"Скільки тобі років, що ти досі слухаєш к-поп та дивишся аніме?", "Це все для рожевоволосих дітей, отямся!", "Вони ж всі на одне обличчя, як ти когось можеш там відрізнити?", "Знову своїх китайців слухаєш?".
Ці фрази раз по раз виникають у розмовах, які точаться довкола елементів азійської культури, що все міцніше входить в повсякденне життя чи не кожної людини. У цих дискусіях зламався не один спис, але упередження та міфи продовжують жити.
Суспільне Культура спробує відповісти на найпоширеніші питання та розвінчати найпопулярніші стереотипи про к-поп, аніме й дорами.
К-поп та аніме — це лише для дітей
Багато хто вважає, що к-поп-музика, аніме та дорами — це тільки для дітей, а "справжні дорослі" таким не цікавляться (і мають сидіти в нудній помиральній ямі з "дорослими" інтересами).
Ба більше, існує упередження, що це просто розвага, яка не має глибокого змісту, несерйозне захоплення, що з віком людина переросте.
Насправді це зовсім не так.
У фандомах к-поп-артистів є люди різного віку, і на концертах можна побачити поряд внучку з бабусею, які однаково люблять того чи іншого виконавця.
Музика також має широкий спектр тем, який може зацікавити будь-кого. Дуже багато пісень торкаються проблем дружби, кохання, розповідають про повсякденне життя, боротьбу з самим собою та суспільством, любов до себе, однак існують окремі концепти, які не зовсім підходять для юної аудиторії. Бо за, здавалось би, невинними текстами, можуть ховатися більш зрілі образи та складніші теми.
Наприклад, пісня Love Talk від WAYV присвячена "стосункам на одну ніч" з незнайомцем. За лірикою пісень MONSTER від EXO, Slave від Теміна чи Love on the Floor від NCT127 ховаються чи не прямі натяки на секс. Не соромиться писати відверті пісні й гурт OnlyOneOf. І це далеко не повний список!
А чи не найполярніша на сьогодні пісня APT, яку Розе з гурту Blackpink виконує разом з Бруно Марсом, присвячена корейський алкогольній грі.
Аніме та дорами охоплюють надзвичайно великий спектр жанрів, часто порушують важливі соціальні та філософські питання, а також можуть мати складні сюжети та багатошарових персонажів.
Часто в уявленні людей існує стійка асоціація між аніме та традиційною мультиплікацією. І вона настільки сильна, що стає упередженням про дитячість сюжетів та персонажів. Часто це також може бути пов'язано з тим, що аніме, яке найчастіше потрапляє на екрани "західного" світу, зорієнтовані переважно саме на дітей.
Більшість із нас виросли, дивлячись "Сейлор Мун", "Покемонів" чи "Наруто", однак водночас в японській анімації існує "Атака титанів", "Зошит смерті" чи "Токійський гуль", де персонажі послуговуються сірою мораллю, ухвалюють неоднозначні рішення і навіть можуть здатися антигероями.
Те ж саме стосується корейських дорам.
Хоча їх і створювали як серіали для домогосподинь, які повинні були витіснити японській та американський кінематограф, з часом сюжети ставали глибшими та різноманітнішими.
Наприклад, однією з найпопулярніших у світі дорам є "Гра в кальмара", де любовна лінія загалом відсутня, а сюжет оповідає про групу людей, яким потрібні гроші, тому вони беруть участь у, здавалось би, дитячих, але смертельних іграх. Або "Надзвичайна юристка У", що розповідає історію У Йону — дівчини з розладом аутичного спектра, яка працює у великій юридичній фірмі.
Тож якщо вам понад 20 років, а ви все ще продовжуєте слухати корейську музику, дивитися дорами та чекаєте на вихід нового сезону улюбленого аніме — не хвилюйтеся. Воно цілком доречне і є багато причин, чому не тільки діти можуть цим захоплюватися.
К-поп — це ж BTS?
"О, ти слухаєш к-поп, тобто BTS? Азійська музика? Ну і що там може бути, якщо BTS в армії?" — ці та подібні питання чув чи не кожен шанувальник азійської музики (не обов'язково к-попу).
Дійсно, довгий час небагатьом виконавцям вдавалося прорвати нішевість азійської музики.
Найбільш гучним релізом к-поп-виконавця на світовій сцені став Psy. Його пісня Gangnam Style заполонила всі плейлісти по світу, ставши чи не найгучнішим проривом 2012 року. Станом на листопад 2024 року кліп на YouTube має 5,3 мільярда переглядів, а також потрапив у Книгу рекордів Гіннеса як відео, що набрало найбільшу кількість лайків в історії платформи.
