Катерина Зарембо — членкиня PEN Ukraine, асоційована аналітикиня Центру "Нова Європа".
Есей написано у межах фокус-теми PEN Ukraine 2025 "Бути у світі". Проєкт реалізується за інформаційної підтримки Суспільне Культура, видавництва Projector Publishing та артбуків Telegraf.
Давайте по-чесному: для держави Україна бути у світі сьогодні — це вже досягнення.
Я нагадую собі про це в миті, коли стає дуже важко. Думаю про українських батьків-засновниківВикористовую тут формулу Сергія Стуканова та Наталії Соколенко, яку вони застосовують у програмі "Батьки-Засновники" на Українському Радіо до діячів та діячок, які сформулювали ідею України та обґрунтували її державність. дев'ятнадцятого століття чи безнадійну боротьбу УПА, що відвойовувала українську ідею і вірила, що українська державність колись настане, без надії побачити її за життя. У порівнянні з такими умовами навіть теперішні обставини для України — це розкіш. Ми є. Україна існує як незалежна і суверенна держава, відновивши державність 1991 року. Вона не впала ані 2014-го, маючи усього шеститисячну армію, ані 2022-го, коли Росія і Захід давали нам три дні. Ми навіть маємо партнерів.
Щоправда, партнери, як наочно і майже щоденно доводять Сполучені Штати, не вічні. Американський холодний душ вкотре нагадує: ми можемо розраховувати виключно на самих себе. Услід за Тімоті Снайдером і його уроками ХХ століття, ризикну запропонувати кілька невичерпних запорук, без яких наше буття у світі буде під загрозою.
1. Бути сильними
Сьогодні бути у світі — означає бути сильними. Українці знають: за цінності й свободу треба боротися. Ніхто не захистить нас краще за нас самих. Найбільша в Європі професійна армія, тактична підготовка усього населення зі шкільної лави, мілтек-розробки, масштабування та вдосконалення вдалого досвіду використання дронів і багато іншого мають стати довготерміновою національною стратегією. Я вже не кажу про те, що цим досвідом, зокрема, ми й цікаві світові — принаймні тій його частині, яка розуміє, що добро має бути озброєним.
2. Бути дорослими
Бути у світі — значить, бути дорослим: бачити далі, аніж найближчі кілька років чи в межах одного політичного циклу; брати відповідальність на себе; бути самозарадними. Ми більше не можемо дозволити собі політичної короткозорості й мусимо пояснювати це тим іншим державам, які обирають жити в ілюзії того, що бездіяльність або умиротворення агресора може сприяти миру та стабільності.
Як написала Анна Грувер у своєму есеї для фокус-теми PEN, "бути у світі — це бути гінцем з поганою звісткою". Роль світової Кассандри для України ще не вичерпана, це стосується не тільки російського імперіалізму.
3. Проявляти емпатію
Але бути дорослими означає також проявляти емпатію. Маленькі діти егоцентричні, тоді як дорослі здатні поставити себе на місце іншої людини. Прагнення українців говорити, ба навіть кричати про себе, розповідати свою історію зрозуміло і вчасно — багато століть невідомості й вимушеного мовчання вимагають від нас надшвидкого надолуження його наслідків. Водночас зосередження виключно на собі скоріше шкодить нам, ніж допомагає.
Правозахисниця і лауреатка Нобелівської премії миру Олександра Матвійчук говорить про важливість розуміти контекст аудиторії, до якої ми промовляємо: вона згадує, що перед зустріччю з Папою Римським спілкувалася зі священниками, читала про соціальну доктрину Католицької церкви. Наприклад, перед відвідинами іншої країни варто почитати місцеві газети, зрозуміти, що сьогодні болить людям, які нас слухатимуть, і поговорити з ними про їхні тривоги, а не тільки розповісти про свої.
Окрім того, (знову повторю тут за Матвійчук, яка говорить із правозахисної перспективи, хоча й сама спостерігала те саме у дослідницькому середовищі) важливо підкреслювати, що цінності, за які ми боремося, — універсальні й стосуються не тільки України. Зруйновані квартали та вбиті бомбардуваннями діти Алеппо, переслідування уйгурів, пригноблені жінки Ірану та Афганістану, — у світі є стільки болю, який ми можемо зрозуміти. Коли ми очікуємо емпатії, варто проявляти емпатію першими. Так, це до снаги тільки сильним. І дорослим.
4. Берегти демократію
Бути у світі — це також значить залишатися демократією. За останні три роки Україна довела, що залишатися демократією можна навіть під час воєнного стану: коли є такі запобіжники, як місцеве самоврядування, вільні медіа і громадянське суспільство, громадяни продовжують тримати владу підзвітною навіть за відсутності виборів. (І навпаки: демократію, як знову ж таки показують Сполучені Штати, можна згортати внаслідок результату цілком демократичних виборів у мирній країні — вибачте, я не планувала цей текст як антиамериканський, але надто вже багато прикладів для нього надав Дональд Трамп із командою за останні місяці).
Коли такий великий і потужний гравець, як США, самоусувається зі світового протистояння правил проти безправ'я, цінностей проти грошей та совісті проти цинізму, простір демократії у світі зменшується. А отже, маємо особливо пильно плекати його там, де він зберігається, позаяк це єдиний простір, у якому Україна може розраховувати на буття: спроба перетворити Україну на диктатуру зсередини призведе до некерованого хаосу і ризику втратити державність, не кажучи вже про втрату підтримки інших демократій, зокрема Європейського Союзу, для більшості країн-членів якого цінності — це досі не порожній звук. Коли українці стали таким прикладом у світі, яким можуть надихатися інші, це не тільки успіх, але й велика історична відповідальність.
Насправді бути у світі — це дуже непросто. А продовжувати бути — й поготів. Але ми не маємо іншого вибору. Інакше нас просто не буде.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
