В український прокат 21 листопада вийшла стрічка "Конклав" з Райфом Файнсом ("Список Шиндлера", "Готель Гранд Будапешт", "Меню") у головній ролі.
За сюжетом, після смерті Папи Римського кардиналу Лоуренсу треба терміново організувати конклав, на якому католицькі кардинали з усього світу повинні обрати нового голову Церкви.
Під час організації та проведення конклаву Лоуренсу доведеться впоратися з інтригами Ватикану та не дати секретам Церкви проникнути у пресу.
Але кардинал також дізнається про таємницю померлого Папи, від якої залежить майбутнє престолу. Щобільше, ця таємниця також стосується одного чи декількох кандидатів на місце намісника Божого на Землі.
"Конклав" вже вважають сильним претендентом у майбутніх оскарівських перегонах, а Райфу Файнсу віщують номінацію на золоту статуетку.
Однак чим вирізняється "Конклав" з-поміж інших фільмів про релігію та Ватикан? Чому взагалі тема папства та віри притягує кінематографістів? І як часто стрічки на тему релігійної політики отримують визнання від Американської кіноакадемії? Розповідаємо у цьому матеріалі Суспільне Культура.
Сікстинська капела за 10 тижнів: наскільки історично достовірним є "Конклав"
- Чи проходили зйомки у справжньому Ватикані
Ватикан зазвичай не дозволяє знімати всередині своїх приміщень, зокрема в таких культових місцях, як базиліка Святого Петра або Сікстинська капела. Ця політика відображає сакральний характер цих місць і бажання Церкви зберегти їх від комерційного використання.
Як наслідок, багато кінематографістів відтворюють інтер'єри Ватикану або знімають в альтернативних історичних локаціях, що імітують його архітектуру.
"Нам влаштували приватну екскурсію Ватиканом, і вони були дуже привітні й дуже допомагали. Тож це був великий дослідницький проєкт. Це захопливий і театральний світ, тому ви хочете, щоб усі деталі були правильними. Це дуже розкішне місце", — розповів сценарист "Конклаву" Пітер Страуган.
Для роботи над "Конклавом" продакшн-дизайнерці Сьюзі Девіс довелося взяти на себе непросте завдання і творчо підійти до відтворення однієї з найпопулярніших туристичних визначних пам'яток світу — витвору Мікеланджело. Для цього Девіс завітала на римську кіностудію Cinecitta, де знайшла незавершені декорації з попередніх фільмів.
Декораціями слугували великі пластини, зібрані у "квартири", розміром 250 см на 120 см. Але також треба було відремонтувати підлогу, перефарбовувати частину декорацій та зробити килимове покриття. Для цього Девіс знайшла ремісників, які побудували оригінальні декорації, і звернулася до них за допомогою.
"Команда малярів була надзвичайною, і ми зібрали Сікстинську капелу заново за 10 тижнів", — розповідала Девіс.
З інших локацій фільму — більшість зйомок проходили у Римі, який переповнений мармуровими будівлями минулих століть.
- Поведінка кардиналів
Під час написання роману, який ліг в основу сценарію, автор Річард Гарріс консультувався з англійським кардиналом Кормаком Мерфі О'Коннором, який сам був учасником конклавів у 2005 і 2013 роках.
У тематичному матеріалі про коректність "Конклаву" CNN зазначає, що фільм правильно передає велику кількість деталей. Наприклад, у фільмі відтворено кімнати в гостьовому будинку — Domus Sanctae Marthae, де кардинали зупиняються під час конклаву, зі спільним кафетерієм і автобусами, що перевозять їх туди-сюди між сесіями голосування.
Кардиналам дозволено спілкуватися в будівлях і на подвір'ях, а також разом обідати в кафетерії, яку обслуговують монахині.
Проте CNN також зазначає, що у деяких дрібницях фільм, все ж таки, помиляється. Наприклад, у деталях того, як накривають столи в Сікстинській капелі та як кардинали звертаються один до одного.
Найменш правдоподібною частиною фільму в CNN назвали розв'язку, яка має несподіваний сюжетний поворот.
- Процес конклаву
Як показано у "Конклаві", у реальності 235 римо-католицьких кардиналів справді сидять під замком, як присяжні, поки не оберуть Папу Римського. Після того як офіційний представник Ватикану стає перед зібраними кардиналами і вимовляє слова "extra omnes" (або "всі вийдіть"), кардиналам дозволено спілкуватися лише один з одним. Із зовнішнього світу не повинно надходити або виходити ніякої інформації, яка могла б вплинути на результати виборів.