Тодішній генеральний секретар ООН Пан Ґі Мун, високо оцінюючи пісню, назвав мистецтво шляхом до культурного взаєморозуміння.
Та найбільше корейську музику асоціюють із гуртом BTS. Їх часто порівнюють з такими світовими гуртами, як One Direction, Backstreet Boys чи *NSYNC. Їхні альбоми 6 разів очолювали чарт альбомів Billboard, вони брали участь у 73-ї сесії Генеральної асамблеї ООН з промовою проти насилля над дітьми та досі лишаються найбільш прослуховуваним к-поп-гуртом на Spotify.
До створення уявлення їх як найбільшої, науйспішнішої та найкращої групи доклалася як їх власна компанія, HYBE, так і шанувальники, яких називають army ("армі"). Тому для більшості людей, які ніколи не цікавились азійською музикою, вони є чи не єдиною знайомою назвою.
Однак корейська музика зовсім не обмежується цими виконавцями.
BoA
Перед тим як захопити увесь світ, к-поп проник у сусідні азійські країни — зокрема, в Японію, другий за величиною музичний ринок у світі. Спочатку цю сцену підкорив Чо Йон-піль у 80-х роках, а потім на неї стрімко увірвалася BoA.
Пізніше вона співпрацювала з продюсерами в США. Її перший сингл Eat You Up став першим музичним відео, яке показали на MTV K — каналі, орієнтованому безпосередньо на корейську та східноазійську аудиторію. Вона посіла восьме місце в чарті танцювальних клубних пісень Billboard, де протрималася 12 тижнів поспіль.
Альбом Girls On Top у 2009 році потрапив до чарту Billboard Top 200, посівши 127 місце, що зробило BoA першою корейською артисткою в рейтингу.
Wonder Girls
А Wonder Girls стали першим к-поп-гуртом, який увійшов до чарту Billboard Hot 100 з піснею Nobody у 2009 році.
Над тим, щоб корейські зірки стали помітними на Заході, працювало не одне покоління артистів. Крім уже згаданих, американських слухачів підкорив гурт JYJ, чий альбом у 2010 році, на думку читачів видання Billboard, був у п'ятірці найкращих — одразу після Тейлор Свіфт.
K-поп насправді дуже різноманітна музична індустрія з безліччю стилів і концептів. Нині корейські артисти все частіше з'являються на світовій сцені, вони очолюють європейські та американські музичні фестивалі, змагаються за нагороди на преміях MTV, VMA та навіть пробують податися на "Ґреммі".
Stray Kids та Seventeen
Зокрема, цьогоріч на святкування 50-річчя премії American Music Awards запросили гурт Stray Kids. Свій виступ присвятили бойбенду *NSYNC, який досяг приголомшливого успіху в США у 00-х.
Також цей південнокорейський гурт цьогоріч:
- став хедлайнером кілкох фестивалів, зокрема Lollapalooza у Чикаго та BST Hyde Park Festival;
- представив альбом ATE, що став їхньою п'ятою платівкою, яка очолила чарт Billboard 200, дозволивши їм побити рекорд One Direction за кількістю альбомів № 1;
- спеціально для фільму "Дедпул і Росомоха" випустив пісню Slash, яка увійшла до номінованого на "Ґреммі" альбому, а для другого сезону мультсеріалу Arcane, за всесвітом гри League of Legends, — пісню Come Play.
Інший к-поп-гурт Seventeen у 2023 став другим найпродаванішим артистом у світі після Тейлор Свіфт, а цьогоріч їх обрали послами доброї волі для молоді (Goodwill Ambassador for Youth) ЮНЕСКО.
Світову популярність та велику міжнародну аудиторію мають також гурти: ATEEZ,які цьогоріч стали одним з хедлайнерів фестивалю Coachella, EXO, які виступали за закритті Зимових Олімпійських ігор 2018 року, або Le Sserafim, які нещодавно отримали премію MTV EMA.
BLACKPINK
Не варто забувати і про гурт BLACKPINK, сформований лейблом YG Entertaiment у 2016 році. Відтоді дівчата побили численні рекорди, наприклад:
- світовий тур Born Pink (2022—2023) став найкасовішим концертним туром жіночого гурту та азійських виконавців в історії;
- першими з азійських гуртів стали хедлайнерками фестивалю Coachella.
