Система допомоги пораненим військовослужбовцям бюрократизована, непрозора, незручна, із залишками радянщини. Військово-лікарська комісія — це лиш частина того, що правозахисники називають "шляхом пораненого". Від ситуацій, коли від військових вимагають непотрібні документи, координації хірурга із протезистом до реабілітації і повернення до армії після поранення — майже на всьому "шляху " виникають проблеми, каже правозахисниця та співзасновниця організації "Принцип" Любов Галан. В інтерв'ю Суспільному вона розповіла про те, що вже вдалося змінити в системі роботи із пораненими бійцями, яких ще змін потребує система, дала поради, як діяти військовим, що були поранені, оформлюють документи, проходяться ВЛК та МСЕК. А також пояснила, чому цифровізація — створення електронної черги ВЛК — це ще не реформа, а лиш невеличка зміна у загальному підході: як держава має ставитися до захисників.
Далі — пряма мова.
Поранення військового та бюрократія
Ми робили аналіз "шляху пораненого" від етапу його евакуації з поля у стабілізаційний пункт до повернення або неповернення до військової частини на службу. З якими проблемами він стикається?
Перше — паперова бюрократія. За процедурою, потрібно правильно встановити причинно-наслідковий зв'язок поранення — внаслідок чого воно було. І для тих, хто отримав його в умовах поля бою, має бути засвідчення. Це впливає і на виплати, і на гарантії, і навіть на статус людини у майбутньому. Наприклад, якщо вона отримує інвалідність, і отримує внаслідок бойових дій, то вона буде претендувати на набагато вищі розміри грошової допомоги.
Із цим були проблеми. Спочатку занадто великі строки службового розслідування або відсутність конкретики з приводу цих строків, що впливало на таку важливу довідку — довідку про обставини травми або поранення (форма 5), яка безпосередньо впливала на те, як і з приводу чого ця людина буде проходити військово-лікарську комісію.
Проблеми починалися ще коли людина перебуває в закладі охорони здоров'я, в цей період вплинути на пришвидшення цього процесу військовослужбовець чи його родина можуть рідко.
Потім коли людина вже приходила на військово-лікарську комісію, не маючи такого документу, вона не могла отримати правильний висновок про те, що поранення отримане внаслідок захисту Батьківщини.
Серед топ найболючіших питань — ВЛК, МСЕК, грошові виплати, грошове забезпечення, питання статусів, отримання документів. Взагалі найбільше проблем є із розумінням, як діяти в тій чи іншій ситуації.
Іноді навіть наші інструкції не працюють, тому що дуже багато впирається у те, наприклад, яка обстановка на місцях. Наведу приклад: подання рапорту.
Рапорт — це єдина можливість військовослужбовця якось офіційно спілкуватися із командуванням військової частини. А що нам відповідати людям, які кажуть: "нам рапорт порвали", як можна юридично допомогти людині? Проблема цього "порванного, проігноровано рапорту" — це проблема номер один. Тобто є дуже багато речей, які стосуються реальних механізмів захисту прав всередині системи.
Друга проблема — це якість лікування і якість реабілітації. Це дуже важливо робити якомога раніше, тому що тоді, наприклад, можна зупинити інвалідизацію такої людини або допомогти їй швидше відновити організм.
З військовослужбовцями мало хто працював і працює належним чином. І на жаль, ми лише чекаємо на розгортання цієї нової системи з мультидисциплінарними командами з реабілітації, де будуть різні фахівці опікуватися цією людиною, розуміти індивідуальні потреби, допомагати їй.
Прикладом, таке чутливе питання, як комунікація між хірургами і протезистами. Переважна більшість військовослужбовців, які мають ампутації, проходять хірургічне втручання з приводу своєї кінцівки по два рази. Через те, що неможливо підібрати протез — не спілкуються хірург з протезистом, люди переживають навіть після заживання ще одну операцію дуже травматичну і болісну, і важку. Ця проблема, яка тягнеться 14-го року, на жаль, це ще не вирішена.
Також постало питання лікування за кордоном для тих військовослужбовців, які не мали можливості отримати спеціалізовану допомогу в Україні.
