У п'ятницю, 22 листопада, Львівський залізничний вокзал перетворився на імпровізований концертний зал, де головну роль зіграв орган із труб, створених із фрагментів російських ракет.
Авторка цієї інсталяції "Інструмент" — художниця Жанна Кадирова.
Орган, частини якого з’єднані з уламками ракет, народився під час її перебування на Київщині разом із друзями-військовими.
"Вокзал — це умовний палац для всіх. Укрзалізниця стала символом опору та порятунку, евакуюючи людей, вивозячи поранених і доставляючи допомогу на фронт," — розповідає Кадирова у коментарі Суспільне Львів.
Звукове життя органа відкрила органістка Олеся Борсук, виконавши авторський твір, сповнений імпровізації.
"Я ніколи не уявляла собі церковний орган, труби якого створені з ракет, спрямованих убивати нас," — зізнається Борсук у коментарі Суспільне Львів.
Інсталяція у Львові буде на вокзалі до 19 січня, а її акустичний потенціал розкриється в дев'яти концертах експериментальної та класичної музики.
Чи звучав орган раніше?
Орган також був представлений на виставці "З України: сміливі мріяти", що відбувалася у межах парлельної програми Венеційської бієнале.
"Деякі митці розповідають про війну по-новому, дуже переконливо. Жанна Кадирова виготовила функціональний орган, який ефектно виглядає, чудово звучить і цілком міг би бути невід’ємною частиною цього палаццо, яке має музичний родовід ("Інструмент", 2024). Він приходить з приголомшливим і зухвалим поворотом. Вона виліпила свої срібні сопілки з уламків російських артилерійських снарядів, перетворивши зброю, яку Росія використовує для нападу на українських мирних жителів і культурні об'єкти, на культурний музичний інструмент", — писав про роботу критик Ґреґорі Вовк.
"Один із найпотужніших і найдраматичніших представлених творів" — саме так назвали інсталяцію критики видання Art Focuc Now.
Про художницю Жанну Кадирову
Жанна Кадирова — українська художниця, яка народилася у 1981 році в місті Бровари, Київська область, де наразі проживає і працює. Вона є учасницею художньої групи "Р.Е.П." (Революційний Експериментальний Простір).
Після закінчення Державної художньої школи імені Тараса Шевченка у 1999 році, Кадирова отримала премію Казимира Малевича та Гран-прі Київського скульптурного проєкту (обидві — 2012 рік). Також її творчість була відзначена Спеціальною премією (2011), Головною премією (2013) та Спеціальною премією Future Generation Art Prize (2014), які вручав PinchukArtCentre.
Роботи художниці відображають унікальний стиль і підхід Кадирової, що поєднує соціальну критику, історичний контекст і естетичну силу матеріалів. Кадирова досліджує простір виставок, звертаючи увагу на їхній контекст і зв’язок з історичними та соціальними реаліями. Вона працює з різними матеріалами, як-от кераміка, скло, бетон та камінь, переосмислюючи їхні пластичні й символічні можливості. Її роботи часто звертаються до естетики радянської епохи, трансформуючи ці візуальні коди в сучасний дискурс.
З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року Кадирова переїхала в Карпати, де заснувала гуманітарний проєкт "Паляниця", який був представлений у багатьох країнах світу, зокрема в Італії, Німеччині, Японії, Франції, США, Швеції та Індії.
Твори Кадирової представлені в музеях і галереях по всьому світу, зокрема в Centre Pompidou (Франція), Музеї Людвіга в Будапешті, Музеї сучасного мистецтва у Варшаві, Національному художньому музеї України та багатьох інших.
Її роботи експонувалися на міжнародних виставках, таких як Бієнале в Кочі (Індія, 2023), Бангкокське бієнале (2022), Венеційське бієнале (55-й, 56-й та 58-й випуски), Київська бієнале (2017) та Бієнале графічного мистецтва у Любляні (2019).
Які ще роботи Жанни Кадирової варто знати:
- "Паляниця" (2022)
Проєкт, створений під час війни, використовує річкове каміння, оброблене до форми, що нагадує український хліб-паляницю.
Назва несе важливий символічний сенс, адже слово "паляниця" стало способом ідентифікації українців під час війни.
Ця інсталяція стала формою мистецького спротиву, де продаж робіт допомагав фінансувати гуманітарні потреби та волонтерські ініціативи. Проєкт виставлявся в багатьох країнах, зокрема у Німеччині та Франції. Він підкреслює силу культури навіть у складні часи війни.
Завдяки цьому їй уже вдалося передати на підтримку ЗСУ щонайменше 7 мільйонів гривень.
"Це гуманітарний проєкт. Бо передусім коли він анонсується людям, зазначається, що всі кошти з продажу цих робіт ідуть на допомогу Україні. Спочатку я купувала їжу, якісь матеріали для дахів, різні речі. Але останній більше ніж рік — це виключно допомога армії", — зазначає мисткиня.
- Second Hand (початок 2008)
Цикл робіт, що використовує керамічні плитки для створення елементів повсякденного одягу, таких як сукні, сорочки та штани.
Ці скульптури досліджують перетин особистого і публічного простору, звертаючи увагу на текстури матеріалів, їхню історію та перетворення.
- "Маркет" (2017)
Інсталяція, що реплікує продукти харчування — овочі, фрукти та консерви — з бетону, металу та плитки.
Робота ставить питання про цінність товарів, споживання та справжність матеріалів. Вона демонструвалася в різних країнах, включно з Францією, викликаючи діалог про глобалізацію та локальні традиції.
Цю ідею вона продовжила в інших проєктах, як зокрема скульптура "Фрукти", створена для Shanghai International Sculpture Project.
- Russian Rocket
"Це класичний прийом стріт-арту – розклейка стікерів у публічних місцях. Ясна річ, що це експортний проєкт, не для України, бо в нас ракет вистачає в реальності. І тому поклейка стікерів на вікнах громадського транспорту Європи має провокувати у місцевих певні відчуття, має нагадувати, що хтось живе під реальними ракетами. Це про наш досвід", — говорить художниця.
- "Повітряна тривога" чи просто "Тривога"
Художниця розповідає, що коли була в селі на Закарпатті перші місяці війни, помітила традиційні старі вишивки, якими оздоблювали хати. 90-річна бабуся Оленка подарувала мені дві такі. Це нагадало їй комікс.
"Я продовжила працювати з вишивками і почала робити графічні картинки, малюнки пейзажів. Спочатку це були українські пейзажі, але з продовженням моєї мандрівки я робила замальовки в Європі, писала європейськими мовами той самий текст.
Вишивка – це традиційна техніка для України. У такому народному мистецтві зазвичай можна зустріти мирні сюжети: або якісь пейзажі з хатками, або якісь котики, олені.
Для мене важливо використовувати традиційну стару картину, тому я купую їх на аукціонах, розпродажах – і наношу текст машинкою. Перші роботи мені вручну хрестиком наносила жінка із села Березова. Я компоную у Photoshop, як це має виглядати і в якому місці має бути напис", — розповіда вона.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
