Шаміль Алядін — кримськотатарський письменник, поет, публіцист та громадський діяч, який вже у 27 років очолював Спілку письменників Криму та перекладав на кримськотатарську мову твори Тараса Шевченка. Він отримав пам'ятну медаль за переклад "Заповіту" Шевченка на кримськотатарську мову, а пізніше був примусово депортований із Криму як зрадник.
До Всесвітнього дня поезії про життя, творчість і спроби письменника повернути кримських татар на батьківщину розповідає Ірина Миколайчук.
Дванадцятого липня 1912 року в Махульдурі (нині Нагірне) в родині кримських татар народився Шаміль Алядін, майбутній письменник, який всю свою творчість та життя присвятив розвитку та збереженню кримськотатарської культури.
Перший вірш, "Соловей світанку" (ред. "Танʼ Буль"), який він присвятив відомому кримськотатарському просвітнику Ісмаїлу Гаспринському, опублікували в молодіжній газеті "Яш кʼувет", коли Шамілю було 15 років.
Він із захопленням згадував цю подію: "Мене викликали в учительську. Мене зустрів учитель кримськотатарської мови і літератури Ягʼя Байбуртли, потиснувши руку, міцно обійняв і при інших вчителях показав надрукований в газеті «Яш кʼувет» мій вірш. Потім він продовжив: «З Шаміля вийде неабиякий майстер слова»".
Перша збірка віршів молодого поета "Усміхнулася земля, усміхнулося небо" вийшла у 1932 році.
Становлення молодого автора прийшлося на часи, коли він був оточений плеядою видатних представників кримськотатарського народу у сфері культури, мистецтва, освіти та науки. І на його ж очах всі ці зірки згасали під час сталінських репресій та масових розстрілів кримськотатарської інтелігенції у 1938 році.
У 27 років юнак вже очолював Спілку письменників Криму та активно сприяв розвитку кримськотатарської літератури. Упродовж життя він з особливою чутливістю та повагою ставився до України. Тому окрім видавання власних збірок займався перекладом творів українських письменників на кримськотатарську мову.
І у 1939 році після прочитання Павлом Тичиною на пленумі Спілки письменників СРСР перекладений "Заповіт" Тараса Шевченка на кримськотатарську мову Шаміль Алядін отримав пам'ятну медаль. Його переклад і досі вважається одним із найкращих не лише у кримськотатарській мові, а й загалом у тюркських мовах.
На момент отримання нагороди юний Шаміль Алядін й уявити не міг, що радянська влада завжди діяла за принципом "однією рукою дає — іншою забирає" і що вже через декілька років вона забере в письменника незрівнянно більше.
Під час Другої світової війни Шаміль йде добровольцем в армію. Після важкого поранення та одужання у 1944 році у військовій формі та зі званням командира взводу письменник повертається до Сімферополя і застає у своїй оселі чужих людей.
В Криму його вже ніхто не чекав, адже дружина та новонароджена донька, як усі знайомі та сусіди — кримські татари, були примусово депортовані радянською владою з батьківщини.
Згодом і Шаміль був депортований до Узбекистану, де знайшов свою дружину та доньку Діляру, які майже помирали від голоду.
Шаміль Алядін вкотре розпочав боротьбу за життя, але вже в Центральній Азії. Він влаштувався на посаду секретаря Спілки письменників Узбекистану, а пізніше вступив на вечірнє відділення Ташкентського педагогічного інституту.
Письменник об'єднував митців, навіть перебуваючи в примусовій депортації. Він виборов право на створення секції кримськотатарських авторів у Спілці письменників Узбекистану та сприяв реабілітації письменників, що постраждали від депортації, а також отримав дозвіл на друковані видання і радіопередачу кримськотатарською мовою.
За його ініціативою також створили редакцію кримськотатарської поезії та прози в узбецькому видавництві ім. Г. Гуляма.
Кримські татари не асимілювалися в Азії та зберегли свою культуру й ідентичність завдяки таким активним вихідцям, яким, зокрема, був Шаміль Алядін. Він об'єднав навколо себе творчу інтелігенцію та постійно знаходив нові шляхи для збереження й передання культурних традицій свого народу майбутнім поколінням. Письменник активно працював над творами, зокрема збірками поезії, а його проза налічує понад 70 книжок, перекладених різними мовами.
"Я — ваш цар і бог" — один із найвідоміших автобіографічних творів, в якому Шаміль Алядін розповів свою історію про повернення в Сімферополь, примусову депортацію, життя на чужині та всі спроби повернути кримських татар на батьківщину.
В Узбекистані Шаміль не полишав спроб звернутись до радянської влади, писав листи та звернення з вимогою повернути кримських татар додому. І лише у 1994 році письменник зміг остаточно оселитися в Криму.
У ці ж роки він розпочав роман "Тугай-бей", у якому прагнув розповісти про козацько-кримськотатарські відносини, відобразити як спільні щасливі, так і трагічні моменти кримськотатарської та української історії, а також розвінчати ідеологічні стереотипи, нав'язані владою через радянську літературу.
Шаміль Алядін помер 21 травня у 1998 році у Сімферополі та був похований на кладовищі Абдал.
Письменник не встиг дописати роман "Тугай-бей", але після його смерті опублікували публіцистичні нариси під назвою "Стосунки України, Польщі та Росії з Кримським ханством у середині XVII сторіччя", які мали лягти в основу роману.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
