Саундпродюсер Олексій Подать у вересні випустив перший за п'ять років альбом "Лагідні стосунки зі світом на дні землі".
У ньому композитор підсумовує пережитий досвід та говорить про людську потребу в близькості та любові у "новій нормальності", яка сформувалася з початком повномасштабного вторгнення.
Свою музику Олексій описує як "мелодійний нойз". Що це за жанр, які особисті переживання артист сховав за ембієнт-звучанням та що таке "усвідомлене проживання" — Юля Ткачук поговорила з Олексієм Податєм в межах проєкту Artилерія.
Як, де і коли ти відкрив для себе електронну музику?
У 7–9 років мама купила мені мій перший альбом — Crazy Frog. Я був вражений, трек Intro і досі дуже красивий. Там є хіти, які зараз вважаються кринжовими, але я так для себе відкрив електронну музику. Потім я почав слухати трансмузику, EDM, перейшов на Radiohead — Kid А, а потім на більш експериментальні жанри. Ці мої відкриття відбулися в період із 7 до 15 років.
А коли почав робити музику?
У 13 років в мене з моїм другом із Луцька щоп'ятниці було радіошоу на одній з піратських радіостанцій, де ми міксували треки і іноді я намагався щось продюсувати. У мене вдома не було інтернету, тому я їздив в інтернет-клуб, скачував треки, приїжджав додому, міксував між собою, потім знову їхав у інтернет-клуб і завантажував їх на сервер. У такому режимі я працював приблизно два роки.
Спочатку я здебільшого виступав як диджей, а потім мені стало цікаво, як це робиться. Відкрив FL Studio, нічого не зрозумів, подумав, що це не моє. А потім за два роки відкрив Ableton і він для мене виявився набагато простішим. Тож працюю там.
Як твій рідний Слов'янськ сформував тебе як митця, музиканта і як людину?
У мене в Слов'янську не було багато друзів, тому я більше часу проводив вдома. Це давало можливість більше "втикати" в комп'ютер і намагатись опанувати різні програми, щоб щось створити.
Загалом я не бачу впливу регіону на себе, окрім того, що в дитинстві я завжди мріяв полишити рідне місто, тому що мені бракувало там розуміння від людей. Здебільшого, коли я розповідаю про своє рідне місто комусь, хто не зі Слов'янська, я кажу, що це найкраще місто на землі. А ось з тими, хто звідти, я вже можу обговорювати якісь альтернативні думки. Зараз, без варіантів, Слов'янськ — це дуже класне місто.
За що ти найбільше любиш своє місто і за чим найбільше сумуєш?
Найбільше люблю Слов'янськ за природу. Там багато солоних озер, де я вчився плавати, там класні парки: Сосновий, Славкурорт. У цих районах я проводив дуже багато часу, ми там гуляли з мамою, з друзями.
Здебільшого люблю за природу і свій рідний двір. Я жив у приватному секторі, у власному будинку більшість свого життя, з 5 до 17 років.
Сумую за бабусею, вона досі залишається там. І це питання досить поширене серед людей, які з прифронтових або окупованих територій. Часто вмовити старших людей переїхати з зони, де може бути небезпечно, неможливо або дуже складно. У мене саме така ситуація.
Ти описуєш свій жанр як "мелодійний нойз". Можеш пояснити, що таке нойз як жанр і в чому проявляється для тебе його мелодійність?
Зараз це настільки широке поняття, що в нього можна помістити дуже великий спектр звуку. Це скоріше жанр-контейнер, який дає тобі як митцю чи мисткині більше свободи в самовираженні. Це можна було б назвати просто електронною музикою, але це поняття вже захоплене іншими підвидами електроніки, як-от музика Джона Гопкінса або Ніколаса Джаара.
Що таке нойз, я можу пояснити лише на прикладах. Є проєкт Merzbow, японський нойз, і він досить складний для сприйняття слухача, який не дуже до цього підготовлений. Тому що там здебільшого така цілісна структура з шуму, яка може здаватися незручною.
Суть не в структурі, а у фактурі звуку. Класичний нойз я порівняв би з цегляною стіною, яка дуже довга і заповнює собою весь простір.
Я використовую нойзовий інструментал, але додаю до нього мелодійну складову і роблю більший акцент на неї. Бо для мене мелодія є головною складовою будь-якого музичного твору. Я просто придумав цей термін, щоб легше пояснювати людям, що я роблю. І ним навіть послуговуються деякі українські виконавці, що мені дуже приємно.