Ми вважали наївно, що лікування за кордоном, — це панацея. Ти відправляєш людину в цей кращий західний світ і вирішуються проблеми. На жаль, це не так. Виявлялося, що заклади охорони здоров'я за кордоном, які висловлювали готовність прийняти наших бійців, не мають кваліфікованих кадрів, не мають спеціалізації, не готові опікуватися. Була дуже порушена координація, порушений зв'язок з тими людьми, які є там, і якоюсь стороною з України, яка би мала опікуватися.
Крім того, дуже було багато питань з приводу додаткової грошової допомоги тим, хто поранений внаслідок захисту Батьківщини, — 100 тисяч гривень.
Зараз багато змін відбулося, навіть змінилася постанова з приводу вивозу лікування за кордоном. І це одна з точок болю, яка вже поступово виправилася.
Проблеми під час проходження військовим ВЛК
Військово-лікарська комісія робить скринінг стану здоров'я людини після отримання поранення, щоб умовне військо зрозуміло: ця людина повертається, або вона має тимчасове обмеження, або повне обмеження до зайняття посади, чи вона за станом здоров'я може бути звільнена з військової служби.
Відповідно є декілька таких статусів: придатний, тимчасово непридатний, обмежено придатний, звільнений.
З проходженням ВЛК були наступні проблеми:
- Перша — це корупційна складова.
- Друга — це надмірна бюрократизованість, відсутність сервісу.
- Третя — відсутність координації і розуміння своєї функції у певних регіонах військово-лікарськими комісіями, особливо тими, які були створені цивільних закладах охорони здоров'я.
З початку вторгнення ВЛК в цивільних закладах охорони здоров'я дали такі ж повноваження, як і військовим. З усім тим ми зустрічали, що у певних регіонах люди приходять цивільну ВЛК, потім їдуть військовий заклад охорони здоров'я для підтвердження висновку першої. Тобто ти два рази стоїш у чергах. Для чого? Якщо вони мають рівнозначні повноваження.
Проблемою була і вся логістика цього процесу. Люди, які приїжджали з якихось інших регіонів і не встигали пройти військово-лікарську комісію, — де їм ночувати, що їм робити, як потрапити в цю чергу? А ще менеджмент черги всередині: тобі треба попасти до якихось вузькопрофільних спеціалістів — ти стаєш в нову чергу.
Власне це й отримало найбільш бурхливу реакцію, але як ми бачимо, це є наслідком комплексної проблеми, яка накопичувалися і вже набули найбільшого піку неприйняття в самих коридорах.
Дуже складна є історія з військово-лікарською комісією в контексті оскарження рішення військово-лікарської комісії. З практики ми бачимо, що їх майже неможливо оскаржити.
Зміни в системі ВЛК та МСЕК: що намагаються запровадити
В грудні минулого року ми разом з Масі Наємом ініціювали зустріч з різними органами влади. Тоді скликали міжвідомчу робочу групу МОЗ, Мінцифри Міноборони, командуванням медсил, щоб напрацювати "дорожню" карту по змінах. З січня ця група працює, і ми вже бачимо перші законодавчі зміни.
По-перше, станом на зараз вдалося на законодавчому рівні скоротити строк отримання довідки про обставини отримання травми. Зараз це п’ять днів.
По-друге, не обов'язково проводити службове розслідування. Це законодавчо дозволило розширити мережу ВЛК.
Ми дуже чекаємо на те, що будуть розроблені підзаконні нормативні акти, які уточнюють порядок направлення на ВЛК, відправлення у відпустку, які уточнять питання автоматизованого документообігу, цифровізацію певних процесів.
У військових закладах охорони здоров'я не було медичної інформаційної системи, її треба було створити, запровадити. Документообіг між, наприклад, військовою частиною та ТЦК і закладом охорони здоров'я. Як вони мають обмінюватися цими документами, — треба це продумати.
Міжвідомча робоча група ці рішення технічні напрацювала, і нам цікаво, як це відобразиться особливо на нормативці.
Наприклад, гостре питання — виправлення у відпустку. Аже великою проблемою досі лишається питання виведення поза штат такої категорії як тимчасово непридатні військовослужбовці із переоглядом на 6-12 місяців. Це люди, у яких щось має статися з їх здоров'ям — воно може погіршуватися, а може покращуватися. Але ці люди просто перебувають у військових частинах 6-12 місяців. Через шість місяців проходять проходять ВЛК, і приймається рішення придатний, чи обмежено придатний, чи взагалі звільнених з військової служби за станом здоров'я.
