"Після влучання в будинок син перестав розмовляти". Історія переселенців, які переїхали до Дніпра і відкрили кав'ярню

"Після влучання в будинок син перестав розмовляти". Історія переселенців, які переїхали до Дніпра і відкрили кав'ярню

Родина Маклакових з Лисичанська до Дніпра переїхала у квітні 2022 року, після влучання в їхній будинок російського снаряда. Голова родини – В’ячеслав розповів, що через обстріли його 4-річний син перестав розмовляти, тому сумнівів про переїзд не було. За словами чоловіка, у Дніпрі довелося починати все спочатку. Він працював у службі таксі, а дружина займалася дитиною. Три місяці тому родина відкрила власну кав’ярню.

Суспільному подружжя розповіло про головну ідею закладу.

В’ячеслав згадує, бити по Лисичанську почали 24 лютого 2022 року. За словами чоловіка, летіло з градів, мінометів, були ракети. Каже, було страшно, як і в 2014 році, коли теж довелося виїхати. Проте за місяць родина повернулася до рідного міста.

"‎Ми думали, що буде як у 2014 році. Тиждень, два, максимум місяць. Тоді ми були під окупацією. Пам'ятаю як над містом пролітав український літак, а російські військові забігали під будинок і стріляли. Вони намагалися прикритися цивільними людьми. За місяць почалася деокупація"‎, – каже В’ячеслав.

В’ячеслав розповів, у Лисичанську родина мешкала у багатоповерхівці. За його словами, цей будинок вважався найбільшим у місті.

"Ми жили у дванадцятому під’їзді, а приліт був у перший. Єдине, що встигла крикнути дитина: "Мама, мама, нас бомблять". Після цього він не промовив жодного слова"‎, – згадує чоловік.

В’ячеслав розказав, що спочатку мовчанку сина списували на психологічну травму та чекали. Після – почали шукати логопеда. Результат побачили лише з третім спеціалістом.

"Ходимо до невропатолога, психолога. Прогрес є, син почав говорити. Проте, своєму віку ще не відповідає", – каже В’ячеслав.

Чоловік розповів, що адаптація була складною, спочатку жили у жахливих умовах. Згодом знайшли тимчасову квартиру, де їх прийняли безоплатно. Розказав, що за це дуже вдячні. Нині ж мешкають вже в орендованому житлі. В’ячеслав перевівся до місцевого університету. Також працює. Згадав, що найважчими були перші дні у новому місті.

"Умови були жахливі, але краще ніж прильоти й війна. Пам’ятаю як ми першу ніч лягаємо і звучить сирена. Дружина дуже злякалася, дитина слава Богу спала. У нас тривога в Луганську з першого дня війни, але її не чутно. Нині звикли. Вчусь, працюю. Довелося працювати таксистом, бо я на контракті", – розповідає чоловік.

"Після влучання в будинок син перестав розмовляти". Історія переселенців, які переїхали до Дніпра і відкрили кав'ярню
В’ячеслав та Карина Маклакови – переселенці з Лисичанська. Фото: Суспільне Дніпро

За словами В’ячеслава, мрія відкрити кафе з'явилась вже у Дніпрі, бо грошей не вистачало. Ціни тут вищі ніж були у Лисичанську, пояснив чоловік. Розказав, що з грошима допоміг друг – решту заробили разом з дружиною.

"Ідея наша спільна була, ми сюди вклали нашу душу, ми більш як чотири місяці шукали це місце, ми самі продумували ідею, дизайн. Самі робили ремонт", – каже В’ячеслав.

Дружина В’ячеслава – Карина розповіла, над ідеєю розмірковували з січня минулого року. Жінка пояснила, кав'ярня поки не прибуткова, але "в нуль" вони вже вийшли.

"Мрія була в тому, щоб створити місце, куди б люди могли приходити щодня і бачити цей напис "Лисичанськ", бо це моє місто. Працюємо ми без вихідних, без перерви, з 7:30 до 20:00. Число клієнтів зростає. Спочатку було 11 на день – зараз вже 74 і це мої постійні", – каже Карина.

"Після влучання в будинок син перестав розмовляти". Історія переселенців, які переїхали до Дніпра і відкрили кав'ярню
Кав’ярня, яку відкрили переселенці В’ячеслав та Карина Маклакови. Фото: Суспільне Дніпро

Карина розповіла, що Лисичанськ раніше називався Лисича Балка, бо там було багато лисиць.

"Найголовніше, ми хотіли показати людям те, що є місто Лисичанськ. Мріємо, що б війна закінчилась і ми повернулись додому, відкрити там свою кав’ярню і жити щасливо", – каже Карина.

БЧитайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро

На початок