Ігор Калин з Коломиї на позивний Веремій боронив Україну від початку російсько-української війни. З 2014 до 2018 року в лавах добровольчого поліцейського батальйону "Івано-Франківськ" виконував завдання в Маріуполі та ближніх селах. Знову на фронт Ігор Калин пішов у перші дні великої війни. Служив розвідником у складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс". Захищав Київщину, Донеччину. Загинув боєць на позивний Веремій 28 жовтня 2022 року від уламкового поранення.
Спогадами про героя із Суспільним поділилися його дружина Ірина Калин.
Ігор Калин добровольцем став на захист України у серпні 2014 року. Спершу, пригадує Ірина Калин, він разом із кумом Василем хотіли приєднатися до лав полку "Азов".
"Він просто поставив мене перед фактом: "У мене є квиток на поїзд, я завтра вирушаю". Це був скандал у сім’ї, бо дізналася його мама. Тож Ігор вступив у поліцейський добровольчий батальйон "Івано-Франківськ", — пригадує Ірина.
27 серпня 2014 року в подружжя народився син Богдан.
"Ігор був на пологах, але на виписці його вже не було, тому що постійно мусив їздити на вишкіл. І з того часу, з початку створення нашої сім’ї, війна була постійно в нашій родині. Впродовж місяця перебував на Сході, потім повертався. Згодом були довші ротації. Чотири роки він служив у цьому батальйоні, чотири роки було таке життя", — розповідає вдова бійця.
Після закінчення служби Ігор деякий час пропрацював за кордоном. У січні 2022 року він вдруге став батьком. Молодшого сина назвали Устимом. А за місяць почалася велика війна.
"Пам’ятаю цей день, цей ранок. Я чула звук. Недалеко ракета прилетіла в Корнич. Це — поблизу нас. Вибух було дуже чутно. Чоловік уже шарудів, заліз у телефон, зрозумів, що робиться. Я кажу: "Чому ти не спиш, у чому справа?" Він відповідає: "Почалося". Встає і виходить з хати. І він пішов, знайшов усі свої речі, які в нього залишилися. В Ігоря була якась каска, бронежилет, рюкзак штурмовий", — пригадує Ірина Калин.
Після навчань Ігор Калин у складі розвідувального підрозділу вирушив на оборону Київщини, розповідає дружина воїна.
"Він не міг бути осторонь ніколи. Дуже любив історію, багато читав про УПА, Бандеру, Шухевича. Він підтримував ці ідеї й не хотів, щоб діти жили в окупованій країні", — говорить Ірина Калин.
З 22 травня 2022 року "Веремій" воював на Донеччині. Під час одного зі штурмів він з побратимами взяли у полон дванадцятьох "вагнерівців". Переважно на завдання боєць виходив на п’ять днів. Тоді зв’язку з ним майже не було.
"Завдання, на які вони ходили, як розвідники, — це все дуже психологічно складно. Він був дуже сильною людиною, він не жалівся. Але декілька моментів чоловіка трохи вибили з колії. Я бачила, що він втомився. Бачити стільки крові, смертей побратимів. Ігор тоді сказав, що не може спати", — розповідає Ірина Калин.
Жінка пригадує, як одного разу чоловікові довелося забирати тіло загиблого побратима з поля бою: "Сталося так, що Ігоря призначили головним, і йому треба було йти на завдання. Приходить хлопець і каже: "Ігорю, я піду. Ти тільки повернувся, ще добре не відпочив". І так складається, що ця групка потрапляє в засідку, і першого цього хлопця вбивають. І передають по рації: "Хлопці, ви мусите піти забрати тіло". Це завдання дають Ігорю. Тепер я вже собі осмислюю, що він розумів: цей хлопець забрав його смерть".
Ігор Калин поліг 28 жовтня 2022 року. Уламок російської протитанкової керованої ракети залетів під бронежилет і влучив у серце. Про загибель чоловіка дружина дізналася від кума.
"Дзвонить до мене кум десь опівночі. Каже: "Виходь". Виходжу на вулицю, дивлюся на нього, питаю: "А чому ти приїхав?" Потім до мене доходить, що щось не так. Він просто махав головою…" — пригадує Ірина Калин.
Меншому синові тоді ще не було року. Старшому мати сказала вранці: "Тато — ангелик на небі".
"Але він мужньо це переніс. Коли Ігор йшов на війну, сказав: "Богдане, ти тепер старший. І в усьому мусиш допомагати мамі, бути біля неї. Ти тепер — замість мене", — розповідає дружина полеглого воїна.
Ігоря Калина нагородили посмертно орденом "За мужність" I ступеня. На його честь у Коломиї встановили пам’ятну дошку. Вулицю, де він жив із сім’єю, назвали його іменем.
"Я знала, що чоловік буде великою людиною, тільки не знала, де це проявиться. І ніколи не могла уявити, що я можу бути дружиною героя. Ніколи. Але значить так мало бути. Тепер про нього говорять, пишуть, знімають інтерв’ю. І це — просто мій обов’язок, щоб про нього знали", — каже Ірина Калин.
У пам’ять про чоловіка вдова носить татуювання молота Тора — символ мужності й незламності. Таке тату мав Ігор Калин.
"Ігор був для мене всім. От направду, тільки він один у мене був. І коли його не стало, у мене забрали все, просто все. Я просто не розуміла, що робити. В мене в голові тільки крутяться його слова: "Найлегше здатися". І тільки через те, що в мене є два сини, я не маю права здатися", — говорить Ірина Калин.
Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube
