"Я йду, щоб вам було безпечніше", — з такими словами вирушив на фронт 28-річний боєць 10 гірсько-штурмової бригади Сергій Силкін. Він — також колишній звукорежисер та "голос" обласного радіо "Карпати" (тепер — Суспільне Івано-Франківськ). Намір захищати Україну парубок мав з перших днів повномасштабного вторгнення, пригадує його матір Галина.Через війну повернувся з-за кордону в Україну та вступив до лав ЗСУ. 17 жовтня на Бахмутському напрямку боєць Сергій Силкін прийняв свій останній бій.
У День працівників радіо, телебачення та зв'язку Суспільне згадує про подвиг воїна, його роботу на радіо, музику і вірші, які писав.
В окупації залишається родина
Батько Сергія — Олександр Силкін родом з Луганщини. Наразі досі під окупацією залишаються його брати. Матір Галина — з Одещини. Познайомилися вони під час навчання у Києві, а згодом побралися та переїхали жити в Івано-Франківськ. Тут у них народилися двоє дітей: донька Олена та син Сергій. Сімейна історія теж мотивувала Сергія йти на фронт.
"Він сказав: “Я піду, щоб вам було краще, щоб вам було спокійніше. Піду захищати". Він такий був, не думав про себе", — каже матір.
До лав ЗСУ потрапив з четвертої спроби
"Його взяли, напевно, з четвертої спроби. Раз пішов: є проблеми з коліном, є проблеми з хребтом. Повернувся. Через тиждень знову у військкоматі. Я кажу: "Сергію, може не варто продовжувати, — пригадує Галина Силкіна. — Другий-третій рази, сказали, що за його військовим фахом не потрібно. Він — зенітник. Після того намагався у штурмові, диверсійні групи потрапити, бо казав: "Я хочу бути там, де активні дії відбуваються, де можу принести найбільшу користь".
Рвався в найгарячіші точки
Ще у 2017 році юнак закінчив строкову службу. Тоді отримав перший позивний Носоріг через свою впертість. Тож у 2022 рвався у бій. Поспішав завершити військові навчання та відправитися на передову, каже матір. Серед тієї групи, з якою сина відправляли на фронт, пригадує жінка, він був наймолодший. У серпні 2022 року воїн вже був на позиціях.
"Він казав, що після першого бою, коли повернувся, кілька днів дуже боліла голова. Отримав контузію. Не чув на ліве вухо взагалі. Я його дуже просила: "Звернися до медика”. А він каже: "У нас медик — тяжко поранений”. І я, як санітар, фактично залишився сам. Згодом їх таки навідав інший медик", — зізнається матір.
У великій війні Сергій отримав псевдо Ірокез через зачіску, яку мав.
"Однією рукою тягнув побратима, іншою — відстрілювався"
"Під час першого бою допоміг вибратися одному побратиму, потім ще одному. Йому там допомагали. Звісно, що він не сам був. Повернувся, побачив ще одного побратима. Той добігав до нього і наступив на міну. "Пелюстка" — вона так називається. Йому відірвало ступню. Коли телефонував мені, казав: "Крик стояв у вухах ще довго. Однією рукою тягнув Івана, іншою — відстрілювався". Бій є бій. Якось треба вибратися звідти", — розповідає Галина Силкіна.
Батькам син телефонував за першої нагоди, якщо був зв'язок. Коли йшов на завдання, тоді міг бути поза зоною досяжності декілька днів.
За звукорежисерським пультом — Сергій Силкін
По завершенні війни Сергій мріяв повернутися до улюбленої справи — писати музику та створити власне радіо. Він п’ять років працював звукорежисером обласного радіо “Карпати” та був його "голосом", створив цикл передач на військову тематику.
Ось як пригадує зустріч із Сергієм у 2013 році його колега — фахівчиня з програмування Тетяна Мухіна. У той час вона також працювала звукорежисеркою на обласному радіо.
"Ми якраз тоді організовували FM-мовлення, і він прийшов звукорежисером, щоб за пультом працювати. Тоді треба було молодих хлопців, які б то витримували, вміли. Він прийшов одразу після коледжу, — каже Тетяна Мухіна. — У нас трошки був дефіцит чоловічих голосів. І питали, хто може, хоче себе спробувати. І Сергій погодився. Кажу, відважний хлопець був. І коли його послухали, одразу зрозуміли: це саме то".
"У його голосі не було фальшу"
У 2015 році Сергій Силкін пішов на строкову службу та повернувся у квітні 2017 року. Після армії працював на Суспільне Івано-Франківськ до вересня 2021, каже продюсерка філії Галина Держипільська.
"Голос Сергія і його хлопчача така зовнішність трохи не збігалися. Бо голос у нього був досвідченого, мудрого, доброго чоловіка, а йому тоді, коли прийшов, ще 20 не було. Радіо не любить фальшу. І у нього не було фальшу. От він говорив і ти йому вірив. Це — дуже важливо. І, звичайно, дуже бракує Сергія", — розповідає Галина Держипільська.
