Вертеп та колядки у селі Копачинці, що на Івано-Франківщині, "пережили" Другу світову війну, радянську анексію Галичини. Понад сотню років місцеві жителі передавали колядки з покоління в покоління, щоб не забувати різдвяні традиції. А 30 років тому за допомогою переказів старожилів села відновили вертеп, який до того востаннє мандрував Копачинцями в 1960-х роках.
Як жителі Копачинців не втратили стародавні традиції та передають їх нащадкам, читайте в матеріалі Суспільного.
Вертеп у Копачинцях
Вертеп в селі Копачинці заснували ще до Другої світової війни, розповідає місцевий житель Іван Стецюк. За його словами, після війни неодружені хлопці продовжували збиратися, одягати костюми та колядувати.
В селі — понад 200 господарств, і вертеп за три дні обходив усіх жителів. Він проіснував до 1960 року, поки радянська влада не заборонила різдвяне дійство.
"Був такий випадок, коли вертеп йшов центром. Тут був гарнізон у Чернелицькому районі. Приїхав офіцер. А вертеп супроводжують негативні особи — дід, баба, нечистий. Нечистий мав хвіст з колючого дроту. І той офіцер хотів той хвіст чи смикнути, чи забрати. А той хлопець як дав ним і поранив йому руку. Офіцер хотів стріляти, але було дуже багато людей, то він не посмів. Це був практично останній вертеп",— пригадує Іван Стецюк.
Наприкінці 1980 Іван Стецюк разом з однодумцями почали відновлювати вертеп. І у 1988 році, вперше за майже 30 років, на вулицях Копачинців знову люди побачили різдвяне костюмоване дійство.
"Аж у 1987 році почалася підготовка, і такі молоді хлопці, якими ми тоді були, почали відновлювати вертеп. Якими були костюми та слова, вивчали з переказів. І практично вертеп зберігся в такій первородній формі, з тими словами. Аналогів у довколишніх селах немає, тому що в нас повністю показане дійство — від народження Ісуса, три царі йдуть, цар Ірод, і на тому, браття, відходимо", — розповідає Іван Стецюк
Текст для вертепу збирали, спілкуючись із місцевими старожилами. До прикладу, один з учасників, який грав ангела у вертепі до 1960 року, й досі пам’ятає повністю всі свої репліки, каже Іван Стецюк. Так, зі слів чоловіка, і зібрали тексти для всіх дійових осіб. Також відповідно до переказів відновлювали костюми.
"Після відновлення костюми були трошки кращі. В нас був дуже обдарований ровесник. На жаль, помер. Всі корони царів він з образів брав. Бо в повоєнному вертепі, наприклад, пастушки були в гімнастерки одягнені. Царі найкраще, що мали, — кітель військовий. А корони були дуже бідні, бо позолоти не було. Наприкінці 80-х років вже було з чого вибрати та зшити", — каже Іван Стецюк.
Як колядують у Копачинцях
Колядкам, які співають жителі Копачинців, приблизно 100 років, розповідає місцевий мешканець Іван Бекита. Вони, як і вертеп, через тиск комуністів теж були під забороною.
"Все одно колядки були, але їх приховували. Навіть дітям у школі забороняли в церкву йти. Не дай Боже, було піти в церкву. Але попри те, вечорами зі звіздами вже діти після 1947 року ходили й потайки прославляли народження Ісуса",— розповідає Іван Бекита.
Колядки, які співають в Копачинцях, написали в 1920-х роках. Їх, каже Іван Бекита, колядували під час різдвяних свят вдома цілою родиною — від найменших до найстарших. Так вдалося зберегти столітні тексти до сьогодні.
"Батьки завжди, особливо в час Різдва, наспівували нам. Ми ще були маленькими, і вони вже колядували. І нам запам’яталося, і так полюбилося, що ніхто не міг заборонити, забрати з наших сердець ці твори", — пригадує Іван Бекита.
95-річний Богдан Вережак пригадує, під час Радянського Союзу тодішня влада намагалася впровадити комуністичні колядки та Діда Мороза.
"Пішов один Дід Мороз на ціле село, але то не було добре, бо село велике. І тоді вирішили залучити чотирьох Дідів Морозів на чотирьох фірах. У фірі — Дід Мороз, Снігурка та апаратура. І тоді закупили якихось останніх жовтеньких цукерок, поділили на пачечки, бо Дід Мороз мусив з чимось іти. Тоді вже пішла комуністична колядка", — пригадує Богдан Вережак.
Та попри нав'язування комуністичних колядок, люди не забували різдвяні колядки, в яких прославляли Ісуса Христа. Іноді, пригадує Богдан Вережак, виходили та колядували біля Будинку культури.
"Церковні колядки й не пропадали. Вони жили, тільки були підпільними. Хлопці виходили з клубу й співали, як має бути. Ну деяких потім кликали, питали: "Що ти там організовував? Що ти там робив?" Але колядки — це така сила, що не пропадає. Це — від батька до сина, від матері до доні передається і живе. Колядки жили, живуть і будуть жити", — каже Богдан Вережак.
Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube
