Перейти до основного змісту
Десять років війни: хроніка подій війни у 2014 році

Десять років війни: хроніка подій війни у 2014 році

Оновлюється

Суспільне Донбас веде хроніку, згадує важливі дати російсько-української війни у 2014 році та події періоду захоплення Росією територій Донецької та Луганської області.

Трагедія Зеленопілля. Як РФ завдала удару по розташуванню українських військових 11 липня 2014 року

Десять років тому Росія відкрила вогонь по українським військовослужбовцям поблизу Зеленопілля Луганської області. Військовий табір українських підрозділів обстріляли з території РФ.

Зеленопілля лежить на міжнародній автотрасі М03 (ділянка Дебальцеве—Довжанське).

У ніч на 11 липня 2014 прикордонники із 2-ї мотоманевреної групи ДПСУ, а також військовослужбовці ЗСУ, що входили до батальйонної тактичної групи, сформованої з підрозділів 24-ї механізованої, 72-ї механізованої та першого батальйону 79-ї аеромобільної бригад вийшли в опорний пункт у районі села Зеленопілля — за 17 км на південний схід від міста Ровеньки Луганської області.

Їхнім завданням було прикриття визначеної ділянки державного кордону. За даними української розвідки, через цю ділянку кордону формування ДНР і ЛНР отримували озброєння і боєприпаси, а також підкріплення від російських військовослужбовців та найманців.

Над українським табором у Зеленопіллі періодично з'являлися безпілотники, один з яких, російський безпілотник "Орлан-10", вдалося збити.

О 4.30 ранку їх почали атакувати з реактивної системи залпового вогню БМ-21 "Град".

Після чого позиції військ почали обстрілювати три 120-мм міномети. Мінометний обстріл тривав 20 хвилин після удару реактивної артилерії, напрям обстрілу був зі сторони міста Ровеньки, яке тоді контролювали російські окупанти терористичного угруповання "ЛНР".

За першими офіційними даними під Зеленопіллям були поранені 93 військових, згодом повідомляли уточнені дані про 120 поранених. Загинули шість прикордонників і 30 військовослужбовців ЗСУ.

Під шквальним вогнем "Градів" та мінометів загинув прикордонник Ігор Момот — полковник посмертно отримав звання генерал-майор.

Крім того, в результаті обстрілу було знищено велику кількість різної військової техніки.

11 липня — ракетний обстріл під Зеленопіллям. Події в Донецькій та Луганській області у 2014 році: хроніка
Розбита українська техніка, під Зеленопіллям, 11 липня 2014 рік, Луганщина. 24 ОМБр імені короля Данила/Facebook

"Це був перший масований відкритий обстріл з території Росії, який знищив легенду про «іхтамнєт» і став прямим доказом того, що РФ не тільки підтримувала терористів та сепаратистів, а й брала безпосередню участь у війні", — пишуть про цю атаку в ДПСУ.

Звільнення Сіверська: 10 липня 2014 року

10 липня 2014 року українські військові звільнили Сіверськ.

Українські військові 24-ї окремої механізованої "Залізної" бригади імені князя Данила Галицького з боями увійшли в окуповане проросійськими збройними формуваннями місто.

"Бої з противником були досить запеклими, але українські військові звільнили Сіверськ від бойовиків бригади «Призрак»", — нагадали у військовій адміністрації.

Як згадують в обладміністрації, українські військові спочатку створили мережу блокпостів навколо сил окупантів, а потім почали звужувати кільце, позбавивши бойовиків можливості маневрів: "Бої з добре укріпленим противником за місто були досить запеклими, але українські військові, атакуючи з кількох напрямків, обійшлися без втрат. Разом з піхотинцями чітко спрацювала і авіація, і артилерія".

Під контролем окупантів місто перебувало з квітня 2014 року.

Псевдовибори та призначення Захарченка: 2-4 листопада 2014 року

2 листопада 2014 року на захоплених територіях Донецької та Луганської областей проросійські сили провели фейкові вибори. Терористичні угруповання "ДНР" та "ЛНР" обрали "голів народних рад".

МЗС РФ розмістило заяву, за якою Росія "поважає" вибори, проте це не слід вважати їхнім "визнанням".

Тоді Служба безпеки України порушила кримінальне провадження щодо так званих виборів на Донбасі. Як писало ВВС, "кримінальне провадження відкрите за ознаками злочину, передбаченому ч.1 ст. 109 Кримінального Кодексу України (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади)".

Після нелегітимних виборів створена терористичним угрупованням ЦВК оголосила одного з ватажків Олександра Захарченка "головою ДНР".

Олександр Захарченко — проросійський терорист, ватажок "ДНР", що родом з Донецька. Під час захоплення Росією сходу України керував донецьким відділенням харківського бійцівського клубу "Оплот".

З початком війни на Донбасі воював проти України в складі збройних формувань "ДНР". У квітні 2016 року був призначений виконуючим обов'язки "віце-прем'єра ДНР".

Він визнаний в Україні терористом.

31 серпня 2018 року Захарченко загинув внаслідок вибуху в донецькому ресторані "Сєпар".

Бої за 32-й блокпост на "Бахмутці": 13-28 жовтня 2014 року

Блокпост № 32 або "Бахмутка" — так назвали блокпост був на Бахмутській трасі, який у другій половині жовтня став місцем боїв і втрат для українського війська. Блокпости тоді встановили на трасі від Лисичанська до Луганська (Т-1303) українські сили після того, як в серпні взяли її під контроль. Дали їм номери. Тримали їх підрозділи Національної гвардії України.

Блокпост № 32 біля села Сміле Слов'яносербського району Луганської області був найближчим до лінії зіткнення.

32-й блокпост утримували близько 120 бійців зі складу Вінницького полку НГУ та 80-ї аеромобільної бригади. Після Мінських угод проросійські сили спочатку запевнили, ще не відкриватимуть вогню по блокпостам, проте почали тиск: блокували відправлення боєприпасів, води, їжі.

Проросійські сили перекрили рух між 31 та 32 блокпостами 13 жовтня, згадував у інтерв’ю "Радіо Свобода" Володимир Вишневський, який у жовтні 2014 був командиром роти у 80 бригаді ЗСУ. Він, говорив, ухвалив рішення йти на прорив, проте бойовики підбили техніку, українські військові були змушені відступити. Сам Вишневський був важко поранений — втратив ногу.

Спроби прориву до 32-го блокпоста робили неодноразово, майже кожна завершувалася втратами бронетехніки.

У бою 15 жовтня український танк знищив протитанковий розрахунок під командуванням старшого лейтенанта 200-ї мотострілецької бригади Збройних сил РФ Євгена Трундаєва. Окупанти відплатили тим, що стратили полоненого айдарівця Олександра Піскіжова. А Євгенові Трундаєву в Росії присвоїли звання Героя Росії.

За даними РНБО на 18 жовтня 2014 року, в ході боїв ще у вересні 32-й блокпост був на відстані 250 метрів оточений позиціями проросійських сил.

Всі ці дні, з 13 по 27 жовтня, інформація про бої на "Бахмутці" надходила суперечлива: командування АТО, військові з блокпостів та окупанти — щодо того, що відбувається на блокпостах.

Єдине, що було відомо, українські підрозділи намагались постійно доставити зброю, воду, їжу бійцям, які опинились в оточенні проросійських сил, і щоразу ці спроби були із втратами. Людськими і техніки. Полонені, загиблі, ті, хто врятувався після операцій з прориву — шлях до блокпосту назвали "дорогою смерті" саме тому, що її неможливо було проїхати не потрапивши під обстріл або в засідку.

Українські бійці на 32-му блокпості були настільки знесилені, що наприкінці жовтня була частина, яка не могла залучатися до боїв, розповідав після виходу з оточення телеканалу Zik військовий із позивним "Док".

Українському командуванню вдалося домовитися про відхід через два тижні. У ніч проти 28 жовтня за домовленістю з окупантами українські захисники із зброєю "зеленим коридором" вийшли без втрат.

20 листопада 2014-го прокуратура порушила справу проти командування АТО — через події на 32-му блокпосту, що призвели до його втрати

Два роки потому підполковник 40-го полку НГУ Анатолій Боженко в листопаді 2016 року сказав, що в боях за 32-й блокпост втрачено 22 одиниці техніки. За його словами, число втрат самих лише бійців "Айдару" становило 60 бійців.

Обстріл похоронної процесії в Сартані: 14 жовтня 2014 року

Проросійські військові обстріляли село Сартана під Маріуполем близько 15:00 з РСЗВ "Град". Поцілили по північній околиці, там був блокпост ЗСУ на виїзді з села, один зі снарядів влучив у похоронну процесію.

Від обстрілу бойовиків загинули сім мирних жителів села, а 17 зазнали поранень. Першу медичну допомогу пораненим на місці трагедії надали українські військові.

Фіксували наслідки атаки окупантів представники місії ОБСЄ. Вони дійшли висновку, що снаряд, який потрапив у похоронну процесію в Сартані, був випущений із території тимчасово окупованого селища Рози Люксембург Новоазовского району, він мав маркування ЗС Росії.

У Сартані встановили пам'ятний знак "Загиблим односельцям за час АТО", там зібрали імена всіх людей, які загинули під час війни у 2014-2017 роках.

Десять років війни: хроніка подій війни у 2014 році
Пам'ятний знак у Сартані, 14 жовтня 2017 рік. Маріупольська міська рада/офіційний сайт

З березня 2024 року Сартана знову була окупована РФ.

Донецька ОДА у Краматорську: з 13 жовтня 2014

Донецька обласна адміністрація 13 жовтня 2014 року тимчасово перенесена до міста Краматорськ.

Відновлення боїв за Донецький аеропорт. Вересень 2014 року

Як державний архів Донецької області згадує вересневі бої за Донецький аеропорт.

Після підписання документів, які отримали назву «мінські угоди», російські терористи у вересні 2014 року активізували штурми Донецького аеропорту.

Аеропорт потрапив у зону відведення українських військ, за цими документами, проте для російських бойовиків захоплення аеропорту стало надважливим для демонстрації політичної перемоги.

Українські військовослужбовці утримували старий і новий термінали. Контроль над районом, прилеглим до летовища, поклали на 2-гу батальйонно-тактичну групу 93-ї окремої механізованої бригади, підрозділи 3-го окремого полку спецпризначення і 74-го окремого розвідувального батальйону. Також оборону тут посилили бійці 79-ї й 95-ї аеромобільних бригад ЗСУ та добровольці.

Опорним пунктом сил АТО стало селище Піски — через нього захисникам аеропорту поставляли провізію й боєприпаси, відбувалася ротація підрозділів. У цьому ж селищі українські військові розгорнули артилерійські підрозділи, які підтримували оборонців.

Окупанти накривали позиції сил АТО з артилерії й мінометів — до 50 обстрілів фіксували щодня. Майже до кінця вересня бойові дії мали короткочасний та епізодичний характер.

У середині вересня, особовий склад гарнізону оборонців ДАПу стали називати «кіборги».

28 вересня 2014-го відбулось два бої. Під час атак російські бойовики задіяли два танки, вони підбили українську БМП та БТР-80. Назустріч російським Т-72 висунувся танк під командуванням Євгена Межевікіна, що знищив один Т-72 разом з екіпажем, а інший підбив.

Десять років війни: хроніка подій війни у 2014 році
Український гелікоптер летить на підтримку українських військових у Донецький аеропорт, 26 травня 2014 рік. Getty Images

Вересень 2014 року: бої за Маріуполь, Дебальцеве

Як державний архів Донецької області згадує вересневі бої за Маріуполь та Дебальцеве:

Бої за Маріуполь у вересні 2014 року

Ввечері 1 вересня 2014 прикордонний наряд вступив у бій із загоном російських бойовиків поблизу села Саханка. Прикордонники викликали підкріплення та до його приходу стримували натиск терористів. Під час бою загинув — майор-зв'язківець Олег Андрієць, троє прикордонників отримали поранення.

4 вересня мобільні групи українських сил знищили поблизу Комінтернового зенітку терористів та автомобіль «Урал». Цього ж дня група 79-ї бригади потрапила в засідку, загинув молодший сержант Юрій Тарасенко.

5 вересня на Маріупольському напрямку відбулось декілька боєзіткнень. Сили АТО знищили два БТР окупаційних підрозділів та до 40 терористів та захопили БМП і міномет. Того дня загинули четверо українських захисників.

16 вересня мер Маріуполя Юрій Хотлубей доручив до 19 вересня завершити роботи зі зміцнення зовнішнього периметра оборони міста.

20 вересня в районі Маріуполя від вибуху артилерійського снаряда загинув військовослужбовець батальйону «Хортиця» — старший солдат Євген Москаленко.

21 вересня: МВС України почало формувати добровольчий батальйон «Свята Марія» для захисту Маріуполя. Бойовики з артилерії обстріляли блокпост сил АТО в мікрорайоні «Східний».

22 вересня біля населеного пункту Комінтернове українські артилеристи зірвали просування російсько-терористичних військ.

25 вересня: російські бойовики атакували блок-пост українських сил поблизу Талаківки, Українські прикордонники відбили атаку диверсійної групи біля залізничного переїзду на дорозі «Запорізьке-Новоселівка».

Бої за Дебальцеве у вересні 2014 року

1 вересня російські терористи підірвали машину «Урал» Національної гвардії України з РПГРучний протитанковий гранатомет, двоє бійців отримали поранення.

20 вересня за рахунок підрозділами Збройних сил України було зірвано штурм міста. Того дня під час боїв загинуло 4 українських військових, 19 дістали поранення.

28 вересня біля Дебальцевого група проросійських бойовиків намагалася захопити підстанцію системи електропостачання, але українські військові напад відбили.

Станом на ранок 29 вересня бійці 11 батальйону територіальної оборони «Київська Русь» повідомили, що за їхніми даними було знищено підрозділ морської піхоти збройних сил РФ.

26 вересня 2014 року почав працювати Спільний центр з контролю

Спільний центр з контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін — група з контролю за дотриманням Мінського протоколу. До неї увійшли представники української та російської сторін. Центр почав роботу 26 вересня 2014 року в місті Соледар Донецької області.

З квітня 2015 року українська та російська сторони почали вести окремі журнали випадків порушення режиму припинення вогню.

За день до того, 25 вересня 2014 року обласні установи Луганщини перенесели до Сєвєродонецька.

Також цього дня Міністерство закордонних справ Росії вперше офіційно використало термін "Новоросія" для назви Луганської та Донецької області України — такі заяви — ще один спосіб використати термінологію задля виправдання війни, яку РФ розв’язала в Україні.

19 вересня 2014 року: друга "Міська угода" — протокол про припинення вогню та "зону безпеки"

Друга з "Мінських угод" мала назву Меморандум про виконання положень Протоколу — тобто першої домовленностій. Її підписали у Мінську 19 вересня 2014 року і оприлюднила ОБСЄОрганізація з безпеки і співпраці в Європі.

Тристороння контактна група продовжувала домовлятися щодо "Мирного плану" Президента України Петра Порошенка та ініціатив Володимира Путіна.

У документі, який підписали учасники групи в Мінську, йшлося про домовленість, зокрема, про:

  • припинення вогню,
  • зупинку військ на поточній лінії зіткнення,
  • встановлення 30-кілометрової зони безпеки,
  • відведення важкого озброєння: засобів ураження калібру понад 100 мм від лінії контакту на відстань не менш як 15 км із кожного боку, зокрема, з населених пунктів, що дало б можливість створити зону безпеки завширшки не менш як 30 км.
  • заборону на розміщення важких озброєнь і військової техніки в районі, обмеженому населеними пунктами Комсомольське, Кумачово, Новоазовськ, Саханка.
  • заборону на встановлення нових мінно-вибухових інженерних загороджень у межах зони безпеки та зобов’язання зняти раніше встановлені в зоні безпеки.
  • заборона польотів бойової авіації та іноземних БпЛА, за винятком безпілотників, які використовує моніторингова місія ОБСЄ, вздовж усієї лінії контакту сторін у зоні безпеки.

Після цього місія ОБСЄ мала б розпочати спостержну роботу у зоні безпеки.

Цей документ підписали спеціальна представниця голови ОБСЄ Гайді Тальявіні, другий Президент України Леонід Кучма, посол РФ в Україні Михайло Зурабов, ватажки угруповань "ДНР" та "ЛНР" Олександр Захарченко та Ігор Плотницький.

Перша з "Мінських угод" і наказ Порошенка про припинення вогню

Домовленість про тимчасове перемир'я досягнута на переговорах у столиці Білорусі.

Укладений учасниками Тристоронньої контактної групи. У неї входили тоді посол Гайді Тальявіні (від ОБСЄ), другий президент України Леонід Кучма (від України), посол Російської Федерації в Україні Михайло Зурабов (від Росії).

Крім того, під мінським протоколом стоять підписи Олександра Захарченка (ватажок угруповання, яке назвало себе "Донецька народна республіка") та Ігоря Плотницького (ватажок аналогічного угруповання "ЛНР" на захопленій території Луганської області).

Тристороння контактна група ухвалила рішення про припинення вогню обома сторонами.

Президент Порошенко віддав наказ начальникові Генштабу Віктору Муженку про припинення вогню.

Сили АТО відійшли з аеропорту "Луганськ": 1 вересня 2014 року

Сили антитерористичної операції за наказом командування залишили аеропорт "Луганськ", повідомив спікер інформаційно-аналітичного центру РНБО Андрій Лисенко.

Відхід від Луганського аеропорту. Десять років війни: хроніка серпня 2014 року
Зруйнований аеропорт Луганська, 8 вересня 2014 рік. Getty Images/Saslanbek Isaev/Anadolu Agency/Getty Images

"На луганському напрямку українські військові отримали наказ і організовано відійшли з аеропорту «Луганськ» і населеного пункту Георгіївка, розташованого на трасі Луганськ – Красний Луч – Сніжне. Враховуючи точність ударів, обстріл здійснюють професійні артилеристи Збройних сил Російської Федерації", – сказав Лисенко.

Він також зауважував, що значна концентрацію російських сил була навколо райцентру Лутугине і на підступах до міста Щастя, що на північному березі річки Сіверський Донець.

Водночас Росія продовжувала заявляти, що її регулярні війська не присутні на Донбасі, хоча цю інформацію на той момент вже підтвердили у Держдепартаменті США й у НАТО.

Міжнародний аеропорт "Луганськ" — аеропорт міста Луганськ в Україні, розташований за 20 кілометрів від міста. Летовище закрите з 11 червня 2014 року у зв'язку з бойовими діями та зруйноване російськими військами під час штурмів.

Оборона луганського аеропорту тривала 146 днів

Коли у квітні у окупованому Луганську були вже підконтрольні Росії загони, українське командування, щоб не допустити перекидання російської армії повітрям, направило в аеропорт десантників львівської 80-ї бригади.

146 днів українські військові обороняли летовище, близько місяця перебували в повній облозі, без наземного сполучення, доки у липні українські війська не пробили дорогу до аеропорту.

Однак коли у серпні РФ почала задіювати на території України регулярні війська, аеропорт повторно потрапив у оточення, будівлі аеропорту були вщент зруйновані російською артилерією.

На кінець серпня 2014 року у секторі перебували 1,5—2 тисяч українських військових. Безпосередньо аеропорт тримали близько 300—400 десантників, без артилерії.

У ніч на 1 вересня 2014 року українські захисники вийшли з руїн аеропорту — після 146 днів оборони.

Іловайськ: кінець битви і трагедія — 29 серпня 2014 рік

Бої за Іловайськ Донецької області тривали з 6 по 29 серпня 2014 року й увійшли в історію під назвою “Іловайський котел”.

Тоді українська армія втратила 366 воїнів, десятеро із загиблих були родом із Донеччини. 429 — отримали поранення різного ступеня тяжкості, 300 — потрапили у полон.

"Це було згоріле залізо, тіла загиблих хлопців, речі, все це валялось і деяких хлопців, на жаль, не вдалося забрати. Так як частину техніки, ще до того, як туди зайшли пошукові загони, забрали. А в ній були тіла наших хлопців. І як повідомили потім, начебто, її здали на металобрухт разом із фрагментами тіл", — згадував іловайську трагедію Олексій Юков, який займається евакуацією тіл загиблих. У 2014 році він вивозив полеглих українських воїнів із поля бою біля Іловайська.

Це спонукало українську сторону погодитися на умови Мінського перемир’я, підписаного 5 вересня 2014 року в білоруській столиці.

29 серпня — День пам'яті українських захисників, які загинули за України. Цього дня вшановують пам'ять всіх українських бійців і тих, які загинули у 2014 році тому під час виходу з Іловайська.

Суспільне Донбас нагадує хронологію цих трагічних подій.

  • Іловайськ — місто за 40 кілометрів від Донецька, це — важливий залізничний вузол. Влітку 2014 був окупований бойовиками.
  • 10 серпня 2014 року — перша спроба звільнення міста: у бій проти бойовиків пішли українські добровольчі підрозділи, окупанти відбили атаку.
  • 18 серпня 2014 року — друга спроба штурму окупованого міста: підрозділи ЗСУ з добровольчими батальйонами увійшли до Іловайська і змогли закріпитися.
  • 23-24 серпня Росія почала введення підрозділів регулярної армії на територію України. Українські бійці опинилися в оточенні — у "котлі" без води, їжі та боєприпасів під постійними артилерійськими обстрілами.
  • Штаб ЗСУ почав переговори з росіянами — ті пообіцяли "зелений коридор" за умови, що українські військові будуть без зброї. Українська сторона відхилила цю умову.
  • 29 серпня українські війська почали виходити двома колонами. Маршрути "зеленого коридору" були погоджені.
  • Спершу колони рухались без перешкод. Однак через деякий час — всупереч домовленостям — російські війська відкрили вогонь. "Зелений коридор", що про нього показово закликав бойовиків Путін вночі 29 серпня, — був пасткою.

За офіційними даними Генпрокуратури, у "Іловайському котлі" загинули 366 військовослужбовців. Поранені — 429. Зникли безвісти — 84. 254 воїни загинули безпосередньо під час відходу 29 серпня. Ці цифри не враховують загиблих з добровольчих підрозділів МВС вони звільняли Іловайськ разом з армійцями.

  • 14 серпня 2017 року Генпрокуратура оприлюднила висновок щодо подій під Іловайськом. Основних висновків причини трагедії три: низький рівень боєготовності та боєздатності Збройних сил України; численні факти дезертирства, самовільного залишення місць несення військової служби та невиконання наказів начальників; окремі помилки керівництва АТО під час планування та проведення військових операцій. Ці фактори, на думку Генпрокуратури, “перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв’язку з діяннями ЗС РФ, якими 23-24.08.2014 здійснено віроломне вторгнення на територію Донецької області та віроломне вбивство українських воїнів”.
  • У 2021 році Офіс генпрокурора пообіцяв розсекретити матеріали кримінального провадження про організацію та проведення бойових дій в районі Іловайська влітку 2014 року. Однак на 2024 рік десять років по трагедії

Окупанти взяли під контроль ще низку населених пунктів: 28 серпня 2014 року

28 серпня 2014 року Новосвітлівка, Хрящувате на Луганщині та Новоазовськ на Донеччині перейшли під контроль проросійських сил.

У боях із російськими окупантама загинули 33 українських бійця

Контроль над Савур-Могилою перейшов до проросійських сил: 25 серпня 2014 рік

25 серпня 2014 року після 12 діб оборони Савур-Могили українські військові відступили.

Увесь цей час під постійними обстрілами армії РФ. Командував захисниками полковник Ігор Гордійчук. Незважаючи на поранення в руку і контузію, він лишався на позиції

Група з оточення виходила ночами, рухалися до найближчих українських підрозділів.

На той час це було вже оточене російськими військами угрупування під Іловайськом.

Група пройшла в тилу проросійських сил близько 60 кілометрів та приєдналася до українських військ під селом Многопілля Амвросіївського району Донецької області.

Наступ регулярних військ РФ. Оточення українських підрозділів в Іловайську: 24-28 серпня 2014 року

Ось як ці події згадує Донецькій обласний архів:

Протягом літа 2014 року українські війська витискали загони проросійських бойовиків з українських міст. Звільнили Маріуполь, Сєверодонецьк, Лисичанськ та інші.

ЗСУ зайшли в Іловайськ у серпні, 18-19 серпня 2014 року вже контролювали більшу частину міста.

Кремль ухвалив рішення про введення на територію України регулярних військ, аби уникнути поразки бойовиків, які назвали себе "Л/ДНР".

На той момент у Ростовській області перебували близько чотирьох тисяч військових ЗС РФ, посилені танками, БМП та артилерією.

Вночі з 23 на 24 серпня вони перетнули державний кордон України і почали рух у бік Іловайська.

Поблизу села Осикове Старобешівського району батальйон 51 ОМБР вступив у бій із костромськими десантниками, у ході якого вдалось підбити дві ворожі БМД-2 та узяти в полон 10 російських десантників.

Утім 24 серпня дев’ять батальйонно-тактичних груп ЗС РФ у кількості 3500 осіб із артилерією і важкою технікою без упізнавальних знаків зайшли в тил українській армії в Іловайську. В оточенні опинилися бійці батальйонів «Донбас», «Дніпро-1», батальйонів МВС «Херсон», «Світязь» та «Миротворець», а також зведена рота 93-ї та 17-ї бригад ВСУ в кількості 1,3 тис. військових. 27 серпня командування АТО спробувало розблокувати оточені сили в Іловайську. На допомогу відправили підрозділи 92-ї бригади та 42-го батальйону Тероборони. Ввечері колона з бійцями зупинилася на ґрунтовій дорозі і потрапила під обстріл російської артилерії: українські бійці зазнали поранень, потрапили у полон, більшість техніки окупанти знищили.

28 серпня українських бійців в Іловайську почали розстрілювати з "Градів" та "Ураганів". Тодішній Головнокомандувач ЗСУ Віктор Муженко почав перемовини із представниками генштабу Збройних сил РФ про відведення українських військ з міста.

"Він 12 разів телефоном розмовляв із заступником начальника ГШ ЗС РФ Богдановським. Російська сторона постійно змінювала час та умови виходу з оточення. Умисно затягувала перемовини для облаштування тактично вигідних вогневих позицій по маршруту виходу сил АТО з Іловайська", — нагадують ті події в Донецькому обласному архіві.

29 серпня українські бійці почали виходити двома колонами. Маршрути "зеленого коридору" були погоджені. Всупереч домовленностям російські війська відкривали вогонь. За офіційними даними Генпрокуратури, у загинули 366 військовослужбовців. Поранені — 429.

Зникли безвісти — 84. Ці цифри не враховують загиблих з добровольчих підрозділів МВС вони звільняли Іловайськ разом з ЗСУ.

29 серпня у роковини "Іловайського котла" — в Україні — День пам’яті загиблих захисників.

Іловайськ, Горлівка, Луганськ: успіхи українських військових 18 серпня 2014 року

Добровольчий батальйон Національної гвардії "Донбас" увійшов у Іловайськ

Про це 18 серпня 2014 року повідомив командира "Донбасу" Семен Семенченко на сторінці у соціальній мережі Facebook.

"Ми в Іловайську. Вчора батальйон "Донбас", окрема рота батальйону "Дніпро", 2 взвод батальйону "Азов" вели важкі бої на підступах до міста. Ударні частини батальйону "Донбас", змітаючи блокпости терористів, увійшли в місто з декількох напрямків, і до 19:00 взяли під контроль східну частину міста", - написав Семенченко.

Горлівку взяли у кільце

Ще одне повідомлення про успіхи того дня у боях сил АТО зробив тоді керівник Групи Інформаційний опір Дмитро Тимчук. "Остаточно взята в кільце Горлівка", — цитує його "Українська правда".

Тимчук також повідомив, українська армія завершила операцію з оточення Горлівки і перерізала трасу М-04, забезпечуючи вихід до заблокованих підрозділів на території аеропорту в Луганську. Йшла зачистка у Хрящуватому.

За його словами, армія блокувала угруповання бойовиків у районі Іловайська.

Сили АТО увійшли в Луганськ і проводять очищення міста від бойовиків — того ж дня, 18 серпня 2014 року, заявив речник РНБО Андрій Лисенко.

"Наші сили оточили ключові міста на Донбасі. [...] Уже в понеділок навіть в центральні частини Луганська дійшли деякі наші підрозділи. Бої ідуть уже на вулицях міста", — заявив Лисенко, пише "Українська правда".

Звільнення Станиці Луганської: 18 серпня 2014 року

18 серпня 2014 року українські військові почали звільняти від окупантів Станицю Луганську. Наразі селище вдруге окуповане Росією.

Навесні 2014 року Станицю Луганську захопили бойовики, 11 квітня провели "референдум", облаштували блокпости.

Спецоперацію по визволенню міста проводили чотири підрозділи. Першими були бійці 13-го батальйону з Чернігівщини.

18 серпня 2014 року українські військові увійшли до окупованої Станиці Луганської, 21 серпня її офіційно звільнили від окупантів, а над будівлею районної ради підняли прапор України.

Дивіться епізод про Станицю Луганську з нашого циклу "Повернути Донбас". У тоді вільному селищі, у 2019 році, містяни та військові розповідають про перше звільнення Станиці Луганської.

Пункт пропуску "Маринівка" перейшов під контроль російських окупантів: 14 серпня 2014 року

14 серпня 2014 року пункт пропуску перейшов під контроль російських окупантів.

Загалом бої за цей прикордонний пункт в Донецькій області тривали з 5 червня по 14 серпня 2014 року.

"Маринівка" — пункт пропуску на кордоні з РФ з боку Ростовської області перебуває 10 років під контролем держави-агресора.

Ватажком угруповання "Луганська народні республіка" став Ігор плотницький

14 серпня 2014 року фейкову республіку — терористичне угруповання "ЛНР" очолив Ігор Плотницький. Він був при владі до листопада 2017 року. Його змінив Леонід Пасічник.

Плотницький брав участь бових діях на боці проросійських формувань. Зокрема був командиром незаконного збройного формування «Заря».

Український суд (Красногвардійський суд Дніпра" у 2021 році визнав Плотницького винним і засудив до довічного ув'язнення у справі про збиття літака Іл-76 над аеропортом Луганська. Головна стаття звинувачення — тероризм, окрім цього — створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань та планування, підготовка, розв’язання та ведення агресивної війни.

Звільнення Гірського на Луганщині: 13 серпня 2014 року

Десять років тому, 13 серпня 2014 року, Сили антитерористичної операції звільнили місто Гірське Луганської області.

Про це повідомила Нацгвардія, писало тоді Радіо Свобода.

"Підрозділи Національної гвардії сьогодні увійшли в місто Гірське та самостійно провели операцію щодо звільнення населеного пункту від озброєних терористів. Прапори України були встановлені над місцевим будинком культури і міською адміністрацією. Зараз силами Нацгвардії навколо міста вже обладнуються блокпости, служба на яких буде здійснюватися цілодобово", — йшлося у повідомленні.

За повідомленням Нацгвардії, втрат серед особового складу не було

Гірське — це був найближчий рубіж до населеного пункту Первомайська і далі до Кадіївки (тоді — Стаханова), де перебувало одне із декількох великих угрупувань проросійських сил.

Перед тим військові звільнили від бойовиків місто Вуглегірськ Донецької області, а на Луганщині: Первомайськ, Камишеваху, Калинове, а також Міусинськ, звільнення якого 8 серпня перервало сполучення бойовиків між Сніжним (Донецька область) та Хрустальним (Луганська область).

Протягом початку серпня 2014 тривали бої між російськими силами та українськими захисниками

7 серпня

Бої на українсько-російському кордоні. Українські військові вирвалися з оточення, але російські сили змогли взяти під контроль ділянку державного кордону в 140 км.

10 серпня був другий штурм Іловайська.

Водночас сили АТО повністю перекрили сполучення ворога між Донецькою та Луганською областями.

12 серпня

Перші повідомлення про масове вторгнення російських військ на територію України.

Початок боїв за Іловайськ: 6 серпня 2024 року

Десять років тому, у серпні 2014 року, почалися бої за Іловайськ на Донеччині.

Обласний архів на сайті згадує ці події у російсько-українській війні так:

"Бої за Іловайськ почалися в серпні 2014 року і стали однією з найжорстокіших і найтрагічніших сторінок війни на сході України. Місто Іловайськ мало стратегічне значення, оскільки в ньому розташовано залізничний вузол та транспортні маршрути, які були важливі для постачання та переміщення сил".

Активна фаза боїв за Іловайськ почалась 6 серпня 2014 року. Українські збройні сили та добровольчі батальйони, серед яких були батальйони "Донбас" , "Азов", "Дніпро-1" та інші, почали наступ на місто, намагаючись взяти його під свій контроль та витіснити проросійських бойовиків.

У архівному дописі йдеться, що в Іловайську було зосереджено угруповання проросійських бойовиків у складі двох батальйонів по сім рот у кожному (орієнтовно понад 1200 осіб).

6-7 серпня відбулася перша спроба українських військових звільнити Іловайськ силами 40 батальйону територіальної оборони “Кривбас” , посиленим двома танками та двома одиницями БМП 51-ї окремої механізованої бригади й загоном добровольців з Добровольчого Українського Корпусу, нагадують в архіві.

"У перші дні боїв українські сили зіткнулися з жорстким опором. Бойовики добре укріпилися в місті, використовуючи міські будівлі для оборони. Бої за Іловайськ швидко набули характеру вуличних боїв, що ускладнювало дії українських військових".

18 серпня українські захисники увійшли в Іловайськ: змогли взяти під контроль частину міста. Однак РФ застосувала регулярні війська: підрозділи російської армії 23-24 серпня з території РФ зайшли у тил українського угрупування. Іловайське угрупування українських військових опинилося в оточенні.

Тоді російські окупанти пообіцяли "зелений коридор" для українських бійців, і під час відходу обстріляли їх.

29 серпня стало Днем пам'яті загиблих під Іловайськом. Тоді під вогнем російських окупантів загинули понад 250 українських воїнів. Десятеро із загиблих були родом із Донеччини. Загалом під час боїв за Іловайськ полегли більш як 350 оборонців України.

Саме "Іловайський котел" став однією з причин, яка спонукала українську сторону погодитися на умови Мінського перемир’я, підписаного 5 вересня 2014 року в білоруській столиці.

Як визволяли Мар’їнку: події 4 та 5 серпня 2014 року

Десять років тому добровольчі батальйони "Азов" і "Шахтарськ" разом із 51-ї механізованою бригадою звільнили місто Мар’їнка Донецької області. Обласний архів на сайті згадує ці події 4-5 серпня 2014 року у російсько-українській війні так:

Вранці 4 серпня добровольці батальйонів за підтримки бронетехніки 51-ї механізованої бригади розпочали штурм Мар’їнки. Після запеклого протистояння українські військові змогли захопити центральні позиції окупантів та розпочати "зачистку" міста у східному та західному напрямках.

У відповідь російські війська обстріляли Мар’їнку з мінометів, гранатометів, гаубиць та

установок "Град". 4 серпня під час боїв за звільнення Мар’їнки від вибуху керованого фугасу загинув рядовий батальйону особливого призначення МВС "Азов" Сергій Грек. Ще вісім бійців зазнали поранень.

5 серпня 2014 року над адмінбудівлею Мар’їнки замайорів синьо-жовтий прапор — українські військові визволили місто від незаконних збройних формувань Російської Федерації. Проте повністю взяти населений пункт під контроль України не вдалось – частина його залишалася в "сірій зоні" до червня 2019 року.

Бої на лінії розмежування поновилися 24 лютого 2022 року, коли країна-агресор розпочала повномасштабне вторгнення.

На початку березня війська РФ перейшли у наступ і за два тижні захопили понад половину міста, але 19 квітні 2022 у результаті контрнаступу ЗСУ сили окупантів зазнав втрат та відступили. Протягом 2022 та 2023 року українські військові тримали оборону Мар'їнки: у місті не лишалось місцевих жителів, РФ поступово знищувала забудову.

Наприкінці грудня 2023 року українські військові підготували нові рубежі поза містом: армія РФ захопила Мар’їнку, яку перед тим зруйнувала вщент. Нині місто — у тимчасовій окупації.

30 липня 2014 року українські війська звільнили місто Авдіївка від російських окупантів

Десять років тому, в цей день, Авдіївка була звільнена українськими військовими від російських окупантів. Під свій контроль бойовики взяли місто наприкінці квітня 2014-го року. Окупація міста тривала три місяці. Наразі місто знову тимчасово окуповане російськими військами.

Навесні 2014 року протистояння в місті розпочалося з мітингів, на які виходили місцеві жителі з російськими прапорами та закликали до проведення референдуму.

"Спочатку були розмови, потім люди почали прикрашати автомобілі, свої сумки символікою — георгіївськими стрічками, вони показували що вони підтримують "ДНР". Сам період війни для мене розпочався після референдуму, коли ввели комендантську годину, а в місті з'явилися люди у військовій формі без розпізнавальних знаків і з автоматичною зброєю", — розповідала три роки тому Суспільне Донбас місцева жителька Дар’я Польдяєва.

Як звільняли Авдіївку у 2014 році

За даними державного архіву Донецької області у Facebook, наприкінці липня підрозділи АТО вели бої у передмісті Донецька. 28 липня військові 93-ї окремої гвардійської механізованої бригади Збройних сил України висунулись в напрямку Авдіївки, обійшли позиції російських бойовиків і атакували їхні укріплення з боку об'їзної дороги. Операція зі звільнення Авдіївки тривала три доби. У звільненні міста брали участь військові другої батальонної-тактичної групи 93-ї бригади разом з бійцями "Правого сектору".

"Долаючи шалений опір противника, у місто увійшли ДУК "Правий сектор". Бої тривали два дні. Ворог зазнав чималих втрат, а українські підрозділи захопили виконком міськради й будівлю поліції — основне місце дислокації бойовиків", — уточнили в обласному держархіві", — уточнили в архіві.

В державному обласному архіві нагадали, що у визволеному місті українські військові виявили склади з боєприпасами і продовольством, а також катівню з жертвами окупантів.

30-го липня 2014 року місто звільнили, коли українські військові відновили контроль над старою частиною міста.

Два роки тому до восьмої річниці звільнення Авдіївки від російських окупантів журналісти Суспільне Донбас робили сюжет, який можна переглянути у YouTube:

Також кілька років тому до сьомої річниці звільнення міста Суспільне Донбас робило сюжет. Його можна переглянути у нашому YouTube:

Авдіївська міська військова адміністрація у Facebook з нагоди річниці звільнення міста опублікувала звернення начальника МВА Віталія Барабаша:

"Сьогодні змушений констатувати, що наше повернення до рідного міста — це не лише питання часу, а й питання збереження нас як спільноти, а також нашої національної і локальної ідентичності. Буряти, кадирівці, росіянці та інший збрід спочатку знищили наше місто, потім окупували руїни і розграбували все, що мало цінність, а після цього оголосили, що таким чином звільнили нас. Рівно 10 років тому наші українські воїни Збройних сил і добровольці вже звільнили Авдіївку від російського сміття. Авдіївка — це Україна!", — розповів Віталій Барабаш.

Дебальцеве: звільнення від окупантів 29 липня 2014 року

Дебальцеве окупанти у 2014 році захопили, як і низку інших міст Донецької області навесні. Спочатку мітинги із "вимогами про відокремлення", потім псевдорефендум, який організували проросійські. 11 травня провели і фейковий референдум — за допомоги проросійських бойовиків та підтримки місцевих депутатів від Партії регіонів та Компартії.

З 24 липня в місті та на його околицях розпочалися активні бойові дії, а 29 липня Збройні сили України звільнили місто від проросійських сил та бойовиків, котрі контролювали Дебальцеве з квітня 2014 року.

Починаючи з серпня місто неодноразово зазнавало атак та обстрілів. У січні-лютому 2015 почались активні бойові діі за Дебальцеве, влада почала евакуацію жителів. 17 лютого бої вже тривали у самому місті, бойовики захопили частину залізничного вокзалу.

А 18 лютого 2015 року військове командування повідомило: ухвалили рішення про відведення військ від Дебальцевого.

Бої за дебальцевський виступ тривали з 21 січня до 18 лютого. За даними генштабу ЗСУ, близько 5 тисяч військових обороняли Дебальцеве, їм протистояли вчетверо більші сили окупантів.

Звільнення від окупантів Лисичанська: 24 липня 2014 року

24 липня Збройні сили України звільнили від окупантів Лисичанськ. Від початку оголошення антитерористичної операції й до моменту звільнення, Лисичанськ був в окупації 102 дні.

Бої за Лисичанськ тривали дві доби. Під час звільнення міста загинув генерал-майор Олександр Радієвський, полковник Павло Сніцар та солдат Ігор Коцяр.

Російські окупанти втекли до Алчевська. Ввечері 24 липня 2014 року над Лисичанськом підняли український прапор.

За два дні того, 22 липня 2014 року, окупантів вибили з Сєвєродонецька. Напередодні, 21 липня, українські бійці звільнили Рубіжне.

Суспільне Донбас попросило згадати переселенця з Сєвєродонецька та тодішнього захисника про звільнення міст у 2014-му.

"В липні вже йшло до того, що ось-ось звільнять, тому що ЗСУ наближалися, але чомусь була така думка, що вони спочатку звільнять Лисичанськ. Тому що начебто зверху зручніше. І саме 22 липня я нічого не чув, але зранку почалися в інтернеті якісь повідомлення про те, що начебто ЗСУ вже зайшли в Сєвєродонецьк з боку Рубіжного, і вони вже в місті. Звісно переповнювала радість", — згадує Сергій П’ятниця.

Після звільнення Сєвєродонецька готувалась і деокупація Лисичанська. Тимчасовий виконувач обов’язків міністра у справах ветеранів Олександр Порхун тоді командував 13-м окремим аеромобільним батальйоном 95-ї бригади.

"Перед Лисичанським було перекидання підрозділу повітряним шляхом з населеного пункту Довгеньке під населений Пундяково, щоб закріпитись на плацдармі і утримувати його, щоб головні сили збройних сили України взяли під контроль населений Пундяково. Завдання було успішно виконано. І основне: ми отримали завдання на звільнення Лисичанська", — згадує у коментарі Суспільне Донбас Порхун.

"Ми зустріли сепаратистів безпосередньо під час підйому до нафтобази. Там на висоті був підрозділ, ми його вибили, закріпилися і на наступний день спланували. Взяли під контроль нафтобазу, а надалі взяли під контроль населений пункт Лисичанськ".

Всі ці міста нині знову захоплені російськими окупантами. Від Лисичанська українські війська були змушені відійти 3 липня 2022 року.

Звільнення Рубіжного від окупантів: 21 липня 2014 рік

Десять років тому місто Рубіжне, що на Луганщини, повернулось під контроль України. Місто було захоплене проросійськими силами близько трьох місяців.

Захоплення Рубіжного проходило по такому ж сценарію, як і у інших містах у 2014 році: почалося все з проросійських мітингів навесні 2014 року. Місцева влада та представники компартії підтримували створення так званих народних дружин та проведення так званих "референдумів".

21 квітня учасників мітингу "За єдність України" побили. На в'їзді до міста окупанти встановили блокпост, а вже 11 травня у місті окупанти провели фейковий референдум.

Проте вже у травні 2014 українські військові наблизились до Рубіжного. Перший бій поблизу міста відбувся 22 травня: до Рубіжного підійшла колона українських військовослужбовців 30-ї механізованої бригади. Проте вони потрапили у засідку бойовиків біля мосту через річку Сіверський Донець. Окупанти розстріляли колону впритул.

Операція зі звільнення розпочалася в ніч на 21 липня. Бій тривав декілька годин. Зранку без бою українська колона військових зайшла у Рубіжне без бою.

П'ять років тому ми розповідали детальну історію окупації, звільнення, настроїв та місцевої політики у Рубіжному у спецпроекті "Повернути Донбас: Рубіжне"

Звільнення селища Піски, Соледара на Донеччині та Ювілейного на Луганщині: 21 липня 2014 рік

Десять років тому українські військові звільнили від проросійських сил селище Піски у безпосередній близькості до Донецька, також звільнили Соледар.

На Луганщини від окупації у 2014 році цього дня звільнили селище Ювілейне Тривали бої і за Попасну — офіційно день звільнення міста 22 липня.

Звільнення Торецька від окупантів: 21 липня 2014 рік

Десять років тому українські військові звільнили місто Торецьк Донецької області.

Операція зі звільнення міста тривала вісім годин. Загиблих серед українських військових не було, четверо захисників отримали поранення. До кінця дня 21 липня українські військові взяли під контроль місто та підняли над ним український прапор. Захоплених у полон терористів передали відповідним органам.

21 липня — звільнення Торецька та низки населених пунктів на Донбасі. Хроніка подій війни у 2014 році
Прапор України. фото: Міністерство оборони України

У березні 2014 року у Торецьку було організовано кілька антиукраїнських мітингів, а потім проросійські бойовики провели фейковий "референдум щодо статусу "ДНР" 11 травня 2014 року. В липні терористи захопили відділення міліції.

Українські військові почали звільняти місто о 4:30 ранку. Штаб російських окупантів був у будівлі міськради. В ході бойових дій українські військові зайняли місцевий штаб бойовиків. Тоді окупанти вистрілили по будівлі міської ради з танку, вона запалала.

Як все відбувалось Суспільне Донбас розповідав у 2021 році заступник командувача Сил спеціальних операцій Петро Якимець.

Тоді в Торецьку знімали документальний фільм про визволення міста у 2014 році.

Нині за Торецьк знову точаться бої, РФ наступає на місто, посилила штурми влітку 2024 року, аби через нього дістатися іншої цілі — Часового Яру. Про ситуацію на цій ділянці фронту читайте добірку новин.

Кожна восьма родина, яка втратила родичів в авіакатастрофі MH17, усе ще страждає від серйозного горя

Про це свідчать дані дослідження спеціального професора з переживання горя Йос де Кейсера із Гронінгенського університету, повідомляє NOS.

Це означає, що через рік після втрати вони все ще не можуть змиритися з новою ситуацією.

Адвокат родин загиблих — про правосуддя через десять років після трагедії

Петером Лангстраатом — один із сімох захисників родин загиблих в рейсі MH17. Півтора року тому Окружний суд Гааги оголосив вирок для трьох причетних до збиття пасажирського літака, на борту якого загинули 283 пасажири й 15 членів екіпажу. У день оголошення вироку Суспільне спілкувалось із ним. До роковин знищення малазійського "Боінга" Суспільне розпитало його про подальшу юридичну боротьбу за справедливість, настрої членів родин і про те, що він вважає крапкою у справі, яка тягнеться уже десятиліття.

Як родини загиблих сприймають трагедію після 10 років?

Більшість з них кажуть, зокрема і мої клієнти — а я представляю сто членів родин загиблих: "Гаразд, Петере, якщо буде щось важливе, розкажіть нам. Але в іншому ми хочемо продовжувати просто жити". Є люди, які навіть від самого початку кажуть: "Я більше нічого не хочу чути, будь ласка, закрийте мою справу, мені достатньо".

І ще є невелика група родин, яка працює зі справою, отримує всю інформацію, і усе їхнє життя — це MH17.

Чи отримають родичі компенсації від Росії?

Вони отримали певні компенсації, тому що ми ведемо переговори з юристами страхувальника Malaysian Airlines. В межах кримінального процесу ми просили про компенсацію від чотирьох підозрюваних. Як ви знаєте, троє з них були засуджені на довічне ув'язнення. Але усе ж трохи цинічно, що вони не збираються платити. Але в Нідерландах є така система: якщо засуджений не може сплатити компенсацію, знаєте, хто буде платити замість них? Держава Нідерланди.

Вона виплатила 16 мільйонів євро, зокрема іноземцям, членам сімей жертв. Загалом голландський уряд витратив майже 170 млн євро на справу MH17. Ми хочемо, щоб Росія повернула нам ці гроші.

Ще у нас є провадження в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ). Ми проводимо там процедури для 570 клієнтів. Але майте на увазі, разом зі скаргами українських громадян зараз на розгляді в ЄСПЛ перебуває 8500 індивідуальних скарг. Ми були в цьому суді на початку червня — була оцінка судом змісту скарг з боку держав. Тож зараз маємо три українські скарги у поєднанні з однією державною скаргою Нідерландів.

Більше про боротьбу на інших майданчиках, вшанування пам'яті загиблих та що могло б бути крапкою у цій справі — читайте.

Збиття малазійського Boing 777 на Донбасі: 17 липня 2014 рік

10 років тому Росія збила у небі над Донеччиною літак — рейс MH17. На борту "Боінга-777" авіакомпанії Malaysia Airlines, що летів з Нідерландів до Малазії, перебували 298 людей, всі — загинули.

Розслідування вела Об’єднана слідча група (Joint Investigation Team, JIT) у складі України, Нідерландів, Малайзії, Бельгії та Австралії. Весь цей час Росія перешкоджала слідству.

Кримінальний судовий процес у справі MH17 розпочався 9 березня 2020 року в Нідерландах і тривав 2,5 роки. У справі було четверо підозрюваних. Трьох — росіян Ігоря Гіркіна і Сергія Дубинського та українця Леоніда Харченка — суд в Гаазі визнав винними, вирок — заочний, довічне ув’язнення.

Частина розслідування справи MH17 триває. Воно стосується тих, хто був членами команди, яка керувала установкою "Бук" та тих, хто дозволив доставити її з Росії в Україну.

У 2023 році міжнародні прокурори заявили, що знайшли "вагомі докази" того, що використання ЗРК схвалив Путін, але додали, що вони все ж "недостатньо конкретні, щоб призвести до нового судового переслідування".

Згадуємо, що відомо про справу, обвинувачених, та інші провадження щодо MH17 — у матеріалі.

Збиття Ан-26 над Луганською областю: 14 липня 2014 року

14 липня 2014 року в небі над Краснодонським районом поблизу села Давидо-Микольське, Луганської області літак Ан-26 військово-транспортної авіації Повітряних сил ЗСУ атакували ракетою.

11 липня — ракетний обстріл під Зеленопіллям. Хроніка подій в Донецькій та Луганській області у 2014 році
Уламки Ан-26, щоб бойовики збили над Луганщиною 14 липня 2014 року. Getty Images/DOMINIQUE FAGET/AFP via Getty Images

Про події згадує бригада транспортної авіації ім. Героя України Дмитра Майбороди на сторінці у Facebook.

Підполковник Дмитро Майборода був тоді командиром екіпажу.

У липні 2014 року українські війська здійснювали спробу взяти під контроль українсько-російський кордон, аби припинити постачання зброї та перекидання особового складу з Російської Федерації. Для цього українські сили розтягнулися вузькою смугою вздовж кордону і потребували забезпечення провізією, пальним та боєприпасами. Все необхідне їм доставлялося також повітряним шляхом через десантування вантажів парашутним способом.

Екіпаж Ан-26 виконував одне з таких бойових завдання: перевозив вантаж та десантував на парашутах вантаж в підрозділи Сухопутних військ ЗСУ, які були відрізані від основних сил і перебували в оточенні у Краснодонському районі Луганської області.

Це було тридцять восьме завдання екіпажу безпосередньо в зоні проведення бойових дій.

Літак уразила російська ракета приблизно за 5 км від кордону з Московією на висоті 6500 метрів. Унаслідок влучання лівий двигун та електрообладнання відмовили.

11 липня — ракетний обстріл під Зеленопіллям. Хроніка подій в Донецькій та Луганській області у 2014 році
Уламки Ан-26, щоб бойовики збили над Луганщиною 14 липня 2014 року. Getty Images/DOMINIQUE FAGET/AFP via Getty Images

"Командир екіпажу, льотчик 1-ого класу Дмитро Майборода та його помічник, правий льотчик Дмитро Шкарбун змогли втримати літак у повітрі та керували літаком, доки інші члени екіпажу не вистрибнули з парашутами. Шість членів екіпажу врятувалися завдяки чітким діям командира екіпажу. Обидва Дмитра загинули за штурвалом", — розповідають у бригаді.

Літак впав поблизу села Давидо-Микільське, пілоти ціною власного життя вони відвели літак від населеного пункту.

11 липня — ракетний обстріл під Зеленопіллям. Хроніка подій в Донецькій та Луганській області у 2014 році
Уламки Ан-26, щоб бойовики збили над Луганщиною 14 липня 2014 року. Getty Images/DOMINIQUE FAGET/AFP via Getty Images

У грудні 2014 Дмитру Майбороді президент присвоїв звання "Герої України".

Дмитра Шкарбуна нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).

19-та бригада транспортної авіації нині носить ім’я Героя України Дмитра Майбороди.

Трагедія Зеленопілля. Як РФ завдала удару по розташуванню українських військових 11 липня 2014 року

Десять років тому Росія відкрила вогонь по українським військовослужбовцям поблизу Зеленопілля Луганської області. Військовий табір українських підрозділів обстріляли з території РФ.

Зеленопілля лежить на міжнародній автотрасі М03 (ділянка Дебальцеве—Довжанське).

У ніч на 11 липня 2014 прикордонники із 2-ї мотоманевреної групи ДПСУ, а також військовослужбовці ЗСУ, що входили до батальйонної тактичної групи, сформованої з підрозділів 24-ї механізованої, 72-ї механізованої та першого батальйону 79-ї аеромобільної бригад вийшли в опорний пункт у районі села Зеленопілля — за 17 км на південний схід від міста Ровеньки Луганської області.

Їхнім завданням було прикриття визначеної ділянки державного кордону. За даними української розвідки, через цю ділянку кордону формування ДНР і ЛНР отримували озброєння і боєприпаси, а також підкріплення від російських військовослужбовців та найманців.

Над українським табором у Зеленопіллі періодично з'являлися безпілотники, один з яких, російський безпілотник "Орлан-10", вдалося збити.

О 4.30 ранку їх почали атакувати з реактивної системи залпового вогню БМ-21 "Град".

Після чого позиції військ почали обстрілювати три 120-мм міномети. Мінометний обстріл тривав 20 хвилин після удару реактивної артилерії, напрям обстрілу був зі сторони міста Ровеньки, яке тоді контролювали російські окупанти терористичного угруповання "ЛНР".

За першими офіційними даними під Зеленопіллям були поранені 93 військових, згодом повідомляли уточнені дані про 120 поранених. Загинули шість прикордонників і 30 військовослужбовців ЗСУ.

Під шквальним вогнем "Градів" та мінометів загинув прикордонник Ігор Момот — полковник посмертно отримав звання генерал-майор.

Крім того, в результаті обстрілу було знищено велику кількість різної військової техніки.

11 липня — ракетний обстріл під Зеленопіллям. Події в Донецькій та Луганській області у 2014 році: хроніка
Розбита українська техніка, під Зеленопіллям, 11 липня 2014 рік, Луганщина. 24 ОМБр імені короля Данила/Facebook

"Це був перший масований відкритий обстріл з території Росії, який знищив легенду про «іхтамнєт» і став прямим доказом того, що РФ не тільки підтримувала терористів та сепаратистів, а й брала безпосередню участь у війні", — пишуть про цю атаку в ДПСУ.

Звільнення Сіверська: 10 липня 2014 року

10 липня 2014 року українські військові звільнили Сіверськ.

Українські військові 24-ї окремої механізованої "Залізної" бригади імені князя Данила Галицького з боями увійшли в окуповане проросійськими збройними формуваннями місто.

"Бої з противником були досить запеклими, але українські військові звільнили Сіверськ від бойовиків бригади «Призрак»", — нагадали у військовій адміністрації.

Як згадують в обладміністрації, українські військові спочатку створили мережу блокпостів навколо сил окупантів, а потім почали звужувати кільце, позбавивши бойовиків можливості маневрів: "Бої з добре укріпленим противником за місто були досить запеклими, але українські військові, атакуючи з кількох напрямків, обійшлися без втрат. Разом з піхотинцями чітко спрацювала і авіація, і артилерія".

Під контролем окупантів місто перебувало з квітня 2014 року.

6 липня 2014 року українські військовослужбовці звільнили Бахмут від російських бойовиків

Рівно десять років тому українські військові підняли прапор України над населеним пунктом після звільнення від бойовиків. В окупації Бахмут, який тоді ще мав назву Артемівськ, був близько трьох місяців.

Як російські бойовики окупували місто

Все почалося з проросійських мітингів та закликів від'єднатися від України. 12 квітня над будівлею міськради повісили прапор так званої "ДНР". Частина людей підтримала окупантів.

Тодішній начальник зв'язку Бахмутського центру забезпечення танковим озброєнням Олексій Сергієнко про підняття прапора окупантів сказав так:

"Ті хто, підіймав ці прапори, ніякого ідейного чи політичного сенсу воно не мало. Людина завжди бажає мати горілку по гривні, 62 й ковбасу по 2,10".

Окрім того, окупанти захопили міськвідділ міліції та прокуратуру. Згодом у місті провели незаконний референдум – він проходив лише на 14 дільницях зі 101.

