Коли у 2018 році після Об'єднавчого собору і надання томосу була заснована Ставропігія Вселенського патріархату в Україні, однією з місій ставропігії було визначено книговидання.
Про це в ефірі Радіо Культура розповіла керівниця видавничих проєктів ставропігії Вселенського патріархату Марина Бурдейна та Вселенський Патріарх в Україні, єпископ Команський Михаїл.
Для роботи над новим перекладом зібралася велика група експертів: мовознавці давніх мов, теологи, релігієзнавці, священники, редактори.
Як сприйняли переклад прихожани церкви та представники різних православних юрисдикцій — слухайте в ефірі Радіо Культура.
Суспільне Культура пропонує тектовий переклад розмови.
В лютому було презентовано об'єднавчий переклад Нового Завіту українською. Що означає "об'єднавчий"? Чому його перекладали? Що об'єднували? Що буде зі старими перекладами? Чи не змінилися основні цитати, на які ми покладаємося вже багато сотень років? Що не так зі старими перекладами? Чому знадобилося їх об'єднувати, виправляти і редагувати?
Михаїл, єпископ Команський:
Назва "об'єднавчий" з'явилася вже перед самим виданням. Цей переклад замислювався просто як новий ще за благословення ближньої пам'яті покійного митрополита Володимира Сабодана. Переклад робився тривалий час, але з певних причин він не був виданий. Отже, коли у 2018 році після Об'єднавчого собору і надання томосу була заснована Ставропігія Вселенського патріархату в Україні, постало питання, яка основна місія і основна діяльність ставропігії. І одним з напрямів діяльності ми визначили книговидання.
В нас є переклад катехізису, який був укладений покійним митрополитом Пісідійським Сотирієм Трампасом, який на той час був митрополитом в Анталії. Цей катехізис перекладений з грецької на турецьку і російську мову. Свого часу, коли владика був ще живий, я допомагав йому верстати той Новий Завіт для прихожан в Туреччині. І я його запитав, чи дозволить він використати його ще й для того, щоб видати в Україні. Він дав мені дозвіл і сказав, що для церкви я можу робити з цим текстом все, що я захочу.
Коли ми зібралися з групою однодумців, пані Марина Бурдейна звернула увагу на важливий момент. От ми видаємо катехізис. А в катехізисі необхідно обов'язково цитувати Священне Писання, потрібно давати посилання на Новий Завіт. І виникло питання, а на який саме? Бо українських перекладів є кілька. Хтось використовує переклад Огієнка, хтось — Хоменка, хтось — Морачевського, хтось — отця Рафаїла Торконяка. І у кожного перекладу є свої особливості. Тоді пані Марина нагадала, що в нас є ще один переклад — невиданий, який робився не просто науковцями, а саме людьми з церкви. Між такими перекладами є невеличка різниця.
Науковці перекладають абсолютно точно з наукової точки зору. Але деякі сенси, тонкощі висловів може краще передати людина, яка живе в церкві. І всі дійшли згоди, що цей переклад всім подобається, але оскільки він не виданий, на нього в катехізисі не пошлешся. Тоді ми вирішили його видати. Якщо він вже є, він має право бути виданий.
Це як у юриспруденції: є буква закону, а є дух закону. Тобто потрібно було катехізис проілюструвати цитатами, але не було зрозуміло, на кого посилатися. І тут всі згадали про те, що є переклад об'єднавчий, але невиданий. Виникає запитання, а чому він був невиданий, якщо він був?
Марина Бурдейна:
По-перше, це питання релігійно-політичне, по-друге, це питання фінансове. Переклад був зроблений, як зазначив владика, ще часів митрополита Володимира Сабодана в Києво-Печерській лаврі.
Почалася робота над ним у 2012 році, завершилася у 2017-му. А митрополит Володимир Сабодан упокоївся у 2014-му. Разом зі смертю митрополита Володимира померло багато ініціатив, серед яких і ініціатива з перекладом. У це не хотіли інвестувати. Новий український переклад нікого не зацікавив із нових очільників структури, яка базувалася в Києво-Печерській лаврі. Тобто УПЦ ця ініціатива була відкинута.