У 2023 року за внесок у поширення обізнаності про глобальне потепління дівчат нагородили Орденом Британської імперії. Вони також перший жіночий гурт, який увійшов до рейтингу Fornes 30 Under 30 Asia у 2019 році, а журнал TIME назвав їх артистками 2022 року.
К-поп звучить однаково?
Також існує думка, що всі к-поп-групи звучать однаково й виконують однакові танці. І саме тому це неякісна, вторинна музика, в якій немає нічого цікавого на експерементального.
Насправді це дуже різноманітна музика, яка охоплює безліч жанрів — від попу і хіпхопу до R&B і електронної музики. Кожна група має свій унікальний стиль. А музичні продюсери відомі своїм експерементальним підходом до створення треків.
У піснях часто поєднуються елементи різних сучасних жанрів (як у треках від гуртів NCT чи NMIXX) та навіть традиційної корейської музики (наприклад, Thunderous від Stray Kids). Це створює звучання, яке є одночасно сучасним і автентичним.
Тому кожен може знайти колектив або виконавця для себе.
Часто єдине, що відрізняє корейську музику від американської чи європейської — мова. Та й нині все більше виконавців не лише активно використовують англійську мову в текстах, а й випускають повністю англомовні релізи.
Наприклад, к-рок-гурт Xdinary Heroes випустив трек Addiction для танцювального шоу Stage Fighter та хеві-метал-сингл iNSTEAD. Часто пісні англійською випускає гурт Stray Kids, двоє учасників якого родом з Австралії, або Розе з BLACKPINK, яка народилася в Новій Зеландії.
Тобто ототожнювати всю музичну індустрію Південної Кореї (та й загалом азійську музику, оскільки ті ж Японія, Китай чи Таїланд мають власних популярних артистів) з одним виконавцем не варто. Інколи ми навіть можемо не помітити к-поп-пісні у плейлістах, використовуючи їх у TikTok або додаючи цікавий трек, що почули у фільмі.
K-поп — це все про зовнішність
Часто кажуть, що в к-попі головне — це гарна зовнішність артистів, а музика відходить на другий план. І оскільки це просто комерційний продукт, щоб компанії могли заробити побільше грошей, то артистам не дають творчої свободи та створюють з них лише гарненьких ляльок.
К-поп дійсно відомий своїми яскравими музичними кліпами, складними танцювальними постановами та бездоганним образом артистів. Айдолів уявляють ідеалами краси та досконалості, а через високу конкуренцію агентства часто роблять ставку на візуальну привабливість своїх артистів, щоб виділитися серед інших.
Але це не зовсім так.
Хоча візуальний складник дійсно важливий, агенства частіше формують свої гурти, передусім виходячи із вмінь та навичок майбутніх артистів. До того ж частіше їхні пісні не поверхневі та банальні, а мають глибокі за сенсом тексти і складні музичні аранжування.
Перед тим як вийти на сцену, трейні можуть роками вчитися співати, читати реп та танцювати. І навіть якщо їх "захантили" просто на вулиці завдяки зовнішності, це не звільняє від виснажливих щоденних тренувань.
Наприклад, G Dragon з гурту Big Bang до дебюту тренувався 11 років, Бан Чан зі Stray Kids переїхав з Австралії до Кореї у 13 років і провів у залах JYP Entertaiment 7 років, а Джіхьо із TWICE тренувалася 10 років до перемоги у шоу Sixteen.
А окремі айдоли зізнавалися, що на початку стажування взагалі не вміли танцювати. Завдяки наполегливим тренуванням вони все одно ставали головними танцюристами у їхніх гуртах.
Наприклад, про це розповідали:
- Сан із гурту ATEEZ — за словами виконаця, він зовсім не мав танцювального досвіду, але в юності займався тхеквондо, що допомогло йому під час тренувань у KQ Entertaiment;
- Тейон, лідер гурту NCT127 — він розповідав, що був настільки поганим у танцях, що його викладач ледь не відмовився його тренувати і вважав, що у нього нічого не вийде;
- Хьонджін з гурту Stray Kids — він з тих айдолів, яких запросили до компанії просто на вулиці, оскільки він був дуже гарним. А також на початку стажування постійно розповідали, що йому нічого не треба особливо робити, оскільки його дебютують тільки за "гарне личко".
Зараз усі троє належать до денс-лайнів у своїх колективах.
І хоча найчастіше над піснями для гуртів працює команда професійних продюсерів, що створили не один хіт, часто учасники безпосередно впливають на музику, яку вони виконують.
