Лікарі медслужби "УЛЬФ" батальйону "Вовки Да Вінчі" цілодобово рятують поранених військових з передової, щодня виїжджають на евакуації на Покровський напрямок. Як розповів Суспільному фельдшер Олексій, через велике навантаження команда може не спати понад добу: рятують кінцівки, зупиняють критичні кровотечі та зашивають рани.
"Найбільша двіжуха починається саме вночі. Тому що евакуації з позицій: вони або по "сіряку", або серед ночі відбуваються. Серед білого дня ніхто зараз майже не їздить, через дрони і все таке інше. Тому вночі бувають напливи (поранених — ред.). Іноді вдається поспати, іноді вже не лягаєш, бо нема в цьому сенсу", — сказав медик.
За його словами, через поганий стан доріг надавати допомогу на ходу в автівці фізично набагато складніше, трапляється падати разом з пораненим.
"Проблема з дорогами максимально відчувається. У нас було, що реанімомобіль застряг, його витягали. Треба враховувати й те, що через погану дорогу подовжується шлях евакуації. Того ж важкого пораненого ти везеш на штучній вентиляції легень, який не тримає самостійно тиск, ти постійно в напруженні. Чим гірша дорога, тим довше ти їдеш. І в цьому є великі мінуси", — додала анестезіологиня медслужби "Ульф" Дарина.
Вона зазначила: з серпня минулого року через стабпункти пройшло понад 3 тисячі поранених.
"Бувало таке, що ми не спали взагалі, але ти працюєш на адреналіні і знаєш, що пріоритет в тебе – поранений. Тому ця втома не відчувається. Потім, коли пораненого віддаємо на евакуацію, всі трохи видихають. Під час роботи все організовано: зазвичай ми ставимо собі два столи операційних, на які беремо двох тяжких поранених. Ми одразу розставляємо пріоритет: хто тяжкий — тому надається перша допомога. І одразу намагаємося евакуювати його безпосередньо зі стабпункту", — розповіла медикиня.
Фельдшер Олексій додав: стабпункт – одна з цілей росіян, вони їх вишукують. На попередньому стабпункті служби, за його словами, були влучання поряд. Тож після другого випадку довелося з'їхати.
Чоловік каже: не опускати руки й продовжувати працювати далі його надихає хоробрість бійців батальйону, яких врятували.
"Наші хлопці, які зараз проходять реабілітацію після тяжких ампутацій, вони стають на протези, скидають нам відео, записують якісь відеозвернення, скидають фотографії. Ми були кілька тижнів тому у своїх хлопців, то вони нас максимально надихають. Таку силу волі треба мати, таку жагу до життя. То ми намагаємося від них не відставати", — сказав Олексій.
Фельдшер додав: мріє про Перемогу, вільну незалежну Україну для своїх дітей і хоче спокійно пожити.
Дарина ж розповіла: сумує за своїми батьками та цивільним життям, але зараз для неї в пріоритеті — надавати допомогу пораненим бійцям.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