Як ви так дипломатично Московський патріархат назвали структурою, яка базувалася в Києво-Печерській лаврі…
Марина Бурдейна:
Тому що люди, які робили переклад, теж були з УПЦ. Це була проукраїнська активна гілка, і я теж була серед цих людей.
Частина людей називала нас "не все втрачено", а частина — "все пропало". Тому з поваги до людей, які й досі належать до тих, про яких говорять "не все втрачено", я намагаюся висолюватися таким чином. І ось, маючи тоді цей переклад, ми подали його на рецензію в Київську духовну академію та семінарію, але отримали несхвальний відгук. І поклали його в довгий ящик. Забули.
Не надто схвальна рецензія — як красива відмова.
А чому був відгук несхвальний?
Марина Бурдейна:
Тому що треба було якось дипломатично відмовити в подальшому фінансуванні проєкту. Треба було красиво відмовити, хоча насправді офіційну рецензію на переклад нам надали, і перекладачі її опрацьовували.
В рецензії не було нічого критичного, щоб цей переклад захейтити і відправити в небуття. Там була справді хороша рекомендація — апробація тексту. В принципі, ми це взяли до уваги: відповідно, ці 3 роки, впродовж яких цей текст живе в трьох наших виданнях, і триває ця апробація. Тому ми реально дослухалися до рецензії. Апробація справді важлива, і ми її зробили.
Переклад тривав 5 років: від 2012 до 2017 року. Перекладати навіть художній текст з однієї живої мови на іншу живу дуже складно. Бо ми перекладаємо не слова, ми перекладаємо сенси. Достатньо згадати, що в кожній мові навіть собака гавкає по-іншому: в українській це гав-гав, а в англійській вже боу-воу.
І я уявляю складність перекладу священного тексту, де за кожним словом не один сенс, а інколи 5–6, і не завжди ти їх можеш прочитати. Хто ці люди, які взяли на себе відповідальність і мали достатньо знання, щоб почати цей проєкт?
Марина Бурдейна:
Ви дуже чітко окреслили суть проблеми. Зауважу, що Новий Завіт на старті перекладу не був метою. Перекладачі починали не з Нового Завіту. Основна ідея була створити словник складних для сприйняття церковнослов'янських слів. Релігійна термінологія досить специфічна, і в українській мові цей сегмент ще не достатньо пропрацьований. Тобто є складні слова, перекладені не на достатньому рівні. Тому спершу перекладачі мали на меті створити такий словник.
У якийсь момент стало зрозуміло, що найбільше релігійних термінів вживано саме у Святому Письмі. Тому треба зважати на контекст і робити уніфікацію та апробацію.
Зібралася група досвідчених людей: мовознавці давніх мов, теологи, релігієзнавці, практикуючі священники, редактори. Вони зібралися в ініціативну групу тоді в Києво-Печерській лаврі й почали пропрацьовувати текст. І якщо в процесі роботи виникали нерозуміння або неточності, до роботи долучали додатково або фахівців з певної мови, або редакторів, або священнослужителів. Тобто це дуже різнопланова група.
Це мав бути текст зрозумілий і читабельний. Водночас це текст релігійний. Тобто, умовно, це не захопливе чтиво Агати Крісті. В ньому може бути багато незрозумілих слів. Я колись читав пояснення походження фрази "фокус-покус": селяни, які слухали службу не рідною мовою, а середньовічною латиною, фразу "це є тіло моє", латиною "Hoc est corpus meum", яка в транскрипції звучить як "хок ест корпус", чули як "фокус-покус".
Що важливіше в перекладі — донести суть, нехай зі складнішими термінами, чи зробити цей текст близьким людині, зберегти канон, якому 2000 років, чи зробити текст максимально зрозумілим?
Михаїл, єпископ Команський:
Я думаю, що одне не суперечить іншому. Мова розвивається, і ніколи не буде знайдено ідеального перекладу.
