На фронті його журналісти та побратими знають як Женю. Родом Євген з Донеччини й зараз несе службу на одному з найгарячіших напрямків — Бахмутському, у лавах 28 окремої механізованої бригади імені Лицарів зимового походу. Він пресофіцер і регулярно супроводжує журналістів на бойові позиції, навіть, якщо вони у 100 метрах від супротивника.Так і каже: моя задача показати пекло, яке в Україну приніс "русский мир". Що привело колишнього айтішника в армію, що нині необхідно військовим для утримання "дороги життя" та чому, на його думку, українці не мають програти в цій війні — військовий ЗСУ розповів Суспільному Донбас.
"Служити у війську — це найкраще рішення в моєму житті. Я ще жодного разу не пошкодував про це, хоча й інколи буває дуже важко…"
"Я на війні вже четвертий рік". Як донецький айтішник опинився на фронті
У мирному житті Євген працював в одній з ІТ-компаній у Донецькій області. Бував у різних країнах світу: Португалії, Німеччині, Австрії. За словами чоловіка, все змінила одна зустріч. Каже, що якось до них в офіс завітав американський блогер, який шукав перекладача.
"Він прийшов з британським колегою — відеографом. Той сказав, що його перекладач поїхав до Канади і йому немає кому писати субтитри. У мене англійська добра, тому я погодився і вечорами, після основної роботи, допомагав йому", — згадує військовий.
Згодом Євген почав домовлятися про зйомки, готував питання та подорожі й ця робота настільки захопила його, що він залишив компанію і став продюсером свому тепер вже колезі, розповідає чоловік.
"Я вже пропонував свої ідеї, писав сценарії, ми зняли кілька фільмів — про екологію в Маріуполі й ще один про жителів Широкиного. І коли вже термін зйомок добігав кінця, ми потрапили на позиції, де мені запропонували посаду пресофіцера бригади, мовляв, англійська в тебе гарна — давай до нас. А я служити хотів з дитинства, але якось не склалося. Отож, коли закінчився мій проєкт з британцем, я підписав контракт із ЗСУ. Я на війні вже четвертий рік", — ділиться Євген.
І додає, жодної військової підготовки до того він не мав.
Нині, коли вже минуло три роки війни, один з яких повномасштабного вторгнення, Євген анітрохи не шкодує про своє рішення стати військовим. Попри побутові незручні та смертельну небезпеку — впевнений: таке його покликання.
"У мене є де поїсти, є і харчі, і вода. З позицій я повертаюся часто і мені гріх скаржитися. Бо у порівнянні з тими воїнами, що стоять в окопах по кілька тижнів, я — на курорті. Вони не такі комфортні, як вдома, але й рівняти з бліндажами не можна", — ділиться Євген.
"Я відчуваю певний дискомфорт, наприклад, в броні. Бо ти у цьому закритому просторі нічого вдіяти не можеш, аж поки не доїдеш до місця призначення. Це не той переляк, який сковує, але він вимагає додаткових зусиль аби побороти його. Я думаю, це відчувають усі військові на війні. Страшно усім. Не страшно — хіба що дурням", — вважає пресофіцер з Донеччини.
У лютому 2022 року, згадує військовий, вони саме проходили армійський вишкіл, щоб бути готовими до будь-якого розвитку подій. Утім, сподівалися, що в Кремлі на відкрите вторгнення все ж не наважаться.
Ранок 24-го, каже, зустрів не вдома на сході, а на полігоні у Львові, де сам вчився та водночас виступав у ролі інструктора — ділився бойовим досвідом з новачками.
"Ми не виключали такого розвитку подій, але у 2021 році вже була ескалація з боку РФ, ще до того також — тому для нас це рішення виглядало нелогічним. Бо і настрій такий був, щоб усіх порвати. У принципі, що ми зараз і робимо. Тому вважали з побратимами, що ми занадто вмотивовані і готові дати гідну відсіч ворогу, щоб зараз на нас нападати. Утім, це сталося", — констатує Євген.
Чоловік розповідає, у той день їх зібрали та повідомили про напад Росії й відправили по своїх частинах. Його тоді дислокувалася в Одесі.
"Торік 25 лютого ми вже були на своїх військових позиціях".
Чотири крайні місяці Євген у лавах 28 ОМБр ім. Лицарів зимового походу боронить східні рубежі.
Наразі міста Донецької області важко бачити, каже військовий.
