Хоча поезія — досить нішевий жанр, але саме вона першою реагує на будь-які соціально важливі події. Тому поезія українських авторів, особливо військовослужбовців або ветеранів, все гучніше звучить як у самій країні, так і за кордоном.
Зокрема, у Великій Британії стартував проєкт Ukrainian Wartime Poetry, який промотує вірші українських поетів, які зараз в ЗСУ. За його сприяння уже вийшла збірка Артура Дроня “Тут були ми” (We Were Here) у перекладі Юлії Мусаковської.
Та й загалом українська література після 2022 року стає дедалі привабливішою за кордоном. Письменники все частіше отримують майданчик, щоб розповідати про Україну, їх залучають до різних проєктів, а їхні книжки активно перекладають.
Суспільне Культура розпитало поетку та перекладачку Юлію Мусаковську про сприйняття української поезії за кордоном, переклади її книжок та поезію в культурній дипломатії.
Юлія Мусаковська — українська письменниця і перекладачка, лауреатка багатьох літературних премій. В Україні у неї вийшло 6 поетичних книжок, а її вірші перекладені понад 30 мовами.
Книжка "Бог свободи" потрапила в короткий список премії Львова — міста дітератури ЮНЕСКО та була номінована на Шевченківську премію у 2024 році.
Пізніше книжка вийшла у США під назвою The God of Freedom, у перекладі Олени Дженнінґз за участі авторки.
Також за кордоном вийшли її збірка "Залізо / Żelazo" у 2022 році в Польщі у перекладі Анети Камінської і Stenar och spik ("Каміння і цвяхи") у 2024 році у Швеції в перекладах Мікаеля Нюдаля та Сусанни Вітт.
Мусаковська й сама активно перекладає, зокрема вірші Тумаса Транстрьомера з шведської. А також на англійську — в 2024 році у Великій Британії вийшла збірка Артура Дроня в її перекладі.
Чому потрібно читати поезію
Чи важливо українцям читати поезію?
Поезію важливо читати всім. А українцям — для глибшого пізнання власної культури та ідентичності, усвідомлення, якою багатою і глибокою є наша література. Для осмислення нашого спільного досвіду, розділення спільного болю і любові.
Навіщо нам вірші? "Щоб не бути самотніми", — пише Артур Дронь.
Тому поезію читають навіть в окопах. Поезія теперішнього часу б'є під дих, але це нагадування, за що ми боремося і якому хтонічому злу протистоїмо.
Часто поезію сприймають як щось елітарне, недоступне більшості. Але як боротися з таким упередженням і як робити поезію більш масовою, однак щоб не страждала якість?
Я не вважаю, що ми мусимо робити поезію простішою, "щоб люди тягнулися". Хороша поезія завжди має подвійне чи навіть потрійне дно. Навпаки, потрібно формувати в читача хороший смак.
Інша річ, що можемо доносити поезію до ширшого кола через поєднання жанрів, нові формати і нові платформи.
Я часто співпрацюю з різними музикантами, ми робимо мультимедійні перформанси, які щоразу приваблюють нову аудиторію. Наприклад, у межах фестивалю "Земля поетів" виступала разом з легендарним гуртом "Мертвий Півень", який написав дві пісні на мої вірші — "Телесик" і "10 куль".
Нещодавно я розповідала в інтерв'ю газеті Daily Telegraph і радіо The World, що поезія в Україні може збирати тисячні аудиторії, і це не лише про виступ Сергія Жадана у "Жовтневому палаці".
Про те, як поезія реагує на суспільно важливі події та війну
Існує думка, що першими на будь-які суспільно важливі події реагує поезія та коротка проза, а для великої прози (романів і повістей) треба більше часу та переосмислення.
Так, і причина частково тривіальна: велика проза вимагає багато ресурсу і концентрації.
В умовах постійної загрози і нескінченного потоку страшних новин писати струнку та структуровану велику прозу непросто. Масштабне переосмислення вимагає розуміння розв'язки, дистанціювання в часі, а ми продовжуємо перебувати всередині війни.
