Лідія Полєшко – учасниця Революції гідності та інших проукраїнських акцій у Дніпрі, волонтерка. А ще – художниця-аматорка. Захоплюватися живописом розпочала чотири роки тому, вже коли була на пенсії. Зараз її квартира нагадує картинну галерею. У доробку жінки – кілька десятків робіт гуашшю та олією, декілька з них уже знайшли своїх покупців. Малювання допомагає їй переживати війну й негаразди зі здоров’ям, каже Лідія.
Суспільне побувало в «домашній галереї» й розпитало жінку про її творчість.
Лідія Полєшко за фахом – програмістка. Закінчила мехмат Дніпровського національного університету. Але каже: живопис був у її житті з раннього дитинства – до цього був хист у її батька. Та й сама Лідія добре малювала в школі, була в редколегії учнівської стінгазети.
«Я листувалася з ровесницею з Болгарії. В одному з листів була листівка з Робертіно Лоретті, молодий італійський співак, кумир тих часів. Усі дівчата були в нього закохані. І ось я ту листівку перемалювала багато разів. Тоді я захоплювалася саме портретами», – згадує жінка.
До захоплення малюванням вона повернулася через багато років, уже на пенсії. Розказує: допоміг випадок. Чотири роки тому на день народження подруга раптом подарувала їй фарби. Це було взимку, говорить Лідія, стояв сірий, несніжний грудень і хотілося казки – так з’явилися її перші пейзажі.
«Подруга каже: «Ось я тобі принесла фарби, починає малювати». І вже того дня ми з нею почали малювати: частину – вона, частину – я. Тоді мені так хотілося снігу! І свої перші картинки я намалювала – сніжні пейзажі. Ці картинки досі в мене – улюблені», – ділиться жінка.
Далі були морські пейзажі – Лідія мріяла про море, але ускладнення зі здоров’ям не дозволяли не те, що поїхати у подорож, а навіть пройтися вулицею.
Жінка малює гуашшю та олійними фарбами.
А ще – створює об’ємні композиції.
Ідеї знаходить в мережі.
Зараз її квартира нагадує картинну галерею. На стінах – кілька десятків картин, декілька з них уже знайшли своїх покупців.
Була й персональна виставка – у центральній міській бібліотеці, де роботи Лідії теж купували.
«Дві молоді жінки запитали: «Чи можна купити картину з будиночком?». Кажу: «Якщо хочете – продам». Виявилося, що одна з них працює в Греції, вона там на заробітках, і оця тема української хати, будинку – була для неї важлива. Ще одну роботу я продала вже під час війни. Жінка-переселенка купила в мене натюрморт. Нещодавно вона надіслала фотографію – ця картина в неї вдома», – розповіла Лідія.
Художниця-аматорка каже: після початку повномасштабної війни вона не зразу взялася за пензлика.
«Перші вибухи почула о 4-ій ранку 24 лютого. Думала, може десь вибухнула машина. Не вірилося, що війна. Був такий шок, просто не було сил. Було не до малювання. Ховалася в коридорчику, лежала «за двома стінами» під час тривог. Потім я пережила непросту операцію, зараз мені не можна довго сидіти», – говорить вона.
За час війни жінка створила дві картини – «Соняшники» і «Синьо-жовтий букет».
Обидві, говорить вона, втілюють її мрії – про мирне майбутнє і перемогу України.
«Була така думка – а може, намалювати війну? Та потім постійно бачити цю картинку в себе… Мені ж так хотілося чогось світлого, радісного. Хочу, щоб було щось, що ніби освітлює кімнату. Так з’явилися соняшники, а потім – букет», – сказала Лідія.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
