Досі офіційно не скасовано так званий День визволення України від фашистських загарбників — пам'ятна дата в календарі України, яка припадає на 28 жовтня.
Вона ґрунтується на радянському міфологізованому наративі про Другу світову війну, про що пише Український інститут нацпам'яті. В УІНП стверджують, що дата неточна, називати нацистських окупантів фашистами — це підхід, властивий радянській та сучасній російській пропаганді, і що найважливіше — насправді вигнання нацистів не стало для України остаточним визволенням.
Про те, що не так із цією датою і чому вона досі актуальна, Суспільне Культура поспілкувалося з начальницею наукового управління УІНП Вікторією Яременко, головою ГО "Деколонізація. Україна" Вадимом Поздняковим та кандидатом історичних наук і співавтором YouTube-каналу "Історія Без Міфів" Владленом Мараєвим.
Вікторія Яременко, начальниця наукового управління Українського інституту національної пам'ятіЦя дата досі актуальна, адже свято встановлено указом Президента України від 20 жовтня 2009 року № 836/2009 "Про День визволення України від фашистських загарбників" й на сьогодні указ є чинним, говорить Вікторія Яременко.
На питання про те, що саме заважає скасувати, перейменувати або змінити дату "Дня визволення України від фашистських загарбників", якщо вона неточна і ґрунтується на радянському міфологізованому наративі про Другу світову, Яременко відповідає, що з кінця минулого року в Офісі Президента працюють над переглядом цього та деяких інших нормативно-правових актів, якими встановлено низку пам'ятних і професійних свят, що потребують перегляду в контексті нинішньої війни та процесів деколонізації. Також, за її словами, УІНП надав пропозицію щодо скасування зазначеного указу.
Начальниця наукового управління УІНП стверджує, що цю дату варто переосмислити й змінити, бо вона передусім не відповідає історичним фактам.
Останні бої на території сучасної України відбулися майже на місяць пізніше означеної дати. 28 жовтня 1944 року радянські війська тільки розпочали бої за місто Чоп. Боротьба на цій ділянці розтягнулася аж до 25–26 листопада — саме тоді нацистських окупантів було остаточно вигнано з України.
Також, за її словами, доречно вживати слово не "визволення", а "вигнання".
Волі Україні вигнання окупантів не принесло — тільки новий тоталітарний режим, а з ним депортації, переселення, репресії, повоєнний голод.
Вадим Поздняков, голова ГО "Деколонізація. Україна"Назву "День визволення України від німецько-фашистських загарбників" Вадим Поздняков називає цілковито радянським наративом.
Він наголошує, що й дата також є неправдивою, адже бої на Закарпатті тривали ще близько місяця, а звітувати про вигнання противника раніше, ніж це відбувалося, було звичайною практикою для Радянського Союзу.
За словами громадського діяча, ця дата не стала визволенням України, адже це була заміна однієї окупації на іншу.
Ми не стали вільними. За офіційною українською історіографією виходить так, що в 1921–22 роках Україна була остаточно окупована більшовиками — і це називається "окупація" . Але коли "совєти" вдруге приходять після нацистської окупації — це чомусь "визволення". Тут немає логіки. Ми були окуповані по 1991 рік. Просто в цей час, між 1941–44 роками, у нас був ще один окупант, який змінив попереднього. На жаль, ми були бездержавною нацією, яку розривали кілька країн.
За словами Позднякова, частина суспільства все ще думає, що це було визволення й що один окупант кращий за іншого окупанта.
"Є такі думки, мовляв, все ж таки це була Радянська Україна… Хоча [і у випадку нацистської окупації] був Райхскомісаріат Україна. Що одне, що інше було окупаційними утвореннями. Але люди звикли, що вони жили під тією окупацією, і є частина покоління, яке сприймає її більш лояльно".
Він додає, що причиною цього також є радянська пропаганда — багато років нав'язували наратив про "совєтський народ-переможець". За словами Позднякова, багато в кого загинуло чимало рідних під час Другої світової війни й через це їм важко усвідомити, що ця війна для української нації була подекуди братовбивчою.
Українці воювали в лавах різних армій і гинули не за Україну, а хтось за Радянський Союз, хтось, на жаль, воював у лавах дивізії "Галичина", хоча міг би воювати в лавах української армії, когось насильно мобілізували в Угорську армію під час окупації Закарпаття, і так само мобілізовували людей до румунської армії під час окупації Буковини.
Ми досі не написали власну історію Другої світової війни, — говорить Вадим Поздняков. Участь українців, зокрема, в лавах Червоної армії досі не переосмислена.
"Так, українці брали найактивнішу участь у вигнанні нацистів з Європи. Але через те що українці вигнали нацистів з Європи, половина Європи опинилась під радянською окупацією, була розколота Німеччина, окупована Чехословаччина, Угорщина та інші країни".
"Нам потрібен свій новий міф про Другу світову війну", — вважає Поздняков.
З тим міфом, який зараз є, ми не є чесними перед самими собою. Це дуже складний процес дискусій, трансформації суспільної думки. Але все ж таки я впевнений, що ми до цього доходимо бо це, напевно, фінальний етап деколонізації.
За словами дослідника, у формуванні українського міфу про Другу світову потрібно насамперед популяризувати подвиг пересічних українців, селян і містян, а не різноманітних Ватутіних, Кожедубів тощо.
Українці дуже багато життів поклали на цій війні, але ні в якому разі не можна глорифікувати офіцерський склад Червоної Армії. Бо, на жаль, у переважній більшості це такі особи, що або воювали в радянсько-фінській війні, або "упокорювали" інші нації й мали відповідні погляди. Тобто собі на прапор ми їх поставити не можемо.
Майже всі наші меморіали є пропагандистськими символами і нам треба щось із цим робити, говорить Поздняков, адже внесок українців у перемогу над нацизмом величезний, а меморіали здебільшого прославляють внесок росіян.
Ми можемо зараз піти до Парку Слави в Києві — там досі стоять погруддя різноманітним радянським діячам і написи про міста-герої Росії: "місту-герою Ленінграду", "місту-герою Новоросійську" — це досі у Києві, у Парку Слави! Така у нас жахлива ситуація зараз з меморіалізацією Другої світової війни.
Владлен Мараєв, кандидат історичних наук та співавтор YouTube-каналу "Історія Без Міфів"За словами історика Владлена Мараєва, із цим святом неправильно все.
По-перше, визволення у класичному розумінні ("принесення волі, свободи") не було – адже сталінський тоталітарний режим знову прийшов на заміну нацистському тоталітарному режимові. Скажімо, події у Франції чи Норвегії в 1944–1945 роках можна трактувати як визволення, а в Україні — ні. Не забуваймо, що окупанти з пропагандистською метою зазвичай називають свій прихід "визволенням". Нацисти теж заявляли, що принесли "визволення від більшовиків". Росіяни зараз теж заявляють, що "визволяють Україну". Від "украінствующіх".
По-друге, за словами історика, загарбники були не фашистськими — "італійці воювали в Україні, але особливої погоди не зробили", а нацистськими — "бо це були здебільшого німці".
По-третє, їх не вигнали з України в її сучасних кордонах 28 жовтня 1944 року. За словами Мараєва, це сталося лише наприкінці листопада 1944 року.
Тож давно назріла потреба або взагалі скасувати це свято, або перенести його на кінець листопада (для цього історики Другої світової мають встановити точну дату) й перейменувати на "День вигнання нацистських окупантів з України" або "День вигнання нацистських окупантів та їхніх союзників з України".
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