У середині квітня бойовики заблокували місцеву військову частину.

Тодішній начальник зберігання в/ч Роман Львов згадує ці події:

"В основному нас блокували місцеві таксисти. Вони кидали машини, ми, відповідно, не могли проїхати".

Бойовики п'ять разів намагалися взяти танкову базу штурмом. При цьому застосовували танк Т-64 та РПГ, з яких розстрілювали військову частину.

Тодішній начальник зв'язку Бахмутського центру забезпечення танковим озброєнням Олексій Сергієнко розповів про ці штурми:

"Люди, які були за штурвалом та керували танком, взагалі не мали на увазі, де знаходяться. Це не місцеві люди були".

Після втечі бойовиків Гіркіна зі Слов’янська вирішили втекти й бойовики з Бахмута. Тікали вони у бік Попасної.

6 липня 2014 року в місто увійшов батальйон МВС "Артемівськ". Також у звільненні Бахмута брали 95-а, 79-та, 80-та окремі аеромобільні бригади, батальйон "Донбас", а також 3-й полк спецпризначенців.

П'ять років тому редакція "UA: Донбас", а нині Суспільне Донбас, до річниці звільнення міст Донецької області випустила проєкт "Повернути Донбас", в якому зібрані спогади очевидців події літа 2014 року на Донбасі. В проєкті також є серія про звільнення Бахмута у 2014 році від російських окупантів.

Як 16-річний хлопець з другом урятували збитий бойовиками герб. Та як українським бійцям в окупованому місті вдалось втримати один з найбільш стратегічних об’єктів цієї війни — військову частину у Бахмуті, щоби сотні одиниць бронетехніки не дісталися бойовикам.

Інтерв’ю, героями яких стали очевидці та ті, хто брав безпосередню участь у звільненні міст можна переглянути у YouTube:

На першу річницю звільнення Бахмута у місті влаштували фотовиставку, на фотографіях були зображені українські військові, які звільняли місто від російських окупантів, й місцеві жителі, які вітали один одного під час звільнення, а також бойовики зі зброєю та мітингувальники, які приходили до міської ради з російськими триколорами.

Як зараз згадують десяту річницю звільнення Бахмута від російських окупантів

Міський голова міста Бахмут Олексій Рева оприлюднив у Facebook повідомлення, де написав, що звільнення Бахмута у 2014 році стало символом перемоги.

"6 липня – день, який мав би сьогодні стати для бахмутян днем свободи та незалежності. Зараз наше рідне місто зазнало страшних руйнувань від російських загарбників", — написав Олексій Рева.

Річниця визволення міст Донеччини: 5 липня у 2014 року

5 липня — день звільнення від окупантів українських міст на Донеччині у 2014. Того дня бойовики покинули Слов'янськ, Краматорськ, Дружківку та Костянтинівку.

Суспільне поговорило про ті дні із правоохоронцями, які були учасниками і допомагали звільняти Слов'янськ. Згадуємо окупацію та розповідаємо, як окупанти тікали зі Слов'янська у матеріалі:

У перші дні липня українські війська впритул підійшли до південної частини Луганська: 1-2 липня 2014 рік

1 липня 2014 українські військові взяли під контроль пункт пропуску «Довжанський», здійснили спроби відновити контроль над пунктами пропуску "Ізварине" та "Червонопартизанськ", переповідає ті події Інститут історії України.

2 липня сили АТО повністю зачистили селище Металіст та ввійшли до Кам’янобрідського району Луганська.

Одночасно від терористів були звільнені на Донеччині Закітне, Старий Караван, Брусівка, Райгородок, Резниківка, Рай-Олександрівка.

Активні бойові зіткнення відбувалися в районах Савур Могили та пункту пропуску "Ізварине".

Авіаудар по Станиці Луганській: 2 липня 2014 рік

Під час обстрілу селища Станиця Луганська обстріляли 2 липня 2014 року, за різними даними, загинули від 9 до 12 мирних жителів, понад 10 людей були поранені.

Що відомо про це обстріл розповідає Інститут історії України НАН на сайті.

Селище перебувало під контролем окупантів з квітня 2014 року. Тут розташовувалась база окупантів загону Олексія Мозгового.

Обидві сторони заперечували свою причетність до інциденту. За цим фактом проводили кілька розслідувань. 4 липня Генеральна прокуратура України заявила, що інформація про обстріл Станиці Луганської Збройними силами України не підтверджується.

У подальші роки цей факт розслідували Human Rights Watch, Truth Hounds, Харківська правозахисна група, міжнародна моніторингова група, сформована з представників українських та іноземних правозахисних організацій (зокрема Восток-SOS і Правозахисний центр «Поступ»). Всі вони дійшли висновку, що був удар з авіації, що свідчить на користь версії, що це були ЗСУ.

Відразу після обстрілу луганський журналіст Всеволод Філімоненко писав, що має інформацію: зранку 2 липня невідомі особи перейшли українсько-російський кордон зі сторони Росії, обстріляли українську частину Протиповітряної оборони та відійшли в сторону Луганська. Внаслідок пошкоджень для української сторони стало неможливим відстежувати пересування в повітрі до 15:00 2 липня. Саме в цей час стався авіаудар по Станиці Луганській. Він заявив, що літаки прилетіли зі сторони Росії.

Андрій "Спайдер" Ігнатюк. Розмова про 10 років війни, Маріуполь, російську пропаганду

Андрій "Спайдер" Ігнатюк — начальник відділу гуманітарного забезпечення 12-ї бригади спецпризначення "Азов". Він звільняв Маріуполь у 2014-му, і вісім років потому боронив його із побратимами знову. Повернувшись з полону він знову на службі. Суспільне Донбас поговорило зі "Спайдером" про окупацію Маріуполя десять років тому, про оборону міста у 2022-му і про російську пропаганду, яка спрямована зокрема і на азовців.

Росія всі десять років війни вкладається не лише у війну на полі бою, а й в інформаційну війну, говоріть Андрій Ігнатюк і наводить приклад "Азову", який росіяни прицільно атакували саме інформаційно.

"2014 рік — це пропаганда. Вкладено мільярди, я думаю, грошей для того, щоб зазомбувати людей, щоб розказати їм такі речі, аби вони вважали, що вони почали там якусь революцію за свою якусь самостійність. Хоча це все видумка, це була територія України. Виходило, що ми — приїжджі, які приїхали. Хоча насправді вони ненавиділи не тільки нас "Азов", вони ненавиділи загалом державу Україна", — каже "Спайдер"

Більше — дивіться інтерв’ю

Падіння телевежи на горі Карачун під Слов’янськом: 1 липня 2014 рік

Десять років тому внаслідок обстрілу українських позицій на горі Карачун під Слов'янськом завалилась телевежа

Телевежу на горі Карачун збудували у 1979 році, у ніч на 1 липня 2014 року телевежа впала внаслідок обстрілів проросійських сил.

Телевежа на Карачуні була однією з найбільших у Донецькій області. Щогла Краматорського радіотелевізійного передавального центру мала висоту близько 220 метрів, на ній були розташовані передавачі Концерну РРТ, а також приватних телекомпаній і радіостанцій. Сигнал покривав Краматорськ і Слов'янськ, а також низку менших населених пунктів на півночі Донецької області, писав Інститут масової інформації. За даними ІМІ, мовлення було вимкнено ще з травня 2014 року, відколи за позиції на горі, що має висоту понад 160 метрів, точилися бої.

телевежа на горі Карачун
Будівництво нової телевежі на горі Карачун, Донецька область, 2016 рік. Кадр з архівного відео Суспільне Медіатека

У червні 2016 року її розпочали відбудовувати, роботи закінчили у листопаді, а 5 грудня 2016 року тодішній президент України Петро Порошенко урочисто відкрив телевежу.

Як писав тодішній керівник Донецької обладміністрації Павло Жебрівський, висота нової щогли була 180 метрів, радіус її покриття – близько 62 кілометрів. Загалом передавачі вежі мали транслювати 15 загальноукраїнських телеканалів і сім радіостанцій.

1 липня — падіння телевежі на Карачуні. Десять років війни. Події на Донеччині та Луганщині у 2014 році: хроніка
Будівництво нової телевежі на горі Карачун, Донецька область, 2016 рік. Кадр з архівного відео Суспільне Медіатека

"При падінні башта пошкодила кілька фундаментів. Нова вежа коротша на 40 метрів. Дальність сигналу мала скоротитися несуттєво на 6 кілометрів. Стара телевежа давала стійкий сигнал від Костянтинівки до Лимана, далі – в залежності від рельєфа місцевості, міської забудови", — розповідав у 2016 році під час будівництва інженер Сергій Ільєнко.

Відео з місці зведення нової телевежи зберігає Суспільне Медіатека.

Перша зустріч тристоронньої Контактної групи з мирного врегулювання ситуації: 23 червня 2014 рік

23 червня відбулася перша зустріч трьохсторонньої Контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України.

В ній брали участь представники України, міжнародні спостерігачі, представники Російської Федерації й терористи.

Проросійські бойовики зобов'язалися припинити вогонь та пересування незаконних збройних угруповань на території України, однак не виконали цю обіцянку.

Передувало першим перемовинам одностороннє зупинення вогню з боку України, яке 20 червня оголосив президент Порошенко.

На перемовинах його представляв Леонід Кучма. Також участь узяли участь Віктор МедведчукКум президента Росії Путіна, нардеп забороненої "Опозиційної платформи — За життя" Віктор Медведчук був фігурантом справи про державну зраду, за результатами якої у 2021 році суд відправив його під домашній арешт. (як голова громадської організації "Український вибір"), лідер проросійської організації «Юго — Восток» Олег Царьов, посол Росії в Україні Михайло Зурабов і Олександр Бородай, який назвав себе "прем'єр-міністром" серед терористів "ДНР".

Вже наступного дня, 25 червня 2014 року, терористи збили під Слов'янськом український гелікоптер Мі-8. Під час катастрофи загинули 9 людей.

Бої за район шахти "Бутівка": 21 червня 2014 рік

Район шахти "Бутівка" — де відбувались бойові дії — між Донецьком і Авдіївкою. У 2014 році на початку російсько-української війни тут відбувались бої між ЗС України і підрозділами російських бойовиків та терористів "ДНР".

Вранці 21 червня 2014, наступного дня після проголошеного президентом Петром Порошенком припинення вогню, військове містечко, де базувалися дві українські військові частини — зенітників і радіолокаторщиків, обстріляли з мінометів і великокаліберних кулеметів. Ціллю було радіотехнічне обладнання, яке і було виведено з ладу.

Далі українські військові деякий час утримували контроль над територією, проте піддавались атакам, або атакували бойовиків у відповідь. Особливо активно відбувались наприкінці січня 2015 року.

Ця територія в подальшому отримала назву позиція "Зеніт", яка стала однією з останніх, яку Сили оборони покинули, відступаючи від Авдіївки у 2024 році.

Звільнення Ямполя: 19 червня 2014 рік

Бій за Ямпіль — став ключовим у битві та подальшому звільненні Слов’янська.

Для російських бойовиків мости через Сіверський Донець в районі сіл Закітне і Крива Лука були одними з основних в логістиці — "дорогою життя".

Слов’янським угрупованням командував Ігор Стрєлков (Гіркін), бойовики очікували головний удар сил АТО в Семенівці або Миколаївці. Проте українське командування провело операцію на Ямпільському напрямку, аби відрізати Слов'янськ від постачання.

Керівництво АТО залучило для операції зі звільнення Ямполя підрозділи 25-ї окремої повітряно-десантної, 24-ї окремої механізованої та 95-ї аеромобільної бригад.

Українські військові, які перейшли міст і закріпилися на південному березі Сіверського Донця, змусили бойовиків розосередитись.

За результатами бою українські військові знищили укріплення російських бойовиків у південній частині території Краснолиманської громади та вийшли на кордон Ямпіль — Закітне. Це дало змогу у подальшому підготувати звільнення Слов'янська.

Тоді звільнили селища Ямпіль, Зарічне та село Закітне.

Під час операції частину бойовиків затримали.

В результаті операції загинули 16 військовослужбовців 25-ї окремої повітряно-десантної, 24-ї окремої механізованої та 95-ї аеромобільної бригад.

Бої та звільнення міста Щастя на Луганщині: 14-15 червня 2014 рік

Бої за Щастя розпочались 14 червня. Місто на Луганщині звільняв батальйон "Айдар", також у операції брав 8-й окремий полк спеціального призначення.

Батальйон "Айдар" повідомив, що звільнив місто Щастя 15 червня. В результаті операції оборонцям вдалось не лише відігнати бойовиків з території міста, а запобігти підриванню і розмінувати два стратегічні мости через річку Сіверський Донець.

Операція по звільненню Щастя почалась 14 червня. Цього дня над Щастям знову замайорів Український прапор. Окупували місто у квітні 2014 року.

Ще один важливий об’єкт, над яким відновили контроль, — ТЕЦ у місті Щастя.

З боку українських воїнів втрат не було, не постраждав також жоден мирний мешканець міста.

В ході операції були знищені 58 бойовиків і ще 100 поранено.

15 червня українські війська після нетривалих боїв звільнили від проросійських збройних формувань Веселу Гору, село навпроти Щастя, на іншому березі Сіверського Донця.

10 років від дня авітрощі літака Іл-76 у Луганську: 14 червня 2014 рік

10 років тому в Луганському аеропорту російські бойовики з переносного зенітно-ракетного комплексу збили український літак Іл-76.

На борту були 40 військовослужбовців 25-ї повітряно-десантної бригади та дев'ять членів екіпажу. Усі загинули.

Більшість військових були з Дніпропетровської області. 25-та бригада опублікувала поіменний список загиблих.

Що відомо про катастрофу Іл-76 в Луганську

  • 14 червня 2014 року на території Луганської області з переносного зенітно-ракетного комплексу було уражено літак Іл-76. Він загорівся та впав. На його борту було 40 військовослужбовців 25-ї окремої парашутно-десантної бригади та 9 членів екіпажу. Усі загинули.
  • 17 грудня 2015 року в Павлоградському міськрайонному суді на Дніпропетровщині розпочався судовий процес у справі про загибель українських військовослужбовців у літаку Іл-76. На лаві підсудних був генерал-майор Віктор Назаров, який на момент трагедії був начальником Штабу антитерористичної операції. Його обвинувачували в недбалому ставленні до служби, що призвело до тяжких наслідків.
  • 27 березня 2017 року суд присудив йому 7 років ув’язнення, однак генерал подав апеляцію. Апеляційний суд залишив вирок чинним. Верховний суд України виправдав генерала.
  • Паралельно з судовим процесом щодо Назарова в Дніпрі тривав суд у справі проти ватажків угруповання "ЛНР" – Ігоря Плотницького, Олександра Гурєєва та Андрія Патрушева. Їх судили заочно. У березні 2021 року Красногвардійський районний суд Дніпра оголосив вирок: довічне ув’язнення. Також бойовиків зобов’язали компенсувати кожній сім’ї загиблих по 500 тисяч гривень моральної шкоди.

Звільнення Маріуполя: 13 червня 2014 рік

Десять років тому українські військові і добровольчі батальйони звільнили Маріуполь від проросійських бойовиків. Під їхнім контролем місто перебувало із середини квітня 2014 року. Тоді російські сили захопили міську раду та декілька адмінбудівель, 9 травня заблокували управління міліції, СБУ і прокуратуру. Під контролем української уряду залишився маріупольський аеродром, де перебували військові і добровольці з батальйону "Азов". Операція зі звільнення Маріуполя почалась на світанку і тривала один день: о 5-й ранку у місто зайшли 150 бійці "Азову", дві роти батальйону "Дніпро", нацгвардійці і спецпризначенці МВС. І до вечора відновили контроль.

Суспільне поговорило із військовими, які звільняли місто десять років тому.

Підготовка до звільнення Маріуполя тривала кілька тижнів, згадує військовослужбовець ЗСУ Ігор Луценко. У 2014-му він воював у складі батальйону "Азов". За словами чоловіка, це був його перший бойовий досвід.

"Була розвідка боєм. Ми приїхали на трьох машинах і спробували підійти до центральної частини Маріуполя, де були барикади. Вони по нас почали стріляти, ми — по них. Таким чином було виявлено, як вони реагують, де перебувають, яка озброєність", — розповідає про підготовку.

Він вважає, українські військові скористались перевагами — попри те, що не вистачало ані озброєння, ані досвіду у таких боях.

"Те, що там відбувалося, не нагадувало професійну військову операцію. В загальних рисах це було правильно. Але народ той, що воював, попри завзятість, воювати ще не вмів тоді", — говорить Ігор Луценко.

"Нам пощастило, в нас були тоді ряд переваг: з нами були ЗСУ, морпіхи і бронетехніка. І в нас була власна самостійна зроблена бронетехніка. Це КамАЗ з навареними листами. І на нього ставилася зазвичай зенітна гармата, яка чергами б’є. І цими чергами ми швидко деморалізували спротив. Бо ця "ЗУшка" пробивала навіть бетонні блоки", — розповідає Ігор Луценко.

Денис Нагорний — нині підполковник і заступник начальника штабу окремої артилерійської бригади — у 2014-му був кулеметником "Азова". За словами чоловіка, його група заходила у місто заходили о 5-й ранку з аеродрому.

"Я був кулеметником. Нас було три кулеметники. Було декілька розрахунків гранатомету. А загалом бійці на "самопальних" автомобілях: сміттєвозах, на пікапах з великокаліберними кулеметами", — говорить військовослужбовець.

Українські військові мали задачу: відбити будівлі, які займали російські найманці.

"Це був захоплюючий момент, бо підрозділи були доволі підготовлені, вони засіли в будівлі профтехучилища і будівлях навколо. Але нам доволі пощастило, бо звідти пішла підготовлена група спецназу Російської Федерації. За добу до нашого штурму вони замінували повністю вулиці і почали відходити з міста", — розповідає Денис Нагорний.

13 червня опівдні Сили оборони підняли український стяг над міською радою. Маріуполь жив під синьо-жовтим прапором майже вісім років. На початку повномасштабного вторгнення РФ почала обстрілювати та штурмувати місто. Оборони Маріуполя тривала 86 днів. Нині місто у тимчасовій окупації.

"Маріуполь — це місто, котре буде завжди фактично потрапляти в оточення тієї чи іншої сторони. Завжди буде проблема, що під вогневий контроль можна буде взяти під’їзди до нього. Але якщо ми будемо визволяти населений пункт один за одним, то не бачу проблеми, аби обійти Маріуполь і розбиратися з ним так, як росіяни, але без знищення населення і будівель", — вважає Ігор Луценко.

Денис Нагорний також переконаний: відвоювати Маріуполь можливо — якщо мати достатньо озброєння:

"В нас вийде забрати не тільки Маріуполь, а повернути всі наші території включно до кордонів 1991 року. Нам просто потрібно більше зброї, боєприпасів, Ф-16, повноцінне забезпечення, яке підпадатиме під стандарти тієї чи іншої операції. Ми маємо переважати в забезпеченні".