Самостійно над створенням пісень для гурту працюють: Stray Kids, Seventeen, BTS, (G)-Idle, P1Harmony, Big Bang, ATEEZ, Day6 чи Xdinary Heroes.
А продюсерське тріо 3racha (Бан Чан, Чанбін та Хан із Stray Kids) навіть отримало нагороду Best Creator Award за альбом 5Star на премії Asia Artist Awards (AAA) у 2023 році.
Усі чоловіки серед к-поп-артистів — геї
Разом з цим міфом існує упередження про те, що ледь не всі к-поп-артисти-чоловіки — геї, оскільки носять яскравий макіяж, довге волоссся, вдягають сукні чи спідниці для виступів і фотосесій.
На відміну від західної музичної індустрії та західних музикантів, які відкрито говорять про свою сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність, к-поп-артисти ніколи не могли відверто говорити про стосунки.
Варто не забувати, що хоча в Південній Кореї спостерігається поступове зростання толерантності до спільноти ЛГБТК+, гомофобія залишається серйозною проблемою.
Корейське суспільство традиційно дуже консервативне, а гомосексуальність часто вважають відхиленням від норми. Люди, які відкрито заявляють про свою негетеросексуальність, можуть стикатися з дискримінацією, булінгом і навіть відторгненням з боку сім'ї та друзів.
Holland став першим відкритим геєм серед к-поп-артистів. Він дебютував у 2018 році з синглом Neverland, профінансувавши власний дебют, оскільки жодна розважальна компанія не хотіла з ним працювати саме через орієнтацію. Айдол часто використовує соцмережі, щоб розповідати про гомофобну дискримінацію, з якою квір-люди все ще стикаються в консервативному корейському суспільстві.
Втім, не у всій Азії однаково негативно реагують на ЛБТК+.
Таїланд став першою країною в Південно-Східній Азії, яка легалізувала одностатеві шлюби. Крім того, 2019 року шлюбну рівність легалізував Тайвань, а Непал — у 2023-му.
На стереотип також впливає модна індустрія. Одяг загалом є потужною формою самовираження. А айдоли часто порушують традиційні гендерні норми, одягаючи спідниці та сукні.
Відомий своїм інноваційним стилем, GDragon був одним із перших чоловіків-айдолів, які додали спідниці у свій гардероб. Також відверто жіночий або унісекс-одяг часто носять Хонджун та Сонхва з ATEEZ, Йонджун з TXT, Темін та багато інших хлопців-айдолів. А Фелікс зі Stray Kids навіть брав участь у показі жіночої колекції Louis Vuitton у березні 2024 року.
Однак, поки к-поп-індустрія шокує фанатів такими сміливими образами айдолів, на Заході гендерні стереотипи в одязі якщо не забули повністю, то вони вийшли на другий план. Варто лише згадати обладинку американського варіанту журналу Vogue, яку у 2020 році прикрасив Гаррі Стайлз у сукні від Gucci.
Аніме і дорами: банальні сюжети про любов
Часто люди складають думку про аніме на основі кількох переглянутих серій або власних упереджень, не заглиблюючись або навіть не намагаючись зрозуміти жанр.
Як і в будь-якому іншому жанрі, в аніме існують популярні тропи та шаблони, які часто використовують. Наприклад, історія про підлітка, який мріє стати героєм, або романтичні трикутники. Часте використання таких тропів може створювати враження банальності. Тому люди можуть вважати, що всі сюжети схожі між собою і в них немає нічого унікального.
Крім того, незвичне і нове часто викликає недовіру та опір. Аніме відрізняється від традиційного кіно та мультфільмів, що може викликати відчуття дискомфорту в деяких людей.
Аніме — це продукт японської культури, і багато його особливостей можуть бути незрозумілими для людей, які не знайомі з японською ментальністю та естетикою.
Загалом цей японський жанр анімації пропонує неймовірне різноманіття жанрів, тем і сюжетів. Від наукової фантастики і фентезі до психологічних драм і комедій, аніме може задовольнити найвибагливіші смаки.
Ці історії часто приділяють велику увагу розвитку персонажів, їхнім внутрішнім конфліктам і емоціям, а деякі сюжети порушують важливі соціальні проблеми та змушують задуматися про світ навколо нас.
Ось кілька аніме, які мають дійсно складні сюжети та по-іншому зможуть представити цей жанр:
- "Атака титанів"
Дія відбувається у світі, де людство змушене жити в містах, оточених трьома величезними стінами, які захищають їх від гігантських гуманоїдів-людожерів, яких називають титанами. Історія розповідає про Ерена Єгера, який присягається знищити титанів після того, як вони зруйнували його рідне місто і вбили його матір.