Але теперішня реальність створює потребу документування подій, нашого досвіду, емоцій та рефлексій з ними пов'язаних. Поезія — це завжди емоційний відгук, засіб швидкого реагування на сильні потрясіння, якими час війни переповнений.
Есеї, щоденники, оповідання — це теж швидкі зліпки реальності, зроблені "по живому". Такі тексти схожі на клаптикову ковдру, але є надзвичайно цінними, адже події інтенсивно змінюються, і людська пам'ять, тим паче наша, погіршена перманентним стресом, не здатна всі їх втримати.
Наприклад, у 2024 році "Видавництво Старого Лева" видало вдвічі більше поетичних збірок, ніж зазвичай щорічно. Серед них моя найновіша книжка "Каміння і цвяхи".
Поезія стає важливим способом висловлювання в темні часи.
Як українська поезія реагує на нинішню війну і чи змінилась її реакція за останні роки?
Українська поезія відреагувала на війну одразу після її початку у 2014-му, ба навіть раніше траплялися своєрідні вірші-передчуття.
Коли російська агресія торкнулася всіх в Україні, тема війни стала ключовою і в поезії, і віршів з'являлося надзвичайно багато. Так ми намагалися осмислити немислиме, що відбувається з нами тут і зараз, ословити невимовне, і в такому ословленні відчути єдність — в боротьбі, в любові, в болю і в люті.
Нові вірші відгукувалися на кожну значну, переважно страшну і трагічну подію — така безпосередня рефлексія, опублікована в день події чи одразу опісля. Це категорія документаційної, або ж репортажної поезії, яка фіксує реальність, говорить правду, у свій спосіб викриває воєнні злочини росіян.
Зараз такі тексти продовжують з'являтися, але загалом нової поезії значно менше. І змінилася мова: рання поезія великої війни була схожа на крик, а тепер це мова зірваного криком горла.
Ми вийшли на новий рівень рефлексії: відчутна спроба опрацювати більші пласти, причинно-наслідкові зв'язки, минуле, теперішнє і навіть майбутнє, в яке раніше не наважувалися заглядати.
Один із віршів, "Такі незручні, такі страшні вірші…", переклав англійською Тімоті Снайдер для своїх лекцій про історію України. Можете більше розказати про цю поезію та її створення?
Цей вірш я написала 31 березня 2022 року після новин про звільнення Київщини і виявлення там наслідків воєнних злочинів російської армії.
Це текст про смерть метафор, які загинули так само, як люди в російській окупації.
Днями перед тим хтось із друзів відкоментував, що моя поезія стала страшною. Але хіба могла вона бути іншою після того, що ми побачили в Бучі та Ірпені?
Вірш увійшов до моєї двомовної збірки "Залізо / Żelazo", яка з'явилася у польському видавництві "Пограниччя" в перекладах Анети Камінської.
Професор Тімоті Снайдер почув цей вірш на презентації книжки у Дворі Мілоша в місті Красногруда. Очевидно, що вірш йому відгукнувся, і я була зворушена, що він переклав і додав його у свій курс історії України для Єльського університету — як приклад української культури, що продовжує творитися в часі війни.
Про переклади власних книжок за кордоном
Як, на вашу думку, змінюється сприйняття вашої поезії іншомовними читачами?
У поезії кожен зчитує щось своє.
Те, що в українців — підшкірне, де працює наскрізна спільна емоція, зовсім не означає аналогічної реакції від іноземної аудиторії. Читачі, в яких відсутній подібний досвід, не в змозі до кінця зрозуміти, що ми відчуваємо, — навіть коли сильна поезія вмикає в них емпатію. Часом це говоріння крізь скляну стіну, якою люди відмежовуються від шоку і болю. Але я не очікую безумовного розуміння.
Пригадую, як після мого виступу на фестивалі в ПАР одна африканська поетка при мені сказала іншій: "Вона зробила війну в Україні ближчою нам". Такою і є мета: скоротити відстань до аудиторії.
Зауважую, що найкраще люди сприймають поезію, яка говорить через призму знайомих і важливих для них понять — людські стосунки, сім'я, дім, дитинство, пошуки сенсу життя. Іноземці часто зосереджуються на формі, художніх прийомах.