Десята річниця звільнення Маріуполя: 13 червня 2014 року

Десять років тому українські захисники звільнили Маріуполь. Містом керували російські бойовики протягом майже двох місяців. Операція зі звільнення розпочалася на світанку. У ній взяли участь воїни батальйонів "Азов", "Дніпро", нацгвардійці, спецпризначенці МВС, військовослужбовці ЗСУ.

Штурм основних опорних пунктів російських найманців розпочався близько 5 години ранку і завершився за кілька годин.

Блок-пости на в’їздах до міста контролювали військові, яким допомогали члени Правого сектора та місцеві активісти. Для блокування району, де проводили спецоперацію, залучили близько 500 військовослужбовців ЗСУ та НГУ.

Силам АТО протистояли від 60 до 80 озброєних бойовиків.

Штурмові групи "Азова" мали на меті взяти під контроль будівлі банку на вулиці Грецькій, де була штаб-квартира окупантів.

Просуватися в центр заважала система саперних загороджень, які включали міни. На одній з них підірвався боєць "Азова".

У результаті операції сили АТО знищили укріпрайон на вулиці Грецькій, ліквідували п’ятьох бойовиків та їхню військову техніку, 17 поранили, 20 бойовиків взяли в полон.

На блокпосту в бік Донецька затримали автомобіль повністю завантажений озброєнням, який намагався прорватися з міста.

Під час проведення операції ніхто з мирних жителів не постраждав. Поранені були п’ять бійців Національної гвардії.

Вдень над будівлею Маріупольської міськради підняли прапор України.

У ході зачистки Маріуполя від бойовиків силами АТО ліквідовано їхні ключові опорні точки та відновлено контроль над усіма захопленими спорудами. Місцеві жителі не чинили спротиву діям сил АТО, хоча представники КПУ закликали їх вийти на вулиці, щоб захистити терористів.

Після закінчення операції розпочався демонтаж барикад. Місто почало повертатися до звичайного мирного життя.

Маріуполь у 2014 році
Мітинг у Маріуполі, 28 серпня 2014 рік. AP

Вдруге місто окупували у травні 2022 року. З 24 лютого 2022-го російські військові обстрілювали Маріуполь з гаубиць, ракетних комплексів, танків, кораблів та авіації.

Українські захисники 86 днів тримали оборону міста.

У Слов'янську вбили священнослужителів п'ятидесятницької церкви: 8 червня 2014 рік

8 червня 2014 року у тоді ще захопленому Слов’янську представники "Російської православної армії" увірвалися до церкви християн-п’ятидесятників з громади "Преображення Господнє" та викрали чотирьох чоловіків: двох братів Рувима і Альберта Павенкових і двох їхніх знайомих Володимира Величка та Віктора Брадарського

Як потім встановила поліція, їх катували, а вранці вивезли за місто, де розстріляли просто в автомобілі, який загорівся.

Чоловіків знайшли після звільнення міста в братській могилі. Імена тих, хто викрав та вбив п'ятидесятників поліція назвала наприкінці 2018 року — це троє жителів Слов'янська — і повідомила, після звільнення Слов'янська українською армією втекли в Донецьк, де продовжили воювати за терористів "ДНР".

Збили літак Ан-30Б над Слов'янськом: 6 червня 2014 рік

6 червня 2014 року літак АН-30Б 15-ї бригади транспортної авіації Повітряних сил ЗСУ, яким керував підполковник Костянтин Могилко, виконував розвідувальний польот в районі Слов’янська.

Близько 17:00 на висоті 4050 метрів, в районі міста Миколаївка літак підбила одна з двох ракет, випущених бойовиками з ПЗРК "Верба". Ракета влучила у правий двигун, почалася пожежа. Командир передав інформацію у штаб і наказав команді покинути повітряне судно.

Оператор загинув одразу від вибуху ЗРК. За наказом командира його тіло викинули на парашуті. Бортмеханік Павло Дришлюк і механік Олексій Потапенко вдягали парашути двом іншим, молодшим за віком, членам екіпажу та викидали їх з літака.

Командир разом із тими, хто лишився намагались врятувати літак та посадити борт, про це не вдалося. Літак впав північніше Слов’янська — поблизу села Пришиб.

В результаті катастрофи загинули п’ятеро членів екіпажу літака, троє отримали поранення.

Бої за пункт пропуску "Маринівка". Початок: 5 червня 2014

5 червня 2014-го військова техніка під російськими прапорами та бойовиками незаконно перетнула кордон України та напала на прикордонний пункт пропуску "Маринівка" у Донецькій області.

Бій дали тоді прикордонники Донецького загону.

Перший бій за пункт пропуску "Маринівка"
Перший бій за пункт пропуску "Маринівка", 5 червня 2014 рік. Кадр з відео ДПСУ

Озброєні окупанти були на КамАЗах, БТРах та легкових автомобілях. Атакували донецьких прикордонників близько 200 бойовиків.

"Зупинившись за кілька сотень метрів від кордону, вони розвернули бойовий порядок та почали розстрілювати, а згодом штурмувати пункт пропуску "Маринівка". На допомогу російсько-терористичним військам на напрямку "Торез-Сніжне" з території України прибули найманці та зрадники країни, аби захопити пункт пропуску", — згадують ті події на сайті Держприкордонслужби.

"Та вороги, самі не очікуючи того, отримали гідну відсіч – адже військовослужбовці Державної прикордонної служби не лише втримала оборону, а й відразу знищили один КамАЗ терористів, який заїхав на територію України. Продовжуючи бій, який тривав не одну годину, та аби стримати противника – прикордонники, коли закінчувалися набої, підпалили суху траву, вогонь якої стримав на деякий час російських нападників".

Пункт пропуску "Маринівка", 5 червня 2014 рік
Пункт пропуску "Маринівка" після бою, 5 червня 2014 рік. Кадр з відео ДПСУ

Під час бою за пункт пропуску "Маринівка" п’ятеро українських захисників дістали поранення. На підтримку прибули додаткові сили — від Держприкордонслужби та ЗСУ, також залучили українську військову авіацію, яка двічі завдавала удари по озброєним формуванням, що намагалися прорватись в Україну.

Загалом під час бою знищені: автомобіль Урал, два КамАЗи, один БТР.

"Розбиті російські терористи почали втікати на територію РФ. Згодом повідомлялося про щонайменше 16 знищених нападників. Після 16-годинного бою з терористами перемога дісталася військовим України".

Цього дня "Маринівку" відбили, проте це був перший з серії боїв за пункт пропуску з боку Ростовської області — на кордоні між Україною та Росією.

Загалом бої тривали з 5 червня по 14 серпня 2014 року.

14 серпня 2014 року пункт пропуску перейшов під контроль російських окупантів.

Бої за Лиман. Звільнення міста 3-5 червня 2014 рік

З боїв за місто Лиман (до 4 лютого 2016 року — Красний Лиман) на початку літа 2014 року почалося успішне звільнення населених пунктів Північної Донечини від російської окупації, що спричинило у подальшому вимушений відступ бойовиків з району та взяття під контроль українською армією великих міст та територій.

Події згадує Донецький обласний архів.

Вдосвіта 3 червня ранку українські підрозділи (сили АТО) провели перегрупування військ, та зайняли вихідні позиції. Для звільнення міста командування залучило 25-ту окрему повітряно-десантну, 79-ту та 95-ту аеромобільні бригади, а також підрозділи спецпризначення Національної гвардії України.

Збройні сили України почали наступати з трьох напрямків за підтримки артилерії та авіації, які відпрацювали по позиціях бойовиків на підступах до міста та його околицях.

Зранку та вдень повітряну розвідку району бойових дій проводив літак Ан-30Б. Крім того, вранці, з 04:35 до 05:10, в районі північно-західної околиці Лимана з гелікоптерів Мі-8 висадилися дві групи десантників по 20 бійців.

Вогневе прикриття десанту здійснювали два ударні гелікоптери Мі-24П. Штурмовики Су-25 знищували укріплення окупантів на шляху українських підрозділів. А з землі підтримку наступаючих підрозділів здійснювали артилеристи 25 ОПДБр на самохідній установці "Нона" (САУ 2С9).

Для знищення блокпостів також залучали танки. Для підтримки з повітря задіяли Мі-24П під прикриттям МіГ-29. А зачищали місцевість нацгвардійці.

О 13:30 3 червня сили АТО повністю оточили місто. До вечора групи 79-ї бригади та Нацгвардії провели зачистку південно-західної частини міста та вийшли на рубіж залізниці.

Під час бою загинув боєць 79-ї бригади солдат Юрій Власенко, декілька бійців дістали поранення.

Протягом 3-5 червня Служба безпеки України та МВС України провели спецоперацію і затримали проросійських найманців у місті Красний Лиман, а також ліквідували укріплений військовою технікою опорний пункт бойовиків, що знаходився у захопленій залізничній лікарні.

5 червня на будівлі міськради замайорів синьо-жовтий прапор, відновлено роботу міської ради та міського управління міліції.

Звільнений тоді Красний Лиман, а нині — Лиман та його околиці стали своєрідним плацдармом, де наступні два тижні концентрувалися сили АТО та звідки підрозділи ЗСУ спільно з силами МВС виступили на звільнення Ямполя.

Удар по Луганській ОДА та облога Луганського прикордонного загону 2-4 червня 2014 року

Бій луганських прикордонників із бойовиками: 2-4 червня 2014 рік

Десять років тому, 2 червня, проросійські бойовики почали штурм Луганського прикордонного загону, який тривав три дні. Вони завдавали ударів по прикордонникам з житлового кварталу "Мирний" — це околиця Луганська. Бойовики оточили підрозділ і атакували з усіх видів стрілецької зброї, у тому числі великокаліберної, стріляли і з гранатометів. Прикордонники, попри очікування бойовиків, не здались, прийняли бій та встояли, поки командування не ухвалило рішення про відхід.

Облога Луганського прикордонного загону 2014 року, триденний бій, смертельне поранення — 10 років потому Суспільне Донбас попросило учасників тих подій згадати, як все відбувалось.

Прикордонники час від часу вмикали гімн України — він став символом тієї оборони. Поранені були восьмеро прикордонників. Серед них Юрій Гладченко.

Його спогади про цей бій та поранення Суспільне також зафільмувало до 10 роковин тих подій.

4 червня, за наказом з Києва, частина захисників вийшла з оточення, інші перевдягнулися та розосередилися для безпечного виходу в місто. Очолював операцію тодішній начальник загону, а нині Голова ДПСУ генерал-лейтенант Сергій Дейнеко.

2 червня 2014 року: авіаудар по Луганській обладміністрації

Внаслідок залпу некерованих ракет та серії вибухів перед будівлею Луганської обласної державної адміністрації загинули 8 цивільних, ще 11 були поранені, будівля Луганської ОДА була пошкоджена.

У будівлі розташовувався штаб проросійських бойовиків самопроголошеної Луганської народної республіки. Через відсутність офіційної інформації про удар виникли декілька версій атаки.

Після авіаудару почався масовий від'їзд мирних жителів Луганська.

Збиття Мі-8 та загибель генерала Кульчицького: 29 травня 2014 року

10 років тому на Донеччині російські військові збили український гелікоптер Мі-8, у якому загинули 11 бійців спецпідрозділу МВС і гвардійців та генерал-майор Сергій Кульчицький.

29 травня 2014 року близько опівдня генерал Кульчицький на гвинтокрилі доставив боєприпаси, продукти на блок-пост поблизу Слов'янська на горі Карачун і полетів далі.

Було близько 12:30, такий час фіксує Донецький обласний архів, коли борт, що повертався з завдання в зоні бойових дій, збили російські бойовики з переносного зенітно-ракетного комплексу.

В авіатрощі Мі-8 загинули 11 бійців спецпідрозділу МВС та гвардійців та генерал-майор Сергій Кульчицький.

29 травня 2014 — трагедія Мі-8
Дим над містом, де збили український Мі-8 29 травня 2014 року. Getty Images

Вижив лише старший лейтенант, штурман екіпажу Олександр Макеєнко, його із тяжкими пораненнями доправили до харківського шпиталю.

Генерал-майор Сергій Кульчицький був начальником управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління Нацгвардії України. Він став першим за всю історію незалежності України генералом, який загинув під час виконання службових обов'язків.

На честь екіпажу біля гори Карачун на трасі між Краматорськом та Слов’янськом відкрили меморіал.

“Генерала Кульчицького знали дуже багато людей. І для всіх він був прикладом людяності й «свого» генерала. На цьому прикладі формувалося багато українських офіцерів Національної гвардії. А для батальйону, яким генерал опікувався, він став головним героєм. Вони попросили у Президента назвати підрозділ в честь їхнього генерала, вони тримають його портрет на блокпостах і в бліндажах”, – зауважують на сайті Нацгвардії, згадуючи події 10-річної давнини.

Генерала Кульчицького удостоїли звання Героя України посмертно. Як згадує Український інститут національної пам’яті, за особисту мужність і героїзм, вірність військовій присязі та незламність духу, всіх загиблих посмертно відзначили орденом «За мужність» І ступеня. Це:

  • старший лейтенант міліції Петро Безпалько,
  • прапорщик Валентин Білошкурський,
  • полковник Сергій Бульдович,
  • капітан Сергій Кравченко,
  • майор Віталій Курилович,
  • прапорщик міліції Володимир Лисенчук,
  • прапорщик Віктор Ліпський,
  • старшина міліції Петро Остап'юк,
  • старший лейтенант міліції Василь Семанюк,
  • старший прапорщик міліції Володимир Шарабуряк,
  • старший сержант міліції Віктор Яков'як.

Оборона Донецького аеропорту. Яким був перший бій за летовище 26 травня 2014 року

26 травня 2014 року відбувся перший бій між українськими військовими та проросійськими збройними угрупованнями за встановлення контролю над летовищем Донецького міжнародного аеропорту.

початок боїв за Донецький аеропорт
Російські бойовики у Донецькому аеропорті, 26 травня 2014 рік. Getty Images

Хронологію подій 26 травня десять років тому відтворює обласний архів.

Захоплення аеропорту проросійським бойовиками

Рано вранці проросійські бойовики увійшли на територію аеропорту. Вони зайняли новий термінал і почали висувати свої вимоги, включаючи виведення українських військ.

Відповідь українських сил

Для виграшу часу, українські військові відповіли, що не виведуть особовий склад і техніку раніше, ніж поки аеропорт не покинуть цивільні та персонал аеропорту — останній рейс з аеропорту відлітав о 7:00 ранку.

За цей час українські військові розмістили два розрахунки зенітних установок ЗУ-23-2 на злітній смузі на значній відстані перед Новим терміналом.

Близько 11:00 почалась наземна операція — бій з використанням стрілецької зброї, гранатометів та вогнеметів. Бойовики, які зайняли позиції у переважно скляній будівлі Нового терміналу аеропорту, зазнали перших втрат.

Опівдні на летовище аеропорту з вертольотів Мі-8, під прикриттям Мі-24, висадився десант українських спецпризначенців: 6 груп зайняли периметр і диспетчерські вежі. Українські військові літаки завдали ударів по позиціях бойовиків.

26 травня — початок боїв за Донецький аеропорт
Український гелікоптер летить на підтримку українських військових у Донецький аеропорт, 26 травня 2014 рік. Getty Images

Українські сили відновили повний контроль над аеропортом. Проросійські бойовики зазнали значних втрат і були змушені відступити.

В ході бою українські сили не втратили жодного бійця, троє військовослужбовці дістали поранення.

126 травня — початок оборони ДАП
Російські бойовики підтягують сили у Донецький аеропорт, 26 травня 2014 рік. Getty Images

Загальні втрати проросійських бойовиків становили приблизно 100 осіб. Серед загиблих в подальшому ідентифікували 33 громадян Російської Федерації.

Операція 26 травня показала здатність українських сил ефективно діяти проти проросійських бойовиків і утримувати важливі стратегічні об'єкти.

Протягом всього літа 2014 року на летовищі не відбувалося значних вогневих сутичок, перестрілки мали короткочасний та епізодичний характер. З вересня 2014 року в аеропорту розпочалися важкі бої: російські найманці атакували українських воїнів щодня. Вони стріляли з "Градів", артилерії, танків, стрілецької зброї.

Бої закінчилися після руйнації терміналів аеропорту. Кінцевою датою оборони летовища вважають 242-й день — 20 січня 2015-го року. Саме в цей день окупанти підірвали новий термінал.

Донецький аеропорт
Донецькій аеропорт у жовтні 2014 року. Фото: Dmitry Lovetsky/АР

У боях за ДАП, як писало Міноборони у 2022 році,  загинули 97 бійців. За даними українського незалежного проєкту "Книга пам'яті полеглих за Україну", які були оприлюднені в січні 2018 року, підтверджені дані щодо втрат українських військових за період 242 днів оборони Донецького аеропорту становлять 100 осіб загиблими.

Самі ж кіборги — так за незламність назвали оборонців ДАПу — вважають, що останній день спротиву в аеропорті — 23 січня.

Терористи оголосили Новоросію: 24 травня 2014 рік

У Донецьку 24 травня зібрались сепаратисти та проросійські сили. Там провели мітинг, на якому, підписали нікчемні документи про створення держави "Новоросія", до складу якої "включили" Донецьку і Луганську області.

10 років війни. Проголошення "Новоросії"
Екснардеп, зрадник Олег Царьов (праворуч) і Денис Пушилін, ватажок терористів "ДНР" (ліворуч) звертаються до людей під час мітингу в центрі Донецька, Україна, 24 травня 2014 рік. AP

Бій під Карлівкою та напад на блокпост Нацгвардії біля Карпівки: 23-24 травня 2014 року

Карлівка: бій 23 травня 2014 року

Уранці 23 травня 2014 року загін 25 бійців добровольчого батальйону "Донбас" потрапили до засідки російських терористів в районі села Карлівка Донецької області.

Загін мав задачу захопити блокпост, що був під контролем російських найманців, але атака зірвалась: місцевий житель попередив бойовиків, розповідає про події десятирічної давнини обласний архів.

"Як тільки бійці «Донбасу» під’їхали до зазначеного місця, терористи відкрили вогонь з усіх видів зброї, зав’язався кількагодинний бій. На підмогу терористам прибули бойовики батальйону «Восток» на трьох вантажівках. Загін «донбасівців» опинився в повному оточенні. Частині бійців загону вдалося вийти з оточення та дістатися до блокпосту українських військових поблизу міста Покровськ", — згадують ті події на сайті обласного архіву.

Під час виходу загинули п’ятеро українських бійців, ще шестеро зазнали поранень. Втрати російських бойовиків були мінімум 5 осіб вбитими, а за повідомленнями комбата Семена Семенченка вбито 11 окупантів.

Напад блокпост Нацгвардії на околицях Слов’янська

24 травня на північній околиці Слов'янська біля села Карпівка проросійські бойовики за підтримки мінометів та застосовуючи гранатомети напали на блокпост Національної гвардії України.

"В результаті двогодинного збройного протистояння загинув боєць НГУ, четверо нацгвардійців дістали поранення. Обстріл бойовиків пошкодив житлові будинки та психіатрична лікарня в Слов'янську", — описує наслідки обласний архів.