З моменту прем'єри у 2013 році "Атака титанів" отримала загальне визнання та численні похвали від критиків, її вважають одним із найкращих аніме-серіалів усіх часів. Критики та глядачі високо оцінили шоу за оповідь, анімацію, персонажів, озвучення (оригінальне та дубльоване), саундтрек та темні теми.
Те, що починалося як, здавалося б, стандартне аніме "людина проти монстра", згодом перетворилося на глибше дослідження моралі, помсти і того, чи повинна людина визначатися гріхами своєї історії.
А ще це аніме не можуть легально подивитися у Росії: після початку повномасштабного вторгення у 2022 році дистриб'ютор Crunchyroll закрив свої дочірні компанії Wakanim і Crunchyroll EMEA через санкції, накладені з боку Японії і США.
- "Зошит смерті"
Головним героєм є Лайт Яґамі, найкращий учень Японії, який згодом стає володарем Записника Смерті. Кожен, чиє ім'я з'являється на його сторінках — помирає. В основу сюжету лягла філософська ідея: "Чи можна творити добро, вбиваючи інших?", він показує, що сталося б зі світом, якби справедливість взялася за косу.
Автори аніме розглядають важливі психологічні питання, показавши реакцію, мотиви і бажання самого вбивці, а також реакцію оточення на це. При чому є ті, що засуджують вбивцю, і ті, що вважають його вчинки правильними та готові наслідувати приклад.
Тому першою сюжетною лінією буде думка "Якщо ти бажаєш зробити добро, то завжди знайдеться хтось, хто захоче тобі завадити". Однак це лише початок, в глибині сюжету лежать набагато важливіші роздуми про владу, владолюбство і контроль над людьми.
Ця сила — управляти долями інших — і призводить до загибелі головного героя, адже, захопившись вбивством, він відійшов від головної мети, яку ставив перед собою на початку — світової справедливості.
- "Єванґеліон"
На перший погляд, "Єванґеліон" — це аніме про 14-річного хлопчика на ім'я Ікарі Шінджі, який намагається врятувати світ від інопланетної загрози. Але все набагато глибше, і те, що починається як меха-аніме, невдовзі переростає у дослідження підліткової самотності, покинутості батьків та проблем психічного здоров'я.
Відомо, що у режисер Анна Хідеякі чотири роки мав депресію, тому деякі моменти засновані на його власному досвіді й теорії психоаналізу, якої він навчився протягом власної психотерапії — тому й персонажі аніме демонструють різноманітні прояви емоційних розладів, як-от депресії, кризи взаємного нерозуміння і розладу, пов'язаного із страхом розлуки.
Персонажі "Єванґеліону" постійно борються зі своїми внутрішніми жахами та поганими спогадами. Багато місця відведено самоаналізу героїв, дослідженням їхніх переживань. Взагалі, майже кожен персонаж — по-своєму соціально непристосована людина, що робить взаємини між героями достатньо складними.
Хідеякі навіть говорив, що не розуміє, чому аніме стало таким популярним, адже "всі його персонажі хворі".
Від стереотипів страждають і дорами.
Це початково японський термін, який згодом стали використовувати як загальну назву для телесеріалів, що випускаються в Східній Азії. Дорамами називають теоесеріали у Південній Кореї, Японії, Китаї, на Тайвані та у Гонгонгу.
Але найбільше стереотипів створено саме про корейські дорами. Часто вваажають, що усі їхні сюжети однакові й банальні. Це частково правда, оскільки, як і в будь-якому жанрі, в дорамах існують популярні тропи та шаблони, які часто використовують. Наприклад, історія про Попелюшку, яка зустрічає багатого принца, або романтичні трикутники.
Втім, індустрія виробляє велику кількість контенту щороку, що дає змогу обрати щось кожному до смаку. Багато дорам порушують важливі соціальні та філософські питання, а також можуть мати складні сюжети й багатошарові персонажі.
- Зокрема, варто згадати "Гру в кальмара".
Сюжет розгортається навколо таємного змагання, де 456 гравців, кожен з яких перебуває у глибокій фінансовій скруті, ризикуючи життям, грають у серію смертельних дитячих ігор за шанс виграти приз — 45,6 мільярда вон.
Автор Хван Донхьок задумав цю ідею на основі власної економічної боротьби, а також класової нерівності у Південній Кореї.
