Перші вибухи, дитячий альбом сина і довга дорога до Франківська. Розмова із переселенкою з Харкова

Перші вибухи, дитячий альбом сина і довга дорога до Франківська. Розмова із переселенкою з Харкова

Перші вибухи, дитячий альбом сина і довга дорога до Франківська. Розмова із переселенкою з Харкова
. Фото: Суспільне Карпати

Стефанія разом із чоловіком виїхала з Харкова 6 березня і діставалася до Івано-Франківська три доби. Сім'я до останнього не хотіла покидати рідне місто. У перші дні після повномасштабного вторгнення РФ в Україну подружжя допомагало містянам, які цього потребували. А зараз — весь час підтримують зв'язок зі знайомими харків'янами.

Про перші вибухи в Харкові, дні без світла і черги у крамницях, важкість переїзду, а також те, як люди з різних областей прихищали сім'ю дорогою до Прикарпаття, жінка розповіла кореспондентці Суспільного.

Перші вибухи

Ранок 24 лютого в Харкові для Стефанії та її чоловіка розпочався з вибухів. Жінка розповідає, звук від них був настільки сильним, що здавалося, ніби снаряди падають дуже близько.

"Всі відразу "вискочили" на балкон дивитися у вікна. Зазвучали сирени. Ми увімкнули телевізор і зрозуміли — почалася війна. Те, про що нам казали, – ніхто в це не вірив. Ми три дні жили у квартирі, нікуди не ходили", — пригадує жінка.

Перші вибухи, дитячий альбом сина і довга дорога до Франківська. Розмова із переселенкою з Харкова
Фото: архів Суспільного

Стефанія розповідає, що попри обстріли частина містян продовжувала жити у своїх будинках, проте в супермаркетах одразу з'явилися черги.

"Люди почали скуповувати продукти, питну воду. Утворювалися великі черги за водою, але паніки не було. Кожен думав, що де купити, де які продукти дістати, але не думав, де сховатися", — пригадує жінка.

Перші вибухи, дитячий альбом сина і довга дорога до Франківська. Розмова із переселенкою з Харкова
Фото: Суспільне Карпати

На третій день повномасштабного вторгнення в будинку зникло світло, розповідає Стефанія. Тоді вона з чоловіком перебралася у свій недобудований приватний дім, де електроенергія ще була.

Перші вибухи, дитячий альбом сина і довга дорога до Франківська. Розмова із переселенкою з Харкова
Фото: архів Суспільного

"Ми щодня ходили на квартиру, бо в людей не було світла, телефони розряджалися. Брали по шість-десять телефонів, йшли у свій будинок, заряджали й сиділи там приблизно до 15:00, бо опісля лунала сирена. А коли поверталися звідти, приносили людям телефони", — розповідає жінка.

Дитячий альбом сина і переїзд в Івано-Франківськ

Стефанія розповідає, до останнього не хотіла покидати місто, хоч син від початку повномасштабного вторгнення РФ просив поїхати. Коли він сказав, що йде воювати, батьки вирішили переїхати на Західну Україну, аби побачитися з ним перед відправкою на фронт.

"Коли син сказав нам із чоловіком збиратися, перше, що я взяла — це дитячі альбоми. А вони — величезні й тяжкі. Питає Слава (чоловік — ред.): "Що ти береш?". Відповідаю: "А це — найцінніше, що є". Бо це все — те життя. Дитина народилася, коли мені було 40, вона — довгоочікувана. Це все, що в мене було", — пригадує Стефанія.

Перші вибухи, дитячий альбом сина і довга дорога до Франківська. Розмова із переселенкою з Харкова
Стефанія розповідає, до останнього не хотіла покидати місто, хоч син від початку повномасштабного вторгнення просив поїхати. Фото: Суспільне Карпати

Проте взяти із собою світлини подружжю не вдалося: валіза з альбомами залишилася у квартирі, а вони з допомогою волонтерів виїжджали з міста від свого приватного будинку. Стефанія разом із чоловіком та знайомими виїхала 6 березня. До Івано-Франківська добиралися три доби.

"Ми за Кременчуком зупинилися в людей у селі. Як вони нас приймали – це просто... Вийшла вся вулиця, всі нам щось несли. Хата була опалена, було тепло, була вечеря. Як привітно нас люди зустріли, як вони нам співчували... Вони готові були нам все віддати. Коли ми їхали – в дорогу дали нам харчі", — ділиться жінка.

Дорогою до Івано-Франківська Стефанія допомогла поселити у знайомих на Прикарпатті ще декількох людей.

Перші вибухи, дитячий альбом сина і довга дорога до Франківська. Розмова із переселенкою з Харкова
Фото: Суспільне Карпати

"Дуже вдячна Марійці з Богородчан, яку я знала буквально декілька днів, коли лежала з мамою в лікарні. Ми там познайомилися. Я просто "набрала" її телефоном, запитала: "Чи не можеш прийняти людей, які їдуть в Івано-Франківськ?". Вона відповіла: "Звичайно". Марія забрала людей з вокзалу, і зараз вони живуть у неї. Людей також прийняли й в Отинії", — розповідає Стефанія.

Дзвінки додому

Щодня жінка телефонує знайомій, яка залишилася в Харкові.

"Питаю її: "Як ти?". Вона каже: "Поки тримаюся. 10 хвилин тому вийшли люди погрітися, бо світило сонечко, і тут за 10 метрів від будинку щось упало. Чоловік із хлопчиком, які стояли поруч, — їх забрала "швидка". На верхніх поверхах вибило всі вікна. Мій будинок поки стоїть, я — на першому поверсі. У мене є п'ятеро кішок, і я на підлозі сплю", — переповідає Стефанія.

Після закінчення бойових дій жінка з чоловіком планує повернутися до Харкова.

Читайте також

Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!

На початок