День честі у Дружківці: 22 травня 2014 року

22 травня 2014-го, коли Дружківка була під російською окупацією, Анатолій Водолазький вийшов у центр міста на одиночний пікет з українським прапором.

Патріоту вдалось простояти десять хвилин, його забрали російські найманці до катівні Краматорська.

"Я вийшов протестувати проти беззаконня, коли тут було "ДНР/ЛНР", коли мер міста Гнатенко Валерій Сергійович дав команду підняти російські прапори, прапори "ДНР", я вийшов у знак протесту", — ділиться Анатолій Водолазький десять років потому.

Відтоді у місті щороку відзначають неофіційне свято — День честі. Рівно о 15:30 22 травня патріоти разом із Анатолієм Водолазьким виходять у центр міста, аби згадати його вчинок і нагадати всім, що Дружківка — Україна.

Війна виходить за межі. Початок боїв за Рубіжне та бій під Волновахою: 22 травня 2014 року

25 травня були заплановані вибори президента України, в Росії розуміли, що нова українська влада стане повністю легітимною. Російське керівництво вирішило закріпитися на Донбасі, аби до інавгурації Порошенка мати сильні переговорні позиції. Для цього потрібно було встановити контроль за більшою частиною районів і міст.

До 22 травня бойові дії не виходили за межі Слов’янська. Цього дня російські спецслужби планували щонайменше дві атаки: цілями були українські сили під Волновахою та Рубіжним.

Напад бойовиків на блокпост під Волновахою у 2014 році

Вранці, близько 4:00 22 травня 2014 на блокпост 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади ЗСУ напали російські бойовики. Цей блокпост розташовувався на трасі Т0509 Вугледар — Ольгинка між селищами Ольгинка та Володимирівка — що поблизу Волновахи на Донеччині.

22 травня 2014 рік бій під Волновахою
Український військовий на місці бою неподалік Волновахи, Донецька область, 22 травня 2014 рік. AP

В результаті нападу загинули 18 військовослужбовців 51-ї бригади, три десятки дістали поранення. Втрати у бою під Волновахою стали найбільшими від початку АТО та найбільшими на той час в українській армії.

"Бойовики вели масований вогонь зі стрілецької зброї, протитанкових гранатометів, кулеметів, кидали ручні гранати по табору підрозділу АТО. Під час атаки нападники поціліли протитанковою гранатою у бойову машину, внаслідок чого здетонував боєкомплект. Кілька українських військових відкрили вогонь у відповідь. В результаті чого підбили машину бойовиків (вони були за свідченням очевидців на джипах та інкасаторських машинах). Поранених українських військовослужбовців добивали снайпери, які розташувалися з обох боків від місця бою у лісі. Підкріплення у вигляді вертольотів Мі-8 прибуло на місце бою вже після його завершення", — згадує події Донецький обласний архів.
Бій під Волновахою 22 травня 2014 рік
Український військовий на місці бою неподалік Волновахи, Донецька область, 22 травня 2014 рік. AP

Крім людських втрат, сили АТО втратили 3 БМП, вантажний автомобіль ЗІЛ, 2 машини швидкої допомоги та мікроавтобус.

Початок боїв за Рубіжне

Того ж дня 22 травня відбувся перший бій в Луганській області. Лисичанськ був захоплений, тож, як і планували, російські сили "підігріли" ситуацію в районі Рубіжного. Бойовики підірвали пішохідний міст через Сіверський Донець між Привіллям і Старою Краснянкою поблизу міста (перший підірваний міст в Луганській області).

Підрозділи 2-го батальйону 30-ї механізованої бригади передислоковувалися до Лисичанська, проте зустріли опір проросійських бойовиків, які займали позиції, що їх обладнали на березі Сіверського Донця.

Зав'язався бій, українські війська були змушені відійти — троє бійців загинули, втратили шість БМП, та три машини.

Лисичанськ, 22 травня 2014 рік
Російські бойовики поблизу Лисичанська, 22 травня 2014 рік. AP

"ДНР" та "ЛНР" — терористичні організації: 15 травня 2014 рік

15 травня 2014 року Генеральна прокуратура України визнала угруповання "Донецька народна республіка" та "Луганська народна республіка" терористичними організаціями.

Як писало тоді "Дзеркало тижня" провадження розпочали СБУ та Генпрокуратура спільно. Стаття — 258-3 Кримінального кодексу — створення терористичної організації) за фактами злочинної діяльності представників так званих Донецької та Луганської народних республік. Повідомила про це пресслужба Генпрокуратури із посиланням на першого заступника генпрокурора Миколу Голомшу.

"Ми констатуємо, і підтверджуємо слова міністра юстиції про те, що дві так звані "народні республіки" в Донецькій і Луганській областях — це дві терористичні організації, які мають чітку ієрархію, канали фінансування і поставок зброї. Мета створення цих організацій в цілеспрямованому застосуванні насильства, захоплення заручників, здійснення диверсій, вбивств і залякування громадян", — зазначав Голомша.

"Засідка під Жовтневим". Загибель житомирських десантників 13 травня 2014 рік

Десять років тому колона 95-ї аеромобільної бригади потрапила у засідку російських бойовиків на околиці села Маячка, яке тоді мало назву Жовтневе, біля мосту перед Краматорським водосховищем. Це за 20 кілометрів від Краматорська. Про першу велику втрату українських військових згадує Донецький обласний архів.

13 травня — загибель житомирських десантників у засідці біля Краматорську
Російські бойовики поблизу підбитого БТР українських десантників 95-ї бригади після бою поблизу села Жовтневе (нині Маячка), 14 травня 2014 рік. AP/Alexander Zemlianichenko

Це була колона забезпечення, два БТР-80 і три вантажівки ГАЗ-66 їхали із мінометами, водою та продуктами до українських блокпостів. Засідку влаштували силами близько 20 проросійських бойовиків. Бій тривав протягом години. В результаті обидва БТРи українських військових підбили, згоріла одна вантажівка.

Український БТР після бою 13 травня 2014 року
Підбитий російськими силами БТР десантників 95-ї бригади в бою поблизу села Жовтневе (нині Маячка, 14 травня 2014 рік. AP/Manu Brabo

"Після зачистки території з’ясувалося, що терористи атакували військовослужбовців з підствольних гранатометів, стрілецької зброї. На місці засідки були заздалегідь обладнані позиції, контейнери від гранатометів РПГ-22, РПГ-26 та гільзи від снайперських гвинтівок. Переміщувалися бойовики мікроавтобусами та легковими авто. Бойовикі втратили убитим одну людину (дезертир з 25-ї бригади, сам родом з Дніпропетровська), один був поранений", — нагадують в архіві.

Український БТР після бою 13 травня 2014 року
Місцеві жителі наступного дня після бою біля спаленої української техніки. AP/Alexander Zemlianichenko

Тоді загинули п’ятеро військовослужбовців — Віталій Дульчик, Вадим Заброцький, Віталій Рудий, Сергій Хрущ, Олександр Якимов. Шостий Олег Славіцький — помер від тяжких поранень під час евакуації у гелікоптері. Вісім бійців зазнали поранень.

13 травня — загибель житомирських десантників у засідці біля Краматорську
Місцеві жителі біля підбитої української техніки в бою поблизу села Жовтневе (нині Маячка), 14 травня 2014 рік. AP/Alexander Zemlianichenko

Указами президента "За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу" всіх загиблих військовослужбовців нагородили орденами "За мужність" III ступеня (посмертно).

11 травня 2014 рік: десять років з дня незаконного голосування на Донеччині і Луганщині

Десять років тому на Донеччині та Луганщині РФ силами сепаратистів та бойовиків провела незаконний референдум, після якого терористи оголосили про створення фейкових республік "ДНР" і "ЛНР".

11 травня — фейковий референдум за "незалежність ДНР та ЛНР"
Бойовик на дільниці, створеній окупантами для голосування на фейковому референдумі, Краматорськ, Донецька область, 11 травня 2024 рік. Getty Images/Photo by Tali Mayer/NurPhoto/Corbis via Getty Images

Організовували референдум налаштовані проросійські місцеві та бойовики. День голосування російські ставленики обрали один два двох областей — 11 травня.

11 травня — фейковий референдум за "незалежність ДНР та ЛНР"
Виборча дільниця, організована для незаконного референдуму, Луганськ, 11 травня 2014 . AP/Євген Малолєтка

"Голосування" провели у школах, а бюлетені були роздруковані на звичайному папері та розмножені на ксероксі.

11 травня — фейковий референдум за "незалежність ДНР та ЛНР"
Голосування у лікарні, Маріуполь, проведення фейкового референдуму, 11 травня 2014 рік. Getty Images/Brendan Hoffman

Окупанти, проросійські сили під час виборів задіяли українську інфраструктуру: на фото видно, що на скриньці український тризуб, а підрахунок голосів відбувається у шкільному приміщення, де на стіні портрет Тараса Шевченка.

10 років війни. Події на Донеччині, Луганщині референдум 11 травня
Окупанти, проросійські сили під час виборів задіяли українську інфраструктуру: на фото видно, що на скриньці український тризуб, який заклеюють. Getty Images

11 травня — фейковий референдум за "незалежність ДНР та ЛНР"
Члени незаконної виборчої комісії підраховують бюлетені, Донецьк, 11 травня 2014 року. Getty Images/GENYA SAVILOV/AFP via Getty Images

РФ організувала відкрила дільницю для голосування не лише на Донеччині та Луганщині, ділянки відкрили на території Росії.

11 травня — фейковий референдум за "незалежність ДНР та ЛНР"
Голосування під час незаконного референдуму 11 травня 2014 року у Москві. Getty Images/Nikita Shvetsov/Anadolu Agency/Getty Images

Аби створити "картинку" під час незаконного голосування відкрили небагато дільниць, там чином "на камеру" були показові черги з бажаючих віддати голоси.

11 травня — фейковий референдум за "незалежність ДНР та ЛНР"
Люди у Маріуполі біля виборчої дільниці, незаконний референдум 11 травня 2014 року, Донецька область. AP

11 травня — фейковий референдум за "незалежність ДНР та ЛНР"
Незаконне голосування у селі Тернове під час фейкового референдуму за "незалежність", Луганська область, 11 травня 2014 рік. Getty Images/DIMITAR DILKOFF/AFP via Getty Images

Враховуючи результати, які оголосили наступного дня, такі маніпуляції допомагали Росії представити все так, що жителі Донеччини та Луганщини насправді хочуть цієї проросійської "незалежності".

11 травня — фейковий референдум за "незалежність ДНР та ЛНР"
Озброєний бойовик голосує під час інсценованого Росією референдуму про "незалежність ДНР", 11 травня 2014 рік, Слов'янськ, Донеччина. Getty Images/Pierre Crom

"Це не референдум, це така жалюгідна спроба терористів, бандитів, вбивць прикрити свої дії іменем жителів Луганської і Донецької області. Щоб провести референдум  такого масштабу на території, де живе 6 мільйонів людей, треба відкрити тисячу дільниць, треба організувати роботу комісії тощо. Це все, звичайно, і не могло бути зроблено", — казав на брифінгу журналістам Сергій Пашинській, який у 2014 році був головою комітету ВРУ з питань нацбезпеки і оборони.

"Група озброєних людей, які координуються РФ, намагаються уникнути відповідальності за ті злочини, які вчинили", — так описав "волевиявлення" на брифінгу події тодішній міністр юстиції України Павло Петренко.

Спогади про референдум, що "роздрукували на принтері"

Це — папірець, як каже Олексій Ковальов з Луганська, який у 2014 році назвали бюлетенем і роздавали під час фейкового референдуму "за незалежність".

11 травня — фейковий референдум за "незалежність ДНР та ЛНР"
Позначка "ні" у бюлетені під час фейкового референдуму, Луганськ, 11 травня 2014 рік. Особистий архів Олексія Ковальова

Чоловік був тоді у Луганську, ходив на дільницю, на фото — як голосував. Сьогодні — 10 років з дня незаконного голосування в Донецькій та Луганській областях — разом із тодішніми жителями регіону Суспільне згадує той день.

Створення організації "Схід SOS": 5 травня 2014 року

"Схід SOS", як громадська ініціатива допомоги постраждалим в конфлікті на сході України, була створена 5 травня 2014 року.

Її започаткували активісти луганського правозахисного центру "Поступ", кримського правозахисного центру "Дія" та Цивільного сектору луганського Євромайдану, зазначається на сайті організації

"Ми були однією з перших волонтерських ініціатив, активісти якої стали надавати допомогу постраждалим від військової агресії на сході країни та в Криму, допомагаючи в пошуку житла для тимчасових переселенців, логістиці безпечного виїзду із зони конфлікту, пошуку, звільненню і реабілітації жертв викрадень", — наголошують громадські активісти.

3-9 травня 2014 року: збройні зіткнення у Маріуполі

Напередодні першотравневих свят прапори угруповання "ДНР" з'явились над будівлями районних адміністрацій, із ними та російськими прапорами пройшли і демонстрації 1 травня. Учасники вимагали усунення з посади начальника ГУМВС щойно призначеного Валерія Андрощука. Того ж дня прапори "ДНР" були вивішені на будівлях СБУ, міліції та прокуратури.

В ніч з 3 на 4 травня у центрі міста мали місце збройні сутички, палала будівля "Приватбанку", розгромлено офіс кандидата в президенти України Петра Порошенка.

4 травня бойовики в маріуполі заявили, що допомагатимуть слов'янським. Водночас містом стали поширювати листівки із закликом брати участь у так званому "референдумі щодо статусу Донецької республіки".

Бій за телевежу: 3 травня 2014 року. Спогади партизана, який врятував українських військових

3 травня 2014 року з двох вертольотів у Костянтинівку Донецької області висадився десант сил АТО. Найзапекліший бій тривав за телевежу. Звільнення міста відбулося лише через два місяці, коли бойовики "ДНР" втекли до Донецька разом з іншими терористами.

3 травня десять років тому Олександр Статіва вивів з окупованої Костянтинівки Донецької області українських військових в обхід блокпостів проросійських бойовиків. Таке зухвальство місцевому активісту могло коштувати життя. Він два місяці переховувався, жив у хащах та на горищі.

Про те, як після бою біля телевежі проклав шлях спецпризначенцям, як його "здала" сусідка та як рятував дітей — голова Донецької Організації українських націоналістів Олександр Статіва розповів Суспільне Донбас.

Захоплення Луганської ОДА, прокуратури, державної телерадіокомпанії, штурм міліції: 29 квітня 2014 рік

29 квітня бойовики та сепаратисти захопили будівлю Луганської обласної державної адміністрації. Вони зірвали український прапор і вивісили російський, а також прапори "Луганської народної республіки".

Натовп людей зібрався біля будівлі, лунали крики "Росія!" та "Референдум!", повідомляло ВВС.

"У адмінбудівлі перебували близько трьох сотень озброєних міліціонерів, але вони не чинили жодного опору при захопленні", — писало десять років тому медіа.

Пізніше цього ж дня сепаратисти захопили і приміщення обласної прокуратури, писало Deutsche Welle: "До приміщення прокуратури підійшли близько 700 людей, які кидали каміння у вікна та вибили двері. Вони зняли український прапор й спалили його. Під час штурму приміщення співробітників прокуратури у ньому не було".

Ввечері біля будівлі обласного управління міліції в Луганську сепаратисти обрали так званого "народного начальника міліції", ним став Анатолій Науменко. По тому майже 3 тисячі мітингувальників намагалися захопити будівлю Головного управління МВС України в Луганській області.

Цього ж дня, як згадує ІМІ, підтримувані Росією незаконні збройні формування захопили державну організацію “Луганська обласна державна телерадіокомпанія”. Хоча, як згодом керівництво пояснило працівникам, підприємство “взяли під охорону”.

Захоплення відділу МВС та будівлі виконкому Костянтинівської міськради: 28 квітня 2014 рік

28 квітня 2014 року вранці озброєні російські найманці, вони були у камуфляжі та масках, захопили міський відділ міліції у Костянтинівці. Після захоплення міліції нападники вирушили до будівлі міського виконкому.

Захопивши будівлю виконкому, нападники почали будівництво перед ним барикад з

автопокришок та мішків з піском. Невдовзі барикади стали посилювати бетонними блоками. Після захоплення будівлі міської ради бойовики підняли над ним прапор угруповання "Донецька народна республіка".

Костянтинівка, 28 квітня 2014 рік
Костянтинівка, Донецька область, 28 квітня 2014 рік. Getty Images

Останній проукраїнський мітинг у Донецьку: 28 квітня 2014 рік

"Крайню акцію ми провели 28 квітня. Це був марш. Люди, які до нас приходили на мітинги, теж почали відчували цю небезпеку. І ми були між бажанням зібратися та зібрати більшу кількість людей і бажанням не допустити повторення, адже брати відповідальність за чужу смерть — це найстрашніше", — так згадувала 28 квітня 2014 року Діана Берг, одна з організаторок українського руху у Донецьку навесні 2014 року.

останній проукраїнський мітинг у Донецьку у 2014 році
Мітинг у Донецьку 28 квітня став останньою акцію у місті, яке захопили російські окупанти. Getty Images

10 років тому відбувся останній дотепер проукраїнський мітинг у Донецьку.

28 квітня 2014 рік останній проукраїнський мітинг у Донецьку
Люди на мітингу. Проукраїнський мітинг у Донецьку, 28 квітня 2014 року. Фото: АР

"Та потім ми зрозуміли, що всі — дорослі люди, і ми склали три маршрути план, три плани мали. "План А" — був найдовший, від стадіону "Олімпійській", це недалеко від Донбас-Арени, це ми хотіли йти квартали. "План Б" - це якщо нас там зустрічають, і ми там десь повертаємо та розходимося, а "план С" - це зовсім все погано, і ми проходимо два квартали - і тоді куди хто, у двори відійти.

Ми майже виконали "план с", бо боялися, що нас будуть зустрічати, а нас наздогнали. Їх тисячі були, а нас тисячі три, Ми шли цим маршем, а вони були озброєні і в такій кількості і ще "менти" віддавали їм свої щити.

Вони були з дубинками, бруківкою, я не впевнена, що там були якісь огнестрели, вогнепальні. Прямо в центрі, біля центральної вулиці Артема вони влаштували ще більшу бійку: всіх просто били — і дітей і старих".

Тисячі небайдужих донеччан, після виконання Гімну України, йшли колоною вулицею Артема. Під час ходи їх вітали з вікон жителі прилеглих до вулиці будинків лозунгом "Слава Україні", нагадує події обласний архів.

останній проукраїнський мітинг у Донецьку, 2014 рік
Жителька Донецька вітає учасників ходи на підтримку соборності України, Донецьк, 28 квітня 2014 рік. Getty Images

Під час виконання пісні "Воїни світла" на мирних демонстрантів з вигуками "росія, росія" напали проросійські найманці, що були озброєні битами, газовими балончиками, ціпками, травматичними пістолетами та ножами. У натовп полетіли петарди й каміння.

Донецьк, 28 квітня 2014 рік
Донецьк, 28 квітня 2014 рік. Getty Images

Донецьк, 28 квітня 2014 рік
Поранений на проукраїнському мітингу у Донецьку, 28квітня 2014 рік. Getty Images

В результаті нападу 15 проукраїнських демонстрантів зазнали поранення різного ступеня важкості, багато травмованих людей відмовились від надання медичної допомоги.

