Коли почалось повномасштабне вторгнення Сергій Левашов працював у Ізраїлі. Вже через тиждень він був в Україні та вступив до лав Збройних сил України. Воював на Донеччині на посаді мінометника, а у жовтні 2024 року його направили на Курщину, де він дістав поранення.
Свою історію чоловік розказав Суспільному. Далі — пряма мова
Про початок повномасштабного вторгнення та повернення до України
Село між Бердянськом та Мелітополем, кілометрів 35 від моря. Там жив та зростав. Вранці 24 лютого я був за кордоном, в Ізраїлі працював. З новин дізнався (про повномасштабне вторгнення — ред.), зателефонував додому. Вирішили виїжджати.
Коли назрівала вся ця війна, я одразу вирішив: якщо щось почнеться, то треба їхати. У мене питання навіть не стояло, може залишитися.
На другий день одразу ж звернувся до нашого консульства в Тель-Авіві, бо всі шляхи та авіалінії були перекриті й треба було добиратися. Відреагували швидко і на початку березня вони вже організували перший чартерний рейс.
У Кракові посадили літак і нас зеленим коридором (пропустили — ред.). Своїм ходом дістався до Дніпра, мене тут Богдан зустрів — молодший син. Наступного дня у військкомат. Документи все відновлювали, військового квитка у мене із собою не було. Видали квиток, і 7 березня я вже був у ЗСУ.
Про початок військової служби
Строкову службу проходив ще у Радянському Союзі. До речі, артилеристом був, командиром. Зброя Д-20, 152-мм. Навчання пройшов, сержанта отримав. Тож мене прийняли одразу до ЗСУ, попри вік.
Навчання закінчилося і нас одразу під Донецьк привезли. Швиденько одягли, взули, зброю, якийсь розподіл. Я потрапив до 53-ї бригади під Вугледар. Одразу став головним сержантом взводу, бо все-таки якийсь досвід був у піхоті. Мені не вдалося довго повоювати — у квітні я вже до шпиталю встиг потрапити. Ну там легке.
Після шпиталю я не став продовжувати лікування, як кажуть, утік. І мене буквально ось у Кураховому зустрів мій ротний, приїхали до роти. А тут за батальйоном клич: "Хто має відношення до артилерії, то збираємо всіх". Ну думаю, за фахом піду.
Воюють також двоє синів Сергія та брат
Сини теж. Старший прилетів із Канади, Богдан (молодший син — ред.) теж тут був, здається, у ТРО. І теж, всі опинилися на службі, на передку.
Ми на зв'язку постійно. Старший рішення сам прийняв і молодшого неможливо було відмовити. Усі штурмовики, тож у нашій родині всі воюють гордо.
Брат мій на два роки старший за мене. Спершу залишився в окупації. Вони у селі були, там родина, діти. За першої можливості він виїхав з окупації, це вже був 2022 рік, осінь. Він приїхав, сім'ю влаштував тут під Дніпром і теж пішов й досі воює.
Гордість само собою, але більша тривожність: постійно на дзвоні, хто й де. Ми ж постійно спілкувалися один з одним. Найстрашніше, коли молодший (син — ред.) дзвонить і я кажу, може чимось допомогти. Та ні, каже, ми тут на штурм йтимемо, а в нас магазинів мало. І найстрашніше, коли замість подарунка синові надсилаєш магазини від автомата.
Про бої на Донеччині та поранення на Курщині
Під Бахмутом були пекельні часи. По-перше, стояла неймовірна спека, середина серпня була. І уже тоді пішли вагнерівці дуже великою масою.
Був я й у гарячих точках — Андріївка, Кліщіївка та перед Кліщіївкою, на залізниці ми стояли. У самому Бахмуті мій розрахунок стояв. Працювали дуже сильно, спали, їли під мінометом. Доводилося випускати близько 200 мін на день.
5 жовтня 2024 року на Курщині вночі ми змінювали розрахунок і потрапили під FPV, скиди з дронів були по нас.Сильний розрив поруч. Врятував бронежилет та каска. Переважно все прийшлося на ліву ногу — колінний суглоб. Пощастило, що наші швидко спрацювали й надіслали евакуацію.
Про плани на майбутнє та мрію
Хотілося б повернутися, якби став би на ноги. Але поки довгий шлях реабілітації у мене буде. Щоб хоча б ходити без милиць.
У мене досі така впевненість, що ми все одно повернемося на свою землю. Мелітополь, Бердянськ, узбережжя Азовського моря, це наші землі.
Надія є повернутися додому, але воювати треба. Подивимося, якщо вийде стати на ноги – повернуся, якщо не на передок, то хоч інструктором.
Автор — Даниїл Ніколаєнко
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