Дорама дійсно стала справжнім феноменом у 2021 році. Вона не тільки стала найпопулярнішим шоу на Netflix, залучивши понад 142 мільйони домогосподарств і 1,65 мільярда годин перегляду, а й виграла кілька важливих нагород:
- "Золотий глобус" за найкращу чоловічу роль другого плану;
- нагороду Гільдії кіноакторів США за чоловічу та жіночу роль у драмі.
А перший сезон отримав 14 номінацій премію "Еммі" у праймтайм, зокрема й у категорії "Видатний драматичний серіал".
Тепер увесь світ чекає на вихід другого сезону, втихід якого заплановано на 26 грудня 2024 року. Третій, завершальний, сезон вийде у 2025 році.
- Дорама "Надзвичайна юристка У".
Сюжет розповідає про У Йону, адвокатку-початківицю з аутизмом, яку найняла велика юридична фірма в Сеулі. Вона відрізняється від своїх колег, а її манеру спілкування вони сприймають як дивну, незграбну і прямолінійну. З кожною справою, завдяки своєму інтелекту та фотографічній пам'яті, вона стає все більш компетентною і завойовує визнання інших юристів та вдячність своїх клієнтів.
Дорама стала культурним феноменом у Південній Кореї, а завдяки глобальному успіху стала шостою за кількістю переглядів неангломовною драмою всіх часів на Netflix.
Серіал також сприяв збільшенню кількості жінок-протагоністок у корейських драмах.
Аніме — це приховане порно, а всі дорами лише про геїв
Упередження про те, що більшість аніме — це порнографічний контент, на жаль, досить сильно поширене й досі. Однак це вкрай несправедливий стереотип, який знецінює весь багатий і різноманітний світ аніме.
Так, окремі шоу дійсно створені виключно для дорослої аудиторії та фокусуються на еротичних сценах. А завдяки глобалізації (яка окрім очевидних переваг сприяє й поширенню дезінформації) люди, стикаючись із подібними сюжетами, формують викривлене уявлення про увесь жанр. І, побоюючись зіткнутися з непристойним контентом, відмовляються дивитися аніме взагалі.
Однак аніме, як будь-який інший жанр мультиплікації по всьому світу, має найрозноманітніші сюжети — від класичних історій про дружбу і кохання до складних філософських роздумів.
Що ж до дорам, то все не так просто.
У країнах Східної та Південно-Східної Азії країнах дійсно існує окремий жанр, зосереджений саме на одностатевому коханні — Boys' love (BL) та Girs’ love (GL) (другий менш популярний, та все одно має своїх поціновувачів; однак, коли говорять про азійські ЛГБТ-дорами, то мають на увазі BL, з чого все й почалося).
Жанр BL виник у 1970-х роках як піджанр манґи шьоджьо (жанр аніме та манґи, цільова аудиторія якого дівчата від 12 до 18 років). Однак із 1990-х років він поширився й на інші країни — найчастіше такі дорами знімають у самій Японії, Південній Кореї, на Тайвані, але найбільшу популярність має Таїланд.
Такі дорами і лакорни не лише показують історії кохання чоловіків, але й порушують питання рівності та прав ЛГБТК+ в країні. Наприклад, у "Милому пиріжку" (CutiePie) головні герої не лише відкрито говорять про одностатеві шлюби, але й сподіваються, що вони будуть легалізовані найближчим часом. А у "Не я" (Not Me) студенти виходять на протест і вимагають прав для ЛГБТК+.
І якщо у Таїланді існує довга історія толерантності до гендерної різноманітності, а актори відкрито заявляють про свою сексуальну орієнтацію, то в інших країнах з цим набагато складніше.
У більшості країн Східної та Південно-Східної Азії домінують консервативні погляди на сексуальність, що призводить до дискримінації та переслідування представників ЛГБТК+. Вони часто стикаються з великим соціальним тиском з боку родини, друзів та суспільства загалом.
Варто згадати про дораму "Любов у великому місті" (Love in the Big City), зняту за однойменним романом Пак Санйона, що увійшов до лонгліста Міжнародної Букерівської премії 2022 року та Дублінської літературної премії 2023 року.
Сюжет розповідає про Янга. Він — ВІЛ-позитивний гей із Сеула. Події дорами розгортаються впродовж 10 років. Янг стикається з труднощами у стосунках із матір'ю, яка заперечує його сексуальну орієнтацію (а в дитинстві навіть відправляла його до центру контраверсійної терапії для геїв), і під тиском суспільства змушений розлучитися зі своїм коханим. Це історія про шлях самопізнання, ЛГБТК+ в Кореї та проблеми, які можуть виникнути в одностатевих стосунках.
