Психологиня Дарина Валікова два роки працює з військовослужбовцями на Донеччині. Вона ― киянка. До повномасштабної війни була режисеркою монтажу на Суспільному, потім активно волонтерила, згодом пішла до війська. Зараз Дарина служить у 111-й бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ. Допомагає з психологічною адаптацією новобранцям, працює з бійцями, які повертаються з позицій, консультує тих, хто знов приходить до війська із СЗЧ й потребує підтримки.
Як працюють у бригаді із бійцями, які повернулись з бойового завдання, з якими запитами найчастіше звертаються військовослужбовці, що їх найбільше тригерить у мирному життя — Дарина розповіла Суспільне Донбас.
Із якими запитами звертаються бійці, які повертаються з позицій?
— Найчастіше з чим звертаються, — це страх. Страх, емоційне виснаження, вигоряння. Дуже розповсюджений запит — це емоційне виснаження. І це добре, якщо з емоційним виснаженням звертаються. Тому що багато хто не звертається, вважають, що це нормально.
На жаль, багато хто затягує до того, що по декілька суток не спить, що починаються нервові зриви. І коли я вже приїжджаю, розмовляю з ним, бачу: людині потрібна стаціонарна допомога.
Як ви працюєте з військовими, які повернулися з позицій?
Ми проводимо дебрифінг. Що це таке? Коли бійці повертаються з завдання, протягом 72 годин треба провести дебрифінг. Збираються всі, хто був на бойовому завданні, і починають обговорювати.
Це не є аналіз проведених дій, коли ми думаємо, що правильно вчинили, що неправильно. Це виключно емоційне вивантаження. Тобто кожен розповідає, що йому було важко, що запам'яталося, що він думав. І протягом цього дебрифінгу військові підтримують одне одного.
Кожен з них почув, що не тільки йому було страшно. І ти бачиш, да, як вони реагують, коли хтось про таке розказує, ніхто його не засуджує. Вони самі собі роблять терапію, а я — модератор при цьому.
Ми навчаємо хлопців, як вони можуть допомогти одне одному. Тому що психолог не завжди є поруч. Тому ми пояснюємо: іноді просто важливо побути поруч. Якщо людина плаче, я пояснюю, щоб, не дай Бог, не сміялися чи не казали, що ти слабак. Пояснюю, як треба реагувати, коли плаче. Не казати: "Та не плач, там, заспокойся". Що треба дати людині поплакати, побути поруч, спитати: "чи можу я побути поруч?" І цього з і часто цього вже буває достатньо, да? Просто щоб людина бачила, що комусь не байдуже.
Найбільшу травму в нас викликає пережите відчуття безпорадності. Якщо ми опиняємося в ситуації, у якій ми нічого не можемо вдіяти, це потім у нас залишається як травма. І коли ми допомогли людині вийти з цього стану безпорадності, все — людина переключилася, вона щось може робити.
Чи скаржаться військові на нерозуміння цивільного життя і що найбільше дратує бійців у спілкуванні із цивільними?
Військовим дуже важко, коли вони бачать, що в них немає тилу. Їх дуже сильно тригерить, коли вони приїжджають в місто і бачать, що всі спокійні, п’ють каву, проявляють неповагу.
Хлопець мені розказував: "Приїхав до себе, йду по двору. Стоїть хлопець. Такий: «Чуєш, солдатику, коли там вже війна закінчиться?». Ну, він каже: "Я просто ледь себе стримав".
Я вважаю, що треба проявляти повагу більшу, ніж звичайно. Усміхнутися, подякувати, це дуже важливо. Зазвичай самі приємні й самі теплі речі, які здаються банальними, — обійми, тепле слово, котик, зробити чаю. Не треба щось видумувати. Якісь там високопарності… Головне, щоб це було щиро й від душі.
Якщо ви дійсно про них молитеся, чому б про це не сказати? Скажіть. Якщо ви якось допомагаєте, — скажіть. Вони повинні знати, що війна не тільки у них.
Чи був випадок, який найбільше розчулив у роботі?
У мене один раз було таке, що я розплакалася. У нас є такий хлопець, який був у Херсоні, коли Херсон захопили, він був партизаном, він побував у полоні. Коли він почав розказувати,, як у Херсон зайшли військові наші ЗСУ, як всі плакали, як він плакав, як він плакав, — я тут не витримала, я відчула, як в мене теж котяться сльози.
І я б хотіла звернутися до психологів: приходьте, ви тут дуже потрібні, дуже не вистачає психологів. І якщо ви боїтеся, що ви цивільні психологи, — не бійтеся. Були цивільні — стали військові. Я теж була цивільна.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube та Instagram
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма забезпечує страхування журналістів, але не впливає на редакційну політику, даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