У мене виникає паралель між тим, що нойз чи ембієнт як досить абстрактні жанри не розуміють так само, як і сучасне мистецтво. Утім, особисто для мене це ті жанри, у яких емоційні стани передаються чи не найглибше. Як зрозуміти і полюбити нойз та ембієнт?
Зрозуміти нойз, ембієнт чи сучасне мистецтво можна через свої відчуття і почуття. Ти або відчуваєш щось, коли це переглядаєш чи слухаєш, або ні. Чи тобі хочеться повертатися до цього відчуття, чи ні.
Я прихильник ідеї, що не треба читати багато літератури, аби змушувати себе щось зрозуміти. Це або займає якесь емоційне місце у твоєму житті, або ні. Бо альтернативний цьому підхід — те, що люди мають "шарити", і ніхто насправді не пояснює, що це означає.
Думаю, що є відчуттєвий досвід — це і є наслуханість. І чим більше в тебе відчуттєвого досвіду, тим ширші твої можливості осягнути різні медіуми і різні їхні прояви.
Зазвичай, коли ходжу з друзями на виставки і вони хвилюються, що щось не зрозуміють, то я раджу їм просто стати перед роботою і прислухатися, що вони до неї відчувають. Це і буде правильною відповіддю.
Це абсолютно так. Останній приклад — це виставка "Кола Сільваші" в Українському домі, яка мені неймовірно сильно сподобалася.
По-перше, тим, що насичений синій — це мій улюблений колір. По-друге, я там спостерігав за людьми, які не дуже намагались щось відчути, відкидували можливість приділити цьому час. Люди іноді відмахуються від можливості щось зрозуміти, тому що їм заважають упередження або просто це потрапило в їхнє поле зору не в той час чи не в той момент.
Для того щоб якийсь твір тобі дуже сильно сподобався, має скластися багато факторів. Тому відчути — це найголовніше, все настільки просто.
Плюс, мелодійний нойз, як я його розумію, легше відчути на концертах, де є велика саунд-система, тому що там є басова складова, вона пронизує тебе наскрізь і твої емоції стають більш тілесними.
У своїх релізах ти використовуєш звуки оточення, голоси, шуми, які видозмінюєш. Але в новому альбомі ти зазначав, що цих елементів значно менше. Чому вдався до таких змін?
Я відчув, що досяг якоїсь стелі в цьому. Цей метод потребує більше часу на пошук саме тих звуків, які підійдуть з музичної точки зору для того, щоб їх перетворити. Але останнім часом я надаю ефективності вираження своїх емоцій більше уваги, ніж способу вираження цих емоцій.
Хоча я все ще використовую метод записування і перетворення різних звуків оточення, але я намагаюся на ньому не концентруватися, щоб просто не стопоритись. Я тривалий час намагався не зраджувати собі. Але це мене стомлювало і дезорієнтовувало стосовно того, що я хочу, тому я вирішив спростити собі життя.
Я відчуваю, що те, що я зробив, повністю відтворює мій стан, незважаючи на зміни в методі. Можливо, я повернусь до нього колись, можливо, я так само буду міксувати використання програмних синтезаторів і самостворених з аудіозаписів. Наразі прогнозувати складно: я навіть поки не думаю, як буде лунати наступний реліз.
Твій альбом "Лагідні стосунки зі світом на дні землі" — про пошук близькості. Утім, я, слухаючи альбом, відчула багато порожнечі, самотності, тривоги та якоїсь недоречності себе в цій новій реальності. Мені було частково боляче його слухати, адже він переповнений дуже особистими емоціями. Які власні психологічні стани, прожиті протягом цих двох-трьох років, ти вклав у цей альбом?
Я почав писати його у січні 2022 року. На початку це була самотність, де я прагнув близькості, здебільшого романтичної. Та отримати її видавалось неможливим, хоч водночас я відчував нестримне бажання, це була наче манія. Коли ти дуже сильно самотній, тобі інколи хочеться заповнити простір всередині себе, щоб відчувати себе більш повноцінним. Такі речі треба пропрацьовувати з психотерапевтом, але на це в мене немає ні сили, ні грошей, тому я пишу музику.
Потім я дуже сильно закохався і в мене були тривалі стосунки. Але це були такі відчайдушні дії: я запропонував одружитися на п'ятий день знайомства, а одружився на другий місяць знайомства з людиною. І я в цьому вбачаю сильну жагу закріпитися за близькість.
Спостерігаю за своїм оточенням: на тлі повномасштабної війни все більше людей вчиняють так, як я: легко заводять стосунки, дуже складно переживають розрив, нехтують своїми потребами, просто щоб залишатися в якихось стосунках, просто щоб не бути на самоті.
