Ветеран Другої світової війни Петро Рогач вже пів року мешкає у шелтері для переселенців на Дніпропетровщині. Йому — 97 з половиною років. Він — з прифронтового Мирнограда. Чоловік, який пройшов фронти Другої світової війни, був змушений полишити домівку знову — через війну. Все, що взяв із собою, — старі світлини та кітель з орденами та медалями.
Усі його рідні — у Росії та на окупованій території, їх наразі чоловікові замінив персонал прихистку й земляки.
Як живе ветеран та що пам'ятає про події 80-річної давнини — у репортажі Суспільне Донбас.
Ветеран Другої світової Петро Рогач встиг взяти під час евакуації з Мирнограда забрати пам'ятні світлини. Виїжджав торік у серпні.
"Це царство небесне йому, Кулаков. Він служив на Далекому Сході у війну... А це я вже у бригаді прохідників вертикальних стволів. Це я вже у цивільному житті, це вже хлопці — шахтарі", — показує фотографії ветеран.
Зараз чоловік живе у шелтері на Дніпропетровщині. Згадує: народився у хуторі Решетиловому Запорізької області. На фронт потрапив у 1944 році, щойно виповнилося — 17.
"Я служив у важкій артилерії. На фронті був полковим розвідником", — розповідає ветеран Другої світової війни.
У Чехословаччині, розповідає Петро Рогач, він отримав поранення.
"Налетіли бомбардувальники, давай бомбити. Багато загиблих було. А мене знайшли у лободі — контуженого. Привезли до шпиталю", — згадує Петро Рогач.
День перемоги Петро Рогач зустрів, виписавшись зі шпиталю, у Підмосков'ї. Ветеран досі згадує бойових побратимів.
"Пісня є така — "Зі сльозами на очах"… Радість… Скільки друзів загинуло... Микола Нестерович. Нас німці гнали до Німеччини. Ми з ним з одного села. І ми з ним втекли з ешелону. І разом до армії пішли. І служили разом. І демобілізувалися разом. Але він помер. Дужий був… Але він раніше помер. Напевно, років 15-20, як його немає", — розповідає Петро Рогач.
Кітель з орденами, каже учасник Другої світової війни, це єдина цінність, яка зараз є у нього тут, у шелтері.
"У мене все, що є, це заслужено, чесно, благородно. Що було — те було. Оце те, що маю. Медаль "За звільнення України", у мене й посвідчення є, що я звільняв міста нашої рідної Батьківщини", — ділиться ветеран.
Петро Рогач багато років пропрацював на шахті у Мирнограді, мав родину. Зараз усі його близькі у Росії та на окупованій території.
Повернутися додому, до Мирнограда, каже Петро Рогач, він не сподівається. Просто радіє кожному прожитому дню.