Донецьк, 28 квітня 2014 рік
Донецьк, 28 квітня 2014 рік. Getty Images

Це була остання до теперішнього моменту в історії міста мирна хода українських патріотів.

Донецьк, 28 квітня 2014 рік
Донецьк, 28 квітня 2014 рік. Getty Images

10 років обласний центр Донеччини перебуває під російською окупацією.

У Луганську сепаратисти проголосили "Луганську народну республіку", в Донецьку захопили будівлю обласної телерадіокомпанії

27 квітня у Луганську сепаратисти, які захопили будівлю облуправління СБУ, оголосили про створення "Луганської народної республіки". Як повідомляло Радіо Свобода, у мітингу взяли участь кілька сотень людей.

Цього ж дня у Донецьку сепаратисти захопили будівлю обласної телерадіокомпанії (ТРК) та підняли над нею прапор самопроголошеної "Донецької народної республіки".

За подібним сценарієм відбувалося захоплення телецентрів у Криму, нагадував "Детектор медіа". Спершу телецентри брали "під охорону" люди в камуфляжі, які згодом привели технічних фахівців, які вимкнули українські канали та увімкнули замість них російські канали. 18 квітня бойовики захопили телевежу в Краматорську, сигнал якої покриває також Слов'янськ, Горлівку та Макіївку, і почали вимикати українські канали та вмикати замість них російські. 22 квітня луганський полк Національної гвардії взяв під охорону Луганську філію Концерну РРТ і Луганську ОДТРК.

Обличчя сепаратизму: чиїми руками Росії вдалось захопити частину України

Десять років тому були окуповані перші міста Донеччини та Луганщини. Для цього Росія зокрема використала місцевих сепаратистів — Гіркіна, Захарченка, Плотницького, Губарєва, Жиліна та інших.

Ми обрали тих, чия біографія має підтвердження звʼязків з РФ та фінансування Кремлем. Шлях сепаратистів закінчився по-різному, об’єднує їх одне: вони так і не понесли відповідальність перед законом України.

У цьому відео ми зібрали архівні матеріали, інтерв’ю, заяви та спогади журналістів, які стали свідками подій в Луганську та Донецьку. А також матеріали справи боїнга MH17 та справ, відкритих проти бойовиків в Україні.

Чиїми руками Росія формувала окупаційну владу на Донбасі — у спеціальному епізоді проєкту "Несеться":

Перший наступальний бій або 10 років "візитці Яроша": 20 квітня 2014 рік

20 квітня 2014 року відбувся перший наступальний бій в російсько-українській війни, за свідченням Дмитра Яроша.

За словами Дмитра Яроша, він та група добровольців ініціювали і здійснили напад на бойовиків після жорстокого вбивства бойовиками двох учасників Майдану — Юрія Поправки і Юрія Дяковського, разом з якими був убитий депутат Горлівської міськради Володимир Рибак.

Вночі 20 квітня вони приїхали до блокпосту біля селища Билбасівка на західному в'їзді в Слов'янськ з метою вивести з ладу трансформатор телевізійної вежі на горі Карачун, аби завадити російській пропаганді у захоплених містах. Там відбулася перестрілка, українським добровольцям довелось відступити, вони не мали достатньо озброєння, бойовики переважали.

Це був перший бій ініційований українською сторону, але група діяла без офіційного наказу. 20 квітня визначили датою заснування Української добровольчої армії наказом Командувача УДА

Деталі бою довго приховували, Ярош розказав про нього пізніше в інтерв’ю "Цензор.нет".

Саме тоді і виник мем про візитку Ярош. Сепаратисти знайшли на місці бою його визитівку, яку випадково взяв із собою водій машини (він був єдиним загиблим у цьому бою). Сепаратисти надавали візитівку як доказ причетності "Правого сектору" до нападу. Українці ж після цього почали жартувати про незнищенність та надприродну силу "візитки Яроша".

Проукраїнські мітинги та вбивство Володимира Рибака 17 квітня 2014 року

У Донецьку, Луганську, Краматорську та інших містах відбулись проукраїнські мітинги.

У Луганську люди зібралися біля другого корпусу Луганського національного університету ім. Т.Г. Шевченка. Вони прийшли із прапорами України і плакатами, дехто прийшов у вишиванках.

В Донецьку на патріотичний мітинг зібралося близько трьох тисяч осіб. Мітингувальники тримали великий жовто-блакитний прапор, у мітингу брав участь Олег Ляшко та Ігор Козловський. Будівля Донецької обладміністрації лишалась під контролем бойовиків.

У Краматорську цього дня близько двох тисяч містян та жителів найближчих населених пунктів вийшли під синьо-жовтими прапорами на проукраїнський мітинг.

Краматорськ на той час був захоплений російськими окупантами.

Одним із символів акції 17 квітня 2014 року став 40-метровий прапор України, який пошили для заходу. Того дня його пронесли від "Літака" до площі Миру (раніше – Леніна). Після цього дату 17 квітня у Краматорську відзначають як День вільних людей.

Краматорськ, люди з українським прапором на мітингу
Проукраїнський мітинг у Краматорську. Донецька ОДА

Вбивство депутата Горлівської міськради Володимира Рибака

Володимир Рибак
Володимир Рибак біля пам'ятника Шевченку у Горлівці, 2014 рік. Фото: Книга пам'яті полеглих за Україну

17 квітня 2014 року під час проросійського мітингу біля міської ради Горлівки Володимир Рибак намагався зняти прапор так званої "ДНР". Після завершення мітингу його викрали терористи одного майбутніх ватажків угруповання ДНР БезлераІгор Безлер ("Бєс") — один із ватажків терористичної організації "ДНР". Підозрюється у скоєнні низки тяжких злочинів на території України: вбивства людей, захоплення державної влади, тероризм. Перебуває у всеукраїнському розшуку..

19 квітня тіло Володимира з ознаками катувань знайшли місцеві рибалки в річці Казенний Торець біля Райгородка.

20 лютого 2015 року Володимиру Рибаку посмертно присвоїли звання "Герой України" з відзначенням орденом “Золота Зірка”.

Напад на частину Нацгвардії в Маріуполі та продовження протистояння у Краматорську: 16 квітня 2014 року

16 квітня 2014 року російські найманці за участю місцевих сепаратистів заблокували просування української бронетехніки в Краматорську, нагадує обласний архів.

Краматорськ охорона аеродрому, 14 квітня 2014 рік
Український військовий стоїть на варті перед проросійськими протестувальниками, поки українські солдати відновлюють оборону навколо Краматорського аеродрому, 16 квітня 2014 рік. AP/Manu Brabo

Згодом колона з трьох БМД українських військових вирвалася з блокади проросійських сил. Кілька одиниць бронетранспортерів були захоплені російськими терористами та переведені в Слов’янськ для підкріплення окупантів.

Півтора десятка одиниць броньованої техніки та понад півсотні українських "десантників" змогли залишити станцію Пчілкіно, де були заблоковані озброєними терористами та "цивільним" населенням, після того, як віддали затвори й бійки від стрілецької зброї.

16 квітня 2014 року ввечері годині проросійські бойовиками, озброєні автоматами, гранатами та пакетами із запалювальною сумішшю напали на частину №3057 17 окремого спеціального батальйону Національної гвардії України в Маріуполі.

Штурм бойовиків відбили, трьох нападників вбили, 13 поранили, понад 70 затримали. Для нейтралізації бойовиків до міста перекинули спецпідрозділ МВС "Омега", а на в’їздах до міста організовано блокпости.

Початок штурму аеродрому в Краматорську 15 квітня 2014 року

15 квітня російські бойовики почали штурм Краматорського аеродрому, який мав стратегічно важливе значення: злітно-посадна смуга здатна приймати транспортні літаки.

Там же розташована військова частина та підрозділ 16 бригади армійської авіації, який мав на озброєнні гелікоптери Мі-24П та Мі-8.

Захоплення Торецька: 15 квітня 2014 року

15 квітня 2014 року у місті Торецьк (це було до декомунізації та мав назву Дзержинськ) проросійські бойовики захопили міську раду і встановили на її даху прапору терористичної організації "ДНР".

Початок АТО на сході України

14 квітня 2014 року, виконувач обов’язків президента України Олександр Турчинов підписав Указ про виконання ухваленого на засіданні РНБО рішення "Про невідкладні заходи з подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності".

Він оголосив початок антитерористичної операції зі звільнення захоплених підконтрольними Росії бойовиками територій Донецької та Луганської областей України.

Слов'янськ, російські бойовики, 14 квітня 2014 рік
Озброєні проросійські бойовики йдуть вулицею біля захопленої будівлі української обласної адміністрації, Слов'янськ, 14 квітня 2014 рік. AP/Evgeniy Maloletka

Одним з перших завдань АТО було звільнення Слов'янська.

Бойовики у Слов'янську на Донеччині, 14 квітня 2014 рік
Слов'янськ, 14 квітня 2014 року. AFP через Getty Images

Тим часом будівлі органів влади, міськвідділів МВС на Донеччині за допомогою російських диверсантів та бойовиків поступово переходили під контроль російських терористів та окупантів, які назвали себе "ДНР".

Захоплення Горлівки у 2014 році

Ще одним епіцентром цього дня була Горлівка, місто поблизу Донецька.

Штурм відділку міліції, Горлівка, 14 квітня 2014 рік
Сепаратисти та бойовики атакують міське управління МВС у Горлівці, 14 квітня 2014 рік. AP/Efrem Lukatsky

Напередодні, працівниками міліції відбили першу атака проросійських сил на відділ управління МВС України у Горлівці. Бойовики хотіли захопити зброю.

Герман Приступа у Горлівці, 14 квітня 2014 рік
Один з керівників міліції у Горлівці Герман Приступа біля входу до будівлі управління, яке штурмували проросійські бойовики, Горлівка, 14 квітня 2014 рік. AP/Efrem Lukatsky

Не дозволили бойовикам 13 квітня і захопити міську раду: її захистили активісти Євромайдану.

Сутичка у Горлівці, 14 квітня 2014 рік
Чоловік намагається захистити українського поліцейського (тоді ще міліціонера), побитого проросійським натовпом, який штурмував будівлю управління МВС у Горлівці, 14 квітня 2014 рік. AP/Efrem Lukatsky

Захоплення Горлівки, 14 квітня 2014 рік
Проросійські налаштовані чоловіки кидають каміння під час масового штурму управління МВС у Горлівці, 14 квітня 2014 рік. AP/Efrem Lukatsky

Вже 14 квітня близько 100 проросійськи налаштованих активістів після годинного штурму захопили будівлю міського управління міліції Горлівки.

Операцією керував підполковник військової розвідки Росії Ігор Бєзлєр. Частина горлівської міліції перейшла на бік російських окупантів. На вході до будівлі повісили російський прапор.

14 квітня — АТО, захоплення Горлівки й інших міст
Горлівка, 14 квітня 2014 рік, Донецька область. AP/Efrem Lukatsky

Мар'їнка, Харцизьк, інші

Вночі 14 квітня група проросійські налаштованих осіб, яка прибула із міста Донецьк підняли російський прапор над будівлею Мар’їнської райдержадміністрації та районної ради.

Донецьк, 14 квітня 2014 рік
Проросійські сепаратисти біля будівлі обладміністрації, Донецьк, 14 квітня 2014 року . AFP via Getty Images/Alexander Khudoteply

Вдень під контроль сил сепаратистів перейшли, нагадує обласний архів, міста Харцизьк, Жданівка та Кіровське (Хрестівка). На будівлях місцевих органів влади бойовики встановили прапори терористичної організації "ДНР".

Луганськ, сепаратисти, 14 квітня 2014 рік
З 10 квітня проросійські налаштовані сепаратисти та бойовики утримували луганське управління СБУ, там вони облаштували наметове містечко. AFP via Getty Images/Dimitar Dilkoff

Як починалось АТО: спогади військовослужбовиці, яка 10 років на війні

Валентина десять років на війні. З перших днів вона була на Майдані, забезпечувала активістів гуманітарною допомогою. Після — волонтеркою їздила на "передок": допомагала військовослужбовцям-добровольцям на Луганщині.

У 2015 підписала контракт зі Збройними силами України. На війні й до сьогодні. Побратими називають її "Віночок", бо носила український символ на касці під час Революції Гідності.

Валентина — з Черкас, та вже десять років на Донбасі. Мала домівку в Ірпені — зруйнована. Нині вона — головний сержант і продовжує захищати Україну від окупантів. Про події на Майдані та перші дні Антитерористичної операції — головний сержант "Віночок" розказала Суспільному Донбас.

"Їхати в Крим домовлялись, бо йде захоплення. Там військова частина, в якій я служив. Бачив, як її захоплювали, але так сталося, що не поїхали. А потрошку-потрошку вже дійшло якраз до Донбасу. І «2014 рік» розпочався вже у Слов'янську. У 2014 році вже російські війська тут були. Пам'ятаю, перед Слов'янськом привезли тоді, мабуть, два міномети. Їх знищили. Ми приїхали, а документи там були саме громадян Росії. […] У мене не було жодного сумніву, що треба покинути зону комфорту. Важко спочатку, але розумієш, навіщо: щоб ворог не пішов далі, щоб зупинити його. Це наша земля, і вона священна"

Харків'янин Андрій до війни він мав бізнес, та покинув його, коли Росія напала на Україну у 2014 році. Чоловік добре пам'ятає перші місяці Антитерористичної операції, коли був у складі добровольчого формування. Як потрапив у Слов'янськ у 2014, якою була армія, про нестачу БК та їжі, міські бої часів АТО та полон у Маріуполі — Андрій на псевдо "Мисливець" розказав Суспільному.

Перший бій війни на Донбасі: гасло "Бачиш ворога – ї*аш" та історія Вадима Сухаревського

13 квітня 2014 року під Семенівкою, неподалік район Слов'янська, тоді старший лейтенант Вадим Сухаревський (а нині полковник і заступник головнокомандувача ЗСУ) відкрив вогонь зі свого БТР по бойовиках Ігоря Гіркіна (Стрєлкова), що атакували бійців спецпідрозділу СБУ "Альфа".

"13 квітня 2014 року відбувся перший бій, в якому українські воїни відбили атаку російської диверсійної групи терориста Ігоря Гіркіна. Це все відбулось не просто за наказом, а всупереч йому, адже наказ був "вогонь не відкривати", — розповідала пресслужба Міністерства у справах ветеранів України.

Як розповідав Суспільному в інтерв’ю Вадим Сухаревський, гасло "Бачиш ворога – ї*аш", за якою знають і його, його підрозділ вперше прозвучала саме 13 квітня.

"Це — короткий варіант розмови всередині БТР під час відкриття вогню 13 квітня 2014 року".

Яким був перший бій під час війни на Донбасі

Вадим Сухаревський на позивний "Борсук" тоді був командиром 3-ї роти 80-ї аеромобільної бригади. За наказом, разом із підрозділом висунувся в бік Слов’янська. Поблизу Семенівки 13 квітня терористи напали на групу СБУ.

Група Сухаревського була поряд, побачивши як бойовики атакують українських спецслужбовців, вони поранили кількох і почали наближатись, офіцер прийняв рішення втрутитись.

На питання про ті події та ватажка групи Ігоря Гіркіна в інтерв’ю для проєкту "Ремовська Інтерв’ю" Сухаревський відповідав:

"Я жалкую лише про одне: кулі, снаряди, які ми пустили по тих угрупованнях — що нічого не залетіло в нього".
Вадим Сухаревський
Вадим Сухаревський віддав наказ атакувати бойовиків Гіркіна. Командир 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка Вадим Сухаревський. Фото: Олександр Брамський/Суспільне

Рішення РНБО про початок Антитерористичної операції та захоплення низки

13 квітня 2014 року Рада національної безпеки і оборони України розпочала Антитерористичну операцію. Про рішення "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" повідомляв в.о. президента Олександра Турчинов.

"Ми робили все, аби уникнути людських жертв. Але ми готові дати відсіч всім спробам вторгнення, дестабілізації та терористичним діям зі зброєю в руках. РНБО прийняла рішення розпочати широкомасштабну антитерористичну операцію із залученням Збройних Сил України. Ми не дамо Росії повторити кримський сценарій у східному регіоні України", — цитувала заяву Турчинова "Українська правда".

Також він заявив, що кров, яка пролилась, зокрема у Слов’янську "пролилася на війні, яку проти України веде Російська Федерація".

Захоплення міст, яке бойовики почали напередодні, продовжили. Як свідчать записи Донецького обласного архіву, далі були:

  • Горлівка, Єнакієве, Макіївка,
  • Мар’їнка, Харцизьк, Жданівка, Кіровське,
  • Торецьк, Новоазовськ,
  • Сіверськ, Комсомольське, Старобешеве,
  • Авдіївка, Покровськ, Родинське.

13 квітня 2014 року у Маріуполі бойовики захопили будівлю міської ради і вивісили на її даху прапор терористичної організації "ДНР". В цей час у Маріуполі відбувся мітинг прихильників соборності України.

Цього дня почали формувати підрозділи Патрульної служби міліції особливого призначення.

12 квітня 2014 року: АТО, захоплення Слов’янська та Краматорська

12 квітня озброєні сепаратисти захопили райвідділи міліції у Слов'янську та Краматорську, міськраду в Бахмуті (тоді — Артемівську), здійснили спроби захоплення у Горлівці та Красному Лимані.

Захоплення Слов'янська, 2014 рік
Слов'янськ, 12 квітня. AFP via Getty Images

Російський диверсійний загін на чолі з Ігорем Гіркіним взяв під контроль Слов'янськ, Краматорськ, Лиман, Дружківку, Костянтинівку, Бахмут, ввечері того ж дня загін бойовиків захопив відділок МВС у Краматорську, нагадує обласний архів.

Жителі Слов'янська на вулиці в день захоплення міста 12 квітня 2014 рок
Жінка передає бойовикам, які захопили міліцію у Слов'янську, їжу. AFP via Getty Images

Це був день напередодні АТО — Антитерористичної операції, що тривала в Україні чотири роки. Рада нацбезпеки та оборони ухвалила зібралась на засідання 12 квітня, оголосив про АТО наступного дня, 13 квітня, Олександр Турчинов, який тоді виконував обов’язки президента.

АТО закінчилась до 30 квітня 2018. Після — на сході України була введена операція Об'єднаних сил.

Початок боїв за Луганський аеропорт

Вночі 8 квітня 80-та аеромобільна бригада взяла під охорону аеропорт. Львівські десантники тримали оборону аеропорту з квітня 2014 року у повному оточенні без наземного сполучення. У липні українські війська пробили дорогу до летовища, розблокувавши його.

Міжнародний аеропорт "Луганськ" розташований на південь від міста Луганська, на відстані 9 кілометрів від міської межі. Рішення перекинути туди аеромобільний підрозділ уряд ухвалив після того, як 6 квітня бойовики захопили Луганське СБУ, а 7 квітня — проголосили створення "ДНР" та "ХНР".

