"Успіх українського артиста – коли твої пісні знають напам’ять". Інтерв’ю з лідером гурту з Дніпра “Кімната Гретхен”

"Успіх українського артиста – коли твої пісні знають напам’ять". Інтерв’ю з лідером гурту з Дніпра “Кімната Гретхен”

Ексклюзивно
"Успіх українського артиста – коли твої пісні знають напам’ять". Інтерв’ю з лідером гурту з Дніпра “Кімната Гретхен”
Лідер гурту “Кімната Гретхен”Антон Кістрін. Фото: з особистого архіву Антона Кістріна

Кімната Гретхен — український інді-рок-гурт з Дніпра. Музиканти відновили творчу діяльність після нетривалої паузи від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну.

Про те, як звучить “Кімната Гретхен” під час війни, про виступи на фронті, самокритику та непопулярність гурту та окремих треків, дорослішання аудиторії й про те, чи потрібно щось робити із російськомовним контентом, – в ексклюзивному інтерв'ю Суспільного з лідером гурту Антоном Кістріним.

За словами фронтмена гурту Антона Кістріна, після 24 лютого він не міг брати в руки гітару, писати та слухати музику. Деякий час лідер гурту повністю поринув у волонтерство. Після благодійного концерту, де музиканти зібрали кошти на дрони та тепловізори для одного з підрозділів ЗСУ, гурт повернувся до концертної діяльності. З липня по серпень “Кімната Гретхен” влаштувала благодійний тур містами України, Польщі та Німеччини.

Одна з місій артистів закордоном – донести правду про реальні події в Україні.

Музиканти й раніше, ще з 2015 року, підтримували українську армію. Гурт зіграв багато концертів для військових і цивільних на сході України.

Для тебе війна почалася майже 9 років тому. Як звучить “Кімната Гретхен” останні 10 місяців війни?

– “Кімната Гретхен” зараз звучить попри все і незважаючи ні на що. Як кажуть: не завдяки, а всупереч. У нас на сьогодні мало виступів порівняно з попереднім часом. Але кожен виступ зараз на вагу золота. По-перше, вони всі 100 % благодійні. І це можливість для нас самих, артистів, – елемент терапії для себе провести. Я думав, що поки триватиме війна, ми не зможемо писати та випускати нову музику. Але все змінилося наприкінці весни, напевно, в травні. Я не брав в руки гітару з лютого. І взагалі не міг нічого писати, навіть музику слухати. Мозок взагалі перемикнувся на якісь інші види діяльності.

Коли нам запропонували благодійний концерт, я дуже скептично до цього поставився. Тому що це ще не було таким поширеним трендом, якого зараз аж забагато. У нас був збір конкретний для військових – ми купували тепловізори.

Ми зіграли один виступ у Дніпрі й зібрали досить притомну суму. Одразу закрили цей запит. І потім прийшло розуміння, що і так можна працювати заради перемоги. Якщо ми можемо грати музику, то чому б не спрямувати цю енергію в той бік. І відтоді ми почали думати в цьому напрямку. І зіграли два тури: один – містами України, а в серпні – 6 концертів в Польщі, один в Німеччині.

Як вас сприймали за кордоном? Чи відрізняється аудиторія?

– Люди в рамках нашого туру в українських регіонах приходять за іншими емоціями, ніж за кордоном. Ясно, що вони скучили за живими івентами, живою музикою. В Польщі та Німеччині переважна більшість були українці, та люди – іноземці, яких ми називаємо "співчуваючі". Мені здається, що це для них такий новий тренд. Вони до кінця не розуміють, що тут відбувається. Як колись була помаранчева революція, Майдан – то був тренд, можна було одягнути вишиванку, хоча ти уявлення не маєш, що відчуває українець. Бо за кордоном для іноземців підтримувати Україну – це бути в тренді. Наприклад я спілкувався в Німеччині з бельгійцем, і я довго йому пояснював, як це так в Україні звичайні люди скидають гроші та купують необхідні речі для армії. Для його європейського мислення – це незрозуміла схема.

Культурний фронт – всі артисти, які транслюють зараз якісь ідеї закордоном про Україну. Вони мають розуміти свою місію, не просто розважальну. Якщо ти, умовно, поп артист і не звик якісь меседжі декларувати на своїх виступах, думаю, зараз важливо доносити хоча б якусь частину реальної картини, спілкуватися з людьми.

– Що для військових та людей, які живуть в зоні бойових дій, означають такі приїзди артистів?

– Я не дуже розумів перші виїзди: навіщо я туди їжджу? Через певний час зрозумів, що це важливо для людей на фронті. Для них це збереження зв’язку з реальністю. Для мене це завжди важко морально. Там немає нічого (це не концертна зала, сцена, світло), – це взагалі інший жанр, це про інше. Перед тобою просто очі, і можна нічого не говорити. Очей багато, які я запам’ятаю надовго. І кожна історія, яку тобі розповідають після концерту, по тобі починають бігати мурахи. І ти розумієш, як стаєш настільки маленьким в порівнянні з цими людьми. До них тільки повага та захоплення, вдячності та інших тотожних відчуттів в тебе не може бути.

