225-й окремий штурмовий батальйон зараз тримає позиції у місті Часів Яр Донецької області в районі каналу Сіверський Донець — Донбас. Серед тих, хто утримує цю ділянку — рота вогневої підтримки "Чорний Лебідь" під керівництвом командира "Санича". Він каже: їх батальйон не здав жодної позиції завдяки добре організованій роботі та ефективному командуванню. Як рота "Санича" пробивала "дорогу життя" для підрозділів, які були в оточенні, як окупанти рівняли новий мікрорайон міста із землею та яку тактику застосовують
Далі публікуємо пряму мову військовослужбовця.
Бої у місті Часів Яр: канал та мікрорайон за ним
Основний Часів Яр розташований перед каналом. А новий мікрорайон — був за каналом. Через міст переїжджаєш — і потрапляєш у новий мікрорайон (йдеться про мікрорайон "Канал", який отримав назву через канал Сіверський Донець — Донбас, що перетинає місто — з тієї ділянки українські військові відійшли на початку липня). Ось його вже нема. Там ні будинків, нічого немає — все зрівняли із землею. Відповідно й лінія оборони пішла каналом.
Наш батальйон стоїть перед каналом. Ми за ці чотири місяці позиції не здали, не відійшли ні на крок.
Були позиції, до яких ми не мали доступу, вони були в оточенні. Хлопці понад 70 днів перебували в оточенні, і ми протягом усього цього часу пробивали до них дорогу. Успішно пробили цю дорогу — "дорога життя" для цих пацанів. Бо все постачання, вся логістика була дронами, бо ніяк туди не підійдеш. Дрони – це боєкопмлект, дрони – це вода, дрони – це їжа, акумулятори на рації тощо.
Тепер хлопці вийшли. Зараз усі в госпіталі, бо практично всі були "300". Ну, головне, що всі вони живі. І вони не просто вийшли. Ми зробили ротацію. Ми завели свіжі сили, які там закріпилися, розширили плацдарм. Вклинювалися в оборону росіян, наскільки це можливо. Тобто зробили клин і потім розширювали фланги.
Тактика армії РФ під час боїв за Часів Яр
Їх змушують лізти. З перехоплень це зрозуміло. У них дороги назад немає. Їх вперед спрямовують будь-якими методами. Іноді складається враження, що наступні росіяни не знають, куди пішли попередні і чому вони не повернулися. Людей в один край відправляють і не розповідають, яка тут ситуація. Тому що на одному і тому ж місці ми їх вбиваємо і "скидами". Здається, люди ж повинні зробити висновки, змінити маршрут. Та нічого не змінюється.
Йдуть-йдуть, повзуть з усіх щілин, з-під кожного куща малими групами у різних місцях намагаються просочитися. Але немає такого єдиного там удару – якогось кулака.
"Гради" працюють. Дуже багато у них FPV-дронів. Саме не класичних FPV-дронів, а вже у них є дрони-"камікадзе" – вже "крило" йде. "Арта", авіація, КАБи летять у Часів Яр щодня. "Сонцепьоки" працюють. Зараз уже менше, а коли новий мікрорайон "Канал" брали, "Сонцепьоки" з 2-ї до 3-ї години ночі стабільно працювали — рівняли багатоповерхові будинки із землею.
Техніки зараз практично немає. Ось на початку, коли були активні штурми саме "Каналу", тоді було застосування. Ішли практично щодня колони техніки: попереду танк Т-92 "Прорив", за ним кілька "коробочок" із піхотою.
Про втрати під час оборони Часового Яру
Втрати незрівнянно менші в нас, ніж у росіян, але вони є — це ж війна. Фактор перший — вони наступають зараз, а ми – в обороні. І другий фактор — їх просто женуть. А в нас таки керівництво думає про військовослужбовців.
Я думаю, ніяких проблем і Часів Яр відбити, Авдіївку повернути, але питання, якою ціною все відбуватиметься. Зараз тактика — ми не "навалюємо", ми потихеньку-потихеньку… Крок робимо назад, але при цьому кілька тисяч убиваємо росіян. Крок назад — кілька тисяч. Ну, я говорю, взяти "Канал" і втратити тут 10 тисяч людей (російських окупантів — ред.)? За 10 будинків?
Про забезпечення зброєю
Держава забезпечує бронетехнікою, забезпечує зброєю, частково забезпечує дронами. Але основні помічники – це волонтери звичайно. FPV-дрони, обладнання, антени — це все дуже дороге і це все витратний матеріал. Все, що розміщене вище за рівень землі, воно все недовговічне.
Першими Starlink "летять", антени , щогли, всякі кабелі. З цим усім нам допомагають волонтери.
"Арти" не вистачає нам, підтримки артилерійської. Пацани всі мотивовані. Управлінський склад 225-го ОШБ з перших днів воює. Усі — бойові. Вони пройшли від солдата до управління ротою або взводом і так далі.
У нас комбат та лідер в одній особі: "Сірко" — його позивний, Олег Ширяев. Я вважаю, бути командиром — його покликання. Людина, яка приймає рішення миттєво. Ні в ніяких стресових ситуаціях не губиться. За потреби сам вийде на позиції і проведе групу. Те, що було вже неодноразово — це в Оріхово-Василівці під Бахмутом, це й в Авдіївці було.
Про закінчення війни і якою бачить перемогу
Колись же їм теж набридне. У них теж там і "циганська пошта" працює. Є такий термін "критичні втрати". Коли вони досягнуть цих "критичних втрат", тоді якийсь соціальний вибух має бути. Можливо, як "Вагнер" розгорнуться і підуть на Москву. Ну, хто його знає. Там же теж нагнітання якесь усередині йде.
Вони зараз на мотоциклах їздять. Гольф-кари вже закінчилися, квадроцикли рідше вже з'являються. Вони вже скоро на самокатах їздитимуть. У них навіть танки їздять не як танки, а піхоту перевозять. Бо треба на чомусь піхоту перевезти.
Треба дотискати. Якщо якась мирна угода буде, ця історія не закінчиться. Імперські замашки в російській людині сидять. Путін — це ж обличчя Росії загалом. Тому ніяких мирних угод. Ідемо до кінця — і все. Вихід на кордони 1991 року. І все: і закінчення війни.
Росія заспокоїться, ми свої території повернемо назад, почнемо відбудовувати, отримувати репарації, увійдемо до Євросоюзу, до НАТО. Євросоюз — це ж не просто нас взяли й прийняли: спочатку треба поміняти в країні все, от коли ми справді почнемо жити по-новому. І в нас люди, пенсіонери будуть не на город їздити, а як європейці — подорожуватимуть.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