Внаслідок серпневого наступу російських регулярних військ аеропорт повторно потрапив у оточення. Були вщент зруйновані російською артилерією. У ніч на 1 вересня 2014 року українські захисники вийшли з руїн аеропорту, після 146 днів оборони.

7 квітня

Проголошення ДНР та початок АТО

У облраді у Донецьку сепаратисти проголосили Декларацію про утворення "Донецької народної республіки", яка має в майбутньому увійти до складу Росії.

Тим часом у Луганську близько 3000 бойовиків захопили обласне управління Національного банку України.

До оголошення РНБО початку Антитерористичної операції лишається менше тижня. Саме 7 квітня є днем початку АТО на території Донецької, Луганської та Харківської областей, згідно із документом, який підписав керівник Антитерористичного центру при СБУ Василь Грицак.

6 квітня 2014 року: захоплення Донецької обладміністрації

Десять років тому 6 квітня близько двох тисяч проросійських мітингувальників зібралися на площі Леніна. Акцію проводили по заявці партії "Російський блок". Після закінчення мітингу протестувальники пройшли вулицею Артема до будівлі Донецької обласної державної адміністрації.

Почався штурм будівлі: сепаратисти та бойовики намагалися прорватися всередину. І попри сутички міліцією, що її охороняли, групам вдалося проникнути у двір і в саму будівлю.

"Штурм почався з нападу на кордон міліції. Найактивніші сепаратисти, переважно в масках, з криками "Росія!" почали нападати на міліціонерів, вириваючи у них щити. Інша група сепаратистів проникла у внутрішній двір, а згодом і в саму будівлю, кинувши гранату у вікно", — так зафіксовані ці події у Донецькому обласному архіві.

Будівля опинилася під контролем сепаратистів, над обладміністрацією вивісили прапори Росії та "ДНР".

6 квітня — захоплення Донецької ОДА
Мітингувальники-сепаратисти із прапором самоназваної Донецької народної республіки, 6 квітня 2014 рік, Донецьк. УНІАН

Учасники мітингу зірвали український прапор.

10 років війни, 6 квітня 2014 рік, захоплення Донецької ОДА
Донецька ОДА 6 квітня 2014 рік. УНІАН

Після захоплення ОДА протестувальники оприлюднили резолюцію, в якій зажадали негайного скликання позачергової сесії Донецької обласної ради та прийняття нею рішення про проведення референдуму про входження до складу Росії.

Водночас у Луганську проросійські сили штурмом взяли будівлю обласного управління СБУ: натовп вибив двері та увірвався всередину.

Через деякий час, після того, як будівлі були потрощені меблі, сепаратисти повідомили, що домовились про звільнення своїх активістів, яких затримали раніше.

Донецьк 6 квітня, захоплення Донецької ОДА
Мітинг проросійських сил у Донецьку, 6 квітня 2014 рік. УНІАН

Інститут історії України називає 6 квітня 2014 року початком диверсійно-терористичної фази.

6 квітня у кількох східних областях Україні почалася хвиля захоплень або спроб адміністративних будівель.

"У них уже брали участь не лише місцеві проросійські «агенти впливу» та політичні маргінали, а й російські громадяни, включно зі співробітниками спецслужб", — нагадують у хроніці інституту.

Одночасно із захопленням адміністративних будівель проголосили створення Донецької, Луганської, Харківської "народних республік", планувалося це зробити також у Дніпропетровській, Одеській та інших областях.

Донецьк, 6 квітня 2014 рік — захоплення Донецької ОДА
Мітинг та захоплення проросійськими силами Донецької ОДА, Донецьк, 6 квітня 2014 рік. УНІАН

Це був кримський сценарій, який країна-агресор реалізувала перед тим у Криму, він відрізнявся тим, що у захопленні органів державної влади не брали участі "зелені чоловічки" — військові підрозділи ЗС РФ. Кінцева мета, як це було заявлено росіянами, нагадують історики, полягала у федералізації України, що мало зупинити європейську та євроатлантичну інтеграцію країни.

Мітинг за федералізацію у Донецьку 5 квітня 2014 року та поява Деніса Пушиліна

5 квітня 2014 року в Донецьку відбувся мітинг прихильників федералізації та приєднання до Росії. На мітинг зібралося понад 500 людей.

Тоді ватажком протестувальників був Денис Пушилін. Він назвався заступником "народного губернатора" Павла Губарєва.

Звернення Яценюка до жителів південних та східних регіонів

18 березня 2014 року прем'єр-міністр Арсеній Яценюк оприлюднив звернення до мешканців південних і східних регіонів України, в якому запевнив про незмінність статусу російської мови як регіональної, а також повідомив про намір суттєво децентралізувати владу. Мова йшла про передачу на обласний і районний рівень широких фінансових повноважень, а також право вирішувати питання освіти, культури, історії та героїв.

Щодо зовнішньої політики, повідомив про намір відновити добрі стосунки з РФ, підкреслив односторонній характер економічних преференцій зі сторони ЄС у рамках угоди, а також про відсутність намірів вступу України до НАТО.

Мітинг 13 березня у Донецьку: кадри десятирічної давнини

13 березня до центру Донецька вийшли тисячі людей попри те, що подібні мітинги вже були небезпечними.

Проукраїнські мітингувальники, Донецьк, 13 березня 2014 рік
Патріоти у Донецьку на мітингу, 13 березня 2014 рік. Фото: Sergei Grits/АР

Мітинг 13 березня став третьою масштабною акцією "За Україну" у Донецьку.

Донецьк 13 березня 2014 рік
Поліцейські допомагають пораненому проукраїнському мітингувальнику під час зіткнень із сепаратистами після мітингу в Донецьку. Фото: Sergei Grits/АР

Того дня проросійські сепаратисти підготувались: агресивно налаштований натовп, як і 5 березня, стояв з іншого боку площі Леніна. Але вже не хаотично, а шеренгами.

Мітинг у Донецьку 13 березня 2014 рік
Донецьк, 13 березня 2014 рік. Фото: Sergei Grits/АР

Українська акція 13 березня, як і попередні, була мирною: учасники прийшли до центру міста без зброї.

Українські мітингувальники у Донецьку, 13 березня 2014 рік
Фото: Sergei Grits/АР

З боку сепаратистів у відповідь полетіли спочатку яйця та яблука. Потім каміння, пляшки. Далі — світлошумові гранати.

Донецьк, 13 березня 2014 року
Проросійський мітингувальник — ліворуч, б’ється після мітингу в Донецьку. Фото: Sergei Grits/AP

Перша жертва війни: 22-річний Дмитро Чернявський - Герой Небесної сотні

Дмитро Чернявський народився 5 березня 1992 року в селищі Хромове поблизу Бахмута. 13 березня 2014 року у Донецьку під час мітингу "За Україну" він дістав смертельне поранення. Дмитро не був випадковим учасником, він був свідомим і послідовним патріотом.

"Мій син похований в Донецьку, мені дуже важко у цей день, бо вже десять років я не можу бути на його могилі. У дуже важкі часи ми живемо — Бахмута мого рідного міста й Дмитра вже немає, Донецьк в окупації, майбутнє наше непевне. Коли все починалося, Дмитро казав: "Готуйся, мамо, нас, патріотів, будуть вбивати". Я пропонувала тікати, ховатися. Але він на це говорив, що, якщо втечу, то все, що я любив і вчив, чим жив — розіб'ється", — згадує сина мати Дмитра Чернявського.

"Казав: я не боюся, що люди скажуть, я боюся, що сам у своїх очах буду гірше черв’яка виглядати. Тому, я так жити не зможу, і я буду воювати".

"Дмитро під час Революції Гідності брав участь в акціях протесту у Донецьку, Києві та Львові. Я пам'ятаю Дмитра, його світле обличчя — тоді він приїхав на свою першу сесію, хлопець навчався на заочній формі. Ми щороку збираємося тут 13-го березня для того, щоб вшанувати пам'ять про Дмитра. Для нас це дуже важливо, бокожен такий приклад є справді важливим, ми про нього повинні пам’ятати і шанувати пам'ять наших героїв. Вони віддали за нас найцінніше, що мали, що має кожна людина – це своє життя" — каже декан економічного факультету ЛНУ ім. Франка Ростислав Михайлишин.

Як вшанували пам'ять активіста, Героя Небесної Сотні:

Донецьк: затримання Павла Губарева

Після того, як напередодні проросійські налаштовані люди, захопили будівлі казначейства та обладміністрації, міліція попросила їх звільнити будівлі.

У підсумку правоохоронці знову очистили будівлю Донецької ОДА, затримавши близько 70 людей, які незаконно вдерлися в держустанову.

Співробітникам СБУ і спецпризначенцям ввечері цього ж дня на конспіративній квартирі в Донецьку вдалося затримати Павла Губарєва (затримання було здійснено на підставі рішення суду в рамках відкритого кримінального провадження за статтями "Посягання на територіальну цілісність України", "Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу" і "Захоплення державних або громадських будівель чи споруд»).

Згодом СБУ повідомила, що Шевченківський районний суд Києва заарештував Павла Губарева на два місяці.

Десятитисячний мітинг у Донецьку — на захист єдності України

10 років тому у Донецьку відбувся багатотисячний мітинг на підтримку єдності України. Жителі міста зібрались на площі Леніна — проти війни і на підтримку територіальної цілісності України. Цей мітинг має власний лозунг — "10 тисяч сміливих заради 45 мільйонів єдиних".

Учасники мітингу розгорнули великий прапор України.

Мітинг у Донецьку, 5 березня 2014 рік
Акція за єдність України у Донецьку 5 березня 2014 року стала першою настільки масовою: зібрались, за оцінками учасників та організаторів, близько десяти тисяч людей. Це мітинг увійшов у календар весни-2014 під назвою: десятитисячний мітинг у Донецьку. Мітинг у Донецьку, 5 березня, 2014 року. Фото: АР

Неподалік проходила акція проросійських активістів, їх було менше — близько півтори тисячі осіб. Вони кілька разів намагалися прорватися до антивоєнного мітингу, але ці спроби зупинила міліція.

Пізніше прибічники "Російського світу" почали закидати опонентів яйцями, а потім, за свідченням учасників, нападати.

Діана Берг — одна з ініціаторок руху "Донецьк — це Україна", так згадує проукраїнські акції 4-5 березня у Донецьку:

"Перший мітинг 4 березня був настільки неочікуваний ні для кого, особливо для тих, хто був в ОДА в той час, — всі були в шоці, що ні яких провокацій. Ми багато разів між собою згадували, що там було 200 метрів до них. Треба було тим натовпом піти та вибити їх, бо в них ще не було ні обладнання, ні озброєння. Просто думали, що Донецьк дуже швидко ляже під цю "рашу", і не буде ніякого спротиву, тому вони на нас тоді не напали.

І ми вирішили, що наступного дня треба робити на найбільшій на площі. Це було вже 5 березня. Тоді до нас прийшли більше людей. Люди, які спершу хотіли залишитися анонімними, надали нам сцену. Це були люди з партії "Удар", ми домовилися з "ультрасами", щоб людей на мітингу охороняли.

Все це відбувалось з 4 до 5 березня, до першого великого мітингу, звідки всі бачили світлини, де була найбільша, найголовніша в Донецьку синьо-жовта площа.

І вже 5-го березня туди прийшли "тітушки". Вони відловлювали тих, хто виходив з мітингу, нападали. Були деякі наші "ультраси", яких увезли в автобусах. Це було на моїх очах".

Проросійські демонстранти захопили частину будівлі Донецької ОДА

Близько тисячі осіб із російськими триколорами на чолі з самопроголошеним губернатором Павлом Губарєвим увірвалися до сесійної зали обласної ради.

В цей час на засіданні депутати обрали нового голову облради Андрія Шишацького та підтримали рішення щодо проведення референдуму на території Донецької області стосовно найбільш гострих для мешканців області питань, засудивши заклики до відокремлення регіону від України.

У залі сталася сутичка, під час якої демонстранти намагалися завадити виступу кандидату на посаду голови облради Андрієві Шишацькому.

Павло Губарєв виступив і назвав себе "народним губернатором" та наказав повідомити представникам російських ЗМІ, що облдержадміністрація в його особі не визнає центральної влади у Києві. Також він заявив, що планується утворення "тимчасового уряду Донбасу", створення сил самооборони, а керівництву УВС, прокуратури та СБУ області було запропоновано скласти присягу. Проросійські активісти заблокували установу, не дозволяючи співробітникам покинути її.

Під час захоплення адміністрації невідомі скоїли напад на голову облради Андрія Шишацького, якому від нападників вдалося звільнитися завдяки співробітникам міліції та СБУ, однак під час інших подій в адміністрації співробітники органів внутрішніх справ не чинили опору активістам.

Депутати Луганської облради звернулись до ВР

На засіданні Луганської обласної ради ухвалили звернення до Верховної Ради, в якому заявили, що у разі ескалації конфлікту вони залишають за собою право "звернутися по допомогу до братнього народу Російської Федерації".

Облраду тоді очолював Валерій Голенко, відносно якого у грудні 2014 року СБУ порушила кримінальну справу.

Центр публічних розслідувань зберіг скрин з сайту Луганської облради від 2 березня:

Рішення Луганської облради від 2 березня 2014 року
Скрин з сайту Луганської облради, опублікований на сайті cpi.org.u

Крім того, 2 березня 2014 року Сергій Тарута призначений на посаду голови Донецької обласної державної адміністрації.

У Луганську, Донецьку, Маріуполі та інших містах пройшли мітинги проросійських організацій під російськими прапорами

Мітинг у Луганську

У Луганську мітингувальники підняли на флагшток біля обласної державної адміністрації російський прапор.

Керував процесом підняття прапора Росії депутат Луганської обласної ради Арсен Клінчаєв. До цього він заручився підтримкою і схваленням присутніх, які весь цей час скандували "Росія з нами!". Він заявив, що 2 березня в Луганську організовується запис у народні дружини, які поїдуть "допомагати Криму".

Крім того, в цей день в Луганську відбувся мітинг Російська весна, на якому спалили пінопластові опудала лідерів Майдану: Арсенія Яценюка, Олега Тягнибока та Володимира Кличків

Мітинг в Донецьку 1 березня

1 березня від 7 до 15 тисяч осіб зібралися на мітинг проросійських сил на площі Леніна у Донецьку. Через деякий час вони попрямували до облдержадміністрації. Опівдні до них приєдналися "тітушки" та активісти сепаратистської організації "Донецька республіка". Протестувальники викрикували антиукраїнські гасла, намагалися штурмувати установу. Між прихильниками Євромайдану і проросійськими активістами розпочалися зіткнення.

Агресивні дії прихильників розділу України стримували близько двох десятків бійців спецпідрозділу "Грифон", які під натиском відступили. Активісти не змогли потрапити до приміщення, де перебували обласні чиновники, через заґратовані вікна, тому почали бити скло.

Тоді під стінами ОДА прозвучали вимоги провести референдум про відокремлення Донбасу зі складу України. Учасники штурму спустили з флагштоку прапор України, і натомість підняли російський прапор.

Учасники демонстрації висловили недовіру голові Донецької ОДА Андрієві Шишацькому та меру міста Олександрові Лук'янченку, оскільки вони визнали законними рішення Верховної Ради України.

Головою області мітингарі обрали місцевого бізнесмена Павла Губарєва, який проголосив себе лідером "Народного ополчення Донбасу". Самопроголошений губернатор заявив, що силові структури Донецької області до виборів повинні підпорядковуватися губернаторові.

Поряд із проросійськими виступами перед будівлею Донецької ОДА пройшов мітинг на підтримку голови облдержадміністрації Андрія Шишацького. На мітингу на підтримку чинної влади регіону депутати обласної ради підтвердили, що визнають легітимність влади у Києві, хоча і не підтримують усі її рішення.

Увечері Донецька міська рада, побоюючись тиску проросійських сил, скликала позачергову сесію, яка одноголосно ухвалила рішення про проведення референдуму щодо подальшого перебування регіону у складі України.

Штурм Харківської ОДА

Мітинг на площі Свободи 1 березня 2014 року переріс у побиття євромайданівців та підняття російського прапора над облдержадміністрацією. Того ж дня над будівлею ОДА знову замайорів український прапор.

Також 1 березня

Рада Федерації Федеральних зборів Росії підтримала звернення президента Володимира Путіна про дозвіл на застосування збройних сил РФ на території України.

Рада національної безпеки і оборони України ухвалила рішення привести Збройні сили України в повну бойову готовність.

26 лютого 2014 року, українські патріоти зібралися біля будівлі Верховної Ради Криму у Сімферополі на підтримку територіальної цілісності України

26 лютого 2014 року близько 15 тисяч активістів вийшли з державними та кримськотатарськими прапорами під стіни Верховної Ради Криму, щоб підтримати територіальну цілісність України. Проросійські сили атакували учасників акції, згодом через переслідування її ініціатори та багато хто з активістів були змушені покинути півострів або ж опинялися за ґратами.

Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, заступник голови Меджлісу Ахтем Чийгоз та координатор руху "Євромайдан-Крим" Сергій Ковальський розповіли у коментарі Суспільне Крим, як відбувався спротив окупації десять років тому.

"Ввечері 25 лютого 2014 року майже одностайно було прийнято рішення закликати людей, мешканців Криму вийти до Верховної Ради Криму і не дати таким проросійським прийняти те рішення, яке від них очікувалося Москвою", — зазначив Чубаров.

Тоді одночасно відбувалися дві акції: проукраїнський мітинг, організований Меджлісом кримськотатарського народу та проросійський, зібраний партією Аксьонова "Русское единство".

Координатор руху "Євромайдан-Крим" Сергій Ковальський згадує, як ланцюг працівників міліції розділяв мітингувальників, але це тривало недовго. Він згадує, що у проросійському мітингу брало участь багато людей, які на півострів завезли з Росії.

"Підтримати Україну виходили тисячі людей, активних кримчан, підтримати Росію ніхто не виходив, бо ці люди були завезені, вони були підготовлені, а населення, яке було неактивне, й можливо якісь проросійські думки були, вони були налякані й сиділи дома", — зауважив Ковальський.

Нині головним підсумком протесту 26 лютого Рефат Чубаров називає те, що вдалося зірвати незаконну сесію кримського парламенту.

"Це дуже масштабний для Криму мітинг і ці люди в дуже важких умовах були — стики, протистояння, побиття, але ці люди не дали проросійським депутатам прийняти те рішення, яке очікує Москва", — наголосив він.

Увечері 26 лютого десять років тому учасникам мітингу здавалося, що їм вдалося відстояти територіальну цілісність України. Та вже наступного дня вулиці кримських міст заполонили російські військові. Так починалася окупація, яку, каже Чубаров, завдяки мітингу 26 лютого, Росія не змогла показати, як хотіла — добровільним рішенням всіх кримчан.

Мітинг антимайдану в Маріуполі 23 лютого 20214 року

В Маріуполі відбувся мітинг антимайдану, учасники якого висунули сепаратистські гасла і закликали присутніх взяти в руки зброю.

Кілька сотень людей пройшли проспектом Леніну, на провели митинг на площі Леніну

Топ дня

Вибір редакції

На початок