Світового значення сенсація в музичній культурі та й, напевно, культурі в цілому: в останні години 2020 року в щойно відкритій після реставрації Андріївській церкві в Києві вперше після 250-річної перерви прозвучали два досі невідомих твори українського композитора XVIII століття, нашого генія, класика, основоположника й взагалі… Максима Березовського.
До цього, на жаль, доводиться додати слово "ймовірно". З трьох симфоній, виконаних ансамблем "Київські солісти" під орудою всесвітньо визнаного українського диригента Кирила Карабиця, перу Березовського достеменно належить одна, дві інші — до-мажор та соль-мажор — лише гіпотетично.
Березовський — загадкова постать, про нього мало що відомо. Навіть дату народження, яка дала підстави вважати рік, що минає, ювілейним 275-м, вирахувано вельми приблизно. Ми знаємо лише, що хлопчиком він навчався в славетній співацькій капелі в гетьманській столиці Глухові, потім закінчив не менш славетну Болонську академію й навіть отримав почесний титул її іноземного члена, багато їздив Європою, переїхав до Петербурга, де й помер у 31-річному (?) віці — за однією з версій, внаслідок самогубства, спричиненого депресією.
За життя він прославився переважно духовною музикою, його хорові концерти відтоді регулярно виконуються під час православних богослужінь, його визнано засновником української класичної музики поряд із Дмитром Бортнянським. Що ж до світських творів, до нас дійшли лише кілька арій з опери "Демофонт", скрипкова соната та одна симфонія, нещодавно знайдена в приватному архіві в Італії й уперше виконана в Україні так само Кирилом Карабицем чотири роки тому. Що ж до двох "нових" симфоній, їх супроводжує мало не детективна історія.
25 років тому тоді ще юна музикознавиця Лариса Івченко натрапила в фондах Національної бібліотеки імені Вернадського на фрагменти партитур, підписані іменем Beresciollo. Стилістично та інтонаційно вони здавалися дуже близькими вже відомим творам Березовського (нагадую, 1-а до-мажорна симфонія ще не була віднайдена). Вона припустила, що таке написання – звичайна помилка видавця, хибодрук, адже відомо ще декілька дивних транскрипцій екзотичного для італійців прізвища, в тому числі Berezowskoy та Beresotti.
До її гіпотези схвально поставилися такі монстри українського музикознавства, як Ніна Герасимова-Персидська та Олена Зінькевич, але повні тексти творів так чи так були відсутні, а для подальших висновків не було підстав, і припущення залишалося припущенням.
Водночас чимало культурних діячів декларували намір розшукати інші твори композитора чи то в приватних архівах Італії, чи то в Папській бібліотеці у Ватикані. Нарешті Кирило Карабиць натрапив на давню публікацію в журналі "Музика", зв’язався з авторкою, а далі… просто пішов до Національного архіву Франції, де спокійно лежали цілісінькі партитури двох симфоній, видані в Парижі 1761 року й підписані Beresciollo.
Київська прем’єра безумовно викличе нову хвилю уваги до видатного композитора й до національної спадщини, притому не без політичного відтінку, бо імперія успішно привласнила Березовського, як і Бортнянського, як "російських" митців.
Не факт, що авторство легендарного українця буде негайно визнане, надійних методів атрибуції в музиці наразі не існує, на відміну від живопису. Немає жодних допоміжних інструментів на кшталт рентґенівських знімків, доводиться покладатися на суб’єктивні враження експертів: чуються чи причуваються в музиці українські інтонації, спостерігається чи мариться стилістична спорідненість.
Утім, доводиться визнати, що елемент попсової інтриги нині лише сприяє масовій цікавості до того чи іншого твору, митця чи явища, тож українська культура як така безумовно виграє.
Значно складніше з одним із винуватців нинішнього свята: Кирило Карабиць періодично відвідує з гастролями столицю держави-агресора. Він регулярно диригує Російським національним оркестром Міхаіла Плєтньова, а на сайті Большого театру є його сторінка як постійного запрошеного диригента. Та обставина, що він виконує в Москві твори наших класиків Лисенка, Лятошинського, Сильвестрова і підкреслено представляється як український музикант, навряд чи може радикально підсолодити пігулку.
Разом із тим відомо, що музикантові, який керує одним із найкращих у Британії Борнмутським оркестром і виступає з найкрутішими колективами по обидва боки Атлантики, а також відзначений усіма можливими міжнародними регаліями, на батьківщині не знайшлося постійної роботи.
Одначе за такою логікою слід також толерувати вояжі до Росії або окупованого Криму наших естрадних зірок, бо вони так само не можуть прогодуватися на вітчизняному ринку.
Відтак оцінка ініціатора сьогоднішньої події вже коливається в діапазоні від "зрадник, колаборант" до "культурний герой". Та це ніяк не применшує значення повернення Березовського в Україну й ставить питання: чому ж це не сталося завдяки зусиллям когось більш свідомого та патріотичного?
Читайте також
Андріївську церкву відкриють для відвідування. Вона була на реконструкції 5 років
У 2021-й з хорошим настроєм: Аква Віта, Mad Heads та Арсен Мірзоян на UA: КУЛЬТУРА
Сила мистецтва чи наука? Як впливає на людину класична музика
