Олег Совенко — боєць полку "Азов", учасник березневої спецмісії до Маріуполя, оборонець "Азовсталі", російський полонений. Брав участь у звільненні Київщини, а потім зголосився відправитись у Маріуполь гелікоптером. Як дістався до оточеного міста, яким підрозділам окупаційних військ протистояв, обороняючи Маріуполь, і що відбувалось в Оленівці в день теракту — інтерв'ю військового Суспільному Донбас.
Рішення брати участь в рятувальній операції на "Азовсталь"
"Це місто, де я провів відрізок життя"
Як ви ухвалили рішення долучитися до оборони, коли військові були в повному оточені? Чи розуміли, що може бути дорога в один кінець?
На Київщині наприкінці березня ворог вже відступав, і там були інші підрозділи, у яких була більша лінія фронту, наприклад, 72-га бригада. Вони вже відсували ворога, і я розумів, що для Києва небезпеки немає.
Тоді я зрозумів, що можна далі виконувати свою роботу саме в Маріуполі — там, де потрібні люди й там, де знаходяться люди, яким потрібна допомога. Крім того, це — місто, де я провів відрізок життя.
Почався збір людей на деблокаду Маріуполя, тоді ще так це називали. Я зрозумів, що це шанс допомогти побратимам, які там залишилися. У мене в полку друзі, з якими я спілкувався, підтримував відносини, тому я зробив вибір. Я знав, що це ризикована операція, але треба допомагати своїм хлопцям, які залишилися в оточенні: допомогти їм протриматися, доставити боєприпаси, їжу, медикаменти, зв’язок. А заодно евакуювати важких поранених. 25 березня, я опинився в Маріуполі.
Політ в блокадний Маріуполь на гвинтокрилах
"Це був момент тріумфу"
Як відбирали тих, кого відправляли в оточене місто?
— Брали людей виключно з бойовим досвідом, щоб люди не були баластом при виконанні корисної роботи. На підготовці нам показували, яке буде завантаження в бойову машину та яке вивантаження. Як ми повинні все правильно зробити й швидко тому, що гвинтокрил знаходиться на ворожій території, можливий вогонь — все треба зробити якнайшвидше.
Чи знали, як саме потрапите до міста?
— Спосіб доправлення тримався в таємниці. Для нас — це був сюрприз і, в принципі, приємний. Тому, що це — дуже зухвале рішення, досить цікаво було. В мене була думка, що якщо щось планується, то це продумано і планується людьми, які щось в цьому розуміють. Потрібно довіряти своєму командуванню.
Було два гвинтокрили, а нас — 33. Летіли на надмалих висотах, дном борта могли зачіпати дерева. Для мене було внутрішнім тріумфом — це переживання того, що можна просто не долетіти в Маріуполь. Бо летіли над ворожою територією, а в них — і ППО, і розвідувальна апаратура. Це був момент тріумфу тому, що нам вдалося прилетіти і доставити вантаж.
До останнього хотілося здійснити прорив до наших військ з нашим виходом. Я розраховував на те, що вийде об’єднатися та з отриманою зброєю, припасами, якось почати відхід з міста. І наші почнуть наступ, і ми зможемо якось з’єднатися на якомусь проміжку фронту. Можливо, якось відтіснити ворожі сили, хотілося саме цього.
Потім, коли кільце стиснулося настільки, що залишилася тільки "Азовсталь", тоді було зрозуміло, що треба було тримати оборону на заводі.
Про оборону Маріуполя і бої з російськими військами
"До цивільних намагалися не наближатись"
Що ви побачили, коли прибули в Маріуполь?
— Маріуполь зустрів яскравим сонцем над морем. Ми з ранку залітали туди. Летіли над колонами ворожими, КамАЗами з літерами “Z”. Як висадилися на "Азовсталі", було вже трохи моторошно, через вид міста. Все місто горить. Все місто в диму. Постійні обстріли. Як тільки ми висадилися, було чутно обстріли, а потім по нас почали стріляти через кожні 10-15 хвилин.
Який день з оборони Маріуполя найбільше закарбувався в пам’яті?
