"Льотчик-каратель", — так російські медіа називали Юрія Погорілого, який з 2014 року боронив Україну. Своє життя він присвятив авіації. Юрій Погорілий — родом з міста Мерефа на Харківщині. Починав службу в Охтирці, згодом — у Чугуєві, Миколаєві. З 2013 — в Івано-Франківську. Був заступником командира 114 бригади тактичної авіації, потім очолив її. Під час повномасштабного вторгнення РФ керував зі штабу управління у Вінниці. У день загибелі льотчика 8 серпня 2022 пригадуємо, яким був Юрій Погорілий.
За крок до найвищого звання
"Він був за крок до того, щоб отримати найвище звання — звання генерала, — розповідає про свого чоловіка дружина Наталія. — Усього він досягнув своїми знаннями, без зв'язків, бо був хлопцем з периферії".

Стати льотчиком Юрій мріяв з дитинства, каже Наталія Погоріла. Тому після закінчення школи вступив у Харківський національний університет Повітряних Сил України імені Івана Кожедуба. Чоловік був восьмим у рейтингу зі 180 кандидатів.

Дружина Наталія з Юрієм познайомилися на дискотеці.

"Він підійшов до мене і спитав: "Можна вас запросити?" Я погодилася на танець. Юра мені сподобався з першого погляду. А потім якось не підходив. Довелося підійти самій з проханням: "Чи не проведете мене додому, бо одній страшно". Хоча я була з друзями. От як хлопець відмовить дівчині? Провів, і згодом почали зустрічатися. За рік одружилися", — пригадує Наталія Погоріла.

Служив від сходу до заходу країни
Перше місце служби Юрія Погорілого — Охтирка на Сумщині. Там подружжя прожило півтора року. Після розформування навчального полку чоловіка перевели у Чернігів, де у подружжя народилася донька Маргарита.
"Прожили ми там п'ять років, і знову розформували полк. Але жити у Чернігові нам дуже подобалося. Це — місто для життя, гарне, компактне. Ми завжди планували повернутися туди, коли вийдемо на пенсію. Але так не вийшло", — із сумом каже Наталія.

Після Чернігова льотчика перевели у місто Чугуїв на Харківщині. Там Юрій Погорілий навчав курсантів.
"Це була навчальна бригада, було дуже важко. Я чоловіка майже не бачила: як йшов зранку, то повертався пізньої ночі. Курсанти — їх не тільки треба було вчити літати, але й виховувати", — каже Наталія.

У Чугуєві у подружжя народилася друга донька — Діана. Згодом чоловіка перевели у Миколаїв. Також на військову службу призвалася й дружина Наталія. З 2013 року Юрій Погорілий став заступником командира 114 бригади тактичної авіації у Франківську, а згодом очолив її.
З 2014 року боронив Україну з неба
У 2016 році у радіопередачі на ТРК "Карпати" він розповів про важливість авіації у війні.

"Я вам скажу, що один літальний апарат може знищити до роти танків або до роти сухопутних компонентів за один бойовий виліт. Авіація — це не потужний, це — високоточний тип сил. Коли наші хлопці запитували про допомогу, то після авіанальоту майже три дні була тиша і спокій, тому що незаконні збройні формування лише оговтувалися три дні після авіанальоту наших літаків", — говорив Юрій Погорілий.

"Під час російського вторгнення в Україну Юра з липня 2014 року літав на бойове застосування. Але ще в червні у російських ЗМІ журналіст Кісєльов розповідав (після одного з інтерв’ю, яке Юра дав у Івано-Франківську), що мій чоловік — "Каратель Порошенка № 1" — "бомбіт" Донецьк. Хоча до липня Юра не брав участі у винищенні ворогів", — згадує Наталія.
Навіть у рідному місті Мерефа були люди, які повірили російській пропаганді. Було багато роликів про нього. Мені надходили погрози через чоловіка: що треба таких винищувати сім’ями. Перекрутили так, що…" — каже Наталія Погоріла.