"Матеріальне було для нього необхідністю"
"Сергій до матеріального життя ставився як до необхідності, — каже матір. — Його більше цікавила психологія, щось внутрішнє. От ще в школі ставив мені питання, десь уже в старших класах — восьмому-дев'ятому: "Мамо, а для чого я народився? Яка в мене місія?" От я тоді не знала, що йому відповісти”.
Був постійно у пошуку
Любов до музики у Сергія — з дитинства, зізнається його мати. Дитиною він чотири роки ходив у музичну школу. Не завершив навчання, але вже у дорослому житті продовжував постійно розвиватися у цьому напрямі й сам писав музику й вірші.
"Він взагалі — людина творча. Був постійно у пошуку. Трішки — в боротьбі, ходив на кудо, у футбол грав, ходив на плавання, шахи, отак потрохи шукав себе. Довго шукав, — каже Галина Силкіна. — Коли прийшов на радіо, познайомився з людьми, які ближчі до музики, які цим практично займаються, йому було дуже цікаво".
Писали разом музику
Сергій разом зі звукорежисером прямого ефіру Едуардом Скрипником створювали електронну музику. Чоловік пригадує, долучав Сергія до свого гурту "РоСол".
"Він був дуже талановитим хлопцем у музиці, але він був і великим максималістом. І йому була потрібна підтримка завжди. Він — цілеспрямований, але були періоди великого розчарування. Намагався долучити його до творчої діяльності, хоча він сам тягнувся, бо тут за руку не затягнеш", — каже Едуард Скрипник.
Сергій був професіоналом
"Він був саме професіоналом, — так відгукується про Сергія Силкіна лінійний продюсер Суспільне Івано-Франківськ Юрій Надольський. — У нього було вроджене відчуття музики, відчуття, що саме підійде для озвучування того чи іншого епізоду радіопередачі. Він робив це дуже майстерно".
Разом з командою телерадіокомпанії Сергій брав участь у журналістських змаганнях з футболу та інших видів спорту. Неодноразово працівники Суспільного здобували перемогу.
"У голосі відчувалися нотки тривоги"
Разом із Сергієм у 2013 році на обласне радіо прийшла працювати ведучою й Віра Якимечко. З того часу — товаришували. Під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну також зідзвонювалися. Востаннє голос Сергія Віра чула 5 жовтня.
"Це була людина абсолютно скромна. Хвалитися подвигами він не міг. Але я особисто знала, що якщо хтось здатен на героїчні вчинки, відчайдушні, то це — він, — розповідає Віра Якимечко. — Я його запитувала про такі буденні справи. Чи він має необхідні речі, чи добре його там годують. Він заспокоював, говорив, що все гаразд. А 5 жовтня ми розмовляли і він казав, що дуже гаряче на тому напрямку і дуже страшно. Тоді відчувалися якісь нотки тривоги у його голосі. І мені було дуже тривожно".
"Тяжко сказати то слово "був"
"Коли ніби усі слова сказані, набігають різні спогади, — каже Тетяна Мухіна. — Згадую, як Сергій приносив власноруч спечений яблучний пиріг і ми сиділи за чашкою чаю, розмовляли. Міг здивувати вишитими картинами, бо й це йому вдавалося. З великою любов'ю він ставився до своїх батьків. Отаким різностороннім він був. Тяжко сказати то слово "був". Сергій Силкін, я б сказала, є в наших серцях і так залишиться у нашій пам’яті".
"Сподіваюся, що він чує мене"
Матір спілкувалася із сином востаннє 12 жовтня. Тоді Сергій зателефонував, щоб привітати зі святом.
"Телефонує, каже: "Вітаю." А я йому: "З чим? То ж у мене завтра день народження. Але ми собі поговорили, а наступного дня він уже не вийшов на зв'язок. Минув день два-три. З цього завдання він уже не повернувся. Але я продовжую з ним спілкуватися, — каже матір. — Все сподіваюся, що він чує. І хочеться просто зайвий раз дитині сказати, що я його люблю".
Що відомо
17 жовтня у бою з російськими окупантами неподалік Бахмута Донецької області загинув військовослужбовець з Івано-Франківська, колишній працівник Суспільного Сергій Силкін. 22 жовтня бійця поховали на Алеї слави у Чукалівці.
Читайте також
- "Азовсталь", татуювання і довга дорога додому. Історія життя і загибелі "азовця" Тараса Лавріва
- "Так хочеться поговорити з ним". Історія вдови військового з Рівненщини, яка проходить реабілітацію на Прикарпатті
- "Кращих героїв я ще не бачив". Історія загиблого прикарпатського бійця Василя Скорецького
Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини й ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!