І хоча дорама була створена за підтримки Міністерства культури, вона зіткнулась із протестами корейців, які звинувачували авторів у "прославленні та пропаганді гомосексуалізму".
Пак Санйон у соцмережах навіть висловив розчарування: "Ненависна поведінка — це те, до чого я ніколи не зможу звикнути, незалежно від того, як часто я з цим стикаюся".
Він також розповідав, що в Кореї не всі агенства дозволяють своїм акторам працювати в BL- та ЛГБТ-проєктах. Тому коли зацікавлення в проєкті висловив Нам Юнсу (який став виконавцем головної ролі), уже досить відомий актор та телеведучий, він був здивований і втішений.
Сам актор зазначав що настільки зацікавився сценарієм, що відхилив кілька інших великих проєктів та чекав на схвалення своєї кандидатури цілий рік. А під час пресконференції, присвяченій просуванню дорами, прокоментував, що його не турбує негативна реакція, адже погляди людей постійно змінюються.
Тому хоча дорами, що зосереджені на зображенні одностатевого кохання, дійсно існують, але це зовсім невелика частина від загальної кількості контенту, який щороку виходить в Азії.
Корея, Японія чи Китай? А яка різниця, вони ж всі однакові?
Колоніальне минуле деяких азійських країн та стереотипи, що склалися в той час, продовжують впливати на сучасні уявлення про Азію. Часто міф про те, що "всі азіайти однакові" формується завдяки фільмам, телесеріалам та книгам, які часто спотворювали образи азійців, зображуючи їх недалекими та неосвідченими людьми.
Однак Азія — це найбільший і найнаселеніший континент на планеті, з великою різноманітністю культур, країн та народів.
Кожна країна має унікальну історії та культурні традиції, які формувалися протягом століть.
Наприклад, спочатку на Корейському півострові була лише одна країна, довий час окупована Японією, і лише після Другої світової війни та Корейської війни у 1953 році остаточно поділилася на Південну та Північну Кореї.
Японія ж протягом тривалого періоду своєї історії проводила політику самоізоляції, обмежуючи контакти з іншими країнами. Це дозволило їй зберегти багато своїх традицій та розвинути унікальну культуру.
Китайська цивілізація має понад 5000 років історії, що зробило її однією з найстаріших у світі, а китайська філософія, включно з конфуціанством і даосизмомом, сильно вплинула на розвиток людей по всьому світу.
Таїланд є однією з небагатьох країн Південно-Східної Азії, яка ніколи не була колонією європейських держав. Це дало зберегти багато своїх традицій та культурну самобутність.
Кожна з країн навіть попри тривалий колоніальний перід зберегла свою мову, більшість з них і досі є монолінгвальними країнами, такі як Південна Корея чи Таїланд.
Чому важливо розуміти цю різноманітність?
У глобалізованому світі ми все частіше стикаємося з людьми з різних культурних середовищ, і розуміння цих особливостей допоможе уникати непорозумінь та ефективніше доносити свої думки.
Коли ми розуміємо, що люди з різних культур мають різні цінності та погляди, ми стаємо більш толерантними і відкритими до діалогу. Ба більше, стереотипи часто ведуть до узагальнень і дискримінації, тому це допомагає нам позбутися цих шкідливих уявлень
Азія — це континент із неймовірною різноманітністю культур. Стверджувати, що "всі азіати однакові" — це все одно, що сказати, що "всі європейці однакові". Кожна країна, кожен народ Азії має свою унікальну історію, культуру та традиції.
Цікавишся Азією? Точно хочеш туди переїхати!
Чи не кожен чув, що всі, хто цікавляться здобутками азійської культури, хочуть обов'язково переїхати в Корею, Японію або Таїланд. Чому так стається?
В уяві більшості людей Азія асоціюється з економічним зростанням і новими можливостями.
Наприклад, Південна Корея за пів століття перетворилася з відсталої, аграрної країни на високотехнологічну економіку. Ба більше, вона разом із Сінгапуром, Гонконгом та Тайванем належить до групи "азійських тигрів", оскільки вони всі демонструють високі темпи економічного зростання. Крім того, в Азії розташовані й Китай з Японією, які традиційно асоціюються з високими доходами населення.
А медіа та популярна культура часто романтизують Азію, представляючи її як екзотичний і привабливий регіон.
Дорами демонструють красиві пейзажі, традиційну архітектуру, стильний одяг та інтер'єри. Це створює враження, що Азія — це місце, де все ідеально і красиво. А головні герої часто зображені як ідеальні, красиві, розумні та успішні люди, що створює нереалістичні очікування щодо реального життя та суспільства.