Це, звісно, було і до повномасштабної війни, але мені саме зараз це схоже на епідемію. Тому я вирішив про це написати.
У час, коли я відкрилася серйозним романтичним стосункам, мені так само як ніколи захотілося мати когось біля себе. Як ти думаєш, для чого в часи трагедії люди шукають одне одного? І що вони шукають одне в одному?
Шукають закоханості, в ідеалі безумовного кохання, яке можуть дати тільки батьки. Щоб любили тебе просто за те, що ти є, за те, що ти такий.
Люди шукають можливості безпечно відчути себе незахищеним, адже це відчуття фоново триває всю повномасштабну війну. А тут ти капсулюєш свої потреби в іншій людині і на неї накладаєш, сам того незнаючи, обов'язки піклуватися за тобою, бути спостерігачем твого життя.
Якщо дивитись ретроспективно, ця близькість тобі швидше допомогла у свій час?
Швидше допомогла, тому що без цих стосунків я психологічно був у набагато гіршому місці. Не скажу, що це дуже здоровий спосіб, радше ні. Але що таке "здорово" під час повномасштабної війни, де купа несправедливих речей відбувається і ти не можеш мати над ними контроль? Це вже питання риторичне. Є люди, яким це, навпаки, нашкодило, бо вони не випрацьовували інструментів, щоб жити на самоті або щоб відчувати себе самоцінним, захищеним самостійно.
Перегукуючись із треками To Commit, To Let Go та Shame, які речі ти відпустив для себе і чи стало тобі від цього легше? А що, навпаки, супроводжувалося соромом?
Це про співзалежність. Бо раніше і частково зараз я не розумів і не розумію – як можна будувати з кимось стосунки без співзалежності?
Бо для мене це єдина (нездорова, звісно ж) формула того, як можна будувати з кимось стосунки, якщо емоційний аспект коханої людини впливає на мене і мій на неї. І в якийсь момент я відчув, що мені дуже бракує автономності, що мені дуже необхідно, щоб хтось хороший був поруч, хтось коханий мною і хтось мене любив.
Я зрозумів необхідність у тому, щоб дати людині свободу бути собою незалежно від мене і не покривати 100 % моїх потреб в емоційній підтримці.
Щодо сорому — умовно це були перші поліаморні стосунки для мене. Було дуже важко і сором будувався на моїх ревнощах. Мені соромно було проживати ці емоції. Тому Shame починається тихо і спокійно. Але я відчував, наче я наодинці сиджу в якійсь зачиненій ванній кімнаті просто на підлозі й щось собі тихенько награю. Бо мені було складно вести відкриту комунікацію про це.
Для тебе війна — це не поняття, яке з'явилось у 2022 році. Якщо пригадаєш початок війни у 2014-му та повномасштабне вторгнення 2022-му — як ці дві дати і ці два стани корелюються у твоїй свідомості?
У 2014 році я ще був дитиною, мені було 16 років. І я себе відчував у безпеці завдяки моїй мамі. Вона завжди виглядала впевненою попри те, що відбувається. У квітні 2014 року, коли я закінчував 11 клас, окупували Слов'янськ, і в окупації я прожив десь до червня. Я ходив у школу, під "градами" писав ДПА, але я не відчував, що зі мною взагалі може статися щось погане. Я відчував себе в безпеці, це повна заслуга моєї мами і моєї бабусі.
Я зустрів повномасштабне вторгнення, тільки нещодавно переїхавши до Києва з моїм тодішнім другом Тімуром Джафаровим (John Object). Ми були на квартирі, пили, писали музику, звичайні справи. І ми ввімкнули спочатку звернення Зеленського, потім звернення Путіна — і а*уєли. Тоді одразу почалися вибухи.
Було відчуття, що взагалі немає ніякого сценарію, плану і ти сам за себе. Це якось і звільняє, бо ти можеш робити все що завгодно, ти не несеш за когось відповідальності прямо зараз і ти не маєш із кимось корегувати свої дії.
Але водночас це відчувалось як закономірне продовження подій 2014-го. Тоді вранці мені подзвонила Human Margareeta і сказала: "Льош, сорі, що раніше не розуміла, як це, я відчуваю, що це дуже страшно. Як ти взагалі 2014 року це вивіз?" Я кажу: "Нормально, чого сорі, я все одно не побажав би нікому таке відчути".
Я відчував себе більш беззахисним, коли почалась повномасштабна війна. Але потихеньку я навчився з цим жити.
