Страх блекауту. Як залишатися спокійним всупереч російським атакам — поради психолога

Страх блекауту. Як залишатися спокійним всупереч російським атакам — поради психолога

Страх блекауту. Як залишатися спокійним всупереч російським атакам — поради психолога
. Фото: Facebook/Володимир Станчишин

Життя без світла, тепла та зв'язку, щоденні втрати на фронті, розбомблені домівки — війна зачепила всіх українців. Як собі допомогти, що необхідно зробити насамперед, щоб залишатися емоційно стабільним та не втрачати віру, Суспільне розпитало психолога, психотерапевта Володимира Станчишина.

Ведіть щоденник

Говорити, як про ймовірність, або про те, що ми називаємо особисто для себе блекаутом, вважає психолог Володимир Станчишин. Інакше запускається тривожний процес, що це точно станеться.

"Чому я кажу, що це так важливо? Тому що ми відчуватимемо розгубленість, тривогу, страх. Тривога ж не з’являється сама по собі — її формують думки. Тому ми маємо побачити, якими будуть ці думки. Чого ми насправді боїмося в цьому блекауті: що це ніколи не закінчиться, що це зламає Україну, що ми захворіємо і не отримаємо допомоги, що ми перемерзнемо і помремо? У нас є певні страхи, яких ми маємо бути свідомі", — каже Станчишин.

Володимир Станчишин радить мати біля себе ручку й аркуш, щоб вести щоденник. Записи мають містити чотири пункти: ситуація — думка — емоція — поведінка.

"Потрібно писати маленькі повідомлення про те, чого я боюся. Щоденник дасть нам можливість зрозуміти себе. Це дасть змогу побачити ситуацію зовні. І коли я зможу відсторонено побачити, чого я боюся, завтра, коли знову писатиму щоденник, побачу, що мої страхи змінилися", — розповідає психотерапевт.

Все, що я відчуваю, — нормально

Володимир Станчишин радить повторювати собі й навколишнім як наратив: що б я не відчував, — це нормально.

"Якою б не була моя реакція — це нормально. Сьогодні в мене панічна атака — це нормально, бо такі обставини. Сьогодні мені страшно, сьогодні я хочу плакати, сьогодні я ненавиджу — це нормально, бо такі обставини. Бо там, де є легалізація емоцій, там я можу висловлювати емоції, а висловлювати — означає проживати емоції. І тоді стає легше", — каже Володимир Станчишин.

Ідіть у "пункти незламності"

Якщо немає зв’язку та змоги поговорити з рідними, психолог Володимир Станчишин радить іти в "пункт незламності".

"Якщо ми можемо поговорити з іншими людьми — це знижує тривогу. Але також кожен з нас має свій спосіб боротьби з тривогою. Для когось це — читати книжку, для когось — працювати, для когось — волонтерити. Найголовніше — не зупинятися. Можемо діяти — діємо", — розповідає Володимир Станчишин.

За словами психотерапевта, може бути й так, що немає сил діяти. І це теж нормально. Не потрібно себе звинувачувати чи картати. Але важливо зрозуміти, чи ми в безпеці. Якщо ні, потрібно скласти план дій: одягнутися, зібрати документи, взяти дітей та разом піти в "пункт незламності".

Як собі допомогти

Володимир каже, що може бути й так, коли емоції переповнюють і люди почуваються розгубленими. Тоді помічними є техніки заземлення.

"Стаємо на дві ноги, а ще краще сідаємо. Ставимо ноги на землю, руки на стіл чи на коліна. Шукаємо точку опори. Після цього акцентуємо свою увагу на синьому кольорі навколо нас (може бути будь-який інший) і називаємо вголос чи подумки ці предмети", — пояснює Володимир Станчишин.

Активувати тактильні відчуття можна, доторкаючись та називаючи речі.

"Застібка — тонка, куртка — холодна, сережки — тверді. Також можемо доторкатися до себе і змушувати мозок працювати в певному напрямку. І тоді ми далі продовжуємо діяти", — каже психотерапевт.

Допомогти ближньому

За словами Володимира Станчишина, ми реагуємо на подію, що травмує, трьома реакціями: нападай, втікай, завмирай. Всі вони — нормальні, зважаючи на війну. Фізичне завмирання — найтяжче. З нього потрібно виходити і діяти, робити бодай щось.

"Якщо ми бачимо людину, яка в ступорі, найперше, підходимо близько, навіть, якщо ми незнайомі. Ставимо чіткі та конкретні запитання: "Мене звати Володя. Я тут поруч з тобою і я хочу тобі допомогти. Як тебе звати? Що ти тут робиш? Скільки тобі років? У що ти зараз одягнений? Куди ти йшов?", — пояснює Володимир Станчишин.

За його словами, не потрібно людині казати: не переживай, ти даремно панікуєш, припини істерити. Навпаки, будь-які емоції — страх, злість, сум, паніка, апатія, втома — це нормально.

"Усе, що ми відчуваємо, є нормальним. Друге: нагадуємо, що ми — поруч. І третє: запитуємо, як людині допомогти, якщо вона в контакті. Якщо ні — самі пропонуємо варіанти вирішення: йдемо туди, робимо те і те", — додає Володимир Станчишин.

Корисна і некорисна тривога

Тривога є корисна та некорисна, продовжує психотерапевт. Корисна передбачає план дій, щоб врятуватися від небезпеки. І план може бути різним.

"Корисна тривога нам каже: можливий тривалий блекаут. При блекауті нам потрібен план дій: вода, лампи, термобілизна чи теплий одяг, адреси "пунктів незламності", пункт збору з рідними, запасний варіант, куди я можу піти — друзі, сусіди, колеги, родичі. Ширший план — дружина з дітьми виїжджає за кордон, і це — також нормально", — розповідає психотерапевт.

Якщо ж у вас некорисна тривога, потрібно мати щоденний план дій.

"Ходити в "пункт незламності" двічі на день, заряджати телефон, гратися з дітьми. Лягаємо спати о 21:00 чи о 20:00. Якщо можемо працювати – працюємо, можемо волонтерити — волонтеримо. Звісно, змінюється стиль життя, але ми діємо. Шукаємо ресурси і діємо", — підсумував Володимир Станчишин.

Читайте також

Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини й ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!

На початок