Тому й вважають, що цікавитися культурою цих країн або вчити японську, китайську чи корейську мову можна тільки з великого бажання переїхати туди, одружитися / вийти заміж та забути про власну батьківщину.
Однак більшість шанувальників к-попу, дорам та аніме просто насолоджуються азійською культурою, не маючи бажання змінювати своє життя. Вони можуть слухати музику, дивитися фільми, готувати азіатські страви, вчити мови, не плануючи переїзду.
Крім того, варто зауважити, що стереотипні уявлення про багатства Азії часто перебільшені.
Згідно з прогнозом Світового банку, Азії загрожують найповільніші темпи зростання з кінця 1960-х років через кризу нерухомості в Китаї та політику США (особливо тепер, коли новим президентом обрали Дональда Трампа, чий перший термін запам'ятався "торговими війнами" з Китаєм).
Окрім Китаю, уповілення демонтрує і Японія, яка поступилася Німеччині третьою сходинкою в рейтингу країн світу за валовим внутрішнім продуктом (ВВП) у 2024 році.
Нереалістичні уявлення про стосунки в Азії теж шкодять.
Наприклад, дуже яскраво описує традиційні стосунки в корейській родині книга "Кім Джійон, 1982 року народження" Чо Намджу.
Авторці знадобилося два місяці, щоб написати історію, оскільки, за її словами: "Життя головної героїні Кім Джійон мало чим відрізняється від того, яке прожила я. Ось чому я змогла написати так швидко без особливої підготовки".
Сюжет зосереджено на жінці-домогосподарці, в якої розвинулась депресія після народження дитини. Роман сфокусований на повсякденному сексизмі, який головна героїня Кім Джійон відчуває з дитинства. Книга показує дискримінацію та суспільне засудження, з якими стикаються жінки, їхні почуття й думки щодо цього і їхнє реакцію.
З дитинства родина Джійон ставить у привілейоване становище сина попри двох старших доньок, оскільки той, подорослішавши, згідно з патріархальним укладом, повинен буде забезпечувати батьків. А дівчатка повинні будуть піклуватися про батьків свого чоловіка, тому витрачати кошти і час на їхнє виховання необов'язково.
З дискримінацією Джійон стикається і в дорослому житті, коли усвідомлює, що на високооплачувану роботу скоріше візьмуть студента або навіть менш кваліфікованого чоловіка, тоді як їй та її однокурсницям доводиться погоджуватися на меншу роль, або й взагалі працювати в іншій галузі.
Тиск суспільства переслідує героїню і в подружньому житті, коли всі довкола очікують на її вагітність, а чоловік зовсім не захищає, оскільки теж підтримує ці стереотипні суспільні норми.
І коли вона врешті народжує та стає домогосподаркою, щоб піклуватися про родину, то стикається з насмішками, що вона нахлібниця. А після своїх скарг на погане самопочуття навіть отримує зауваження від свого лікаря за те, що їй легше, ніж жінкам "його часу" — то чому вона скаржиться на стрес?
І хоча це лише художня книжка, однак у значній частині країн дотримуютсья подібних патріархальних уявлень про стосунки та родину.
Наприклад, бажання мати сина, який забезпечуватиме стареньких батьків, призвело до великої кількості селективних абортів у Китаї (довгий час у країні діяв закон "одна родина — одна дитина", тому жінки, дізнаючись, що чекають на дівчинку, робили аборти) — тепер кількість чоловіків у країні значно перевищує кількість жінок, і значна частина китайців приречені на самотність.
Так, нині завдяки глобалізації ідеї гендерної рівності проникають в азійські країни, однак цей процес довгий та складний. Тому не варто спиратися на романтичні дорами як на репрезентацію реальних стосунків.
Стереотипи та упередження — це складні соціальні конструкти. Ми часто узагальнюємо окремі факти або характеристики, приписуючи їх всім членам певної групи. Вони також допомагають спрощувати складний світ, надаючи швидкі відповіді на різні питання.
Однак водночас стереотипи обмежують наш світогляд і заважають нам відкривати для себе щось нове, ми втрачаємо можливість дізнатися більше про філософію, мистецтво та літературу азійських народів.
Варто пам'ятати, що Азія — це не однорідний регіон. Кожна країна має свою унікальну культуру та традиції. А можливість дізнаватися щось нове розвиває критичне мислення, дає поглянути на світ без упереджень та по-новому подивитися на власне життя.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