Але вони не мають доступу до реабілітації чи лікування. Тобто ти сидиш у військовій частині, не можеш просто поїхати і щось зробити зі своїм здоров'ям, щоб воно покращувалося.
Крім того, тебе можуть вивести поза штат, тобто ти будеш отримувати дуже мінімальне грошове забезпечення, іноді говорять про 500-700 гривень, на які ти маєш жити. Це є дуже велика точка болю, яка потребує вирішення до цих людей.
Зараз на підписі у президента законопроект 8169 з приводу того, щоб звільняти цих людей в запас. Це вже хоч якесь непогане рішення, враховуючи те, наскільки це жорстка проблема. Але з іншого боку нам треба буде ще займатися їхнім маршрутом повернення потім. І це додатково потрібно буде підняти.
Люди з інвалідністю та військова служба
Наступна проблема — люди з інвалідністю і армії. Наприклад, не до кінця зрозуміла логіка ставлення. Люди з 1-2 групи інвалідності не можуть бути мобілізовані, люди, які опікуються членами сім'ї 1-2 групи інвалідності, мають підставу для звільнення з військової служби. Але люди які отримали внаслідок поранення 1-2 групу інвалідності, навіть за власним бажанням не можуть звільнятися з військової служби, тобто група по інвалідності не є підставою для звільнення з військової служби.
У нас людина з інвалідністю може мати статус "обмежено придатний", тобто не може займати якісь певні посади, а може займати інші. Проблема в тому, що таких посад не так багато, і "штатки" під це не так багато, є проблеми з переведенням, тобто ти маєш сам собі пошукати військову частину, в яку ти хочеш перевестися.
Сама по собі інвалідність не є підставою закрити людині шлях до військової служби. І насправді багато людей з інвалідністю продовжують свою кар'єру в лавах Збройних сил й інших сил безпеки і оборони, і виконують багато завдань, навіть не тільки інструкторських, і навіть не в тилових частинах. Але питання: чи має бути за бажанням, чи ні. Тобто одна справа: людина хоче залишайтеся, має можливості, пройшла реабілітацію, довго працювала з тим, щоб реабілітуватися, призвичаїтись до протеза.
А інша справа, коли людина фактично має продовжувати реабілітацію та лікування, але виходить визнана "обмежено придатною" і лишається у військовій частині.
Є випадки, коли люди, які визнані обмежено придатними, все одно залучаються до невластивих їх виконання функцій, десь навіть на передку. Це ще одна проблема.
Оскарження висновку медико-соціальної експертної комісії для військовослужбовців
З приводу МСЕКу у нас проблема починається ще на етапі отримання направлення, тому що навіть коли виписували "правовий навігатор", щоб бійці мали інструкцію під рукою, ми стикнулися з проблемою, що це працює зовсім по-різному в різних частинах.
В деяких військових частинах чуємо про те, що є якісь негласні заборони на видачу цих направлень.
Є проблема з тим, щоб навіть отримати направлення на проходження МСЕКу.
Крім того, МСЕКи вигадують собі списки додаткових документів, які вони потребують від бійця. Ви можете приїхати на проходження комісії, а потім виявиться, що вам потрібна довідка "форми 100". А це взагалі застаріла форма радянського зразка, яка укладається на етапі евакуації, на догоспітальному етапі, губиться час від часу, і деякі бійці її не мають. Але деякі МСЕКи придумують, що їм, з якихось причин потрібна довідка, хоча насправді вона нічим додатково не змінює ситуацію.
Друге це питання корупції з приводу груп, яке є дуже актуальним. Третє — це отримання висновку. І нарешті — питання оскарження. Насправді проблема з оскарження МСЕКу пов’язана із короткими строками, у які це можна зробити. Люди не завжди про це знають, і з цим виникає дуже багато проблем як і з самим оскарженням.
Ми не можемо дати якийсь рецепт військовослужбовцям, як це правильно зробити, тому що система не має так працювати. На жаль, у нас недостатньо об'єктивна методологія, за якою визначаються групи інвалідності, є питання діагнозів (який є більш важливий і менш важливий), і це теж впливає на групу інвалідності.
Що б ми порадили військовослужбовцям для проходження МСЕК:
- Підготувати усі документи.
- Не відкладати проходження МСЕКу, щоб у найбільш актуальному стані свого здоров'я пройти і отримати відповідну групу інвалідності.
