дуже позитивна, хороша дівчинка. Вона вміє доглядати за малими дітьми, гарно ладнає з Васильком. Вона вміє вже щось готувати, на кухні мені допомагає, прибирає. Сумує за родиною, за своїми братами, сестрами, дуже переймається їхньою долею. Вони часто зідзвонюються. Це — великий плюс, бо якщо вже мама не цікавиться дітьми, то дуже добре, коли є така моральна підтримка від рідних", — каже Наталія Кіщук.
Анжеліку добре прийняли у школі, хоча дівчинка хвилювалася перед першим вересням.
"В Анжели є такий момент: коли дуже хвилюється, вона не хоче їсти. Дитина лежить, не встає з ліжка. Таке було три дні перед першим шкільним дзвоником. Я бачила, що з дитиною щось не те, вона заслонила всі вікна. Все раптово припинилося після того, як вона пішла до школи", — пригадує жінка.
Анжеліка розповідає: у школі має подругу, з якою ходили разом колядувати. Дівчина любить малювати, а також знімає відео.
"Влітку ми знімали фільм із внуками пані Наталі — Кирилом і Владом. Я казала, як і що їм робити, вони каталися на самокатах, стрибали на батуті. Я це все знімала, а потім монтувала, підставляла легеньку музику", — каже Анжеліка.
"Природа сприяє тому, що дитина відкривається"
Протягом останніх чотирьох років Наталія прийняла у себе 12 дітей.
"Починається все з того, що ми приїжджаємо додому й ознайомлюємося із середовищем, яке в нас є. Показуємо дитині, де вона буде спати, де кухня, де санвузол. У нас є дві собаки, і часто діти дуже позитивно реагують на них. Тобто вони якось розслабляються, коли бачать тварин", — каже патронатна вихователька.
Допомагають вихованцям Наталії адаптуватися до нового житла і її внуки. Вони легко знаходять спільну мову: діляться іграшками та разом граються. Але найбільше, каже патронатна вихователька, впливає природа.
"Коли ми йдемо в ліс на прогулянку: чи по гриби, чи десь біля ставочка сидимо, милуємося природою, мені дитина починає розповідати про свою сім'ю, свої побажання. Природа сприяє тому, що дитина розслабляється, відчуває якусь уже довіру і відкривається", — каже Наталія Кіщук.
Мирослав Кіщук допомагає своїй дружині. Він розповідає: на їхньому подвір'ї є два ставки. Влітку діти часто під наглядом дорослих проводять там дозвілля: купаються, плавають у човні.
"Син раніше хотів ставочок, щоб там ловити рибу, і ми викопали його вручну, обсадили ставочок деревами, а три роки тому ми викопали ще одну водойму. У ці ставки запускаю рибу, щоб потім з дітками її ловити. Їм дуже це подобається. Є короп, товстолоб, білий амур, в'юнів запускав, раки є, щука, соми. Тут вода тепла. Буйки спеціальні ставлю, щоб вони на глибину не запливали, і діти купаються", — каже Мирослав Кіщук.
Діти загиблого військовослужбовця
Наталія Кіщук пригадує, як одного разу соціальні служби дали їй на виховання п'ятьох дітей: найстаршому було шість, а найменшому — рік і сім місяців. Їхній батько загинув на початку повномасштабної війни, а мати не справлялася з малечею. Коли жінка почула цю історію, не вагалася й одразу прийняла дітей.
"Вийшло так, що діти й травмувалися, тому що були залишені на самоті. Тому їх вилучили на певний час для того, щоб мама змогла свої справи вирішити. Хвилювалися, чи справимося з малечею. Але нічого, три дівчинки ходили в садочок, ми возили їх. Хлопчик якраз пішов у перший клас, а малятко з нами залишалося. Вони нас називали "бабуся" і "дідусь", бо чули, що внуки так кличуть", — говорить патронатна вихователька.
Зараз діти з мамою. Наталія говорить, що підтримує контакт із цією сім'єю, як і з багатьма іншими, що виховують дітей, які були у неї під патронатом.
"Дітей нещасних є багато. Під час цієї війни, бачачи, скільки людей гине, я зрозуміла, що без дітей у нас просто немає майбутнього. України не буде, нації нашої не буде. Тому діти — це наше майбутнє. І кожну дитину треба берегти, піклуватися про неї, любити", — каже Наталія Кіщук.
"Патронатне виховання — це про зайнятість"
Кожен патронатний вихователь та його помічник отримують зарплату та окрему доплату на кожну дитину, якою займаються, каже тренерка з підготовки патронатних вихователів Івано-Франківського обласного центру соціальних служб Світлана Бойко.
"Патронат — це тимчасове виховання дитини. Держава надає патронатному вихователю зарплату — 24 тисячі гривень або 28 тисяч гривень, якщо людина — ФОП. Помічнику — 8 тисяч гривень. Помічниками можуть бути повнолітні члени сім'ї або люди не з кола сім'ї. Ви працюєте вдома. Ви матимете оплачувану відпустку. Для забезпечення дітей держава буде вам надавати допомогу: для малюків від народження до 6 років — 6 тисяч 407 гривень 50 копійок, для дітей від 6 до 18 років — 7 тисяч 990 гривень. Така допомога буде надаватися на кожну влаштовану дитину", — каже тренерка з підготовки патронатних вихователів.
Наразі в області діють 18 сімей патронатних вихователів, у яких виховують 35 дітей, каже Світлана Бойко. З її слів, цього замало, щоб закривати усю потребу у таких послугах в Івано-Франківській області.
"Кожна дитина заслуговує на щасливе дитинство. Але не всі діти мають змогу відчути цю підтримку. Потрапивши у патронатну родину, вони отримують шанс на нове життя, нові можливості та віру у краще. Ті, хто зацікавився патронатом, може звертатися у служби у справах дітей за місцем проживання", — каже Світлана Бойко.
Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, WhatsApp, Instagram, TikTok та YouTube
Допоможіть нам стати кращими, розповівши про свій досвід користування сайтом Суспільного. Пройдіть це коротке опитування, воно займе до п'яти хвилин вашого часу. Дякуємо!