Як і у фільмі, коли кардинали збираються для обрання Папи Римського, вони голосують до чотирьох разів на день, особливо в перші день-два, щоб визначити, які кандидати найімовірніше наберуть більшість голосів. "Конклав" реалістично показує, що процес голосування є не галасливою справою, а урочистим і сповненим ритуалу.
Один за одним кардинали кладуть свої складені бюлетені на круглу тарілку і опускають її в овальну урну, промовляючи присягу.
Як показує "Конклав", ці бюлетені зшивають голкою з ниткою, а потім спалюють хімічною речовиною, щоб виходив або чорний дим, що означає тупикову ситуацію, або білий, що означає "habemus papam" — "У нас є Папа".
Зняти фільм про релігію та отримати "Оскар": як Американська кіноакадемія сприймає релігійні історії
Після перших же показів "Конклаву" кінокритики стали пророчити стрічці участь в оскарівських перегонах. Одні переконані, що роль у фільмі пренесе Райфу Файнсу ще один "Оскар", інші — щонайменше номінацію для режисера Едварда Берґера. Але чи пов'язані ці пророцтва тільки з художньою якістю стрічки?
У тематичному матеріалі про "Конклав" журналіст Клейтон Девіс озвучує питання: "Як виборці Американської кіноакадемії сприймають релігійні фільми?".
За словами Девіса, фільми, які досліджують питання віри та заплутану історію Католицької Церкви, вже давно посідають унікальне місце в Голлівуді. Як приклад журналіст наводить класику жахів 1973 року Вільяма Фрідкіна "Екзорцист". Хоча цей жанр горору часто не отримує визнання від Американської кіноакадемії, сам фільм отримав 10 номінацій на премію "Оскар" та виграв у категоріях найкращого сценарію та звукового оформлення.
Девіс також згадує і про стрічку Ролана Жоффе "Місія" 1986 року з Робертом Де Ніро у головній ролі. Дія фільму розгортається у Південній Америці XVIII століття і розповідає про священиків-єзуїтів, які засновують місію серед корінного народу гуарані. Незважаючи на фінансовий провал, драма отримала сім номінацій на премію "Оскар", зокрема за найкращий фільм.
З більш відомих фільмів про релігію, які вийшли за останні роки і отримали увагу академії, можна відзначити "Два Папи" Фернандо Мейреллеса (2019) або проєкт Мартіна Скорсезе "Мовчання" (2016). "Два Папи" отримали номінації за гру Ентоні Гопкінса та Джонатана Прайса, а от "Мовчання" (як і два інші релігійні фільми Скорсезе "Остання спокуса Христа" (1988) та "Кундун" (1997), за словами Девіса, майже повністю залишилися поза увагою кіноакадемії.
Але Девіс також порівнює "Конклав" з усіма вищезгаданими фільмами, і зазначає, що перевага стрічки полягає у динаміці та трилерному тоні.
"Зрештою, фільми на релігійну тематику, які поєднують вдумливе дослідження з динамічною розповіддю, мають тенденцію залишати довготривалий вплив. Незалежно від того, чи привертають вони увагу своєю суперечливістю, чи отримують похвалу за своє художнє вирішення, ці фільми залучають глядачів до складного діалогу про віру, мораль і владу. Focus Features (компанія — виробник фільму) справді молитиметься за золото «Оскара»", — підсумував Девіс.
Чому сюжети про Папу Римського стають популярними
Образ і теми, пов'язані з Папою Римським, в останні роки набирають все більшої популярності серед кінематографістів, адже ця роль поєднує духовний авторитет, історичну значущість та людську вразливість.
Папа є не лише релігійним лідером, але й символом величезного політичного та культурного впливу, що створює плідний простір для сюжетів про владу, віру, мораль та перетин традицій і сучасності.
Привабливість цих історій полягає в їхній здатності гуманізувати інституцію, яка часто сприймається як замкнена, розкриваючи особисту та політичну динаміку, що стоїть за однією з найвпливовіших позицій у світі. Водночас візуальна велич і таємничість Ватикану створюють кінематографічне тло, яке посилює драматизм та інтригу, роблячи ці сюжети захопливими для світової аудиторії.
Які ще фільми можна подивитися
Два Папи (2019), реж. Фернанду Мейрелліш
"Два Папи" — це щире і глибоко людяне дослідження релігії, лідерства та особистої віри. Фільм показує взаємини між Папою Бенедиктом XVI (Ентоні Гопкінс) і кардиналом Хорхе Берґольйо, майбутнім Папою Франциском (Джонатан Прайс), під час інституційної кризи в Католицькій Церкві.
Через задушевні розмови фільм зіставляє дві протилежні богословські та ідеологічні перспективи, зображуючи Бенедикта як стійкого традиціоналіста, а Франциска — як прогресивного реформатора.