На кожному етапі необхідно шукати баланс. Наприклад, у грецькій мові існують слова, яких в українській просто немає. Потрібно шукати відповідники. Їх можна перекласти лише описово. Церковнослов'янською ще можна передати. Але в українській мові ми не вживаємо такі словоформи. Знаходячи цей баланс, я би не протиставляв такі поняття, як доступність і точність передання тексту.
Марино, а в чому було найскладніше завдання у цьому перекладі? Тому що, коли ми, приміром, говоримо про синоніми, то завжди проблематично вибрати щось, що буде відповідати нинішнім уявленням про мову, зрозумілості й переданню сенсу священного тексту.
Марина Бурдейна:
Складних моментів було кілька. І не завжди йшлося про слова. Іноді була реальна втома від священного тексту. В кожного з нас наставав такий момент, коли ми втомлювалися від тих обсягів, оскільки текст потрібно було щонайменше 4 рази перечитати. Тому в якийсь момент ми переставали сприймати текст, робили паузу, відпочивали і згодом поверталися. Це перший складний момент.
Другий складний момент стосувався власне перекладу. Ми всі розуміємо, що в кожного є якісь свої смакові вподобання. Хтось більш схильний до західного діалекту, хтось — до мови центральної України, хтось тягне в текст слов'янізм, тому що так звик. І цей баланс потрібно було втримати, тому були моменти, коли було важливо, щоб перекладацька група не побилась. Адже іноді дуже розходилися синонімічні вподобання, хтось виступав за дуже модерновий відповідник, хтось — за слов'янізм. Коли пристрасті наростали, ми зупинялися і виносили ці слова на голосування. Потім обирали ті, що залишалися, і ще раз дискутували, чи всіх такий варіант влаштує.
Ще один цікавий, хоч і непростий момент — це пропозиції від людей, які користувалися нашим перекладом. Адже найпершу частину перекладу, тобто Євангеліє, ми видали ще у 2023 році. Потім була друга частина — це Апостол. Вони були видані тисячним накладом. І ці два роки текст жив своїм життям. Його випробовували під час богослужінь. Ми отримували досить багато цікавих і слушних правок. Але вони знову викликали дискусії з перекладачами й редакторами, чи потрібно щось змінювати. Чи, можливо, потрібно пояснити тому, хто надіслав правку, контекст — як і чому було обрано саме це слово, а не інше.
Михаїл, єпископ Команський:
Я наведу приклад. В кінці, коли Господь каже, "Ідіть, навчіть всі народи, зробіть моїми учнями всі народи", в оригіналі стоїть грецьке слово "мафетево". Якщо точно перекласти на нашу мову, вийде слово "воученізуйте", але у нас так не кажуть.
Марина Бурдейна:
Ми перебрали безліч слів — "навчіть", "просвітіть". Синонімічний ряд був величезний, ми перекопали не один словник для того, щоб передати суть. І що б ми не пропонували, наш грецький перекладач каже "не те", "не так", "не попали". Слова закінчилися, а все одно "не те". Бо ми можемо перекласти лише описово.
Колись до перекладача і мовознавця Миколи Лукаша прийшов молодий перекладач, який не міг перекласти назву детективу (рос.) "Предающий всех". За правилами української мови не можна перекласти як "зрадивший всіх". Правильно — "той, що всіх зрадив". А воно звучить, мовляв, неоковирно якось. І Лукаш миттєво називає слово — "всезапроданець".
Марина Бурдейна:
Гарна конструкція.
Владико, чи буде цей об'єднавчий переклад тепер обов'язковий для служби в церквах?
Михаїл, єпископ Команський:
Абсолютно ні! Він не обов’язковий ні для кого. Це була спроба зафіксувати для українського народу саме надбання, яке зробили українці для українців.
Те, що ми видали спочатку богослужбовий варіант, було зроблено для першого апробаційного періоду, коли люди протягом року його вдумливо читали. А ми отримували відгуки, що людям сподобалося, а що ні. І всі пропозиції та зауваження, які ми отримали, були опрацьовані. Коли команда перекладачів зібралася для того, щоб зробити останнє видання Нового Завіту, вони врахували всі зауваження, які були визнані доречними.