– Ти думав піти воювати, вступити до лав ЗСУ, як інші музиканти: Сашко Положинський, Тарас Тополя, Андрій Хвильнюк тощо?

– Я думаю, що коли припече, ми всі ще побігаємо з автоматом. Зараз я роблю те, що я роблю. За станом здоров’я я поки не проходжу за необхідними параметрами. Тому мене не пускають на фронт.

– Як і чим ти оцінюєш успіх "Кімнати Гретхен" та свій особистий?

– Так історично склалося в Україні, що успішний вітчизняний артист – це той, який збирає концерти. Концертна діяльність – єдина штука, яку можна монетизувати та якось співвіднести до всього іншого. Успіх українського артиста – це коли люди знають твої пісні на пам’ять. Це не всім вдається. Коли я дивлюся виступи артистів, котрим це вдається, для мене це показник.

– Пісня Фібоначчі була написано спеціально для нон-фікшну кінопроєкту про Дніпро. Про що цей досвід для тебе?

– Коли надійшла пропозиція від Каті Стрельченко (дніпровська кінорежисерка — ред.), ми відповіли, що добре – щось спробуємо. Написали таку пісню. Від початку ця пісня була саундтреком до кіно. А потім вона почала жити своїм життям. І ми навіть не думали випускати її окремим синглом. Потім почали грати на концертах. І зрозуміли – це працює. І оця мантра про “сьогодні до ранку ніхто не помре”, коли ми наприкінці кожного виступу співаємо, і співає вся зала хором – це як афірмація до космосу. І мені рідко подобаються наші треки, як на виході вони звучать, а ця вийшла непогано. І зараз ми її перезапустили для цифрової дистрибуції. І зараз це найпопулярніший трек у нас на Spotify. А не всі оті танцювальні номери, які були у нас до того і користувалися популярністю. Це про дорослішання нас як авторів теж.

– Як щодо дорослішання аудиторії? Ви відстежуєте, що цікаво слухачеві?

– Так, але ми ніколи й не цілилися в сегмент аудиторії. Ніколи не намагалися робити музику для школярів. Якось пару років тому, на одному з концертів, спостерігав прекрасну картину: як круто коли на наші концерти приходять родинами. Тобто різні покоління в одному залі, і це, мені здається, цікава штука.

Ми не популярний гурт, я визнаю це. Загалом. Я не можу казати й про Дніпро. В Дніпрі ми в якийсь момент перестали заморочуватися тим, що нам треба розширювати аудиторію. В якийсь момент мені здалося, що ми зробили тут все можливе. Навіщо намагатися стрибнути вище голови? Це вже буде нечесно стосовно себе. Ми боремося з іміджем меланхолійного сумного гурту “світлий сум”. Всі кажуть: “Ви такі прикольні, але такі депресивні!”. Я кажу, що це ви ще гурт “Один в каное” не чули. Ми направду, транслюємо таку меланхолію, сум, настрої поетичні.

– Ти доволі самокритичний до себе та вашої творчості. Ти сам собі найбільший критик?

– Я в собі виховав цього внутрішнього цензора. Це дуже допомагає. Якщо я не впевнений, що пісня допрацьована, я її ніколи не покажу колегам. Можу рік писати якийсь текст. Це працює проти мене, особливо в нинішній ситуації. Я з собою воюю в цьому аспекті. Я, скоріше, самоіронічний. Цьому мене навчив Сашко Положинський, якого ми вважаємо хрещеним нашого гурту. Він сказав, що артист без самоіронії, то страшна біда. Якщо в тобі немає самоіронії, то виходити на сцену і мати якісь амбіції, тоді не варто.

– Що ми маємо зробити з російськомовним контентом?

– Нічого не потрібно робити. Це зараз природний відбір відбувається, як за Дарвіном. Війна точиться і в цьому напрямку давно. Просто не було альтернативи, що на противагу покласти на іншу чашу ваг з боку України. Зараз, коли Україна у світовому тренді, варто користуватися моментом. І музичні продюсери, створювачі контенту, ютуб блогери, лідери громадської думки, якщо вони зацікавлені в перемозі України, то вони мають думати в цьому напрямку та докладати зусиль. Зараз вікно можливостей як раз відкрилося для українського контенту. Просто цього контенту має стати більше, і він має бути різним для аудиторій різних сегментів.

Читайте також

"Одразу збираємо на кілька автівок". Музиканти гурту “Курган і Агрегат” відкрили волонтерський штаб на Дніпропетровщині

Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро

На початок