Загалом сприйняття перекладної літератури колосально залежить від якості перекладу.
Ви перекладаєте українську поезію англійською мовою, а також перекладаєте зі шведської. Які труднощі виникають у перекладі?
Я допомагала Олені Дженнінґз із перекладом моєї власної поетичної книжки "Бог свободи" (англійською — The God of Freedom), яка вийшла торік у бостонському видавництві Arrowsmith Press.
В її основі лежить історія мого батька, який в 1970-х постраждав від "совіцького" режиму за свій інтерес до вивчення іноземних мов та прагнення до відкриття світу.
І у таких країнах, як Індія чи Південна Африка, де є замилування Радянським Союзом, я можу розтлумачити, що СРСР був тоталітарною, колоніальною державою. Це можливість говорити через поезію про масштаб злочинів окупаційного режиму, який переродився в сучасну російську диктатуру.
Чи були ви залучені у процес перекладу ваших віршів за кордоном і як, на вашу думку, передає переклад те, що закладено в оригіналі?
Знаючи мову перекладу, важко втриматися від спокуси і не втручатися в процес.
Я завжди спостерігаю, як на це реагує перекладач(ка), і не наполягаю, якщо відчуваю опір. Хтось вимагає абсолютної довіри і приймає тільки абсолютно критичну коректуру неточностей. Хтось, навпаки, заохочує коментарі й тлумачення, а хтось надає перевагу партнерським відносинам, де автор(ка) — рівноправний(а) учасник(ця) процесу. Але остання модель уже перетворюється на співперекладацтво, як і сталося з Оленою.
Мені дуже сподобалося працювати з нею, і я вирішила долучитися до перекладу, щоб збереглася цілісність книжки, концепція та плинність оповіді. З поезією поширена практика, коли перекладають лише вибрані тексти з книжки.
Загалом мої вірші перекладені на понад тридцять мов. Якщо автор(ка) не знає, або лиш поверхово знає мову перекладу, раджу покладатися на перекладачів. Важливо звернути увагу на їхній попередній перекладацький доробок. Варто бути готовими, що в перекладі завжди щось втрачається, це історія поступок і компромісів.
Хороший переклад поезії — це та сама мелодія, виконана на іншому інструменті: вона звучить по-іншому, але викликає ті самі емоції.
Як перекладати українську поезію
Які труднощі виникають у перекладі української поезії англійською мовою? І чи доводиться жертвувати якимись нюансами оригіналу під час перекладу?
У сучасній українській поезії і надалі поширена римована традиція.
Збереження рими в англомовному перекладі дає цим віршам архаїчне звучання, адже використання рими в англомовній поезії пішло на спад ще на початку минулого століття, а із середини ХХ століття вважалося ознакою застарілості й формалізму.
Тому волію перекладати нашу сучасну поезію вільним віршем.
Звичайно, мова перекладу обмежує передання авторського стилю, зокрема гри слів, ритму, мелодики мови. Але для мене важливо, щоб у тексті проглядалась особистість автора(ки), тому намагаюся максимально зберегти і відтворити специфіку оригіналу в перекладному тексті.
Часом труднощі виникають зі звичними для нас термінами, як, наприклад, шкільна лінійка — його в англомовному світі просто не існує, доводиться шукати зрозумілі й лаконічні (щоб не поламати поетичний рядок) замінники. Передача діалектизмів і суржику — це теж завдання із зірочкою.
Також додаткового пояснення потребує контекст, який знайомий нам одразу за відповідними маркерами — як-от "Ізюмське причастя" Артура Дроня.
Те, що очевидно і зрозуміло українській аудиторії без зайвих слів, часто потребує додаткових пояснень для іноземців. Це і топоніми, і знакові імена, і культурні нюанси, без приміток тут не обійтись, як би ми не хотіли не перевантажувати читача — вони необхідні для розуміння.
Також побутує думка, що перекладачі — майже рівноправні автори поезії, бо під час перекладу треба немов влізти автору в голову, а інколи зовсім переписати авторські рядки. Чи можна з нею погодитися?
