Володимир Улицький зі Львова майже рік працює провідником на евакуаційному потязі — вивозить людей з Покровського напрямку в "тилові" регіони. Загалом у професії він 18 років. Обрав саме її, бо мріяв подорожувати. Нині чоловікові доводиться бути ще й трохи психологом, бо спілкується з людьми, які втратили дім і тікають від війни.
Що для нього є найскладнішим в роботі на евакопотязі — напередодні дня залізничника, який відзначають 4 листопада, провідник розповів Суспільне Донбас.
Розтопити пічку, нагріти вагон, роздати постіль і чай, стежити за порядком — Володимир Улицький працює провідником евакуаційного вагона майже рік. Раніше поїзд курсував з Покровська, що на Донеччині, з вересня – з міркувань безпеки, рушає з Павлограда Дніпропетровської області.
"Нам привозять людей за списком зараз в Павлоград. Дають перелік хто, куди їде — місце призначення. Звичайно ж, їдуть налякані, бо полишали домівки, полишали все, виїжджають. Та страшно, звісно, але кожен виконує свою роботу. Під час війни — кожен виконує свою роботу", — розказує чоловік.
З малку мріяв подорожувати
Загалом провідником працює 18 років. Професія захопила в юності, бо — романтична, ділиться Володимир.
"Для подорожей. Так, хто любить подорожувати: інші міста, інші люди. Чужі люди, знайомства", — розповідає Володимир Улицький.
Запевняє, що робота ця для нього нескладна й звична. Хоча в рейсі доводиться бути двічі на тиждень, по дві доби.
Евакуація: умови та послуги для переселенців
Провідник показує еваковагон: постіль – безоплатна. Каву та чай — можна купити.
"У нас тут ковдри є. Тут постіль у мішках маємо. Чиста постіль, брудна. Найчастіше люди замовляють чорний чай, звичайний, по 10 гривень — найдешевший. Маємо бергамот — це йде на донат для ЗСУ, трав’яний, лимон, каркаде", — показує провідник.
За рік у Володимира було близько сотні рейсів, щоразу перевозив по кілька десятків людей. Багато, каже чоловік, було влітку, коли їздили з Покровська. Зараз менше, цього разу вивіз дванадцятьох.
"Спочатку було багато людей, могло бути й 60-70. Зараз менше. Чим раз, тим менше. Та всіх забирали, хто їхав: собаки, кішки, тварини — всіх забирали. Так само й зараз", — пояснює працівник залізниці.
Про підтримку та спілкування з людьми
В еваковагоні треба бути трішки психологом, бо там їдуть люди, які втратили дім, додає він. Які слова дібрати, зважує залежно від емоційного стану пасажира.
"Найперше — заспокоювати так, словами. Якщо людина спокійно усміхається — то бачимо, як з нею розмовляти. Якщо ж людина тривожна — то вже інша розмова, спокійніша", — пояснює свій підхід Володимир Улицький.
Світлана їде з села під Покровськом на Черкащину. Евакуйовується вже вдруге, торік — їхала з Авдіївки.
"Дому немає, нічого немає, голі-босі зосталися. Постіль дали, чаю попили — нормально все. Ще не знаю, треба доїхати поки, а там уже буде видно, будемо щось вирішувати: з роботою, з усім", — розповідає жінка.
На кінцевій, у Львові, потяг буде наступного дня. Попереду у Володимира майже доба в дорозі. На запитання, що допомагає не вигоряти, сміється.
"П’ємо чай і все. Чай, каву. Заспокійливих — ні", — віджартовується провідник.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube та Instagram