Чи не було у тебе якогось відчуття, коли більше людей усвідомило те, що таке війна і як вона виглядає, що от нарешті люди звернули увагу на те, що вже 8 років триває війна?
Я сам приділяв цьому не досить багато уваги у 2016–2017 році, коли вчився в Харкові, і це переросло в АТО й потім ООС. Тому було б дуже ліцемірно з мого боку вимагати від інших це робити і щось розуміти.
Я теж набагато сильніше для себе зрозумів те, що відбувається, з приходом повномасштабної війни, хоча я пережив перші досвіди у 2014 році. Так сталось навіть із частиною тих людей, які зустріли початок війни на Донбасі. Тому в мене ніколи не було ресентименту, що нарешті це до всіх дійшло.
Я розумію людей, у яких він був, — мабуть, вони були більш свідомі щодо війни, ніж я. Але у всіх власний темп і в усіх власні способи зрозуміти актуальну ситуацію.
Ти говорив у подкасті "Галасу" про усвідомленість життя, коли ти продовжуєш відносно повноцінно жити в умовах війни, але при цьому усвідомлюєш, якою ціною. За твоїми спостереженнями, наскільки помітно проявляється відносна байдужість і відстороненість у суспільстві зараз?
Нещодавно в мене був концерт в Дружківці й там, звісно, зовсім інший вайб. Там менше людей, більше військових, постійно були вибухи. Концентрація розмов про війну там вища, тому що це ближче до фронту. Коли повернувся в Київ вже 1 листопада, я одразу пішов в один із барів на Подолі. Там мене досить сильно "перепаяв" контраст того, що люди говорять. Але це нормально: я не буду себе протиставляти себе цим людям, я теж просто цивільна людина.
Мені здається, що це один із копінг-механізмів людей — відсторонюватись від чогось, від чого вони втомились. І втома може бути різною.
Я розумію, що втома військових і цивільних — це абсолютно різні речі, і що якійсь частині військових навіть може бути образливо чути про втому цивільних. Але так, я спостерігаю тренд на те, що люди дедалі більше намагаються закапсулюватися у власні побутові проблеми, і менше звертають увагу на те, що відбувається на фронті.
Втома існує і було б дуже дивно її заперечувати. Треба чесно говорити про проблеми в суспільстві, і про те, що нам заважає бути згуртованими. Якщо заплющувати очі на це, то ми просто зробимо проблему ще гіршою.
Остання тема нашої розмови — українська нойз-сцена. Ти говорив про те, що принаймні в Києві вона є. Які критерії формують для тебе поняття сцени і її наявності? І на якому етапі розвитку українська нойз-сцена зараз?
На мій погляд, у Києві нойз-сцена точно утворилась. Щодо інших міст, на жаль, не знаю. Мені здається, що сцена — це об'єднання людей: не тільки музикантів, але й слухачів, які ходять на події та комунікують між собою до і під час івентів.
Коли є історія певних виступів, які люди згадують. Тобто виступає якийсь музикант втретє на "Нойзі Щосереди" (прим. ред. нойз-івент, який відбувається щосереди в київському клубі Otel`) і всі пригадують, що минулого разу було ось так, він/вона розвинули свої ідеї з того часу або обрали інший підхід. Це створення ком'юніті довкола ідеї про музичний жанр.
На "Нойз Щосереди" зараз приходить достатньо людей — на кожен івент, від 80 до 200. Для такого жанру це досить добре.
Сцену я визначаю за тим, наскільки регулярно проводять виступи цього жанру і наскільки там є сталою публіка. Сцена — це гурток за інтересами.
Чи економічні поняття попиту, пропозиції, прибутку теж входять у твою оцінку поняття "сцена"?
Я десь чув таку думку, що в музиці, яка досліджує нові території, є експериментальною, попит створюється. Для мене цікавою є музика, яка не намагається обслуговувати вже наявний попит, а яка, навпаки, його створює, яка збирає довкола себе людей або не збирає, як пощастить.
Наприклад, коли з'явилися Velvet Underground, ніхто не знав, що вони їм потрібні — вони просто з'явились і створили нову територію. Так само із Sonic Youth. Тому я думаю, що ринкові штуки дійсно мають місце і деякі артисти на це спираються. Але для мене це інша творчість, до якої я не маю стосунку.
Порадь 5 українських нойз-релізів для тих, хто вирішить ознайомитись із жанром.
- Adaa Zagorodnya — Bye and Dye I'm Going to See the King
- Molodyk — Cонце це смерть
- Tofudj — Take
- Khrystyna Kirik — Sub-sur-face
- Myk. live at Otel`, Kyiv
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
