Олексій Ровдо – засновник авторської майстерні ножів. Через повномасштабне вторгнення РФ в Україну чоловіку довелося евакуювати своє підприємство з Краматорська у Коломию, що на Івано-Франківщині. Чоловік – двічі переселенець. У 2014 війна застала його у рідній Макіївці, що на Донеччині.
Виготовляти ножі Олексій почав у 2012 році. Тоді це було його хобі.
У 2014 році чоловік вирішив, що хобі стане справою його життя.
"За станом здоров’я я не можу стати нормальним воїном. Чому? Тому що спина не дозволяє це зробити. І я вирішив допомагати у 2014 армії. Тоді Краматорськ був штабом АТО. Там було дуже багато наших воїнів і на той час в місті був відділ з продажу наших виробів. Це дозволило дуже швидко знайти клієнтів серед військових. Ми безкоштовно допомогли їм. Заточка ножів, виготовлення футлярів для них", — каже чоловік.
У Коломию евакуювали майстерню приблизно місяць тому. Олексій розповідає, було важко знайти приміщення.
"Всі переїжджали. Вся країна не знала, що робити. Тому дуже важко було знайти приміщення. Допомагали мені місцеві керівники підприємств. На території заводу пропонували розміститися, але було багато нюансів в роботі, які не дозволяли перебратися туди. Потім ми приїхали в це приміщення, воно підійшло. Воно — в межах міста. Це — дуже важливо, щоб я міг швидко опрацювати всі замовлення клієнтів, і мене було легко знайти. Ну і площа дозволяє розміститися та навіть якось розвиватися. Тому і залишилися", — розповідає підприємець.
Олексій розповідає, зараз облаштовуються на новому місці: "Тут ще не обладнано нічого, тільки починаємо працювати, підключати. Дуже багато роботи, а часу недостатньо. Якщо у добі було б хоча 30 годин — встигали б".
Чоловік каже, що йому не вдалося вивезти все обладнання з Краматорська.
"У Краматорську на виготовлення футлярів ми витрачали набагато менше часу, тому що було обладнання, яке я, на жаль, не можу вивезти. Тут все з початку починаємо — руками все робити. Те, що ми могли зробити за 5 секунд, батько робить тепер за 10 хвилин. Головне, що ми вивезли, — це руки, якими зможемо з нуля все зробити", — каже Олексій.
У майстерні працює вся сім’я Олексія: батько, мати та дружина. Також він привіз із собою двох працівників з Краматорська.
Батько Олексія — Юрій — розповідає, майстерня у Краматорську була європейською. Там працювали на новому сучасному обладнанні.
"Маємо надію, що ми й тут таку майстерню обладнаємо. Так допомагаємо Україні. Ми частину грошей постійно перераховуємо на військо", — каже Юрій Ровдо.
Олексій – двічі переселенець. Чоловік родом з Макіївки, що на Донеччині.
"Коли у 2014 році почалося, це, напевно, було найважче — покинути рідний дім. Коли ми приїхали до Краматорська, то вже той будинок, який ми купили, не був рідним домом. І тому, коли я відбудував майстерню, такої, мабуть, немає в Україні, було бажання, щоб хлопцям і дівчатам, які в мене працювали, було краще, ніж в дома. І я цього досягнув. В мене було там все. І сама робота була налагоджена так, що для виробництва ножа використовували найновітніше обладнання, яке є на сьогодні, яке можливо було купити", — розповідає Олексій.
Після початку вторгнення РФ чоловік із сім'єю ще місяць залишався у Краматорську.
"24 лютого ми зрозуміли, що почалася повномасштабна війна, але ми ще залишалися вдома. По-перше, не мали куди їхати, по-друге — майстерня, її так просто не залишиш", —каже Олексій.
Чоловік розповідає, тоді почав допомагати військовим.
"Почалося все з того, що я приїхав зранку. Ніч була дуже холодна. Я запитав наших військових: "Хлопці, які у вас потреби на сьогодні? Ви одягнені? Все нормально?" Вони кажуть: "Нас зірвали різко, ми не встигли нічого зібрати й вночі змерзли". Я поїхав додому, зібрав всі светри, шапки, штани, все, що таке тепле було, і роздав їм", — пригадує Олексій.
Наступного дня, розповідає чоловік, вирішив дізнатися, чи є ще якісь потреби в українських військових.
"Питаю: "Що у вас з харчуванням?" Вони кажуть: "На сухпайках". У мене в майстерні є такий "сирітський" казан на 15-20 людей. Я розпалюю похідну піч і починаю готувати першу страву для хлопців з того, що є. І коли готував, спрацювала наша ППО. Ударною хвилею мене збило з ніг, і коли я падав, в мене — лише один страх, що суп розіллється. Думаю: "Я готую. Він вже готовий". Не було страху, що зі мною щось станеться, з майстернею. Було одне ось таке побажання, щоб вцілів суп", — розповідає Олексій.
"Коли я знайомлюся з новими людьми, є важкість спілкування в тому сенсі, що коли вони дізнаються, що я зі Сходу, то в них — ступор, що мовби ви — не українці. І треба доводити. І коли я починаю говорити українською мовою, вони кажуть: "А ви що, вмієте розмовляти українською мовою?" Я відповідаю: "Так я — українець", — каже Олексій.
Читайте також
- На Івано-Франківщину евакуювалася фабрика з пошиття військового одягу
- Від дитячих меблів до форми для ЗСУ: як київське підприємство переїхало на Прикарпаття й налагодило виробництво
- На Івано-Франківщину з Києва переїхала багатопрофільна компанія "Дукор"
Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини й ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!