- Пам’ятати, що у нас є законодавство, яке захищає військовослужбовців, надає право отримувати на групу вище і довічно.
- Не боятися говорити про схиляння до корупційних дій. Обов'язково повідомляти про це національну поліцію України, правозахисні організації, гарячу лінію Міністерства оборони.
Ситуація різна. Були військові частини, які не проводили службове розслідування. Були військові частини, які відмовилися від службового розслідування, посилаючись на певні нормативно-правові акти, і шли на зустріч військовим.
Є частини, які дуже гарно вибудували процес з питанням направлення на МСЕК. У них не виникає цих проблем. Є цивільні заклади охорони здоров'я в системі цивільній, які мають певні налагоджені реабілітаційні маршрути, мають спеціалістів, але їх не так багато.
Ми йдемо до того, щоб подолати випадковість.
Потрібно зробити так, щоб незалежно від того, куди ти потрапив і в які військовій частині ти перебуваєш, наприклад, чи закладі охорони здоров'я, ти отримав те, що тобі потрібно, в строки, які тобі потрібно, належної якості.
Чи можна зараз говорити про реформу і чи відповідають зміни стандартам європейського суспільства
Ми не вживаємо слово реформування до цих сфер, бо воно надто гучне і не відповідає суті. Те що відбувається зараз із військово-лікарськими комісіями не дотягує до слова реформа.
Ми говоримо зараз про автоматизацію, централізацією процесів, зміни сервісу на рівні самих військово-лікарської комісії, збільшення мережі військово-лікарської комісії, зміни до законодавства, які дозволяють полегшити бюрократичний "шлях пораненого".
Ми дуже часто маємо ситуацію, коли люди на місцях, у військових частинах неправильно трактують або недотримають інформацію про те, як правильно побудувати процес. Зараз, наприклад, роботою з електронною чергою запису на військово-лікарську комісію мають займатися начальники медичної служби військової частини. А вони потребують роз'яснень.
Тому дуже складно навіть говорити про те, наскільки якісно впровадилась електронна черга чи ні, тому що поки ми тільки на стадії пілоту. Ми дивимося, як це буде працювати, коли воно буде мультипліковано на велику мережу ВЛК.
Поки що ми далеко від цього, бо в нас дуже радянський 402-й наказ і досить радянський підхід до цього всього.
Треба розуміти, що ми будемо жити з Росією поруч ще багато років і швидше за все у "зоні ведення бойових дій". І питання того, наскільки сильним будуть Збройні сили і наскільки вмотивованими будуть там люди, дуже важливе.
Зараз ЗСУ та Сили безпеки та оборони — це один із найбільших роботодавців країни. І те, як буде побудована для них ця "екосистема", дуже сильно впливатиме на те, наскільки ми можемо давати відсіч ворогу.
Для мене дуже негативним прикладом, дуже сумним була історія одного пораненого хлопця. До того він багато років служив в Збройних силах України по контракту. Все його свідоме життя з юності було у ЗСУ. Він один із тих, хто першими приступив до виконання бойових завдань 24 року 22 року. Для нього збройні сили України були всім. До того моменту, поки ця людина з ампутацією ноги не опинилася на якійсь військово-лікарської комісії Вінниці. І не встигла пройти її в той день, коли прибула, і не знала, що робити після закриття. Куди йти, адже він приїхав і там не жив? Людина очікувала, що вона приїде, пройде ВЛК і поїде. І от опинилася перед закритими дверима і запитала представника цього закладу охорони здоров'я, що йому роботи. А йому відповіли: нам байдуже що ти будеш робити, бо ми закрились.
Для цієї людини це поєдналося шаленим хейтом всього: і його військової частини, і держави, і суспільства. Він був покинутий, і він просто розвернувся і поїхав. Хоча цей емоційний момент на грані певної кримінальної відповідальності за самовільне залишення військової частини.
Так відбувається не у всіх. Але ми бачимо таку тенденцію, і в нас половина людей, з якими ми спілкуємось, ділиться на тих хто розчаровані і відчувають себе покинутими.
І ми маємо подолати це їхнє відчуття. Щоб вони знали, що навіть після поранення, навіть після отримання інвалідності, вони — найбільші красунчики в цій державі. І ця держава ними захоплюється. І не на словах, а вона дійсно дає їм ті сервіси, ту підтримку, яку вони потребують.