Я так не вважаю. Звісно, перекладачеві поезії корисно також бути і поетом, але прирівняти його працю до створення абсолютно нової матерії було б неправильно.
Щоправда, існує підхід до перекладу, який воліє дуже сильно відриватися від оригіналу, але такий перекладний текст має мало спільного з авторським, це радше переспів.
Переклад — це віднайдення сенсів у іншій мові та культурі: робота, безумовно, творча, але не створення з чистого аркуша. Це, навпаки, можливість відійти в тінь, сховатися за текстом та його автором, і я такою можливістю радо користаюся після великої кількості публічних виступів із власними віршами.
Як реагують на українську поезію за кордоном?
З 2022-го ми спостерігаємо інтерес до української культури і літератури.
Поезія — досить нішевий жанр, а те, що це поезія в перекладі, ще більше звужує аудиторію. Я би виокремила три категорії читачів: ті, що цікавляться поезією, ті, що небайдужі до України, і ті, що цікавляться перекладом. Вони часто перетинаються, але це не одна цілісна бульбашка.
Ми з моєю перекладачкою, поеткою з Нью-Йорку Оленою Дженнінґз, отримали пропозиції видати The God of Freedom від п'яти американських видавництв, без інтенсивного пошуку з нашого боку.
Обрали ми видавництво Arrowsmith Press, яке раніше видало книжку Галини Крук — A Crash Course in Molotov Cocktails. Для мене багато важило, що Аскольд Мельничук, його засновник, давно і системно підтримує Україну та промотує українську літературу.
Протягом туру в США з презентаціями книжки ми вкотре переконалися, що марно очікувати безумовного розуміння від аудиторії. Потрібно максимально вичерпно пояснювати контекст та розповідати, що стоїть за текстом. Це дає ненав'язливо зайти на територію української історії та культури, розвіяти наративи російської пропаганди, нагадати, що війна триває і якою є її природа.
Чи важливо перекладати українських поетів?
Безумовно, важливо.
У травні минулого року ми презентували англійський переклад The God of Freedom в Єльському університеті, і професор Тімоті Снайдер, який модерував розмову, сказав важливу річ: "Поезія показує, що культура існує".
Нам потрібно показати, що українська література є частиною світової, показати барокову традицію, внесок у формування європейського модернізму.
Потрібні переклади Сковороди та "Енеїди" Котляревського. Потрібно перекладати поетів Розстріляного відродження. Безумовно, наших дисидентів, знакових особисто для мене авторів: Василя Стуса, Ігоря Калинця, Грицька Чубая.
Хочу побачити переклади книжок Дмитра Лазуткіна, Ярини Чорногуз, Максима Кривцова, Бориса Гуменюка, Анатолія Дністрового, Ігоря Мітрова — насамперед англійською.
У межах нашого проєкту Ukrainian Wartime Poetry, що промотує вірші українських поетів, які зараз в ЗСУ, вдалося зацікавити українською поезією видавництво Jantar Publishing.
Вони вже видали книжку Артура Дроня "Тут були ми" (We Were Here) в моєму перекладі англійською, за підтримки програми Translate Ukraine від Українського інституту книги.
Це, мабуть, найперший переклад поетичної книжки українського військового, написаної після 2022-го, англійською або ж взагалі іноземною мовою. Збірка стала першою в серії Amber Poets, але в ній планують книжки й інших українських авторів.
А на Гетеборзькому книжковому ярмарку 2023 року Мікель Нюдаль, який перекладав вірші для моєї збірки "Каміння і цвяхи", спитав про українських поетів, яких варто зараз перекладати. Я порадила йому збірку Артура Дроня, а він залучив мене до укладання та редагування перекладу.
Так з'явилося шведське видання "Тут були ми" (Vi var här), яке навіть випередило на кілька тижнів оригінальне українське. Великою мірою моя роль полягала в тлумаченні контексту, а не лише в коригуванні мовних нюансів.
Я думаю, що переклад вийшов вдалим, адже з цією книжкою Мікаель Нюдаль потрапив у шортліст перекладацької премії Drahomán Prize. Окрім того, на основі шведського з'явилося норвезьке видання, де Мікаель був співперекладачем.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