"За весь той час для мене найстрашнішим був той день коли збили літак і завдання не було виконане. Тому потрібно було летіти в те саме місце, щоб завершити роботу. Було дуже ризиковано, бо там вже точно чекали. І Юра полетів. На щастя, Бог допоміг, мої молитви, і він повернувся", — розповідає Наталія.
31 жовтня 2014 року за особисту мужність і героїзм Президент України нагородив Юрія Погорілого орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
"Найперше — був льотчиком"
"Юра був досвідченим льотчиком, поставив на крило багато молодих пілотів. Чоловік освоїв три типи літаків: Л-39, Су-25 та Міг-29. Як людина, був небагатослівним, ніколи не виправдовувався. Він був людиною діла і рішуче брав на себе відповідальність. Усе, за що брався, в нього легко вдавалося. Юра гарно малював. Це допомагало в роботі — завжди креслив карти польотів, що не всі вміють робити", — говорить Наталія.

Юрій Погорілий був кандидатом в майстри спорту з легкої атлетики. Жінка пригадує: кожен ранок чоловік починав з планки й відтискання.

"Любив спорт. Я не знаю таких видів, якими б Юра не займався. Єдине, що не любив мій чоловік, це — публічність. Він не був оратором, скоріш — мислителем", — розповідає про Юрія Погорілого його дружина.
Чоловік любив активний відпочинок.

"Будь-де і будь-куди, і комфорт був не головним, головне — враження. Ми дуже любили подорожувати по Україні та за її межами. Перед нами був увесь світ", — додає Наталія Погоріла.
Повномасштабна війна: рвався у бій
З 2018 року Юрій Погорілий уже керував відділом підготовки військових частин авіації у Командуванні Повітряних Сил у Вінниці.

"У 2022 році він вже керував авіацією зі штабу з пункту управління. Він міг не літати на бойове застосування. Але це — не про мого чоловіка. З першого дня війни він був просто шокований, бо збивали дуже багатьох наших льотчиків. Серед них — його курсант Олександр Жибров, якого збили у перший день війни. Для Юри це був тяжкий удар. Бо курсанти для інструкторів назавжди залишаються їхніми дітьми, яких вони виховували. Він рвався в бій. "Я не можу бачити, як гине цвіт авіації, — молоді льотчики, я маю їх підтримати в бою!" — говорив Юрій. І таки на цей раз не обійшлися без нього в повітрі", — пригадує Наталія.
"Можливо, саме ти заб’єш кілок у груди монстра з іменем Росія"
Яким запам'ятав Юрія Погорілого, розповів його побратим Арей з Івано-Франківська, який наразі воює.

"Розмову про свого, а тепер назавжди, командира Юрія Погорілого я хочу розпочати словами іншого Юрія — Юрія Руфа: "А, може, ти пророк? Месію ждеш? А раптом ти месія? Можливо, саме ти заб’єш кілок у груди монстра з іменем Росія". І от саме в лавах цих подекуди часто нам невідомих месій та пророків, які свого часу, починаючи з 2014 року, стали на борню своєї землі, перебував і Юрій Погорілий, — говорить побратим Арей. — Така вона доля командира важка — ухвалювати рішення, пов’язані з тим, що його особовий склад, підлеглі можуть загинути. Але це треба робити, бо якщо цього не робити, буде ще гірший варіант. Завжди пишатимуся, що служив під його началом. "Хай тобі земля буде пухом, командире".
Умів заплутати ворога
Під час повномасштабної війни Юрія Погорілого нагородили орденом Богдана Хмельницького II ступеня. Відзнаку він отримав за операцію, проведену без втрат у Херсонській області.
"Юра був дуже хорошим стратегом. І як мені сказали товариші по Вінниці, у нього завжди були нестандартні рішення — такі, які ворог не міг передбачити. Бо що у війні головне? Один з таких моментів — непередбачуваність", — говорить Наталія Погоріла.

"І пролетіли льотчики над ним..."
З 2014 року дружині часто снилося, що чоловік гине, пригадує Наталія. Але тоді Юрій Погорілий вижив. Жінка зізнається: до останнього не могла повірити у загибель чоловіка 8 серпня 2022 року.

"За тиждень до своєї загибелі Юра приїжджав у Франківськ, і тоді якраз ховали Героя України Олександра Кукурбу. І йому випала честь пролітати над похоронами цього льотчика. Тиждень після Юра загинув, і пролітали льотчики над ним та Антоном Листопадом", — згадує Наталія Погоріла.
Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини й ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!