— Дні наприкінці березня мені запам’яталися найбільше тому, що ми спочатку дали гідну відсіч ворогу і були в нас навіть контрнаступальні дії. А потім вони пустили в дію свої сили. При радіоперехваті, взагалі, було чути, що ми прислали найкращий спецназ та їм потрібно більше сил для того, щоб нас відтісняти.
На другий-третій день вони почали нас дуже активно штурмувати, і нам довелося відходити день за днем.
Яка тактика була у росіян при штурмі міста?
— Тактика росіян — це винищення всього живого та неживого. Знищення кварталу за кварталом і не методичне, а розрізнене: знищили квартал і беруться не за наступний, а в іншому місці. Там просто було знищення: постійні артобстріли, використовували корабельну, ствольну й самохідну артилерію, міномети — все, що в них було.
Вони під'їжджали танками та за один залп знищували будинок. Дуже багато мирного населення просто безжально вбили. Ми просто бачили, як знищуються будинки у приватному секторі, там навіть наших військових не було.
Чи ви знали, з якими підрозділами ведете бій?
— Проти нас воювали навіть бійці “ДНР” без екіпірування — без бронежилетів, без касок. На лівому березі ми стикнулися з чеченцями — це було чутно по криках, по розмові: коли щось вибухало кричали "алах-акбар”. Ми чули їхні лозунги, кричалки й тому подібне. СОБР — їхній спецназ — працював більш виважено, ніж “ДНР”. Бійці “ДНР” просто йшли в лобову на штурм, а СОБР намагався якось по драбинах зайняти будівлю. Було таке, що навіть заходили в під’їзди будинку і через підвали, прикриваючись вогнем своїх колег зверху, проламували ходи, і виходили геть з іншої частини будівлі. Тобто там, де ми не очікували їх зустріти.
Що давало сили тримати оборону?
— Це якесь відчуття правоти. Ми на своїй землі й боронимо її від абсолютного зла. Бо те, що вони зробили у Бучі, Ірпені, — те саме відбувалося і в Маріуполі. На мою думку, усвідомлення правильності своїх дій — це надавало всім сил.
Чи зустрічалися вам цивільні? В якому стані вони були?
— Ми намагалися до цивільних не наближатися, щоб не наражати їх на небезпеку. Ми їх бачили за 200-300 метрів. Вони всі були брудні, неохайні, намагалися якось приготувати їжу на вогнищах, постійно намагались набирали воду у все, що в них було: каструлі, баклажки. Там був струмочок — і вони туди ходили по воду. Вони постійно облаштовували ті міста, де проживали. Використовували все, що під руку попадеться: ковдри, уламки дерев та дощок і тому подібне.
Як отримали поранення?
— Поранення я отримав 19 квітня на лівому березі. Був бій, ми витіснили ворога, і вони, вже знаючи де ми знаходимося, навели на нас високоточну корабельну артилерію — ракети.
Одна ракета недалеко від мене розірвалася, мене вибуховою хвилею відкинуло, засипало. Я розкопався. Потім вони пішли на штурм. Я зміг розкопати автомат, віддав своїм побратимам турнікет, щоб вони могли перев’язатися... А потім був другий вибух. Мене знову засипало. Ну, і тоді вже було прийнято рішення залишити позицію, тому що вона була зруйнована вщент.
Медикаментів не вистачало: коли осколок виймали, то не було знеболювального. Знеболювальне було лише для важких бійців тих, хто втратив кінцівку, поранення черевної порожнини.
Російський полон та теракт в Оленівці
"Склали списки і відправили у барак. Хлопці навіть переночувати не встигли, як барак підірвали"
Як опинилися в полоні?
— Коли ми лишились на заводі, то вся їхня артилерія, вся їхня авіація була налаштована на завод — вони почали нищити бункери, скидали бомби з літаків. В наш бункер два рази завалило. Можна було ще б давати відсіч піхоті, але проти важкого озброєння не було ніяких шансів.
В першу евакуацію виходили тяжко пораненні: ті, хто не міг ходити, — їх на носилках виносили. Це був перший день евакуації. Я, наскільки пам’ятаю, виходив 18 травня, коли виходив наш бункер з пораненими.