"Обстановка тут гнітюча. Не знаю, чи повертатимуться сюди люди. Все залежатиме, мабуть, чи вціліють тут будинки, адже ворог міста Донеччини просто рівняє із землею. Мар'їнки, наприклад, вже немає. Костянтинівка? Але й сюди вже щодня прилітає", — розмірковує Євген.
"Головне — зберегти життя і вціліти в цій жорстокій війні. Це як лотерея, може бути так, що, де ти був ще 30 секунд тому, прилітає снаряд, або за 10 метрів від тебе лягають гранати. Це дуже близько. Знаю хлопців, які вже мають не одне поранення, і вони щоразу повертаються у стрій", — зазначає пресофіцер.
"На Бахмутському напрямку зараз спекотно"
"Прямо зараз дуже гучно. За вікном чути артилерійські залпи. Якщо раніше окупанти використовували "вагнерівські штурми", зараз на фланги вже заводять ПДВ із власною артилерією, яка працює серйозно, тому нам зараз непросто, я б сказав доволі складно".
Зараз 28 ОМБр ім. Лицарів зимового походу стоїть на підступах до Бахмута і стримує ворога на шляху до траси, що веде з міста.
Через волонтерів військові оголосила збір коштів на ретранслятори — це обладнання для стійкого радіозв'язку.
"Зв'язок на війні — це життя. Не можна без якісного зв'язку ані вогонь скоригувати, ані команду віддати. Ретранслятори дуже коштовні, але зараз вкрай необхідні для утримання "дороги життя" в Бахмуті. Нашій бригаді потрібні два".
Моя задача — показати пекло
"Одна із задач пресофіцерів — це допомогти опанувати паніку цивільним колегам. Було таке, що журналісти, прибувши на позиції, впадали в ступор після побаченого. Не всі готові до такого, хоча й знають куди їдуть. А вони стали свідками обстрілу "Градами", тоді впало десь шістдесят ракет", — розповідає Євген.
Своєю місією пресофіцер називає поширення інформації про війну в Україні по всьому світу. На його думку, багато, хто не дооцінює роботу пресслужб у війську, але Євген переконує, що саме завдяки їй журналісти мають змогу потрапляти на фронт і розповідати правду.
"Є така думка, що пресофіцер — це людина, що фоткає полігони в тилу. Це не так — ми поряд з піхотою на передовій, під обстрілами. А за кожним сюжетом будь-якого ЗМІ у світі стоїть пресслужба. Завдяки цьому світові лідери дають нам зброю і боєприпаси, підтримують біженців. Я вважаю, що якісний сюжет неможливо зняти у безпечних умовах, тому ми веземо колег в самісеньке "пекло" аби люди змогли побачити, що таке війна насправді!"
ЩИЩЪ — оберіг, який чоловік ніколи не знімає. Це шеврон у вигляді піки з буквою "Щ". Як пояснив Євген, він його носить на бронежилеті, це виключно військовий символ захисту військовослужбовців-побратимів, які об'єднанні спільним світоглядом та однаковим ставленням до багатьох речей на війні.
З початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Женя не бачив свою дівчину. Настя виїхала за кордон, але мріє про найшвидше повернення, розповідає чоловік.
"Ми хочемо пов'язати своє майбутнє з рідним містом. Жити й розвиватися на Донеччині. Я офіцер і планую продовжити свою військову кар'єру в ЗСУ", — ділиться Євген.
"У нас немає іншого вибору, аніж перемогти. Багато людей ще думають — якщо капітулювати, то ворог пожаліє українців. Але так не буває. Із завойованими народами завжди вчиняють дуже жорстоко. Це може бути не миттєва смерть, а повільне знищення державності".
Читайте також
“Ми воюємо краще, а їх просто набагато більше”: миколаївські десантники обороняють Донеччину
"Я — Павлівна, і в мене було 19 ротацій". Історія волонтерки, яка дев'ятий рік допомагає військовим
"Я знав, що буде жорстко" Франківець "Магнат" про оборону Луганщини та Донеччини
Рішення піти служити прийняла за годину. Історія військової медикині з Бахмута Аліни Мироненко
Ветеран – це потенціал для громади. Про ветеранський центр "Поруч" у Краматорську
Медикаменти, сухпаї, спальні мішки. Як "Бахмут Український" допомагає військовим
"Я буду тут, допоки ми не приїдемо у Крим". "Знахар" рятує поранених з лінії фронту на Донеччині
"Мріяв відбудовувати українське мовлення у Луганську". Радіоведучий Суспільного Дмитро Сірик загинув на війні
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