Ви запитали, чи він обов'язковий. Він не обов'язковий. Але це один із факторів об'єднання. В церквах люди використовують різні переклади.
А традиція перекладів українською велика. І вона не з'явилася тільки з Огієнком.
Михаїл, єпископ Команський:
Тому ми одразу й не друкували цей переклад без апробації. Ми видали півтори тисячі примірників і роздали всім безкоштовно. Приходили також до нас і представники всіх православних юрисдикцій, які теж мали змогу протягом року його апробовувати. Зрештою, ця апробація і привела до появи цього останнього видання. І якби не було апробації богослужбової — можливо, не було б і цього видання.
Я маю такий примірник. Одразу зауважу, що це хороший папір, хороший друк і великий чіткий текст. Тобто він для тих, хто хоче справді прочитати текст і, якщо потрібно, навіть зробити примітки на полях. Це реально книга для читання, а не стояння в серванті.
Михаїл, єпископ Команський:
У мене навіть відбувся чудовий і цікавий діалог із нашим відвідувачем. Він представився служителем протестантської церкви і також зажадав собі кілька примірників. Я з радістю подарував. А він сказав, що, на його думку, книжка дещо важкенька і її, мовляв, незручно брати з собою в дорогу. І я йому пояснив, чому книга саме така.
Пані Марина особисто їздила до друкарні, передивлялася велику кількість зразків паперу, враховуючи, що у людей старшого віку може бути, наприклад, сухіша шкіра на пальцях. Вони часом можуть послинити пальці, щоб перегорнути сторінки. Таким чином папір швидко зноситься. Ми враховували навіть такі особливості. Можливо, для молоді це не так актуально, але якщо ми робимо це видання для всіх, то мають бути враховані потреби всіх вікових категорій.
Ну, зрештою, для молоді зараз взагалі найактуальніше буде читати на електронних книжках. Є така можливість, пані Марино?
Марина Бурдейна:
Звичайно, ми врахували це обов'язково. Тобто наш переклад можна завантажити і для читалки у форматі ePub, можна завантажити і у форматі PDF, можна завантажити і з застосунку MyBible. Тобто нас можна знайти абсолютно скрізь.
До речі, це не виключно наша ініціатива, ми ці побажання отримували від користувачів. Тобто про зручний застосунок MyBible нам нагадали саме користувачі. Тож нині ми є на всіх доступних платформах.
Безкоштовно?
Марина Бурдейна: Абсолютно.
Ви зробили не просто ритуальну книжку, яку в неділю вам уривками прочитають у церкві, ви створили книгу, яку можна читати час від часу для задоволення. Ви читаєте Євангеліє для задоволення, пані Марино?
Марина Бурдейна:
Чесно кажучи, я повністю прочитала Євангеліє під час роботи над цим перекладом. Я розумію, що людина, яка вважає себе релігійною і належить до певної церкви чи конфесії, повинна знати основи своєї віри.
Я дуже часто в душі розуміла, що, напевно, було б добре прочитати Священне Писання хоча б раз, щоб розуміти, з чим маєш справу. Але кожного разу заважали якісь справи, і так роки тяглися, а воно читалося уривками. Повністю довелося прочитати під час цієї роботи. І скажу, що найбільше задоволення я отримала саме від читання останнього разу нашого перекладу. Тому що ми його доповнили величезною кількістю приміток, і це дало змогу зрозуміти історичний контекст та багато цікавих фактів.
То для мене особисто було цікаво порахувати, скільки ж літрів вина Христос на весіллі, скажімо так, подарував молодятам, і що це було за весілля. Або, приміром, 30 срібників, за які продали Христа – це мало чи багато? В нашому перекладі історичні моменти стали зрозумілішими.
Михаїл, єпископ Команський:
Ми отримали багато відгуків саме від людей старших, які дуже дякували за цей переклад і говорили про те, що Святе Письмо читається як художня книжка.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