Яке було ставлення росіян до українських полонених?
— В цілому ставлення погане. Яке може бути ставлення в полоні? Недостатньо давали продуктів, недостатньо годували. Наприклад, я три з половиною місяці спав просто на підлозі, на матраці. Лише під кінець, за два тижні до обміну, вдалося ліжко отримати.
На допитах погрожували: якщо я не надам якоїсь інформації про побратимів або про себе, то буду довго сидіти та зі мною будуть всякі нехороші речі.
До “Азову” взагалі було погане відношення. Знаю, що хлопців били, катували, з них вибивали свідчення проти себе, проти побратимів. Яке може бути відношення? Якщо хлопців відправили у барак і просто підірвали. Вони постійно казали, що вже до Запоріжжя дійшли, і щоб ми в них залишалися, бо вони скоро і Польщу завоюють. Розказували такі речі, які нічого з реальністю не мають спільного.
Медики їхні були з Росії, але якоїсь допомоги, окрім дати якихось таблеток, не було. Перев’язки, таблетки — і все. Кваліфіковану допомогу особисто мені не могли надати, тому, що потрібно операцію було робити, а її не зроблять, як вони казали, навіть в Донецьку.
Що було в ніч теракту в Оленівці?
— Чув від хлопців, які працювали на промзоні, що готують барак. Там промзона — це виробничі цехи, які вони змогли розчистити та поставили ліжка. Коли побачив, де горить, крики почув, то стало зрозуміло, що сталось щось...
За день сформували список людей, відправили "на барак", матраци перенесли туди. Вони там навіть і разу не переночували, бо вночі стався вибух. Під колонією стояла техніка, і вони (окупанти) постійно вели обстріли звідти і прикривалися нами. Саме в ту ніч були "виходи" з системи залпового вогню, і серед цих "виходів" було чутно гучний вибух. Тоді вже піднявся дим, можна було побачити вогонь. Ми всі виглянули та побачили, що горить саме те місце, куди перевели хлопців. Я десь через місяць бачив поранених, коли частину легкопоранених з них вже повернули до бараків. До загиблих та важкопоранених в нас доступу не було.
Як дізналися про вихід з полону?
— Про вихід з полону я дізнався вже на кордоні між Україною та Білорусією. Зайшли наші люди і привіталися: ”Добрий вечір хлопці, ви вже дома”. До цього в нас був довгий шлях. Нас спочатку з Оленівки етапували в Таганрог. З Таганрогу ми на літаку прилетіли в Москву, а з Москви прилетіли потім в Гомель.
Коли наші привіталися, було дуже приємно, перше, що я зробив — це попросив телефон, щоб зателефонувати мамі сказати, що я вже дома.
Що відомо про ситуацію у Маріуполі
- В тимчасово окупованому Росією Маріуполі люди досі живуть у наметах. Їх будинки зруйновані, а нового житла люди не мають.
- Маріупольці протестують через відсутність води та світла.
- У Маріуполі в спалених квартирах без вікон російські окупанти ставлять нові батареї
- Російські окупанти у Маріуполі знесли житлові багатоповерхівки у мікрорайоні "Східний".
- Окупанти в Маріуполі черговий раз розширили список будинків, що планують знести цього року. Перелік вже оприлюднено на сайті так званого "МінБуду ДНР".
- В окупованому Росією Маріуполі "адміністрація" оприлюднила перелік квартир маріупольців, які окупаційна влада збирається визнати своєю власністю.
- За даними міського голови Маріуполя Вадима Бойченка, у місті залишається 100 тисяч людей.
- Маріуполь перебуває в блокаді російських військ із початку березня.
- Голова Донецької обласної військової адміністрації Павло Кириленко повідомив, що за час війни у Маріуполі загинули від 20 до 22 тисяч людей. Українській владі вдалось верифікувати 33 тисячі людей, яких російські окупанти примусово вивезли з Маріуполя на окуповану територію Донеччини або у РФ.
- Мер Маріуполя Вадим Бойченко повідомив, що інфраструктура міста внаслідок боїв пошкоджена на 90%. При цьому 40% Маріуполя не підлягає відновленню.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
