Звідки з'явилася одна з центральних харчових традицій у християнстві — щорічні пости?
Чому вони історично викликали більше суперечок серед мешканців північної Європи, ніж у їхніх південних сусідів? Як би до концепції посту поставилися античні філософи і які закони дозволяли середньовічним багатіям їсти у піст вершкове масло?
Суспільне Культура розповідає, як поширення християнства змінило нашу харчову поведінку, якими були передумови появи середньовічної культури постів і чим наші (та не лише наші) пращури історично харчувалися у пісні дні.
А ще — даємо декілька порад, як можна урізноманітнити пісне харчування сьогодні.
Ставлення до їжі у дохристиянські часи
Аби зрозуміти особливості християнської харчової культури, потрібно хоча б поверхнево пригадати ставлення до їжі двох культур, на перетині яких, власне, і зародилося християнство — єврейських спільнот та античного світу.
Серед стародавніх євреїв поняття гріха було доволі прямолінійним: будь-яке порушення Закону вважалося скверною в очах всесильного Бога, а платою за гріх (навіть за доволі дрібний, як на нашу сучасну думку) нерідко була смерть. Утім, були й хороші новини. По-перше, ненавмисно вчинені гріхи можна було спокутувати (жертвоприношенням чи публічною сповіддю), а по-друге, старозаповітного Бога не надто цікавили пости — лише чіткі обмеження їжі на дозволену та заборонену.
Так, у Старому Заповіті є помітні винятки. Наприклад, Мойсей, чекаючи на скрижалі від Бога, не їв і не пив протягом сорока днів. А у часи природних лих чи війн єврейська громада практикувала обмеження в їжі, щоб задобрити Бога та заручитися його підтримкою.
Загалом в юдаїзмі немає поняття довготривалого щорічного посту — окрім як на Йом КіпурДень очищення, всепрощення та спокути. Судний День., коли віряни на знак спокутування гріхів протягом цілого дня нічого не їдять.
Якщо говорити про ставлення стародавніх греків та римлян до їжі, то воно було суперечливим: в античному світі була загальноприйнятою думка, що харчування є важливим для життя, здоров'я та суспільства, але потреба в їжі була неприємним нагадуванням про те, що, незважаючи на усі досягнення цивілізації, людина все ж має тваринні бажання.
Але навіть попри те, що античний світ не надто любив усе, що нагадувало про тваринну природу, а стародавні філософи регулярно висловлювалися щодо потреби "приборкати потяг до тілесних насолод", навіть найбільш суворі з них не пропагували навмисне голодування.
Становлення посту
На противагу античному світу, який насамперед цінував поміркованість у бажаннях та баланс між тілесним і духовним, християнські громади майже одразу після свого виникнення сформували радикальне ставлення до тіла як до тимчасового прихистку безсмертної (та загалом важливішої) душі.
На їхню думку, тіло та його потреби — не тільки голод, але й статевий потяг і навіть сон — лише відволікали від каяття та роздумів про вічне. І хоч від християн не очікували пожиттєвої відмови від певних видів їжі, а лише заохочували стриманість у питаннях тілесності, з часом вимоги ставали більш суворими: регулярні періоди постів, які спочатку стосувалися монахів, стали нормою для всіх вірян.
Приблизно із XVI сторіччя пости стали обов'язковими, а їхнє недотримання почало офіційно каратися.
Не було б перебільшенням уявити харчову культуру Середньовіччя як нескінченний та строго регульований цикл добровільного голодування (а для мешканців півночі Європи відмова від жирів тваринного походження фактично це й означала) та надмірних бенкетів.
Найяскравіший приклад цього контрасту між смиренною буденністю та нестримними святами — 40-денний Великий піст, що передує Великодню та незадовго до якого більшість європейських народів традиційно святкували Карнавал, Масляну, або Марді Гра чи Жирний вівторок.
Сорокаденний піст вшановує Ісуса, який за Біблією протягом сорока днів блукав пустелею без їжі чи навіть води, а Карнавал чи Масляна — останній шанс безкарно віддатися тілесним насолодам та наїстися перед початком посту сиру, масла і, звісно ж, м'яса.
Чим історично харчувалися під час посту
Окрім Великого посту в православному християнському календарі є ще й інші багатоденні пости (Різдвяний, Петрів та Успенський), щотижневі пісні дні (середа та п'ятниця) та обов'язковий піст перед Причастям.
Історично у пісні дні християнам було дозволено їсти рибу (якщо вони, звісно, могли собі її дозволити) та продукти рослинного походження — хоча в часи Середньовіччя можна було цілком законно придбати собі право споживати у піст, наприклад, вершкове масло.
Це питання особливо гостро стояло на півночі Європи. Якщо мешканці умовної Італії чи Іспанії могли спокійно пережити сорокаденний піст, харчуючись овочами та оливковою олією, то їхнім північним сусідам доводилося перебиватися переважно хлібом та кашами.
Власне, це і призвело до традиції "відкупатися" від певних пісних обмежень, завдяки яким цілі європейські міста отримали право споживати навіть у пісні дні вершкове масло чи молоко.
На думку деяких дослідників, непосильна для бідніших сіл плата, яку Католицька церква вимагала за право їсти продукти тваринного походження, і стала одним із каталізаторів Реформації.
У більшості європейських країн закон зобов'язував громадян дотримуватися церковного посту аж до XVII сторіччя, і виконував декілька суспільних функцій — наприклад, дозволяв деяким урядам більш ефективно створювати запаси їжі для бідних.
Головними харчовими продуктами у цей час як в Україні, так і в інших європейських країнах були квасоля, овочі, зернові культури та коренеплоди.
На щастя, традиційний український раціон і так суттєво спирався на ці інгредієнти протягом року, тож більшість локальних страв навіть не потрібно було навмисно адаптувати.
Якщо ви дотримуєтеся посту сьогодні, радимо не обмежуватися лише традиційними для нашого регіону продуктами, а урізноманітнити свій раціон за допомогою тофу, батату, нуту та рослинного молока.
Ідея пісної вечері від New York Times Cooking: рис із баклажанами в місо-глазурі
Інгредієнти:
- Приготований рис
- Баклажани
- Рослинна олія
- Місо-паста
- Кунжутна олія
- Рисове вино
- Соєвий соус
- Насіння кунжуту
Приготування:
- Візьміть невеликі баклажани й розріжте їх навпіл, а потім по діагоналі на невеликі шматочки.
- Збризніть їх рослинною олією та запікайте у попередньо розігрітій до 220 °C духовці приблизно 20 хвилин, перевертаючи один або два рази, доки вони не стануть м'якими.
- Потім змастіть баклажани сумішшю місо-пасти, невеликої кількості кунжутної олії та рисового вина і невеликої кількості соєвого соусу.
- Зачекайте, доки шкірка баклажанів не почне тріскатися, а потім подавайте їх разом із порцією рису, посипавши зверху насінням кунжуту.
На 2 невеликих баклажани радимо брати приблизно 1 ст. л. місо-пасти та по 1 ч. л. кунжутної олії, рисового вина й соєвого соусу, але можете адаптувати пропорції до смаку.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
