20 та 21 лютого у просторі somepeople відбудеться прем'єра вистави "Оргія кіборгів" від театру "Нафта", що торкатиметься тем руйнівних наслідків російської війни в Україні для довкілля.
У описі до вистави автори та авторки зазначають, що війна знищує все — бетон, рослини, тварин, людей; ракети отруюють ґрунт, воду, кров. Вони звертаються до теоретичних текстів дослідниці Донни Гаравей, яка називає таке тотальне винищення "оргією кіборгів" — адже війна зливає воєнні машини з живими організмами.
Режисеркою вистави стала Ніна Хижна, драматургія — Любов Ільницька. Костюми та сценографію створила художниця Даша Чечушкова.
Спеціально для Суспільне Культура Чечушкова ділиться деталями створення образу та атмосфери вистави.
Що символізує сценографія та як ти намагалася втілити ідею?
Сценографію можна розділити на декілька головних образів-об'єктів — рухомий ландшафт, мутація та наслідувач (носій).
- Рухомий ландшафт — те, що постійно змінюється, те, що ми споживаємо, використовуємо, продаємо; від чого на прямо залежимо ми й наша якість життя.
- Мутація (мушліфікація, чи shell-shelling-shelter) — це наслідки від співіснування з постійним терором Російської імперії на наших територіях, що відбувається з нами і нашим середовищем як біологічно, так і психологічно. Дім на пустотах, що поступово заповнюються водою.
Мушліфікація — придуманий мною термін, що описує процес травматизації, замикання задля збереження, переселення та "дому на собі". Образ мушлі у моїй практиці з'явився ще у 2023 році, коли я жила у Львові та працювала над проєктом "Мутовані. Бестіарій", де оприявнювались різні психологічні зміни після катастрофи, пристосування, безповоротна мутація вимушено переміщених осіб.
- Наслідувач (носій) — розірвана межа між костюмами й сценографією: люди, перебуваючи у тісному контакті з "потворністю", переймають цю "потворність", починають хворіти на неї, безповоротно змінюватись, поступово мімікруючи під це середовище.
У розмові з командою вибудувався зв'язок форми та слова: більшість матеріалів шукались на смітниках, у друзів, непотребі й секонд-генді та робились врешті-решт об'єкти (не людські істоти). Це такий образ збиральництва та випадковості, який розкаже, з чого і якою в тебе буде сценографія.
Головні образи: люди, не-люди та їхнє співіснування.
Я зараз дуже багато зшиваю під час підготовки — стібок до стібка.
Кураторка та директорка галереї "Асортиментна кімната" Альона Каравай днями розказала мені про німецький термін spinnen, що також означає "плести", "сходити з розуму", але зазначила, що це не про негативний контекст. У моєму випадку це свідчення стану, який існує як всередині, так і ззовні — за тим, що я спостерігаю.
Розкажи детальніше про костюми, які ти розробила: що вони символізують, з чого зроблені?
Костюми зроблені з тих самих матеріалів, що й об’єкти на виставі: зі знайдених, використаних, куплених на вторинному ринку речей.
Персонажі вистави, що поступово мутують у процесі розгортання драматургії, стають ніби частиною рухомого ландшафту, нашаровуються, поглинають, втрачають все більше людських, "нормальних" рис.
Важливим елементом, що в процесі поступово з'являється в акторів, є списані надруковані на 3D-принтері яскраво-кольорові деталі, які були зібрані зі смітника самоорганізованого мілітарного виробництва, що створили й де працюють мої близькі.
Ці частинки пластику деінде проступають і в рухомому ландшафті, що все в себе вбирає, всмоктує, пам'ятає.
Деталі дротів, заплямованість, образні риси біологічної-грибкової мутації — це те, з чим ми, хтось більше, хтось менше (за градієнтом), перебуваємо в безперервному, перманентному контакті.
Актори в цьому випадку є носіями та оповідачами цієї катастрофи, які активно з нею взаємодіють.
Як тобі як художниці допомагає досвід роботи в театрі? Чи він впливає якось на мистецьку практику та навпаки?
Авжеж впливає: десь помітніше, десь ні.
Я не професійна сценографка, раніше постійно відчувала "синдром самозванця", ніби ця царина мені незнана, бо робити сценографію — це зовсім інше за тотальну інсталяцію, до прикладу.
На мою думку, відсутність надивленості в цій сфері — найбільше, що мене обмежує.
Я відчуваю, що роблю не декорації, а окремі просторові художні роботи, які створені з командою і для неї.
Сценографія вчить працювати у домовленості, вчить давати та виконувати завдання, формулювати свої ідеї доступно. Це передусім і просторова робота, яка мені, як художниці, цікава.
Будь-яка моя діяльність — від миття посуди до пакування батончиків, від роботи медіаторкою в музеї до волонтерства — усе це безпосередньо впливає на мою практику. Може, навіть, більше, ніж власне створення робіт. Я думаю взагалі іноді, що треба менше займатись мистецтвом, щоб робити мистецтво.
Які твої враження та досвід співпраці з театром "Нафта" та (тимчасового) життя у Харкові.
Поки моя третя і найкраща робота зі створення сценографії. Я дуже задоволена опинитись тут, познайомитись і бути гостем у театральної сім’ї.
Захопливо спостерігати за іншим світом — театру, до якого загалом, по життю, я не була дотична до цього, хоч він і йшов за мною через інших людей. Я вдячна, що це відбувається з "Нафтою" в Харкові.
Про театр "Нафта"
Театр "Нафта" — альтернативний незалежний театр, заснований у Харкові у 2018 році.
Він функціонує як відкрита культурна платформа без постійної трупи, запрошуючи до співпраці митців різних дисциплін, які поділяють спільні цінності.
Основними принципами театру є відкритість, експерименти, нові форми та творча синергія. А своєю метою вони називають створення соціально відповідального мистецького продукту, що надихає суспільство до змін.
У своїх проєктах театр порушує теми війни, постколоніалізму, політичної свідомості, громадянської відповідальності, інклюзивності, толерантності та екосвідомості.
Про Дашу Чечушкову
Даша Чечушкова — українська художниця, що народилася в 1999 році в Одесі.
У 2018 році закінчила Одеське художнє училище імені М. Б. Грекова за спеціальністю "Живопис". Продовжила навчання в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА) в Києві: спочатку на кафедрі графіки, але не завершила її і перевелася на факультет теорії та історії мистецтва.
З 2020 по 2022 рік вона була активною учасницею та співзасновницею творчої спільноти на території Одеського судноремонтного заводу № 2. Цей період суттєво вплинув на її мистецьку практику, розвиваючи тему ситуативного та крихкого мистецтва в контексті "співіснування" з іншими.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році Даша жила у Львові, де разом з іншими митцями орендувала майстерню на території неактивного заводу, де разом із іншими митцями утворила ОСРЗ-4, що стало продовженням спільноти, заснованої в Одесі. Нині живе та працює в Києві.
Для Чечушкової важливий простір, свої роботи вона часто створює як тотальні інсталяції. Себе називає "художницею без медіа", адже працює з дуже різними засобами та матеріалами: графікою, скульптурою, рухомим зображенням, перформансом, текстом.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
