28 листопада в український прокат вийшла стрічка "Марія", що стала заключною у "трилогії жінок" режисера Пабла Ларраїна.
Сюжет фільму оповідає про останній тиждень життя оперної діви Марії Каллас, роль якої зіграла Анжеліна Джолі, і якій вже пророчать номінацію на "Оскар".
У цій рецензії для Суспільне Культура кінокритикиня Альона Шилова розповідає, як "Марія" продовжує попередній стиль фільмів Ларраїна та чому перформанс Джолі є серцем фільму.
У рецензії присутні спойлери до фільму.
Світова премєр фільму "Марія" відбулася на Венеційському кінофестивалі і вже тоді думки критиків розділилися. Одні характеризували стрічку як "розкішну прогулянку навколо культу Каллас", інші ж "пишною, але надто фаталістичною драмою". Та усі сходилися на думці, що Анжеліна Джолі є осердям фільму, що підтвердили 8-хлининні авації на кінофестивалі.
Динамічна оповідь чи несподівані сюжетні повороти ніколи не формували структуру фільмів Ларраїна. Натомість, у всій трилогії режисера все побудовано довкола акторської гри та розкриття образу й характеру головних персонажок.
Якщо дати коротку характеристику "трилогії жінок", і прийомам, які їх об'єднують, то вийде наступний список (саме у цій послідовності):
- відома акторка у головній ролі, що видає потужну гру;
- ошатні костюми (часто пошиті на замовлення, щоб відтворити одяг, який реальна історична постать дійсно носила);
- виразний музичний супровід, який підкреслює психологічний стан героїні та розкриває драматургію
"Трилогія жінок" — це меланхолійні історії, що тягнуться плавно, мов шовкова шаль, що спадає з плеча. І у цьому плані "Марія" не є виключенням.
Як останній фільм у трилогії, "Марія" продовжує візуальний стиль та метод наративу, що був присутній у попередніх стрічках Ларраїна ("Джекі", "Спенсер").
Фільм так само фокусується на відомій жіночій постаті, яка опиналася в ізоляції та проживає психологічно-гнітючий період життя. У "Джекі" це були перші дні після смерті Кеннеді, у "Спенсер" — різдвяні свята в колі королівської родини, а у "Марії" — останній тиждень життя Каллас.
В усіх трьох фільмах героїні Ларраїна опиняються у клаустрофобічному та холодному середовищі ("Джекі" — Білий Дім, "Спенсер" — маєток королівської родини, а у "Марії" — її велична квартира).
Щоправда, у порівнянні з іншими героїніями Ларраїна, Марії все ж вдається вирватися із задушливого простору (принаймні, фізично). Якщо в попередніх стрічках режисера жінки більшу частину екранного часу перебували саме у замкненому середовищі, то у "Марії" Ларраїн показує глядачу значно більше локацій. Це підкреслено і вибором стилю оповіді. У "Марії" вона будується таким чином: оперна співачка навідує важливі для себе місця, і під час цієї прогулянки озирається на своє життя.
У порівнянні з попередніми фільмами трилогії "Марія" відчувається масштабніше та має більше деталей. Це проявляється не тільки у збільшеній кількості локацій, а й у різноманітті костюмів і сцен. Таке збагачення усього, що відбувається екрані, органічно вплітається у наратив життя оперної діви — усе стає грандіознішим, насиченішим, ніби кожну деталь оздобили коштовним камінням та додали софітів.
Сама історія Марії, у порівнянні з іншими героїнями, виглядає також більш гликою, багатогранною та об'ємною.
Якщо у "Джекі" та "Спенсер" режисер фокусувався на найближчих подіях до сюжетів фільму, то у "Марії" значно більше стрибків у часі, флешбеків та сцен, що розширюють розуміння глядача про досвід Каллас. Серед них і знайомство та стосунки Марії з мільярдером Аристотелем Онассісом, численні виступи в опері, та навіть зустріч із сестрою.
Однак однією з найпотужніших частин сценарію є сцени, які дозволяють глядачу краєм ока поглянути на юність Марії — йдеться про епізод, коли під час Другої світової війни мати змушувала дівчину продавати своє тіло, а також співати нацистським офіцерам.
Сцен з "юною Марією" у фільмі лише декілька, але вони глибокі та викликають бажання побачити ще більше її шляху від невпевненої дівчини до всесвітньо відомої зірки.
Стосунки Каллас із Аристотелем Онассісом у фільмі розкриті чітко, але, відносно, поверхнево.
До його появи у флешбеках на екрані сама Марія коротко описує свого колишнього коханця як "він", розділяючи своє життя на "до" та "після" їхньої зустрічі. Портрет Онассіса у фільмі зрозумілий — спочатку він постає чарівним ловеласом, який згодом починає поводитися аб'юзивно та навіть забороняє артистці співати. Ця частина історії Каллас є важливою (як і у фільмі, так і у реальному житті), але у стрічці майже не розкривається повноцінно. Тож відповіді на більшість питань глядач має шукати у її біографії.
Як і у фільмі "Спенсер", у "Марії" Ларраїн заграє з темами реальності та психологічних проєкцій головної героїні.
Протягом усієї стрічки Марія дає інтерв'ю уявному журналісту (чия ефимерність розкривається майже одразу). Ані для Марії, ані для глядачів фільму, не так вже й важливо, чи існує цей журналіст насправді. Складається враження, що цей персонаж, певною мірою, втілює й самого режисера, який прагне дізнатися більше. У фільмі юний журналіст абсолютно захоплений постаттю Каллас, і у кінці навіть зізнається їй у коханні. Він існує як її провідник та підтримка, він у фіналі втішає Марію, адже її серце розбите.
Паралельно з цим у фільмі розвивається й інша сюжетна лінія — Марія Каллас намагається повернути свій голос. Саме тут найяскравіше і проявляється перформанс Джолі, адже задача співати як Каллас — звучить дуже вимогливо, якщо взагалі досяжно.
Співати як Каллас, яка втратила голос, але бореться за нього — це задача, яка цілком може принести акторці наступний "Оскар".
Анжеліна Джолі у ролі Марії Каллас — велична, але вразлива; чуттєва, але горда; сильна, але тендітна.
Візуальна схожість між обома жінками є дуже віддаленою, але дивлячісь на Джолі у ролі Каллас бачиш, як акторці вдається вхопити і передати витонченість та грандіозність оперної діви завдяки своєму таланту.
"Марія" Пабло Ларраїна — це глибоко трагічна, велична та розкішна історія — прямо як і сама опера, прямо як і життя Марії Каллас. "Марія" — це гідне завершення трилогії режисера, яке нагадує глядачам про талант Джолі та робить граційний уклін у бік памяті Марії Каллас.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
