Син Оксани Латанської з Кривого Рогу понад 15 місяців перебуває в російському полоні. Військовий служить в Національній гвардії України і перед початком повномасштабного вторгнення його відправили до Маріуполя. Там чоловік захищав аеропорт, а в квітні 2022 плив через морську затоку, аби потрапити на комбінат "Азовсталь".
У травні жінка побачила по телевізору, як захисники Маріуполя виходять з Азовсталі. Оксана каже, син відсвяткував в полоні два дні народження. На один із них побратими подарували йому два шматки хліба та цигарку. Зараз, розповідає жінка Суспільному, заснувала ГО "Сталева Гвардія", яка допомагає військовослужбовцям, та чекає сина з полону.
Оксана Латинська розповідає, її сину було 22 роки, коли почалось повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Він зустрів його у Маріуполі. Туди, каже жінка, він поїхав 8 лютого на планову ротацію.
"24 лютого я зв’язувалася з сином і він думав, що це щось локальне. У них не було можливості там відстежувати новини, адже вже тривали бої. Але їм здавалося, що це загострення конфлікту на Донбасі. Вони не знали про Гостомель, Чернігів, Сумщину, про спробу прорватися на Київ. Вони не знали до певного моменту, що прилетіло і по Кривому Рогу в перший же день. І для них це стало додатковим шоком, що це не лише в них там, що це скрізь. Але в них справді почалося пекло", – каже жінка.
Її син був військовим Національної гвардії України. Каже, йому завжди подобалося те, чим він займається.
"Він мені надсилав купу фотографій, щоб я подивилася, як тут гарно. Маріуполь дуже схожий на Кривий Ріг. Але там є море. Для мого сина море – це ота пісня, яка в серці. Я думаю, коли він у квітні 22-го долав вплав морську затоку, щоб потрапити на територію комбінату “Азовсталь” – в нього могло змінитися ставлення до моря", – розповідає мати військовополоненого.
Востаннє вона спілкувалась з сином 18 квітня 2022 року, каже жінка.
"Тоді він сказав слова, які мені закарбувалися в пам’яті на все життя, незважаючи на те, наскільки тривалим воно буде. Він мені сказав: “Мам, тут пекло, ми розуміємо, що допомоги не буде”. Кожного разу, як він мені телефонував та питав: “Що, мам, допомога йде?”. Я казала: “Синку, тримайтеся, допомога йде. Роблять все можливе, збираються хлопці. Є льотчики, які готові прориватися до вас. Ви тільки тримайтеся”. 18 квітня він сказав, що допомоги не буде, облога тотальна, і якщо прориватися звідти, то будуть страшні жертви", – згадує вона.
Аби знайти інформацію про сина, жінка каже, що спілкувалась з багатьма людьми, які виїхали з Маріуполя.
"Родичі, які там не перебувають, але вони знаходять цю інформацію. Ми знаходимо мирних людей, які змогли виїхати з Маріуполя і розпитуємо-розпитуємо-розпитуємо. Ми знаходимо людей, які повернулися з полону, і через їхніх рідних та якісь неймовірні шляхи ми дізнаємося по крупицях всю інформацію. Потім складаємо цей пазл, який дозволяє зрозуміти, що відбувалося з твоєю дитиною. От я дізналася, що моєму сину довелося з місця, де він був до Азовсталі, для нього було два шляхи: або пішки берегом, або вплав через затоку, а це квітень місяць", – каже Оксана Латанська.
Вихід військових з "Азовсталі"
Після виходу військових з території "Азовсталі" жінка дізналась, що її сина бачили в Оленівці.
"Потім був теракт в Оленівці. Це настільки було страшно, це життя у тотальній невідомості. Вижили чи не вижили? Хто там був, хто серед тих решток обвуглених на тих ліжках, чи є там твоя дитина, чи немає. Справді, такого ворогу не побажаєш", – розповідає жінка Оксана Латанська.
Військові розповіли жінці, як її син святкував день народження в полоні.
"У мене син Віталік, але позивний в нього інший і хлопці його навіть не всі знали на ім’я. І коли згадуєш. То вони такі: “Ой, а ми в Оленівці святкували його день народження”. Питаю їх: “І як?”. А вони кажуть, що вони йому подарували два шматочки хліба і цигарку. І він цей торт зі свічкою розділив на десятьох. В цей момент пробиває будь-який шар того захисного матеріалу, яким ти себе обгортаєш. 21 століття, хлопцю на 23 роки, побратими, відриваючи від себе, дарують два шматки хліба. Це не вкладається в голові. У мене була думка колись, якби я знала, з чим зіткнуться мої діти попереду, чи народжувала б я? Не знаю відповіді на це запитання”, – каже вона.
Жінка заснувала громадську організацію, яка допомагає військовим
Жінка розповідає, вихід з полону — для декого лише старт. Далі багатьом доводиться долати психологічні проблеми.
"Ось цей рубіж, вихід рідних з полону, більшості рідних та близьких здається таким фінішем. Насправді це вихід на точку старту, і після того почнеться нове коло пекла. Йдеться про психологічне та фізичне відновлення. Якщо фізичне ще розуміємо, то психологічне ми не усвідомлюємо. Ті, хто вийшов в полон, в них вже немає гострого стресового розладу, вони вже його подолали самі, загнали всередину глибоко. А нам тепер доводиться чекати, коли воно вистрелить у формі посттравматичного стресового (розладу — ред.)", – розповіла вона.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
