Близько семи років тому родина Соколових з Луганська переїхала на Прикарпаття. Вони самотужки придбали житло в Івано-Франківську, пише Суспільне Карпати.
Сергій Соколов показує рослини, які зараз вирощує та продає його науково-виробнича компанія. Справа для нього не нова – у Луганську, звідки він переїхав у 2014-му, також вирощував рослини. Більше уваги приділяли малині, винограду та полуниці, хоча лохина також була. На Прикарпатті з дружиною почали все з нуля. Допомогли родині старі друзі.
"Ми перейшли на контейнерну систему – це сучасні системи. Тобто, людина не переживає, як воно приживеться. Ти тільки садиш, і воно одразу починає рости. Це – малини, це – ожини, це – журавлина крупноплідна, це – лохини", - розповідає Сергій Соколов.
Родині дали товарний кредит – тобто, живці.
"Ми ці живці тут вкорінили, потім виростили саджанці і перший рік продали їм. Так, ціна була неринкова, але для нас це була така підтримка. Це було, як ковток повітря. В нас з’явилися якісь гроші, щоб можна було щось далі розвивати", - продовжує Сергій Соколов.
Першою у компанії у 2015-му році, коли все лише починалося, почала працювати Галина Литвин. Тоді сім’я Соколових шукала працівників для прополювання рослин. Галина жила неподалік. Так і познайомилися.
"Вони приємні, привітні люди, спілкуються. Дуже добрі, дуже щирі, відкриті. Багато навчилася в нього про вирощування рослин - не тільки лохини, а й малини, і жимолості. Багато корисного для себе взяла", - каже старша технологиня Галина Литвин.
Зараз господарством сім’я займається разом з двома компаньйонами. Стежать за змінами на ринку та збільшують асортимент. У планах - стати розсадником місцевого типу, де вирощуватимуть саджанці сучасних сортів для області.
Читайте також: Переселенці на Прикарпатті. Що каже статистика через 7 років від початку війни
Після прогулянки поміж рослинами, Сергій та Оксана запрошують на чай у свою квартиру. Купили її в 15-му році в нежитловому стані і досі доробляють ремонт. Але спочатку, пригадує жінка, шукали землю, щоб відновити свою справу. Знайшли у селі Рошнів Тисменицького району.
"Ми шукали хату, щоб була земля, була річка поряд – щоб можна було починати щось робити, бо чим тут займатися? Люди понабігали, 5 хвилин все порозпитували і повтікали. Ми собі щось колупаємось: той мішок з картоплею тягне, той - з буряком, той якісь закрутки – нате. Та не треба, нам і держава допомагає. Ні, беріть, у вас же ні їжі, нічого немає, всі тягнуть. Це було настільки приємно", - пригадує переселенка Оксана Соколова.
Її чоловік Сергій розповідає, що з Луганська родина переїхала до Старобільська – туди перевели Луганський національний університет ім. Шевченка, де він працював. В цьому закладі у 2001-му році він з колегами створив кафедру садово-паркового господарства та екології. І досі продовжує на ній працювати.
"Я часто їжджу в університет. І коли питають: "Ну як вам там?". А мені дуже вислів подобається, я колись почув: "Я ділю світ на дві категорії: з ким мені добре і всі інші". Я не ділю їх на добрих чи поганих – вони просто інші. І мені повезло дуже, що я спілкуюся з тими, з ким мені добре", - каже Сергій Соколов.
На Прикарпаття переїхали у серпні 2014-го року. На той час їхня донька Оля навчалася у Польщі. Тож вирішили переїхати ближче до неї. Батьки одногрупниці доньки орендували квартиру, поки сім’я добиралася до міста.
"Я пам’ятаю, сиджу зранку, а стан такий був – не хотілося, щоб тебе хтось жалів, і повне нерозуміння, що відбувається. Тобі 44, і в тебе маленька дитина", - пригадує події 2014-го Оксана Соколова. - Ще в червні вчив свою дитину ховатися – в нас вже літали літаки. І я пам’ятаю, що кажу: "Синку, давай так: якщо я тобі крикну "ховайся", ти маєш сюди добігти і отут лягти, зрозумів?". – "А де ти будеш, мамо? Ти будеш зі мною?" – А я кажу: "Ні, я тут не поміщаюся".
Сім’я не приховувала свою проукраїнську позицію: брала участь у авто- та євромайданах. Возили воду та продукти українським військовим, які захищали Луганський аеропорт. Обидвох дітей водили до школи в іншому районі міста, бо українських класів у Луганську було небагато. Батьки Оксани залишилися в селі Переможне біля луганського аеропорту і щодня розповідали новини.
"Ось так от каже, танки, БТРи йшли просто через сараї, через будинки. В нас, каже, вулиці Леніна чи Радянської, яка в нас там була – її вже не існує, бо вони перли отак через садиби, через все. Люди потім бігали, курей своїх збирали, кроликів, в когось телятко якесь було", - переповідає переселенка Оксана Соколова.
Подружжя каже, що вже вважають себе франківцями. І додають: "Франківськ дуже багатий на людей, які готові допомогти".
До слова, протягом останніх двох років Івано-Франківська облдержадміністрація допомогла придбати помешкання одній внутрішньо переміщеній особі. За словами представниці департаменту соцполітики ОДА Галини Пасічник, адміністрація виділила тоді 400 тис. грн. Зараз в області діє програма соціального захисту населення, в межах якої гроші надаються з місцевого, обласного та державного бюджетів.
