19 січня 2025 року померла викладачка, дисидентка, членкиня Гельсінської групи та очільниця Всеукраїнського товариства політв'язнів та репресованих Орина Сокульська. Жінка народилася на Івано-Франківщині, але після одруження з поетом-дисидентом Іваном Сокульським жила у Дніпрі.
Про переслідування Орини Сокульської КДБ, відсторонення її від викладацької діяльності та поїздки до чоловіка в радянські табори Суспільному розповів друг родини Сергій Алієв-Ковика.
Чоловік показав часопис "Пороги", який робили разом з подружжям, коли познайомилися. Говорить: Орисі чимало довелося пережити, адже її чоловік Іван Сокульський був засновником дисиденського руху на Дніпропетровщині, був ув'язнений в радянських таборах.
"Їздила в Перм і за Урал. Це вже тоді було важко, як вона розповідала. І з донькою їздили, і з мамою — їх то пускали, то не пускали. Могли протримати 2-3 дні, не пускаючи до Івана. Вона голодувала, не лише вона, а й дружина Чорновола і кілька жінок, чоловіки яких були "політичними". Їздили і в Кремль, і в Київ", — розповів Сергій Алієв-Ковика.
За його словами, Орися жила політичним життям чоловіка, не відсторонювалася від його справ, при цьому працювала й виховувала доньку Марічку.
"Іван писав на маленьких шматочках листи на папіросному папері, дрібно-дрібно... І все вона вивозила, а там же обшуки. Вона не хотіла казати, якими способами їх вивозила. А там їх і роздягали", — говорить чоловік.
Він додав: пані Орина працювала вчителькою, радянська влада мала важіль впливу на неї і могла заборонити вчительську діяльність.
"Наскільки я знаю, були проблеми зі школою. Навіть доходило до того, щоб забороняти їй викладати. Але вона боролася за себе, тому формальних підстав не було. Вона була гарною вчителькою, діти її любили", — розповів друг родини.
Сергій Алієв-Ковика зазначив: Орину Сокульську переслідував КДБ, неодноразово проводили обшуки.
"Бувало приходили і в город штрихали, шукали якісь окопи, весь город отак… І мама Івана розповідала, що сусіди приходили дивилися і казали: о, який страшний бандит, що там щось шукають", — сказав він.
Про ув'язнення Івана подружжя, за словами Сергія Алієва-Ковики, згадувала вкрай рідко.
"Це бувало ввечері сидимо, щось найшло і вона розповідає, як їздила, як важко було, а так взагалі про це не розмовляли. Це справжній героїзм — це все витримати, ще й з малою дитиною. Я тоді дивився і дивувався: Орисю, ви — гігант. І водночас вона була звичайною такою жіночкою", — говорить чоловік.
Івана Сокульського не стало у 1992 році. Його дружина продовжила втілювати його плани, була на вістрі усіх подій в країні. Збирала й видавала його листи, поезію. Під час Помаранчевої революції стала заступницею голови Дніпропетровської обласної адміністрації.
"Це боєць, яка брала на себе відповідальність і могла вести за собою. Коли були спори між Януковичем та Ющенком. І у нас тут була навала прихильників Януковича. Могли побити і що завгодно. Орися тоді просто була прапором, йшла попереду колони. Наскільки рішуче вона це робила і сміливо, що логічно, коли Ющенко прийшов до влади, вона стала віцегубернатором. У неї був досвід, хоч і не підпільної, але боротьби", — сказав Сергій.
Він додав: до кінця свого життя пані Орися несла гасло "Україна понад усе". Востаннє чоловік розмовляв з нею телефоном 16 січня, жінка не полишала планів надрукувати книжки — листувань з владою Києва та Москви. Тепер її справу продовжить донька.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
