У Мирнограді на Донеччині пенсіонерка Людмила четвертий місяць мешкає у підвалі. Місто — під обстрілами російської армії, у ньому немає електрики, централізованого опалення та водопостачання, не працюють аптеки та лікарні. Топить буржуйку, читає книжки, опікується безхатніми котами. Людмила вже жила у прифронтовому місті — Авдіївці. Будинок там, де мала квартиру, зруйнований.
Як повідомив Суспільне Донбас виконуючий обов'язки начальника Мирноградської військової адміністрації Юрій Третяк, зараз у Мирнограді з 30 тисяч людей залишилися п'ять тисяч, близько тисячі з них виїздили, але повернулися додому. Фронт від Мирнограда, за його даними, приблизно за кілометр.
Про життя та виживання у підвалі — у репортажі Суспільне Донбас.
Людмила мешкає в підвалі багатоповерхівки Мирнограда. Їй 64. Вона — переселенка з Авдіївки. Вдома, в окупованому місті, її квартира зруйнована. Тут, каже, облаштувалася, жити можна.
"Я — переселенка. В Авдіївці все склалося до підвалу. Хати немає, компенсації немає. А тепер же Авдіївка… акт там ніхто не дасть. ", — каже жінка.
"Збираємо дрова. Що знайдемо, те й рубаємо. І меблі розбираємо. Топимо буржуйку. На ніч топлю, на день мені вистачає. Зараз десь 18 градусів, ввечері — 26. Світлодіодна стрічка. Це з Авдіївки, там нам так робили, я і тут застосувала. Акумулятор у мене 12-вольтовий. Від акумулятора — світлодіодна стрічка", — розповідає переселенка з Авдіївки Людмила.
Готує, каже жінка, на газовому балоні. Харчі та ліки — є.
"В мене суп гороховий, котлети. Все у нас є. Тільки в підвалі, бо у звичайному домі, там у мене +4, це неможливо. Харчі? Ринок ще працює. Сьогодні волонтери нам ковбаси привезли. Місцева влада видавала гуманітарні набори, коробки, крупи там, а здебільшого — волонтери. Ліки трішки є", — розповідає Людмила.
У багатоквартирному будинку, каже Людмила, залишилося шестеро людей. У підвалі — кілька спальних місць, іноді спускаються сусіди. Товариство жінки — четверо полишених котів.
Вечори, каже жінка, вона проводить за читанням книжок.
"Газет у нас немає, зв'язку немає. Ще ходжу — радіо слухаю. Бере, Суспільне Новини, о 20:00. Весь час слухаю", — каже жінка.
Людмила говорить: її родичі — в Росії, виїздити з Мирнограда не збирається, бо нікуди.
"Варіантів немає абсолютно ніяких. Єдина мета й завдання — вижити. На вулицю йду за дровами — молюся, прошу благословіння і захисту. Страшно? Я вже не знаю такого почуття — страшно. Я його пережила й переборола. У порівнянні з Авдіївкою, тут краще. Звісно, там руйнувань більше", — каже жінка.
Найбільша проблема, розказує жінка — з водою. Централізованого водопостачання в Мирнограді немає з літа. Воду набирають зі ставка та свердловини.
"Тазик — моя пральна машинка, і моя ванна, і душ — все в одному. Одягу немає. Одна куртка. І дрова в ній тягаю, і воду тягаю. Вона така, що страшно вже ходити. Дрібне я перу і сушу. А таке — не випереш. Фарба лежить, треба пофарбувати волосся, але, чесно кажучи, шкода води", — розказує жінка.
Людмила говорить: попри все вважає себе щасливою.
"Персонаж був — ждун. Я чекаю миру. Якщо мені скажуть, що я ждун, бо чекаю на мир — я не ображуся. Я хочу миру. Всі чомусь чекають 20 січня, на інавгурацію президента США Трампа. Я вважаю себе щасливою людиною. Я радісна попри все. Що в мене немає дому, немає одягу... Радощі? От мої радощі. Кошенятка. Басенька і Мусенька, сядуть, помурчать...", — говорить Людмила.
Як повідоми Суспільне Донбас виконуючий обов'язки начальника Мирноградської військової адміністрації Юрій Третяк, зараз у Мирнограді залишаються п'ять тисяч людей.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube та Instagram
