Марія Бойко – акторка театру з Маріуполя. До повномасштабного вторгнення РФ жінка грала в альтернативному молодіжному театрі "Театроманія". Під час війни заклад став прихистком для маріупольців, які втратили оселі. Марія виїхала з окупації спочатку до Запоріжжя, а потім оселилася у Дніпрі. Тут стала співзасновницею театру "GlumArt".
Суспільному жінка розповіла про шлях з окупації, втрати та мистецькі плани.
До Дніпра Марія Бойко переїхала з Маріуполя під час повномасштабного вторгнення. Згадала, як у перші місяці війни ракети російської армії понівечили будинки у місті. Було влучання й у її будинок.
"Це було 12 березня о 4 ранку. Спали і в якийсь момент вилітають всі вікна, двері, всюди пил. Ми бачимо вогонь. Це влучили в сусідній під’їзд. Частина квартири наших сусідів була під уламками. Нам пощастило, що в нас були об’єднані балкони. Коли почули, що там люди, почали вибивати балкон, щоб вони вийшли", – каже Марія.
Марія розповіла, після влучання ночували у сховищі, їжу готували на вулиці. Сподівалися, що усе швидко скінчиться. Проте, коли росіяни взяли її район у кільце, з будинку перебралися у безпечніше місце.
"З родиною ми приїхали на територію нашого театру. Там були старі, довгі катакомби. Ми допомагали людям там заховатися. Позносили туди всі речу з театру: ковдри, подушки, чайник", – згадує акторака.
Марія розповіла, що в театрі ховалися ті, чиї домівки розбомбила російська армія. Люди лишилися без житла, продуктів та речей. Усім допомагали.
"Коли розвозили воду, ми набирали всі тари, які були. Хліб теж набирали. Хоч якось хотіли їм допомогти, аби вони легше сприйняли, що в них немає дому та немає, куди повертатися", – каже жінка.
Марія згадала, як під час чергового обстрілу їхній будинок почав палати.
"Під час пожежі люди сиділи в сховищі й в нас не було іншого виходу, щоб просто вийти з білим стягом. Росіяни почали нас виганяти з того сховища. Відправили в лікарню, де були вже російські військові. Там постійні перевірки, чоловіків роздягали", – розповідає Марія Бойко.
За словами Марії, на тілі російські військові шукали проукраїнські татуювання. Лікарня на той час була переповнена.
"Нас поселили в вузькому коридорі, десь два метри. Там сиділи люди, лежали, спали, намагалися щось робити. Дуже сильно допомагали діти. Хтось приніс великий матрац і вони на ньому гралися. В якийсь момент я не витримала та кажу: дайте я з вами. Це мене тримало в глузді", – каже жінка.
Марія розказала, що одного дня з рідними вирішила зібрати речі та піти в сторону Бердянська. Розказала, що росіяни відпустили, бо у її родини не було автівки чи цінних речей, які можна відібрати.
"Росіяни дуже хотіли, щоб люди їхали їхніми автобусами у Володарськ, звідки вони транспортували усіх в Ростов-на-Дону. Ми вирішили, що краще пішки на своїх двох та в сторону Бердянська", – розповідає акторка.
Марія розказала, що з собою забрали й домашнього улюбленця.
"Собаку постійно треба було нести на руках. Ми взяли якийсь старий рюкзак, запхнули туди. Вона дуже хвилювалася, розуміла, що їй не можна на повідку ходити. Там якісь снаряди валялись. Ми намагалися йти дуже близько до дороги", – каже Марія.
За словами Марії, так пройшли кілометрів 15-20. Після – їх підібрав чоловік на вантажівці.
"Десь 20 людей їхало в нього в критому багажнику, без вікон, просто на підлозі. Молилися, щоб лише доїхати до Бердянська, щоб нас пропустили всюди. Я знаю, що цей чоловік вивіз дуже багато людей", – розповідає жінка.
Актриса згадала, що так доїхали до вокзалу Бердянська. Там пробули два дні.
"Нас нагодували борщем. Я їла той борщ і плакала. Люди постійно нести огірки, помідори. І ми відчували, що нас охороняють українці", – каже жінка.
За словами Марії, у Бердянську вони застали мітинг місцевих. Проте, пострілами людей розігнали росіяни. Наступного дня жінка з родиною виїхала до Запоріжжя.
"Ми напхалися в автобус. Сиділи на підлозі, де тільки можна. Виїхали десь о сьомій ранку й о пів на дев'яту вечора були в Запоріжжі. Нас зупиняли, кожні п'ять - десять хвилин був блокпост, на якому перевіряли всіх чоловіків. Виводили, роздягали", – розказує Марія.
Марія розповіла, що набрати речі у валізи вони не могли, тому одягали декілька шарів одягу.
"На мені було кілька джинсів, пальто, пуховик. Через те, що дівчат не сильно роздягали, була змога одягти ортопедичний корсет і туди запхати телефон. В мене був прес телефонів. Я робила фотографії, я намагалася зафіксувати, що відбувається. Про це мали знати люди", – каже акторка.
До Дніпра Марія з родиною переїхала у квітні 2022 року. Згадує, за рік виникла ідея заснувати свій театр.
"Той театр, який в мене був в Маріуполі, він мені нагадує те, що ми зараз намагаємося створити. Це була вільна атмосфера, де всі все можуть робити, де ти не маєш постійно керувати, де ти довіряєш людям", – розповідає жінка.
Акторка згадала, колектив маріупольського театру. Розповіла, що колеги стали для неї другою родиною, адже у професію вона прийшла у 15 років і працювала до повномасштабного вторгнення.
"Війна продовжується, але мистецтво живе, люди живуть. Ми прагнемо зробити сучасний та красивий театр, який буде з поглядом в майбутнє, технології. Зараз в нас в репертуарі пантоміма та три вистави. З них дів - комедії. Людям треба мати з чого посміятися. До кінця року ми плануємо поставити 12 вистав", – каже співзасновниця театру.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