Фокусуючись на людяності двох лідерів, "Два Папи" демістифікують папство, показуючи його очільників як людей, обтяжених моральними дилемами та особистими історіями.
Бенедикт зображений як інтелектуал, який бореться зі своїми обмеженнями, тоді як Франциск розмірковує про власне суперечливе минуле під час "Брудної війни" в Аргентині, виявляючи при цьому смиренність і емпатію.
Іванна — жінка на папському престолі (2009), реж. Шонке Вортман
"Іванна — жінка на папському престолі" досліджує теми релігії, гендеру та історичної жорсткості Католицької Церкви через легенду про жінку, яка перевдягається чоловіком, щоб піднятися на престол Папи Римського.
Події фільму розгортаються в Середньовіччі й показують світ, в якому домінують суворі гендерні ролі, інституціоналізований патріархат та обмеження, що накладаються на жінок, особливо в релігійних структурах.
Головна ідея фільму — жінка, яка таємно очолює Церкву, — підкреслює умовність гендерних ролей, ставлячи під сумнів, чому лідерство та інтелект пов'язані з маскулінністю в межах релігійних інституцій.
Історія Джоан спонукає глядачів переглянути традиційні уявлення про те, хто вважається гідним релігійної та суспільної влади, а також ставить під сумнів непогрішність і святість папства, вводячи сторонню людину, яка приносить співчуття і реформи через свій унікальний погляд.
Молодий Папа (2016), реж. Паоло Соррентіно
Серіал "Молодий Папа" пропонує провокативне дослідження релігії, влади та ідентичності через вигадану історію Ленні Белардо, також відомого як Папа Пій XIII, якого грає Джуд Лоу.
Серіал переосмислює папство як глибоко особистий, загадковий і суперечливий простір, привносячи сучасний погляд на стародавню інституцію. "Молодий Папа" заглиблюється в напругу між вірою і сумнівами, показуючи лідера, який одночасно втілює божественну впевненість і глибоку невизначеність.
Серіал критикує перформативні та політичні аспекти релігії, підкреслюючи, як вірою можна маніпулювати задля влади та контролю, а також представляючи моменти справжньої духовності. Він спонукає глядачів замислитися над роллю релігії в секулярному, глобалізованому світі.
Зображення Папи Пія XIII як молодої, харизматичної та суперечливої постаті контрастує з традиційними образами Пап як літніх, батьківських лідерів. Авторитарний і водночас загадковий стиль лідерства Ленні порушує питання про те, як має виглядати сучасне релігійне лідерство і як воно перетинається з індивідуальною психологією.
Новий Папа (2020), реж. Паоло Соррентіно
Серіал "Новий Папа" був створений як продовження "Молодого Папи" і розкриває складні теми віри, влади та особистої ідентичності в Католицькій Церкві.
Завдяки Джону Малковичу в ролі сера Джона Бреннокса, який бере на себе роль Папи Івана Павла ІІІ, серіал ще глибше заглиблюється у перетин традиції та сучасності.
Серіал зіставляє велич і містику католицьких ритуалів із боротьбою Церкви за те, щоб залишатися актуальною серед скандалів, криз віри та мінливих суспільних норм. Інтроспективний і вразливий образ Браннокса представляє інший тип релігійного лідера, який усвідомлює власні обмеження та недоліки інституції.
Цей сезон розвиває ідеї попереднього, досліджуючи складнощі лідерства у Ватикані. Нерішуче сходження Браннокса на папський престол контрастує з владною присутністю Пія XIII (Джуд Лоу), підкреслюючи подвійну природу папства як духовної та глибоко політичної ролі.
Динаміка влади між двома Папами, а також їхні стосунки з Церквою відображають постійну напругу між прогресом і консерватизмом.
У нас є Папа (2011), реж. Нанні Моретті
"У нас є Папа" — це сатиричне, але глибоко людяне дослідження релігії, лідерства та вразливості людей при владі.
Історія розповідає про кардинала Мелвілла (Мішель Пікколі), якого несподівано обирають новим Папою Римським, але він переживає кризу довіри, ставлячи під сумнів свою здатність виконувати таку монументальну роль.
Фільм заглиблюється в теми віри, інституційного тиску та величезних очікувань, які покладають на релігійних лідерів. Він зображує Папу не як непогрішну фігуру, а як людину, яка бореться з особистими сумнівами і тягарем відповідальності. Через цю призму режисер Нанні Моретті критикує жорсткість і театральність Католицької Церкви, водночас пропонуючи співчутливий погляд на екзистенційну боротьбу Мелвілла.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
